Бруно Лерцер

Бруно Лерцер
нім. Bruno Loerzer
Лерцер (ліворуч) з Германом Герінгом (1942).
Народження	22 січня 1891(1891-01-22) Берлін
Смерть	23 серпня 1960(1960-08-23) (69 років) Гамбург
Країна	Німецька імперія  Веймарська республіка  Третій Рейх
Приналежність	Райхсгеер  Рейхсвер  Вермахт
Вид збройних сил	Люфтштрейткрафте  Люфтваффе
Рід військ	повітряні сили
Роки служби	1912–1920, 1935–1945
Звання	Генерал-полковник
Командування	Jagdgeschwader 53 генерал-інспектор винищувальної авіації Люфтваффе 2-га авіаційна дивізія 2-й повітряний корпус
Війни / битви	Перша світова війна Друга світова війна
Відносини	Фріц Лерцер (брат)
Нагороди	Лицарський хрест Залізного хреста Застібка до Залізного хреста 1-го класу Застібка до Залізного хреста 2-го класу Орден «Pour le Mérite» (Пруссія) Залізний хрест 1-го класу Залізний хрест 2-го класу Лицарський хрест 2-го класу ордена Церінгенського лева Лицарський хрест ордена дому Гогенцоллернів з мечами на військовій стрічці Лицарський хрест ордена Військових заслуг Карла Фрідріха Почесний хрест ветерана війни (для учасників бойових дій) Медаль «За вислугу років у Вермахті» 3-го класу Медаль «За вислугу років у Вермахті» 4-го класу Медаль «У пам'ять 1 жовтня 1938» з Празьким градом Комбінований Знак Пілот-Спостерігач в золоті з діамантами

Бруно Лерцер (нім. Bruno Loerzer; нар. 22 січня 1891, Берлін — пом. 23 серпня 1960, Гамбург) — німецький воєначальник часів Третього Рейху, генерал-полковник Люфтваффе. Кавалер Pour le Mérite (1918) та Лицарського хреста Залізного хреста (1940).

Біографія

9 березня 1912 року вступив у 112-й (4-й Баденський) піхотний принца Вільгельма полк. Учасник Першої світової війни. 11 жовтня 1914 року закінчив авіаційну школу у Фрайбурзі, де познайомився з Германом Герінгом. З 12 жовтня 1914 направлений до 3-го льотного дивізіону, з 3 листопада 1914 року — пілот 35-го льотного дивізіону, потім літав у 25-му, 60-му, 203-му дивізіонах. У 1915 році літав у парі з Герінгом, був його веденим. 3 квітня 1916 року тяжко поранений і до січня 1917 року перебував у шпиталі. З січня 1917 року — командир 26-ї винищувальної ескадрильї, з грудня — 3-ї винищувальної ескадри. Вирізнявся великою особистою хоробрістю. До кінця війни на рахунку Лерцера були 44 збиті літаки (свій перший літак збив 21 березня 1916 року): він став 7-м за кількістю перемог німецьким асом.

У грудні 1918 року звільнений з армії і вступив льотчиком до Балтійського добровольчого корпусу (був у ньому до 31 березня 1920 року). Після війни залишався близьким другом Герінга, який залучив його до лав НСДАП. В 1930/33 роках — керівник Імперського об'єднання німецьких льотчиків. З 25 березня 1933 по 31 березня 1935 року — президент Німецького льотного союзу. З 26 липня по 25 жовтня 1935 року — імперський керівник повітряного спорту (Reichsluftsportführer).

