Попівці (Кременецький район)
село Попівці | |
---|---|
Дерев'яна церква | |
Країна | Україна |
Область | Тернопільська область |
Район | Кременецький |
Рада | Кременецька міська громада |
Код КАТОТТГ | UA61020070360071665 |
Облікова картка | Попівці |
Основні дані | |
Засноване | 1630 (394 роки) |
Населення | 371 |
Територія | 1,820 км² |
Густота населення | 203.85 осіб/км² |
Поштовий індекс | 47034 |
Телефонний код | +380 3546 |
Географічні дані | |
Географічні координати | 50°0′8″ пн. ш. 25°38′35″ сх. д. / 50.00222° пн. ш. 25.64306° сх. д. |
Водойми | Іква |
Відстань до районного центру |
21 км |
Найближча залізнична станція | Кременець |
Відстань до залізничної станції |
23 км |
Місцева влада | |
Адреса ради | 47034, с. Попівці, вул. Центральна |
Карта | |
Мапа | |
|
Попі́вці — село в Україні, у Кременецькій міській громаді Кременецького району Тернопільської області. Розташоване на річці Іква, на півночі району. До 2020 - адміністративний центр сільської ради, якій були підпорядковані села Весела, Нові та Старі Кокоріви.
Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області» увійшло до складу Кременецької міської громади [1]
Населення — 358 осіб (2007).
Історія
Поблизу села виявлено археологічні пам'ятки пізнього палеоліту, підкарпатської культури шнурованої кераміки, комарівсько-тшинецької культури, раннього Залізного часу і давньоруської культури.
Село Попівці вперше згадується в королівському привілеї за 23 серпня 1568 року, коли воно поряд з іншим невеликим містечком Андрієвим отримало Магдебурське право. При цьому король зазначив у документі, що питання про міську печатку він віддає на відкуп власнику цих поселень князю Андрію Вишновецькому.
У 1630 році с. Попівці від Вишнівецьких переходить у власність до Потоцьких. [2]
Дерев'яна церква Св. Миколая збудована коштом парафіян у 1745 році.
За їхні ж кошти у 1877 році відремонтована (ймовірно, тоді до церкви добудували дзвіницю).
Церква з 1869 року була філіяльною до парафіяльної церкви в селі Кокорів.[3]
За часів царизму с.Попівці було селом у Бережецькій волості Кременецького повіту. У кінці ХІХ ст. тут було 89 будинків і 450 жителів. З 1794 року у селі діяла прикордонна митниця на російсько-австрійському кордоні.[2]
Діяли «Просвіта» та інші товариства.
У 1934 році в селі було відкрито крамницю-кооператив, де селяни могли взяти в кредит сільськогосподарську техніку та побутові речі.
В 1936 році десять сімей (біля 50 осіб) села Попівці емігрували у Канаду та Аргентину.
На кладовищі села на місці захоронення Кості Місевича (1890-1943) кобзаря-бандуриста, члена центральної Ради Сотника Армії УНР надрайоннового провідника ОУН, споруджено пам’ятник.[2]
Населення
За даними перепису населення 2001 року мовний склад населення села був таким[4]:
Мова | Число осіб | Відсоток |
---|---|---|
українська | 99,73 | |
російська | 0,27 |
Пам'ятки
- Церква святого Миколая (1745)
- Пам'ятник воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (зведений 1975 року).
Соціальна сфера
- Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів
- Дитячий дошкільний заклад
- Будинок культури
- Бібліотека
- ФАП
- Відділення поштового зв'язку
- Крамниці.
Відомі особистості
Народилися
- громадський діяч Я. Лавриченко,
- поет, фольклорист Вавровий Юхим Андрійович.
Примітки
- ↑ Кабінет Міністрів України - Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області. www.kmu.gov.ua (ua) . Процитовано 7 жовтня 2021.
- ↑ а б в Кременецька районна державна адміністрація - Короткі історичні відомості населених пунктів Кременецького району. sed.te.gov.ua. Процитовано 9 жовтня 2021.
- ↑ Церква Попівці Кременецький район. decerkva.org.ua. Процитовано 8 жовтня 2021.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Тернопільська область
Література
- М. Бігус, Мельничук Б. Попівці // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — 708 с. — ISBN 978-966-528-279-2.