Культура лійчастого посуду

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Культура лійчастого посуду
Розташування Європа
Доба Неолітична Європа
Час існування прибл.  4300 BC – 2800 BC
Попередня культура Ертебелле культура, Дніпро-донецька культура, Культура лінійно-стрічкової кераміки
Наступна культура Культура кулястих амфор, Культура ямкової керамики[en], Культура шнурової кераміки
CMNS: Культура лійчастого посуду у Вікісховищі
Поширення культури TRB / лійчастого посуду (зелений колір) в 3500 році до н. е..
Дольмен, що вважається побудованим племенами культури лійчастого посуду. Мекленбург.

Культу́ра л́ійчастого по́суду, Культура лійчастих келихів, Культу́ра лійкоподі́бних ке́лихів (нім. Trichter(-rand-)becherkultur, нід. Trechterbekercultuur; дан. Tragtbægerkultur, ~4300-2800 рр до н.е.) — археологічна культура пізнього неоліту й раннього енеоліту, що існувала на території Данії, Нідерландів, південної Скандинавії, Померанії, Польщі та Західної Волині в Україні (в басейні Західного Бугу) в 5-3 тисячолітті до нашої ери.

Була маштабним явищем та найдавнішою неолітичною землеробською й скотарською культурою Північної й Центральної Європи, що сформувалася у Південній Скандинавії на Північно-Європейській рівнині.

Датування[ред. | ред. код]

Датується 4300-2800 роками до н.е.

Пам’ятки синхронізують із ранньою фазою Трипілля СІ. Трипільський посуд та жіночі статуетки знайдено на базових поселеннях лійчасто-посудної культури, а лійчастий посуд — у селищах Трипілля.

Фінал культури лійчастих келихів пов’язують з приходом носіїв культури кулястих амфор.

Поширення[ред. | ред. код]

Лійчасто-посудна культура сформувалася у нижній Ельби та средній течії Вісли на місцевій неолітичній основі, за сильних південних впливів.

Була поширена від узбережжя Балтики до Чехії та Словаччини й від Голландії до Волині. Включала території сучасної Данії, Південної Швеції, Нідерландів, Німеччини, Чехії, Словаччини, Польщі, Волині.

Носії лійчастопосудної культури зрештою витіснили трипільців із Верхньої Наддністрянщини.

Визначення[ред. | ред. код]

Виділена на початку 20 сторіччя; названа за типовою формою кераміки — кубку з лійкоподібною шийкою. пам'ятки її мали характерну форму посуду з лійчастою шийкою дістали умовну назву культури лійчастого посуду.

Поховання[ред. | ред. код]

Важливими ознаками лійчасто-посудної культури є мегалітичні спорудження й курганні насипи.

Культура лійчастого посуду відома в основному по похованнях —

  • у простих земляних могилах,
  • у кам'яних ящиках — цистах,
  • у довгих курганах із трикутною кам'яною обкладкою,
  • у дольменах під круглими або прямокутними курганами,
  • у коридороподібних гробницях.

Основний поховальний ритуал — випростані поховання на фунтових цвинтарях та під могилами.

Місцеві варіанти[ред. | ред. код]

Культура лійчастого посуду утворює ряд локальних груп, кожна з яких до певного ступеня слідує власній лінії розвитку.

  • У Данії пам'ятники типу дюссів будувалися наприкінці раннього неоліту («С»), деякі імпортні предмети з міді виявляють контакти з більш прогресивними культурами Центральної Європи. Торгівля розширюється на наступному етапі, ознаменованому появою коридорних гробниць та контактами з культурами одиночних поховань. Кінець данського неоліту наступає з розвитком місцевої металевої індустрії близько 1800—1600 рр. до Р. Х..
  • У Нідерландах місцевим еквівалентом коридорної гробниці є гунебед. У Нідерландах до 2400 р. до н. е. затвердився локальний варіант культурами одиночних поховань (кубки із потовщеним дном), що знаменує кінець культури лійчастого посуду у чистому виді, хоча гібрид культури продовжував існувати до 1900 р. до н. е. (Анло, Баркер).
  • У Польщі культура лійчастого посуду характеризувалася періодом куявських могил.

Культура лійчастого посуду в Україні[ред. | ред. код]

На теренах України виявлено близько 50 поселень на заході Волинської та Львівської областей у басейні Західного Бугу та на лівих притоках Верхнього Дністра.