1 квітня 1935 року запрошений Герінгом у щойно створені люфтваффе, штаб-офіцер для доручень в Імперському міністерстві авіації. Незважаючи на те, що Лерцер не мав здібностей самостійного командира, він обіймав високі посади в люфтваффе. 1 листопада 1935 року відряджений до авіагрупи «Шляйссгайм». З 1 квітня 1936 року — командир 1-ї групи 232-ї винищувальної ескадри, з 15 березня 1937 року — 334-ї винищувальної ескадри. З 1 квітня 1938 року — інспектор винищувальної авіації

З 1 листопада 1939 року — командир 2-ї авіаційної дивізії. 11 жовтня 1939 року дивізія була переформована на 2-й авіакорпус. Під час Французької кампанії корпус Лерцера входив до складу 3-го повітряного флоту генерала Гуго Шперрле та прикривав корпус генерала Гайнца Гудеріана. Коли Шперле наказав змінити тактику і замість серії атак малими підрозділами провести масовану атаку на Седан, Лерцер проігнорував його наказ і не поінформував своїх підлеглих. Це дозволило німецьким військам уникнути помилки, що могла призвести до катастрофи. Потім корпус був переданий у 2-й повітряний флот. Влітку 1941 року корпус Лерцера брав участь у боях у Росії, прикриваючи групу армій «Центр». У жовтні 1941 року корпус був перекинутий до Італії (його штаб розміщений в Мессіні), де прикривав морські шляхи на Середземному морі. З 23 лютого 1943 року — начальник Управління особового складу Верховного командування Люфтваффе (ОКЛ). 20 грудня 1944 року втратив свою посаду та був зарахований до резерву ОКЛ, а 29 квітня 1945 року звільнений у відставку. Під час Нюрнберзького процесу, куди був викликаний як свідок, Лерцер відмовився давати свідчення проти свого друга Герінга.

Галерея

• 
  Лерцер в 1918 році.
• 
  Лерцер (в центрі) під час Свята пілотів (1934).

Військова кар'єра

• 9 березня 1912 — фанен-юнкер-унтерофіцер
• 22 травня 1912 — фенрих
• 27 січня 1913 — лейтенант
• 18 квітня 1916 — оберлейтенант
• 2 жовтня 1918 — гауптман

---

• 1 квітня 1935 — оберст
• 1 квітня 1938 — генерал-майор
• 1 січня 1940 — генерал-лейтенант
• 19 липня 1940 — генерал авіації
• 16 лютого 1943 — генерал-полковник

Див. також

• Зігфрид Гайніке
• Отто Десслох
• Курт Штудент
• Ганс-Юрген Штумпф
• Вольф фон Штуттергайм
• Теодор Остеркамп

Література

• Залесский К. А. Люфтваффе. Военно-воздушные силы Третьего рейха. — М.: Яуза-Пресс, 2005. ISBN 5699137688
• Norman Franks et al. (1993). Above the Lines: A Complete Record of the Fighter Aces of the German *Air Service, Naval Air Service, and Flanders Marine Corps 1914—1918. Grub Street, London.
• Anthony Kemp (1982, 1990 reprint). German Commanders of World War II. Osprey Pub., London.
• Die Wehrmachtberichte 1939—1945 Band 1, 1. September 1939 bis 31. Dezember 1941. Munich: Deutscher Taschenbuch Verlag GmbH & Co. KG, 1985. ISBN 3-423-05944-3.
• Arch Whitehouse: Flieger-Asse 1914—1918. Motorbuch-Verlag, Stuttgart 1970, S. 407—409.
• Karl-Friedrich Hildebrand, Christian Zweng: Die Ritter des Ordens Pour le Mérite. Teil 2: Die Ritter des Ordens pour le mérite des I. Weltkriegs. Band 2: H — O. Biblio-Verlag, Osnabrück 2003, ISBN 3-7648-2516-2.

Посилання

• Generaloberst Bruno Loerzer. на geocities.com. Архів оригіналу за 23 липня 2013. Процитовано 20 серпня 2012.(англ.)
• Loerzer, Bruno. на lexikon-der-wehrmacht.de. Архів оригіналу за 23 липня 2013. Процитовано 20 серпня 2012. (нім.)
• Bruno Loerzer [Архівовано 13 жовтня 2012 у Wayback Machine.]