Вікторія (королева Великої Британії)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 23 квітня 2021, заснована на цій версії.
Вікторія
англ. Alexandrina Victoria
Dei Gratia Britanniarum Regina Fidei Defensor
Королева Великої Британії
Імператриця Індії
Правління1837-1901
Коронація28 червня 1838
ПопередникВільгельм IV
НаступникЕдуард VII
Біографічні дані
ІменаAlexandrina Victoria (Александріна Вікторія)
Хрещення24 червня 1819
Релігіяангліканство
Народження24 травня 1819(1819-05-24)
Кенсінгтонський палац, Лондон
Смерть22 січня 1901(1901-01-22) (81 рік)
Осборн Хауз, острів Уайт
геморагічний інсульт
ПохованняКаплиця Св. Георга, Замок Віндзор
ЧоловікАльберт Саксен-Кобург-Готський
ДітиВікторія, Едуард, Аліса, Альфред, Гелена, Луїза, Артур, Леопольд, Беатриса
ДинастіяГановери
БатькоЕдуард Август, герцог Кентський[1][2]
МатиВікторія Саксен-Кобург-Заальфельдська
Нагороди
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Вікто́рія (англ. Victoria, ім'я при хрещенні Александріна Вікто́рія — англ. Alexandrina Victoria; 24 травня 1819 — 22 січня 1901) — королева Великої Британії з 1837 року.

Життєпис

Королева Вікторія у 1838 році

Вікторія народилася 24 травня 1819 року. Спочатку шанси принцеси Вікторії на престол були невеликими, але до 1837 року серія смертей спадкоємців престолу чоловічого роду від гемофілії зробила її єдиною претенденткою на трон[3].

20 червня 1837 року відбулася коронація 18-річної королеви, по закінченні якої вона негайно попросила чашку чаю і свіжий номер «Таймс».

Молода двадцятилітня Вікторія, зустрівшись на балу з майбутнім імператором Олександром II, не на жарт захопилася ним і подумувала про шлюб. Але такий союз був неможливий як з династичних, так і з політичних міркувань. Після цього випадку Вікторія на час втратила інтерес до заміжжя. Але випадок не змусив себе чекати. На одному з балів Вікторія танцювала з Альбертом, князем Кобурзьким. Молодий князь підкорив серце Вікторії й у лютому 1840 року відбулося одруження королеви з Альбертом. «Я люблю його більше, ніж думала, — написала Її Величність у своєму щоденнику, — і я зроблю все, що в моїй владі, щоб полегшити його жертву».

Якоюсь мірою це дійсно була жертва. Чоловік королеви Великої Британії за законами країни не мав права на титул короля. Дружина могла зробити його тільки фельдмаршалом.

У щоденнику королеви були такі слова: «Я читаю й підписую папери, а Альберт їх промокає…» Відразу ж після весілля в кабінеті Вікторії був поставлений другий письмовий стіл — для Альберта. Але принц із самого початку вирішив не займатися державними справами. Подружжя прожило справді щасливе життя. У них було 9 дітей і 34 онуки. Цей шлюб підняв в очах підданих моральний престиж королівської родини на недосяжну висоту, що допомогло Британії уникнути антимонархічних потрясінь, які охопили Європу 1848 року.

Королева Вікторія сама жила за певними правилами й розпорядком дня і вимагала того ж від своїх підданих. Вона власноручно розробляла правила етикету. Прагнення англійців додержуватися етикету приймалося рештою народів світу за англійську манірність, чудово зображену в «Алісі в країні чудес» і розповідях про Шерлока Холмса й доктора Ватсона. Вікторіанську епоху часом згадують як епоху порядку й високих моральних принципів. Звичайно, справа була не тільки й не стільки в характері королеви. У Великій Британії твердо стояв на ногах середній клас, який заведено звинувачувати у вульгарному дусі гонитви за чистоганом, проте він успішно протиставив розпусті вищих аристократичних верств власну систему моралі та поведінки.

