Зіта народилась 9 травня 1892 року на віллі Піаноре в провінції Лукка. Своє незвичне ім'я отримала на честь відомої італійської святої, яка жила у Тоскані в XIII столітті.[3] Вона була третьою донькою і п'ятою дитиною в родині відстороненого від влади в ході рісорджименто правителя Парми Роберто I та його другої дружини Марії Антонії Португальської. Батько Марії Антонії, Мігел I, був вигнаний із Португалії та позбавлений всіх титулів через спробу узурпації влади. Сам Роберто I був скинений з престолу в ході революційних подій, коли був ще дитиною. Від першого шлюбу із Марією Пією Бурбон-Сицилійською у нього залишилося дев'ятеро дітей, шестеро з яких були розумово відсталими.
Не зважаючи на втрату трону, Роберто залишився достатньо заможною людиною. Дитинство Зіти пройшло на віллі Піаноре та в замку Шварцау-ам-Штайнфельде поблизу Відня. Між ними курсував спеціальний потяг, що перевозив родину та їхнє майно. Зіта, її брати та сестри, розмовляли італійською, французькою, німецькою, іспанською, португальською та англійською мовами. За її спогадами: «Ми зростали у різних країнах. Батько вважав себе французом, і кілька тижнів на рік ми проводили у нашому замку Шамбор. Одного разу я спитала його, як нам позиціювати себе. Він відповів: Як французькі принци, що правлять на італійській землі“. Насправді, з його двадцяти чотирьох дітей лише троє, включаючи мене, народились в Італії».
У віці 10 років Зіта поступила до школи салезіанської общини в Цанбергу у Верхній Баварії. Виховання в ній було достатньо суворим і з релігійною спрямованістю. До навчальної програми входили курси математики, географії, історії, природничих наук та музики. Крім цього, дітей вчили власноруч лагодити, штопати та шити одяг і займатися фізичною культурою. Особливий акцент виховання ставився на скромність, відданість обов'язку та дисципліну. У школі вона знаходилася до осені 1907, коли помер її батько. Бабуся з материнського боку, Адельгейда Льовенштайн, сприяла закінченню освіти Зіти та її сестри Франчески у бенедиктинському монастирі св. Сесилі на острові Вайт. Там принцеси вивчали теологію та філософію, вдосконалювали знання англійської. Зіта почала співати в хорі і навчилася грати на органі.
Вдома ж, виховані як добрі католики, діти пармського герцога регулярно брали участь у добродійних заходах для бідних. Зіта сама розподіляла між злиденними одяг, їжу та ліки. Троє з сестер стали черницями, сама вона певний час теж вважала, що це її шлях. Проте, помітивши як погіршилося її здоров'я після перебування у жорстокому британському кліматі, родичі порадили їй дворічне перебування на лікувальному курорті Франценсбад.
Неподалік від замка Шварцау була розташована вілла Вартольц, резиденція тітки Зіти, Марії Терези. Серед її онуків був і ерцгерцог Карл Франц. Із Зітою вони бачились ще дітьми, перед початком навчання. У 1909 році його драгунський полк було розквартировано у Брандесі-на-Ельбі, звідки юнак вирушив провідати тітку Марію Аннунціату у Франценсбаді. Там він відновив знайомство із Зітою. У той час він відчував тиск з боку родини у зв'язку із морганатичним шлюбом дядька Франца Фердинанда, оскільки його діти не мали права успадковувати австрійський трон. Зіта ж була дівчиною із «потрібної родини», її генеалогія влаштовувала всіх. Сама вона згадувала: "Ми, звичайно, були раді знову зустрітися і стали близькими друзями. З мого боку почуття розвивались поступово протягом наступних двох років. Йому ж хотілося зробити все швидше. Восени 1910 року пішли чутки про мої заручини із Хайме Мадридським. Карл розшукав бабусю і запитав, чи дійсно це лише чутки. Отримавши позитивну відповідь, він мовив: «Все одно, мені краще поспішити у будь-якому випадку, інакше вона дістанеться комусь іншому».
Ерцгерцог вирушив на віллу Піаноре і попросив руки Зіти. 13 червня 1911 року про їхні заручини було оголошено при австрійському дворі.
Весілля Карла і Зіти відбулося 21 жовтня 1911 року у замку Шварцау-ам-Штайнфельде. Із вищих гостей були присутніми імператор Франц Йосиф I, який підняв тост за молодят, і спадкоємець трону Франц Фердинанд, який був свідком нареченого.
