Співоча революція

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Coat of arms of Estonia.svg
Ця стаття є частиною серії статей про
державний лад і устрій
Естонії
 
Категорія КатегоріяІнші країни
Мітингар із литовським стягом перед радянським танком, 13 січня 1991

Співоча революція — серія мирних акцій протесту в Балтійських республіках СРСР у 19871991 роках, головною метою яких було відновлення державного суверенітету Естонії, Латвії та Литви.

Мети революції було досягнуто без значних руйнувань, але не без жертв серед населення. Унаслідок штурму телевізійної вежі у Вільнюсі 13 січня 1991 року загинуло 14 мирних демонстрантів. Також бійцями Ризького загону ОМОН МВС СРСР було вбито двох латвійських міліціонерів і трьох мирних мешканців у Ризі 20 січня 1991 року. Пізніше, той же загін (спільно з бійцями з Вільнюса) був причетний до убивства восьми литовських митників і поліціянтів на кордоні Литви з Білоруссю 31 липня 1991 року[1] .

Історія[ред. | ред. код]

Розпад СРСР почався у другій половині 1980-х років. Перші заворушення у країнах Балтії отримали назву «Співочої революції», оскільки вони спиралися на романтичні ідеали національного відродження.

Поняття «Співоча революція» передусім стосується Естонії та Латвії, меншою мірою — Литви. Символами Співочої революції стали народні пісні балтійських народів (у Латвії — дайни), які співалися на мітингах.

Часто пісні співали вночі під час масових зібрань населення на міських майданах. Так 11 вересня 1988 року на Співочому полі Таллінна під час музичного фестивалю «Пісня Естонії», за версією ЗМІ, зібралося близько 300 000 естонців. У Литві рух отримав назву «Саюдіс».

Славнозвісним став і живий ланцюг людей довжиною 600 км (Таллінн-Рига-Вільнюс), який було утворено 23 серпня 1989 року, який називався «Балтійський шлях».

Значення та наслідки[ред. | ред. код]

Під час Співочої революції в країнах Балтії відзначились і свої активісти, які сформували перші національні еліти після здобуття незалежності.

Період романтизму швидко поступився місцем новій прагматичній політиці, в тому числі в межах атлантизму НАТО. Це призвело до того, що за перші 10 років відновленої незалежності в країнах Балтії відбулося майже повне витіснення політичного покоління серпня 1991, вихованого на романтичних пісенних ідеалах.[2]

Примітки[ред. | ред. код]