Суковсько-дзедзицька культура

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Суково-дзедзицька культура 5-8 століття

Суковсько-дзедзицька культура (нім. Sukow-Dziedzice-Gruppe; пол. Kultura Sukow-Dziedzice) — ранньосередньовічна лехітська археологічна культура західних слов'ян, що утворилася в наслідку взаємодії венедів пшеворської культури і слов'ян празької культури в межиріччі Ельби та Вісли (територія західної Польщі і північно-східної Німеччини) у V—VII сторіччі, на південь від Балтійського моря[1].

Названа на честь найбільше вивчених археологічних пам'яток, що відносяться до даної археологічної культури — у селищі Дзедзице в Польському Помор'ї й городища Суков, що належить зараз Німеччині (Мекленбург-Передня Померанія).

Ранні достовірні слов'янські археологічні культури, що виникли на основі київської в V столітті н. е., і їх розповсюдження на захід і південь Європи. Розселення слов'ян в VI столітті н. е. виходить за межі археологічних культур, бо археологічні культури у регіонах частих міграцій з часів палеоліту часто мають технологічний і поліетнічний характер[1][2].

Характерні особливості[ред. | ред. код]

Суково-дзедзицька культура 6-7 століття[3]

Знахідки кераміки є найстарішими слов'янськими гончарними виробами у регіоні, домінують у слов'янському періоді VI—VII століття, тобто коли слов'янські культури в цьому регіоні вперше були помітні. Однотонна кераміка виявляється навіть в більш пізні століття. З VIII століття виникає прикрашена кераміка. Має елементи, що свідчать про міжкультурний обмін та запозичення, що сприяло формуванню особливої ​​культурної групи «суковсько-дзедзицької», поряд зі слов'янськими рисами простежується деякий вплив місцевої німецької культури[4].

Особливостями суковсько-дзедзицької культури, якими її пам'ятники відрізняються від інших пам'ятників, що оточують її, в першу чергу слов'янської празько-корчаківської є:

  • Своєрідна неорнаментована ліпна кераміка, у рідкісних випадках має прості хвилясті або нігтьові візерунки. Представлена ​​у вигляді двох типів горщиків (перший — має розширення у верхній частині посудини, широке горло і вузьке днище, другий — має біконічну форму й згладжений перехід між верхньою та нижньою частинами посудини) і у вигляді мисок[1][2].
  • З колоди наземні житла, переважно житла зрубні з чашеобразною формою підпідлоги, долівки. Ями заповнені ґрунтом, залишками опалювальних пристроїв й викидами. Розміри ям від 2×1,5 м до 3,1 х 1,9 метри, що відрізняє їх від традиційних слов'янських землянок[5].

Поселення суковсько-дзедзицької культури являють собою неукріплені селища на берегах водойм, одноповерхові. Наприкінці VI ст. — початку VII століття активно з'являється спорудження укріпленого городища[2].

Спадщина культури[ред. | ред. код]

Вплив і своєрідність суковсько-дзедзицької культури проявляється аж до X—XII століть, коли на його території поширилися специфічні прикраси — скроневі кільця поморського типу VIII—XII століття:

  • Фельдберґська культура — починаючи з VII століття, на частині території, займаній суковсько-дзедзицькою культурою паралельно розвивається привнесена ззовні новими хвилями слов'янської міграції союзу лютичів[1];
  • менкендорфська культура (з кінця VII ст. — початку VIII століття), характерна для регіону розселення ободритів, що відрізняється керамікою виготовленою на гончарному крузі[1];
  • голанчська і кендзинська культури поморян (VII ст. — першої половини IX століття)[6], що мають значну подібність за характером кераміки з фельдберґською[1];
  • культури, що виділяються на основі керамік бардиського і волинського типів VIII ст. — першої половини IX століття, що прийшли на зміну голанчській та кендзінській[1];
  • культура кераміки щецинського типу (середина IX ст. — 70-ті роки Х століття)[1];
  • культура кераміки швелюбського типу (з Х ст.)[1];
  • культура новгородських сопок (VII—IX століть)[7].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и к Седов В. В. Суковско-дзедзицкая (лехитская) группа // Славяне в раннем средневековье. — Москва : Научно-производительное благотворительное общество "Фонд археологии", 1995. — С. 40 — 67. — ISBN 5-87059-021-3. (рос.)
  2. а б в Валентин Седов, член-корреспондент РАН. Великое переселение (російською). Российский исторический иллюстрированный журнал «Родина». Архів оригіналу за 2012-02-21. Процитовано 3 июля 2008.  (рос.)
  3. Ареали позначені на картах згідно книги (компіляція) - Седова В. В., «Славяне в раннем средневековье», 1995 г.
  4. Andrzej Buko, Archeologia Polski wczesnośredniowiecznej, Warszawa 2006, s. 79, ISBN 978-83-7436-096-8 (пол.)
  5. Алексеев С. В., «История славян в V—VIII веках». Том 2. Аварика. — ГЛАВА ВТОРАЯ. СЛАВЯНЕ ПОСЛЕ ПРИХОДА АВАР, 2011 г. (рос.)
  6. С. А. Кириллин. Северная основа русского народа (російська). Журнал «Континент - Россия» №17. Архів оригіналу за 2012-03-10. Процитовано 3 июля 2008 г..  (рос.)
  7. Седов Валентин Васильевич - академик, заведующий отделом Института археологии РАН. Этногенез ранних славян (російська). Вестник Российской академии наук, том 73, № 7, с. 594-605 (2003). Заслушано в ноябре 2002 г. на заседании Президиума РАН. Архів оригіналу за 2012-03-10. Процитовано 3 июля 2008.  (рос.)

Джерела[ред. | ред. код]

  • Joachim Herrmann: Die Slawen in Deutschland. Geschichte und Kultur der Slawischen Stämme westlich von Oder und Neiße vom 6. bis 12. Jahrhundert. Akademie-Verlag, Berlin, 1985. (S. 27) (нім.)
  • Dulinicz M., (2005): Slawische Keramik, in: RGA Bd. 29, S. 88 ff. (нім.)
  • Lüdtke, H & Schietzel, K (2001): Handbuch zur mittelalterlichen Keramik in Nordeuropa, Bd. 1, S. 234 ff. (нім.)

Посилання[ред. | ред. код]