Хуан Карлос I

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Хуан Карлос I
ісп. Juan Carlos I'
Rex Catholicissimus
Busto de Juan Carlos I de España (2009).jpg
Король Іспанії
Правління 1975-2014
Коронація 27 листопада 1975
Попередник Альфонс XIII
Наступник Філіп VI
Біографічні дані
Релігія Римо-католицька церква і католицтво
Народження 5 січня 1938(1938-01-05) (80 років)
Рим, Італія
Дружина Софія Грецька та Ганноверська
Діти Гелена, Христина, Філіп
Династія Бурбони
Батько Хуан, граф Барселонський
Мати Марія де лас Мерседес Бурбон-Сицилійська
Нагороди
Escudo de armas de Juan Carlos I de España.svg
Juan Carlos I of Spain Signature.svg
Медіафайли у Вікісховищі?

Хуа́н Ка́рлос І де Бурбо́н[1] (ісп. Juan Carlos Alfonso Víctor María de Borbón y Borbón-Dos Sicilias) (нар.5 січня 1938, Рим, Італія) — король Іспанії з 22 листопада 1975 року до 19 червня 2014 року з династії Бурбонів. Онук останнього короля Іспанії Альфонса ХІІІ, позбавленого престолу квітневою революцією 1931 року. 2 червня 2014 року оголосив, що вирішив зректися престолу на користь свого сина, принца Філіпа VI. Як пояснив прем'єр країни, для того, щоб Хуан Карлос І зміг покинути престол, в конституцію Іспанії внесуть відповідні зміни.

Сходження на престол[ред. | ред. код]

У 1969 році диктатор Франсіско Франко призначив спадкоємцем іспанського престолу 31-річного Хуана Карлоса[2], старшого сина графа Барселонського, проти волі батька. Хуан Карлос мав посісти престол не одразу, а лише після смерті Франко, що й трапилося 22 листопада 1975. Після коронації сам обрав називати себе Хуан Карлос І замість «Хуан ІІІ» та «Карлос V»[3].

Король виявив далекоглядність, провівши практично одразу ж після вступу на престол демократичні реформи, узаконивши політичні партії (1977) і розпустивши франкістську «фалангу». На основі Конституції Іспанії, ратифікованої народним референдумом 6 грудня 1978 року і проголошеної 27 грудня того ж року, яка визнає Короля символом національної єдності і законним спадкоємцем історичної династії. Король був оголошений спадкоємцем не Франко, а історичної монархії, і гарантувалися цивільні права й свободи. Регіони отримали більше самостійності (Іспанія перетворилася на федеративну державу).

У 1981 році вчинив успішний опір спробі державного перевороту, яку влаштували військові, що прагнули відновити франкістський режим. З 1982 року брав участь у буденному політичному житті та сприймався, насамперед, як символ національної єдності та гарант демократичних свобод.

Сім'я[ред. | ред. код]

З 1962 року одружений на Софії Грецькій, дочці короля Греції Павла I, з данської династії Глюксбургів.

Діти:

Цікаві факти[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Іван Карло I
  2. "Those Apprentice Kings and Queens Who May — One Day — Ascend a Throne, " New York Times. 14 November 1971.
  3. Bernecker, Walther (1998). Monarchy and Democracy: The Political Role of King Juan Carlos in the Spanish 33 (1). с. 65–84. 
Попередник
Альфонс XIII
Arms of Spanish Monarch.svg Король Іспанії
1975-2014
Arms of Spanish Monarch.svg Наступник
Філіп VI