Ободрицький союз

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Приблизна територія Ободрицького союзу
Територія заселена ободритами (на мапі вказана на північному заході) бл. 1000 року

Ободрицький союз — військово-племінне об'єднання окремих західних слов'ян. Засновниками союзу на зламі VIII i IX століть були племена бодричів: власне бодричі, полаби, вагри i варни. Назва походить вірогідно від назва ріки Одра — тобто ті що живуть коло неї (обОДРити). Аналогічно, ті, що мешкають за рікою Піною — черезпеняни, а жителі по морю — поморяни.

Племена глинян, бутинців, смолян i мораван, що пізніше створили велике плем'я глинян в залежності від ситуації то входили до союзу, то були політично незалежні.

Першим відомим князем ободритів був Віцан (789795). Ободритськими володарями були також Дрожко, князь Славомир, Чедрог, Гостомисл. Коли поліг Гостомисл, останній князь союзу — він розпався на 4 племінних князівства.

Археологія[ред.ред. код]

Зі слов'янським племінним союзом ободритів (бодричів) VII—IX століття н. е. археологами ототожнюється менкендорфська культура, суковсько-дзедзицька культура.

Історія[ред.ред. код]

Ободрицький князь Ніклот (1090—1160), статуя в Шверинському замку з 1855 року

Історичні записи про наявність вендів у східній Германії з'являються з 781 року, коли король франків Карл Великий боровся з їхніми сусідами саксами. Протягом десятків років вони були союзниками франків Карла Великого під час війни останніх із Саксонією та слов'янськими велетами (Veleti). В 798 обдрицький князь Дрожко (Drozko) переміг саксів в битві під Свєцяна (Swieciana). Переможені сакси були розпорошені імператором, і частина їхніх земель, включаючи Гольштейн та Гамбург, була передана ободритам у 804, як нагорода за їхню перемогу. Отже, впродовж 8—9 ст. бодричі вели боротьбу проти саксів. У 10 ст. землі бодричів стали об'єктом агресії германців. В процесі боротьби з ними бодричі в середині 11 ст. створили державне об'єднання — Ободрицький союз (див. «Хрестовий похід проти слов'ян»). 1170 року Генріх Лев зломив опір бодричів і, загарбавши їхні землі, заснував герцогство Мекленбург. Бодричі були частково винищені, частково онімечені.

У цей час соціальна структура вендів на річці Ельбі зберігала групові якості і називалася «жупаном» (zupe або opole). Ця общинна структура залишилася в спадок від попередньої кланової структури (Sippen, на німецькій мові). Проте ця громада вже була пов'язана з конкретною територією, в яку природнім чином вписувалася жупа. Таким способом малі групи вендів проводили освоювання/колонізацію нових територій проживання в долинах річок Ельба та Одеру. І все — таки серед цих вендів утворилося три територіальні штати/землі: Ободритів (Obodriti), Лютичі (чи Veleti, Vilzi), та Сорбів (чи Sorabi).

Лютичі (Liutizi) займали території, що відомі сьогодні як Мекленбург (Mecklenburg), і розширили володіння до річки Одри (Oder) на сході. Ободрити розселились на землях, розташованих на північний захід від лютичів. Сораби (Sorabi), розташувалися на південь від Берліна.

Ободрітія не є назвою провінції, що доведено історичними літописами. Проте ця назва широко використовується для позначення територій, на яких проживали ободрити, які в свій час мали достатньо розвинені соціальні інститути. Їхня земля також включала інші менші групи племен. Пізніше було засноване на їх історичному базисі герцогство Мекленбург. Земля ободритів ширилася до берегів Балтійського моря, від затоки Кіль (Kyl) до гирла річки Варнов (Warnow), де сьогодні розташований порт Росток (Raztok). Всередині землі ободритів виникли замки типу Велеград (Velegard чи Mecklenburg) поблизу сучасного порту Вісмар (Wismar чи Vysemir), потім Звірін (Zvirin чи Schwerin) та Добін (Dobin).

