Праведний халіфат

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Праведний халіфат
Прапор
Дата створення / заснування червень 632
Участь у Siege of Aleppod
Засновник Абу-Бакр
Посада керівника організації Праведні халіфи
Офіційна мова арабська
Континент Азія і Африка
Столиця Медина і Куфа
Форма правління виборна монархія і теократія
Посада голови держави Праведні халіфи
Голова держави Абу-Бакр, Умар ібн аль-Хаттаб, Осман ібн Аффан, Алі ібн Абу Таліб і Хасан ібн Алі
Валюта динар
Документ започаткування Constitution of Medinad
Попередник Східна Римська імперія, діоцез Єгипетd, Держава Сасанідів, Prophetic erad, Medina communityd і Muhammad in Medinad
Наступник Омеядський халіфат
На заміну Medina communityd
Мова комунікації арабська
Час/дата припинення існування 28 липня 661
Регуляторний документ Коран і Сунна
Мапа розташування
Офіційна релігія іслам
CMNS: Праведний халіфат у Вікісховищі
Ісламські завоювання при праведних халіфах.
I — на час смерті Мухаммада;
II — завоювання Абу Бакра;
III — завоювання Омара;
IV — завоювання Османа

Праведний халіфат (араб. الخلافة الراشدية‎‎) — держава, створена після смерті пророка Мухаммеда в 632 році. Халіфат послідовно очолювали чотири праведних халіфа Абу Бакр, Умар ібн аль-Хаттаб, Осман ібн Аффан і Алі ібн Абу Таліб. Територія халіфату включала Аравійський півострів, Шам, Кавказ, частину Північної Африки від Єгипту до Тунісу і Іранське нагір'я.

Абу Бакр ас-Саддик

[ред. | ред. код]

Абу Бакр був найстарішим сподвижником пророка Мухаммада. Після його смерті в 632 році, група авторитетних Мединцев з числа ансарів стала обговорювати, хто з них повинен стати наступником пророка Мухаммада в управлінні справами молодої мусульманської держави. Рішучість Умара ібн аль-Хаттаба дозволила Абу Бакр стати першим халіфом («заступником») і приступити до поширення ісламу[1].

З перших днів після свого призначення Абу Бакру довелося зіткнутися з труднощами. Колись вірні ісламу арабські племена відійшли від ісламської громади, погрожуючи її єдності і стабільності. Віровідступництво (рідда) почалося ще за життя пророка Мухаммеда, однак війни з віровідступниками почалися вже після його смерті. Відступництво було настільки великим, що воно торкнулося всіх племен в Аравії, за винятком Хіджаза (Мекка і Медіна), племен Сакіф з ат-Таїф і Азд з Оману. Деякі племена відмовилися виплачувати обов'язкову милостиню (закят), що теж було розцінено як відхід від основних принципів ісламу. Деякі вожді племен зробили претензії на пророцтво (Мусайліма, Садж, Тулайха і ін.). У центральній Аравії рух відступництва очолив лжепророк Мусайліма. Абу Бакр розділив мусульманську армію на 11 загонів, найсильнішим з яких був загін Халіда ібн аль-Валіда. Халід був направлений в найважчі місця і переміг у всіх боях, в тому числі і Мусайліму в ямах[2]. Протягом року тривали військові дії проти стабільності і порядку, що закінчилися перемогою Абу Бакра і об'єднанням арабських племен. Після придушення заколотів Абу Бакр почав завойовницькі війни за межами Аравійського півострова. У 633 р Абу Бакр послав Халіда ібн аль-Валіда в Ірак, який був однією з найбагатших провінцій Сасанідської імперії. Після цього він відправив 4 армії в Сирію і в 634 році перекинув туди ж армію Халіда ібн аль-Валіда.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. taqawalife.com [Архівовано 24 грудня 2013 у Wayback Machine.] 2012 г.
  2. Tabari: Vol. 2, p. 518

Посилання

[ред. | ред. код]