20 листопада 1912 на віллі Вартольц народився перший син пари, Отто. Всього у подружжя народилося восьмеро дітей:
Аделаїда (1914—1971) — одружена не була, дітей не мала;
Роберт (1915—1996) — ерцгерцог Австрійський-Есте, банкір, громадський діяч та публіцист; був одружений з Маргаритою Савойською-Аоста, мав трьох синів і двох доньок;
Фелікс (1916—2011) — ерцгерцог Австрійський, був одружений з Анною Євгенією Аренберзькою, мав семеро дітей;
Рудольф (1919—2010) — ерцгерцог Австрійський, був двічі одружений, мав п'ятеро дітей від двох шлюбів;
Шарлотта (1921—1989) — була одружена із герцогом Георгом Мекленбурзьким, дітей не мала;
Єлизавета (1922—1993) — була одружена із принцом Генріхом Ліхтенштейнським, мала чотирьох синів і доньку.
Після народження первістка імператор запропонував родині перебратися до замку Гетцендорф у Майдлінгу. Там вони проживали до 1914 року. Після вбивства Франца Фердинанда, коли Карл став кронпринцем Австро-Угорської імперії, із міркувань безпеки сім'я переїхала до Шенбрунну.
21 листопада 1916 року помер Франц Йосиф I. Карл став імператором, Зіта — імператрицею. 30 грудня відбулася їхня коронація як правителів Угорщини. Після церемонії відбувся традиційний бенкет, та на цьому урочистості й були припинені, оскільки монарше подружжя вирішило, що тривалі святкування під час війни недоречні.
На початку свого царювання Карл часто перебував у Бадені, де розташовувався військовий штаб. Звідти він по кілька разів на день телефонував дружині у Гофбург. Зіта мала певний вплив на чоловіка. Вона відвідувала зустрічі із прем'єр-міністром і військові брифінги. Але особливо цікавилася соціальними питаннями. Військова справа була виключно прерогативою Карла. Зіта, вольова та енергійна, супроводжувала його у провінціях та на фронті, займалася благодійністю і відвідувала шпиталі для поранених.
Проте війна була програна. Мирні перемовини у 1917 році зірвані. У вересні 1918 капітулювала союзницька Болгарія. 11 листопада Карл видав прокламацію щодо визнання прав австрійського народу самому обирати форму державного устрою і відсторонення від керування країною. Того ж дня родина залишила Шенбрунн і переїхала до Екартзау. 12 листопада було проголошено створення нової держави Німецька Австрія.
24 березня 1919 Карл із родиною виїхав до Швейцарії. Потяг із військовими почестями проводжали у вигнання. 3 квітня парламент прийняв закон про заборону в'їзду на територію Австрії для Карла і Зіти. Інші Габсбурги мали право повернутися лише у випадку відмови від претензій на престол і визнання себе звичайними громадянами.
У Швейцарії сім'я колишнього імператора перший час жила у замку Фартег поблизу Роршаха на березі Боденського озера. Це помешкання купив у 1860-х роках батько Зіти. 20 травня 1919, на прохання швейцарського уряду, родина переїхала подалі від австрійського кордону і оселилася на віллі Пранжен на Женевському озері.
У 1921 році Карл здійснив дві спроби свого мирного повернення до влади в Угорщині, проте вони виявилися невдалими. Подружжя було затримано в Будапешті. Місцем їхнього вигнання обрали Мадейру. 19 листопада на британському кораблі Карла і Зіту було доставлено у Фуншал. Дітей доправили на острів у лютому 1922.
Родина проживала на віллі Вітторія, потім у готелі Reid's Hotel, і, нарешті, на віллі Кінта-ду-Монте із видом на столицю. У березні, прогулюючись містом пішки, Карл застудився. Застуда перейшла у бронхіт, а без кваліфікованої медичної допомоги — у важку пневмонію. Переживши два серцеві напади, імператор помер 1 квітня 1922 від дихальної недостатності у присутності дружини, що була на восьмому місяці вагітності, і 9-річного Отто, зберігаючи свідомість майже до останнього моменту.[4] Останніми були його слова, адресовані Зіті: «Я так кохаю тебе!»[5]
Після смерті Карла, король Іспанії Альфонс XIII через свого посла у Великій Британії домігся дозволу для Зіти та дітей переїхати до Іспанії. Військовий корабель «Infanta Isabel» доправив сім'ю до Кадіса. Ескорт супроводив їх до палацу Пардо у Мадриді. Там Зіта незабаром народила восьму дитину, ерцгерцогиню Елізабет. Альфонсо запропонував родичам оселитися у палаці Урібаррен в Лекейтіо на березі Біскайської затоки. Наступні кілька років імператриця, займаючись освітою і вихованням дітей, провела в Лекейтіо. Доходи родина отримувала від приватної власності в Австрії та виноградників у Йоганнесбурзі, а також добровільних пожертвувань.