Плем'я вагрів (Vagri), котре також було інтегроване в Ободрітію, займало західну частину її території, тобто східний Гольштейн. Вони також мали декілька важливих центрів типу Любіче (Liubice чи Alt Lubeck), Стариград (Starigard чи Oldenburg), Плона (Plona чи Plon) та Щарсдорф (Scharsdorf). Інша група, яка належала до даної землі, були полаби (Polabi), котрі розміщалися між ріками Траве (Trave) та Ельбою. Їхнім центром виступав Ратібор (Ratibor чи Ratzeburg), розташований на південь від Любека. Місто було назване в честь князя Ратібора. На схід від ободритів, між ріками Варнов (Warnow чи Varnova) та Мільденіц (Mildenitz), жили варни (Varni). В близьких відношеннях до ободритів також були лініани (Liniani), що проживали на півдні, в долинах річок Ельде (Elde), Локніц (Locknitz) та Степеніц (Stepenitz). У такому ж відношенні ободрити були зв'язані з древанами (Dreviani) в західній частині Альтмарки (Altmark), на південь від Ельби.

Досить цікавою може бути аналогія із слов'янськими племенами на території Київської Русі, полянами — полаби та деревлянами — древанами ободритів.


Держава Наконідів[ред.ред. код]

Докладніше: Наконіди
Володіння Наконідів близько 1000 року

Після розпаду імперії Каролінгів ободріти потрапляють в зону впливу Східно-франкського (Німецького) королівства. Васальну залежність від якого вони припиняють в 930-ті роки.

У 990-х роках князь Мстівой I, уклавши союз з данським конунгом Гаральдом Синьозубим і одружившись на його донці, почав створювати політичні передумови для об'єднання венедського князівства, в яке, крім ободритів, входили б і племена лютичів — давніх суперників і ворогів ободритів.

Це державне утворення очолив князь Годеслав (Godescalcus, Готшалк, або Годлейб) з роду Наконідів, онук Мстивоя, який в 1043 році зайняв ободрицький престол і почав сприяти християнізації країни. Однак в 1066 році проти Годеслава/Готшалка піднялося язичницьке повстання і він був убитий. А його резиденція Любіца була зруйнована язичниками. Скориставшись антихристиянськими настроями, владу захопив язичницький король Круто (правитель Рюгена/Руяни). Син Годеслава/Готшалка Генріх в 1090 році спромігся повернути владу Наконідам (Біллунгам). У цей час ободрити ведуть численні війни з німцями, в ході яких часто ходять в німецькі землі. Вони неодноразово спалюють Гамбург і німецький Любек (заснований недалеко від колишньої ободрицької фортеці Любіца.)

Найбільшого розвитку самостійна держава ободритів досягла при Прібиславі I (близько 1135—1146) і Ніклоті (близько 1135—1160). Незважаючи на стійкий опір Никлота, німці наполегливо намагаються наступати. Сам Никлот гине в серпні 1160 року особисто беручи участь в атаці на німецький обоз (а тоді йому було вже 70 років). Після загибелі одного з синів Никлота — Вертіслава другий його син Прібислав II (1160—1178) вирішує піти на мирову з німцями і присягає Генріху Льву. Він-то і стає засновником мекленбургскої княжої і герцогською династії, яка правила своїми землями до 1918 року. З цих пір землі ободритів остаточно потрапляють до складу Священної Римської Імперії. Самі ободрити, слідом за своєю знаттю, поступово понімечуються. Слов'янська мова остаточно перестає звучати в їх землях в кінці XVIII — початку XIX століть. (див. полабська мова)



Князі й королі[ред.ред. код]

Докладніше: Ободрицькі князі

Легендарним предком ободрітськіх князів й королів є Антюрій, який був соратником Олександра Македонського, та переселився на південний берег Балтійського моря. А його супутники стали засновниками багатьох шляхетних родів бодричів. Геральдичним символом ободритських князів стали бик та грифон з-за того, що свого часу «Антюрій помістив на носі корабля, на якому плив, голову Буцефала (у перекладі буквально — „Бичача голова“), а на щоглі — водрузив грифа». Згодом — це символ присутній в усій Померанії. Грифони та голова бика ободритів беруть свою історію від срібних монет — грецьких статерів фракійського міста Абдери (грец. Ἄβδηρα). Звідси стародавня назва бодричів «абодрити» (нім. Abodriten, лат. Abatereni, Abotrites, Abodrites)[1][2][3].[неавторитетне джерело]


Титул ободритських князів: «Король вагрів, черезпенян, полабів, ободритів, хижан і всіх слов'ян»; землі ободритів на сході доходили до фортеці Вурла і Мальхов, межуючи в цій області з племенем хижан і лютичів[4].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]