Досліджувалася українськими археологами протягом сторіччя: А. Цинкаловський, М. Смішко, Ю. Захарук, М. Пелещишин.

Періодизація[ред. | ред. код]

Періодизація лійчасто-посудної культури розроблена на данському матеріалі. Виділено періоди:

  • раннього неоліту (дольмени);
  • середнього неоліту (могили з коридором);
  • пізнього неоліту (цисти).

Гончарство[ред. | ред. код]

Основні види кераміки:

  • келих з лійкоподібною шийкою,
  • кубок з вушками на плічках,
  • сулія з комірцем.

Характерний інвентар:

  • крем'яні оббиті й поліровані сокири-тесла,
  • кинджали й кам'яні поліровані бойові сокири.

Племена цієї культури різко відрізнялися від сусідніх пізньотрипільських племен. Вони належали до одного з найбільших енеолітичних племінних об'єднань Центральної Європи.

Поселення[ред. | ред. код]

На території сучасної України населення цієї культури зазвичай обирало для своїх поселень місця, зручні для захисту від можливих нападів чужинців. Для більшої безпеки свої периферійні поселення вздовж Західного Бугу вони обносили ровами та валами.

Представники цієї культури могли бути носіями гаплогрупи I[1]. Близько 35 % жителів карпато-галицького регіону є носіями згаданої гаплогрупи та різних її розгалужень.

Краще досліджені поселення Зимно, Малі Грибовичі, Лежниця, Вінники, Тадані.

Переважає високе розташування поселень на мисах та вершинах Розточчя.

Будівлі[ред. | ред. код]

Забудова складалася із наземних жител, що мали заглиблену частину. Ймовірно, для зберігання зерна заглиблені частини жител мали іноді випалене дно.

Плетені стіни обмащували глиною.

Житла обігрівалися округлими глинобитними печами на дерев'яному каркасі.

Господарство[ред. | ред. код]

Основними галузями господарства племен культури лійчастого посуду були землеробство та скотарство. Як і у трипільських племен, землеробство у них велося з використанням рала та тяглової сили. Незаперечним доказом використання худоби у господарстві є знахідки на поселеннях цих племен багатьох кісток волів, а також скульптурного зображення спарених в ярмі волів.

Для зберігання збіжжя на поселеннях викопувалися спеціальні зернові ями, стіни яких випалювалися.

Мисливство та рибальство мало допоміжне значення.

Асортимент виробничого та побутового інвентаря племен культури лійчастого посуду майже тотожний з пізньотрипільським, що пояснюється однотипністю господарської діяльності.

Пам’ятки[ред. | ред. код]

Вироби[ред. | ред. код]

Гончарство[ред. | ред. код]

Кераміка у трипільців і представників культури лійчастого посуду відрізнялися у багатьох відношеннях. На відміну від яскравої трипільської кераміки, глиняний посуд племен культури лійчастого посуду вражає своєю строгістю, витриманістю форм і орнаментального стилю.

Гончарні культури лійчастого посуду створили серію оригінальних, характерних лише для цієї культури форм посуду, переважно келихи з дуже своєрідними крилоподібними ручками, посудини з вузькими шийками та рельєфними дископодібними виступами, на них — ковнірами. Орнамент заглиблений, нерідко заповнений білою пастою на чорній лощеній поверхні посудин виглядав чітко, контрастно.

Ліплений посуд, з домішками піску та шамоту у замісі, з підлошеною поверхнею. Характерною особливістю посудин було лійчасте оформлення вінець. Розтрубні вінця та плічка декоровані заглибленим візерунком: насічки, лунки, відбитки зубчастого штампу та мотузки. Переважають ялинкові композиції, валики на шийці, наліпи у вигляді літер «М» та «Л».

Мідні вироби[ред. | ред. код]

Були обмежені пласкими клинцевими сокирами та прикрасами.

Крем’яні та кам’яні вироби[ред. | ред. код]

Основні знаряддя праці виготовлені з креміню і каменю: вкладні серпів на довгих платівках, вістря, проколки, свердла, клинцеві сокири, долота, вістря стріл.

Відомі також мотики з кістки та рогу.

Галерея[ред. | ред. код]


Примітки[ред. | ред. код]

  1. Maps of Neolithic and Bronze Age migrations in Europe and the Near East. Архів оригіналу за 9 травня 2013. Процитовано 30 квітня 2013. 

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]