Ялівець козачий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ялівець козацький
Juniperus sabina - Köhler–s Medizinal-Pflanzen-212.jpg
Біологічна класифікація
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
Надклас: Насінні (Spermatophyta)
Клас: Хвойні (Coniferopsida)
Порядок: Хвойні (Coniferales)
Родина: Кипарисові (Cupressaceae)
Рід: Ялівець (Juniperus)
Вид: Ялівець козацький
Біноміальна назва
Juniperus sabina
L., 1753
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Juniperus sabina
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Juniperus sabina
EOL logo.svg EOL: 1061665
IPNI: 30166980-2
ITIS logo.svg ITIS: 505931
IUCN logo.svg МСОП: 42249
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 224740

Яліве́ць козацький[1][2][3][4] або Ялівець козачий[5][6] (Juniperus sabina L.) — низькорослий сланкий дводомний вічнозелений кущ родини кипарисових (Cupressaceae). Рослина отруйна, може також використовуватися як лікарська. Етимологія: епітет sabina ймовірно є давньофранцузькою назвою цього виду[7].

Морфологічна характеристика[ред.ред. код]

Чагарник, У рідкісних випадках невелике дерево до 5 м заввишки з неправильною кроною. Гілочки і хвоя інтенсивно зелені, з сильним запахом. Хвоя лусковидна, ромбічна або ромбічно-ланцетна, трохи загострена, на гілках сидить по три, на гілочках розміщається в 4 рядки черепицеподібно, на спинці округла, з видовженою або веретено видною залозкою. Органи спороношення містяться на кінцях маленьких пазушних гілочок, вкриті дрібними лусковидними листочками, чоловічі шишечки спрямовані догори, яйцевидні, утворені круглястими лусочками, жіночі шишечки майже кулясті.

Запилюється у травні. Після запліднення луски жіночої шишечки зростаються і утворюють соковиту зелену шишкоягоду. Шишкоягоди достигають восени першого або наступного року. Стиглі шишкоягоди звислі, чорні, з сизою поволокою, 5—8 мм в діаметрі.

Середовище проживання[ред.ред. код]

Родом з гір Центральної і Південної Європи, Західної і Середньої Азії, від Іспанії на схід до Сибіру, як правило, ростуть на висоті 1000—3300 м.

В Україні ялівець козацький росте на вапнякових скелях у Криму і на Закарпатті. У багатьох парках його культивують як декоративну рослину.

Природнім біомом зростання є ліси та гаї на скелястих гірських схилах і піщаних дюнах. Рослина дуже терпима до холоду, посухи і газів; не має спеціальних вимог щодо ґрунту.

Практичне використання[ред.ред. код]

Ялівець козацький у Ботсаду ім. Фоміна, Київ.

Особливу увагу заслуговує ялівець козацький у декоративних композиціях. Належачи до вічнозелених хвойних рослин, він формує на поверхні землі килимові укриття, які здатні існувати упродовж сотень років. Завдячуючи декоративним якостям, морозостійкості та посухостійкості саме цей вид ялівцю застосовується для озеленення найрізноманітніших міських об'єктів. У Голосіївському парку в Києві культивується ялівець козацький з лускатою хвоєю і темно-зеленим забарвленням та з голчастою хвоєю і сизувато-зеленим забарвленням, а також з голчастою хвоєю зеленуватого та сизуватого забарвлення.[8]

Листя і насіння містять сабінол (терпеновий спирт) і галову кислоту, яка перетворюється в пірогалол. Споживання листя викликає сильне роздратування всіх слизових оболонок. Сабінол вражає нервову систему, викликаючи судоми. Пірогалол блокує кишковий кругообіг повністю. Смерть настає швидко. Їдке масла, отримані з савіни (Juniperus sabina) колись використовували в народній медицині й парфумерії. Токсичність обмежує терапевтичне застосування. Найчастіше савіну використовували як зовнішній засіб у формі мазі, настойки, порошку, щоб позбутися бородавок.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Мельник Т.І., Мельник А.В. Типізація видів і форм роду Juniperus L. та використання їх у фітоценодизайні // Вісник Сумського національного аграрного університету. Серія: Агрономія і біологія. — 2014. — Вип. 9. — С. 10–13.
  2. Бровко О.Ф. Деякі аспекти фізіологічного стану хвої у ялівця козацького та його культиварів // Науковий вісник НУБіП України. — 2009. — Вип. 135. — С. 56–62.
  3. Суханова О.А. Дендрофлора Байкового кладовища // Науковий вісник Національного університету біоресурсів і природокористування України. — 2010. — Вип. 152. — С. 180–184.
  4. Раковський, І. (гол. ред.) Українська загальна енциклопедія. — Львів-Станиславів-Коломия : Рідна школа, 1930—1933. — Т. 3. — С. 1274.
  5. Доброчаева Д.Н., Котов М.И., Прокудин Ю.Н., и др. Определитель высших растений Украины. — Киев : Наукова думка, 1987. — С. 43.
  6. Гамор Ф.Д., Гамор А.Ф., Антосяк Т.М. Регіональний червоний список судинних рослин Закарпаття та деякі практичні аспекти їх охорони // Науковий вісник Ужгородського університету. — 2009. — Вип. 25. — С. 89–107.
  7. Aljos Farjon A Handbook of the World's Conifers (2 vols.). — Leiden—Boston : BRILL, 2010. — С. 447. — ISBN 904743062X.
  8. Бровко О. Культурфітоценози ялівцю козачого в озеленні м. Києва

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Література[ред. код]


Хвойні Це незавершена стаття про Хвойні.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.