Українська соціал-демократична робітнича партія

Украї́нська соціа́л-демократи́чна робітни́ча па́ртія (УСДРП, популярно есдеки) — виникла в грудні 1905 з Революційної української партії (РУП); визнавала марксистську ідеологію; складалася з інтелігенції, почасти з робітників і селян. Підкреслюючи національні питання і домагаючися автономії України, УСДРП вела свою діяльність незалежно від Російської Соціал-Демократичної Робітничої Партії; за столипінської реакції виступала разом з єврейським «Бундом», почасти і з меншовиками; число членів бл. 3 000 (1908).

Наслідком поліційних переслідувань після 1908 УСДРП вела обмежену діяльність (процес групи соціал-демократів у Катеринославі), видавала газети «Праця», «Робітник», «Наш Голос» (остання появлялася у Львові). Лідерами її були: В. Винниченко, С. Петлюра, Д. Антонович, Л. Юркевич, М. Ткаченко, М. Ковальський, М. Порш. УСДРП поновила діяльність на з'їзді в Києві 17 — 18 квітня 1917 і домагалася автономії України; її органом був щоденник «Робітнича газета».

За Українська Центральна Ради УСДРП взяла на себе основний тягар виконавчої влади (уряди В. Винниченка). Бувши обережнішою у земельному питанні, УСДРП втратила підтримку мас на користь Української Партії Соціалістів-Революціонерів, хоч диспонувала кращими політичними кадрами. Після IV Універсалу з УСДРП в уряді залишилися тільки 2 міністри. (Д. Антонович, М. Ткаченко).

За Гетьманату УСДРП була в опозиції, а її лідери (В. Винниченко, С. Петлюра й ін.) тимчасово були ув'язнені. УСДРП брала участь в Українському Національному Союзі, в підготовці перевороту і в формуванні Директорії, до якої увійшли В. Винниченко (голова) й С. Петлюра. Діячі УСДРП стояли на чолі уряду (В. Чехівський, Б. Мартос, І. Мазепа) або брали участь в інших урядах.

На IV з'їзді (10 — 12 січня 1919) УСДРП розкололася на дні фракції: праву — «офіційну соціал-демократичну» і ліву — «незалежну», яка ставилася з застереженнями до централістичної політики російської комуністичної партії на Україні, але визнавала потребу організації радянської влади на Україні і встановлення «диктатури пролетаріату» та негайного миру з радянською Росією (А. Пісоцький, В. і Ю. Мазуренки, М. Ткаченко, М. Авдієнко). Проти названих виступали М. Порш, В. Винниченко, С. Петлюра, І. Мазепа і більшість з'їзду, обстоюючи потребу «трудової демократії», повільну соціалізацію головних галузей народного господарства та підтримку Директорії. На Трудовому Конгресі УСДРП висловилася за демократичний парламентаризм, здійснення важливих соціальних реформ, залишення верховної влади в руках Директорії, а на місцях — комісарів.

Щоб уможливити Директорії порозуміння з Антантою, соціал-демократи відкликали 7 лютого 1919 своїх міністрів з уряду, залишивши С. Остапенкові вільну руку для переговорів з французькими представниками в Одесі. Одночасно С. Петлюра вийшов з УСДРП, а В. Винниченко вибув зі складу Директорії, передавши свої повноваження С. Петлюрі (11 лютого 1919). ЦК УСДРП (Й. Безпалко, А. Лівицький, М. Шадлун, ї. Романченко), що залишився на Україні, продовжував підтримувати політику Директорії й урядів Б. Мартоса (9. 4. — 27. 8. 19191 та І. Мазепи (27. 8. 1919 — травень 1920), а ті її члени, що виїхали на еміграцію (В. Винниченко, Б. Матюшенко, В. Левицький, П. Дідушок, М. Порш, В. Мазуренко, С. Вікул), на конференції 9 — 13 вересня 1919 у Відні домагалися виходу есдеків з уряду. «Незалежні» есдеки в січні 1920 створили Українську Комуністичну Партію, що стала леґальною радянською партією і стояла за самостійність УССР.

На еміграції «Закордонна делегація УСДРП» (лідери: І. Мазепа, П. Феденко, О. Козловський, Ольгерд-Іполит Бочковський, Б. Матюшенко, В. Старосольський, Й. Безпалко) мала центр у Празі і належала до Соціалістичного Інтернаціоналу.

Партійні органи: «Вільна Україна» (Л.), «Соціалістична Думка» (Л, — Прага, 1922 — 23) і «СоціалістДемократ» (Прага — Подєбради). УСДП не входила до Уряду УНР в екзилі, але лояльно ставилася до нього.

По другій світовій війні УСДРП взяла участь у створенні Української Національної Ради, 1950 об'єдналася з іншими соціалістичними партіями в Українську Соціалістичну Партію.

Література

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Степанюк В., Довбищенко Я . З історії українського соц.-дем. руху 1900 — 1918. X. 1918;
• Христюк П. Замітки і матеріали до історії укр. революції 1917 — 1920. т. І — IV. Відень 1921 — 22;
• Гермайзе О. Нариси з історії революційного руху на Україні. К. 1926;
• Стахів М. Українські політичні партії у соціологічнім насвітленні. Нью-Йорк — Детройт — Скрентон 1954;
• Феденко П. Український рух у 20 ст. Лондон 1959.