У 1929 року кілька дітей досягли віку, потрібного для здобуття вищої освіти. У вересні родина переїхала до замку Гем у бельгійському селищі Стенокерзел біля Брюсселю. Отто навчався неподалік у Лувені. У 1935-му він вів перемовини щодо реставрації Габсбургів із канцлером Шушнігом. Анексія Австрії нацистською Німеччиною поклав край всім сподіванням. У травні 1940 року Зіта із родиною через Дюнкерк, Париж і Бордо втекла до Іспанії, а звідти — до Португалії. 9 липня вони отримали американські візи, а 27 липня — прибули до Лонг-Айленду. Певний час жінка із молодшими дітьми жила у Тукседо парку, потім вони перебралися до Квебеку, де четверо молодших дітей навчалися в університеті Лаваля[6]. Не маючи достатньо коштів, фінанси розтягували скільки було змоги. Тим не менш, всі сини брали активну участь у військових діях. Після перемоги Зіта провела два роки у турне США та Канадою, збираючи кошти для відбудови постраждалих Австрії та Угорщини.
Цицерс, де Зіта провела останні роки життя
Періодично буваючи в Європі на весіллях дітей, Зіта остаточно вирішила повернутись у 1952. Разом із братом Феліксом доглядала стару матір, що оселилася в Люксембурзі. Марія Антонія померла 1959-го у віці 96 років. 1962-го Зіта пристала на пропозицію єпископа Куру зробити своєю резиденцією замок в Цицерсі,[7] що підлягав його адміністрації. Помешкання було досить просторим і підходило для розміщення численних родичів. До того ж поруч знаходилась каплиця, що відповідало релігійним запитам.
1982 року король Хуан Карлос I після перемовин Федеральним канцлер АвстріїБруно Крайським зміг домовитися про можливість повернення колишньої імператриці на територію Австрії. У листопаді 1982 Зіта знову ступила на австрійську землю. Протягом наступних років вона періодично бувала з візитами в Австрії, і навіть виступала на телебаченні. В інтерв'ю віденській «Kronen Zeitung» Зіта висловила переконання, що загибель кронпринца Рудольфа була спланована французькими чи австрійськими агентами.
Після святкування 90-річчя здоров'я Зіти почало слабшати, з'явилися проблеми з очима. Останній великий збір родини відбувся на святкуванні її 95 дня народження у 1987 році.
Влітку 1988, після відвідин доньки, Зіта захворіла на пневмонію. Більшу частину осені і зиму вона провела у ліжку. Врешті-решт, у березні 1989, зателефонувала старшому сину і сказала, що помирає. Отто та інші члени родини перебували біля неї, коли вночі 14 березня вона пішла з життя.
↑Bogle, James and Joanna. (1990). A Heart for Europe: The Lives of Emperor Charles and Empress Zita of Austria-Hungary, Fowler Wright, 1990, ISBN 0-85244-173-8
Beeche, Arturo & McIntosh, David. (2005). Empress Zita of Austria, Queen of Hungary (1892—1989) Eurohistory. ASIN: B000F1PHOI
Bogle, James and Joanna. (1990). A Heart for Europe: The Lives of Emperor Charles and Empress Zita of Austria-Hungary, Fowler Wright, 1990, ISBN 0-85244-173-8
Brook-Shepherd, Gordon. (1991). The Last Empress — The Life and Times of Zita of Austria-Hungary 1893—1989. Harper-Collins. ISBN 0-00-215861-2
Harding, Bertita. (1939). Imperial Twilight: The Story of Karl and Zita of Hungary. Bobbs-Merrill Company Publishers. ASIN: B000J0DDQO
Hellmut Andics: Die Frauen der Habsburger. Wien 1985.
Gordon Brook-Shepherd: Anschluss. The Rape of Austria. London 1962.
Gordon Brook-Shepherd: Um Krone und Reich. Die Tragödie des letzten Habsburgerkaisers. Wien, München, Zürich 1968.
Gordon Brook-Shepherd: Zita. Die letzte Kaiserin. Wien 1993.
Edward Crankshaw: Der Niedergang des Hauses Habsburg. Wien 1971.
E.H.P. Cordfunke: Zita. Kaiserin von Österreich. Königin von Ungarn. Wien, Köln, Graz 1986.
Erich Feigl: Kaiserin Zita. Kronzeugin eines Jahrhunderts. Wien, München 1989.
Erich Feigl: Zita. Kaiserin und Königin. Wien, München 1991.
.jpg)
,_duc_de_Berry.jpg)
