Венеди

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Венеди
Roman Empire 125.png
Карта 125 р., із зазначенням місця розташування Венедів
Сучасний ареал розселення і кількість
Найбільші розселення Україна, Білорусь, Польща, Литва, Словаччина, Чехія
Вимер по VI ст. н. е.
Расовий тип Європеоїдна
Близькі етнічні групи анти, склавіни, слов'яни
Мова праслов'янська
Релігія Язичництво

Вене́ди, венди, венети, венти (лат. Venedi, Venethi, Venethae, грец. Ούενέδοι; іноді Енети від грец. Ενετοί, лат. Veneti) — найдавніша назва слов'ян, під якою вони згадуються в античних джерелах[1]. Територія, яку населяли венеди, охоплювала широкі простори від Балтійського моря до Карпат і від Одри до Дніпра. З венедами науковці пов'язують зарубинецьку культуру, називаючи як «пізньозарубинецькі племена»[1]; з київською культурою[1]; з частиною слов'ян черняхівської культури та зубрицької культури[1]. За однією версією, асиміляція гепідів з готами породила етнос слов'ян, місце осілості їх німецькі джерела назвали «вендами» (Венеди взагалі нім. Wenden і Венети на річці Вісла нім. Veneter зокрема)[2].

Історія[ред.ред. код]

Античні автори розміщували венедів поблизу Балтійського моря й річки Вісли у сусідстві з германськими народами (Пліній Старший, Птоломей)[1]. Геродот (V століття до н. е.), перелічуючи племена прибалтійських земель, називає венетів як «енетів».

У I–II століттях н. е. венеди згадуються у творах Плінія Старшого[1], Клавдія Птолемея[1],Публія Корнелія Тацита[1], пізніше — в творах історика Йордана[1], у Пейтингерових таблицях[1] тощо. Найдостовірніший історик Публій Корнелій Тацит у 50-120 роках н. е. вважав венедів прямими предками слов'ян[1]. Згідно Тацита венеди мешкали на півночі та сході Карпатських гір; на сході від лугіїв, готів та естів; на півночі від сарматів, «між певкінами та феннами»[1]. Пейтингерова таблиця локалізує венедів і в пониззі р. Дунаю[1].

Птоломей відносив венедів до числа «дуже великих племен», що посідають землі «вздовж усієї Венедської затоки»[1], як у ті часи називали Балтійське море.

Слов'яни — східна група індоєвропейських народів VI столітті.

Венедам доводилось вести війни проти Риму, готів, гуннів, аварів та інших племен. Відомо, що римський імператор Волузіан (III ст. н. е.) за перемогу над венедами одержав титул «венедського». Проте, встановити своє панування над венедами римлянам не вдалося.

У IV ст. н. е. венеди були підкорені готами[1].

Історик Йордан вказує, що в VI ст. венедів частіше називали антами і склавінами, але, разом з тим, він перелічує сучасних венедам антів і склавінів як три окремі групи племен, котрі походять «з одного кореня»[1] (див. «Слов'янські племена»).

У VI ст. н. е. з-за стрімкого розселення венедів назва «венеди» залишилася за представниками дзедзицької археологічної культури[1] (див. укри-велети, вагри-варяги, рароги-бодричі та інші полабські слов'яни). А їх державне утворення німці називали Вендланд (нім. Wendland), а самі вони називали — Славія.

До пізнього середньовіччя серед фінів та германців для визначення ними взагалі слов'ян живучих по сусідству використовували стародавню їх назву венеди[1] (див. «Прабатьківщина слов'ян»). Безпосередні нащадки венедів були основою для етногенезу східних, західних і південних слов'ян.

Культура та побут[ред.ред. код]

Докладніше у статті Зарубинецька культура
Докладніше у статті Київська культура
Докладніше у статті Черняхівська культура
Докладніше у статті Зубрицька культура
Докладніше у статті Суковсько-дзедзицька культура

Венеди жили родовим ладом, який був на стадії розкладу. Відомі городища і невеликі неукріплені поселення венедів, що належали общинам або родовим групам, а також могильники з трупоспаленнями.

Венеди займалися землеробством, скотарством, а також мисливством, рибальством, збиральництвом. Високого рівня венеди досягли у видобуванні та обробці металу, гончарстві та інших галузях виробництва. Але процес відокремлення ремесла від сільського господарства був на початковій стадії. У венедів була розвинута торгівля, існувала військова організація. Свідченням цього є знахідки зброї в похованнях.

Зокрема, Тацит у праці «Германія» писав про венедів, що вони вміють будувати гарні будинки, знають військовий порядок та дисципліну, добре озброєні і хоробро воюють.

Класифікація[ред.ред. код]

В історії прийнятий поділ венетів відповідно їх місця, куди вони мігрували:

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]