Селім I Грізний

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Селім I Грізний
тур. سليم الأول, Yavuz Sultan Selim
Selim I.jpg
Селім I Грізний
9-й султан
Початок правління: 25 квітня 1512
Кінець правління: 22 вересня 1520
Інші титули: халіф Ісламу
Попередник: Баязид II
Наступник: Сулейман I Пишний
Дата народження: 10 жовтня 1465(1465-10-10)
Місце народження: Амасія
Дата смерті: 22 вересня 1520(1520-09-22) (54 роки)
Місце смерті: Едірне
Династія: Османи
Батько: Баязид II
Мати: тур. Gülbahar Sultan (Ayşe Hatun)
Тугра Селіма I

Селім І Грізний (Явуз[1], тур. سليم الأول, Yavuz Sultan Selim, *10 жовтня 1465 — †22 вересня 1520) — султан Османської імперії25 квітня 1512), який протягом свого правління вдвічі збільшив її територію. Син, наступник і вбивця Баязида ІІ, батько й попередник Сулеймана Пишного.

Здійснив грандіозні завоювання. Майже не вів воєн проти християн. Першим із османських султанів 1517 року прийняв титул халіфа Ісламу, здобувши лідерство в його сунітській гілці внаслідок завоювань на Близькому Сході.

Біографія[ред.ред. код]

Ранні роки[ред.ред. код]

Народився 10 листопада 1465 року в Амасії. Його мати, Гюльбахар Султан (відоміша як Айше Хатун) була з етнічних греків і спершу мала ім'я Марія.

Боротьба за престол[ред.ред. код]

Коли батько, султан Баязид II, у питаннях престолонаслідування став надавати явну перевагу його братові Ахмеду, Селім почав перейматися власним майбутнім. Балканський намісник збунтувався, і на чолі невеликого війська відважно рушив на Стамбул. Скоріш за все, він сподівався на підтримку заколотників у столиці, однак розрахунок не виправдався. В бою батько (що стояв на чолі величезної армії) легко здолав сина, і тому довелося сховатися у Криму, де його підтримував хан.

Проте інші сини Баязида II також вважали, що батько засидівся на троні. Тому розв'язали криваву міжусобицю. І тоді вперше у «родинні справи» втрутилися яничари. Вони зажадали султаном Селіма. Покинутий гвардійцями, а тому безсилий, 25 квітня 1512 року Баязид II добровільно зрікся престолу на його користь. Повернення втікача нагадувало тріумф. Новий султан відразу наказав стратити всіх родичів по чоловічій лінії, які могли б претендувати на престол, а через рік — отруїти батька). Саме за це Селім отримав своє прізвисько.

Правління[ред.ред. код]

Протистояння з Сефевідами[ред.ред. код]

Позиціонуючи себе лідером сунітів, конкурував із могутнім шиїтським шахом Ісмаїлом — Сефевідом, володарем Ірану, Іраку, Афганістану та Середньої Азії. У 1513 році Селім влаштував у Анатолії жорстоку різанину «єретиків»-шиїтів, знищивши 40-45 тисяч осіб у віці від 7 до 70 років — імовірно, щоб очистити від «п'ятої колони» прикордонні області (доти 4/5 населення Малої Азії були шиїтами і співчували Сефевідам).

У травні 1514-го турецька армія вторглася до володінь Ісмаїла. Кизилбаші уникали бою, сподіваючись виснажити супротивника відступом вглиб країни, знищуючи на його шляху все, що могло стати в нагоді. Вирішальний бій відбувся 23 серпня 1514 році на рівнині Чалдиран (тур. Çaldiran) і закінчився повним розгромом війська кизилбашів. Шах дивом врятувався втечею. Через два тижні Селім вступив до столиці Сефевідів — Тебрізу — проте пробув там всього кілька днів (яничари, боячись голодної зими, зажадали вести їх додому).

Поверталися через Єреван, Карс та Ерзурум, прихопивши шахські казну, гарем і близько тисячі ремісників. До імперії було приєднано майже весь Курдистан та частину Вірменії. Незабаром більшу частину Курдистану Ісмаїл повернув собі назад, але наступного року деякі курдські вожді добровільно перейшли під протекцію султана.

Розгром мамлюків. Завоювання Єгипту[ред.ред. код]

Мамлюцький султан Кансух Гурі намагався перешкоджати підкоренню турками Курдистану. Селім довго підтримував у ньому надію на мирне вирішення конфлікту, поки не підготувався до удару.

Халіф Ісламу[ред.ред. код]

У 1517 році Селім проголосив себе «слугою» святих міст Мекки і Медини[2].

Останні роки[ред.ред. код]

У 1518 переможний султан уклав мир із Угорщиною. У 1519-му його васалом визнав себе знаменитий згодом корсар Хайраддін Барбаросса, щойно опанувши містом Алжир (щоправда, незабаром він його втратив і кілька років вів боротьбу за місто і країну). На Близькому Сході більше ніхто не насмілювався кинути Селімові виклик (якщо не рахувати релігійних заколотів в Сирії і Анатолії протягом 15181519 років, з якими війська султана легко впоралися).

Селім помер у віці 54 років від чуми у м. Чорлу, готуючи експедиції на острів Родос і до Індії. Здійснити більшість своїх планів він так і не встиг. Справу батька продовжив син — Сулейман І Пишний. Батько добре підготував його до управління імперією та армією.

Цитати[ред.ред. код]

« Панувати - це суворо карати[3].  »

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Прізвисько тур. Yavuz може перекладатися і як «грізний», і як «жорстокий».
  2. Хронологічна таблиця(укр.)
  3. Роман Іваничук. Мальви(укр.)
Попередник: Osmanli-nisani.svg
Султан Османської імперії
15121520
Наступник:
Баязид II Сулейман I Пишний


Корона принца крові Це незавершена стаття про монарха, династію чи її представника.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.