Королева Вікторія.
Худ. Йозефіна Свобода

З перших днів правління королева робила спроби зближення з російським імператорським двором. У 1840-х роках розширилося співробітництво Російської імперії й Великої Британії в науково-технічній і військовій сферах. Королева Вікторія робила всілякі знаки уваги імператорові Миколі I. 1846 року вона подарувала імператору яхту «Вікторія» для Санкт-Петербурзького Імператорського яхт-клубу. Проте російський уряд не завжди вирізняла зважена зовнішня політика. Російська імперія прагнула встановити своє панування на Чорному й частині Середземного морів. Цим вона налаштувала проти себе Османську імперію й Францію. Почалася Кримська війна. Росія зазнала тяжких втрат, зокрема втратила Севастополь і Чорноморський флот. Незважаючи на перемогу та протести Османської імперії, королева Вікторія повернула Севастополь Російській імперії.

У 1851 році в Лондоні відбулася Перша Всесвітня виставка, на якій були зібрані досягнення передової думки з усіх країн світу. Представлені в Кришталевому палаці експонати дали поштовх не тільки фантазіям Жуля Верна, а й реальному науково-технічному прогресові. Новаторство торкнулося всіх сторін життя — від перших у світі електродвигунів до бутерброда лорда Сендвіча. Найбільший флот з найсучаснішим озброєнням (а перші броненосці з'явилися в Британії) дав змогу Великій Британії розширити свої колоніальні володіння, яка зібрала під короною 40 країн і стала найпершою імперією світу в історії. Велика Британія була центром світу, а англієць почував себе як удома майже в будь-якій точці земної кулі. Редьярд Кіплінг, «співець британського імперіалізму», оспівував у своїх баладах «тягар білої людини», який цивілізовані англійці мужньо несуть у колоніях серед тубільців, цих «похмурих» бентежних дикунів.

Однак успішну Велику Британію і її королеву чекав серйозний удар. Занедужав на тиф і помер від нього принц Альберт 1861 року. Королева до кінця життя носила жалобу за чоловіком. Редьярд Кіплінг у своїх віршах називав її не інакше як «вдовою з Віндзору».

Зрештою золота доба Британської імперії підійшла до кінця. Старіючій королеві важко було встояти проти натиску проамериканської буржуазії, що потребувала більш агресивної зовнішньої політики. Королева намагалася влагодити всі справи по-родинному, влаштовуючи шлюби своїх родичів із членами монарших родин.

22 січня 1901 року в заміському маєтку Осборн королева Вікторія доживала свою останню годину. Близькі оточували королівське ложе, а лікар і німецький імператор Вільгельм II Гогенцоллерн, онук, тримали її голову, щоб полегшити переривчасте дихання.

Дебела 82-літня жінка, що пересувалася за допомогою крісла-візка, не втратила ілюзій про особливе призначення своєї влади й бажання правити. «Я не хочу вмирати, я повинна завершити ще кілька справ», — були її передсмертні слова.

Увечері королеви не стало, а вранці наступного дня її старший син і спадкоємець престолу принц Уельський, хрещений під ім'ям Альберта Едуарда, відбув до Лондона. Тут, у Сент-Джеймському палаці, на засіданні Таємної ради його проголосили королем, клятву прийняв архієпископ Кентерберійський Фредерик Темп.

Похована в Королівській усипальниці у Фроґморі, збудованій для королеви Вікторії і її чоловіка Альберта.

Примітки

  1. ↑ Oxford Dictionary of National Biography / C. Matthew — Oxford: OUP, 2004.
  2. ↑ Kindred Britain
  3. ↑ Worsley, Lucy (2018) Queen Victoria — Daughter, Wife, Mother, Widow, London: Hodder & Stoughton Ltd, ISBN 978-1-4736-5138-8

Посилання

Корона принца крові Це незавершена стаття про монарха, династію чи її представника (представницю).
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вікторія_(королева_Великої_Британії)&oldid=31400189