Половецька земля (УНР)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Половецька земля
UNR 1918 divisions-0.png
   колір землі на карті
Центр Бахмут
Засновано 6 березня 1918
Скасовано 29 квітня 1918

Половецька земля — земля Української Народної Республіки. Адміністративно-територіальна одиниця найвищого рівня. Земський центр — місто Бахмут. Заснована 6 березня 1918 року згідно з Законом «Про адміністративно-територіальний поділ України», що був ухвалений Українською Центральною Радою[1]. Скасована 29 квітня 1918 року гетьманом України Павлом Скоропадським, що повернув старий губернський поділ часів Російської імперії.

Опис[ред.ред. код]

До землі увійшли Слов'яносербський та Бахмутський повіт Катеринославської і Старобільський повіт Харківської губерній. Тобто до землі належали сучасні терени півночі Донецької області й майже всієї Луганської (крім крайньої півночі, що входила до іншої землі УНР — Подоння та крайнього півдня, що перебував у складі Всевеликого Війська Дінського). Половецька земля була важливим промисловом центром УНР, до неї зокрема належали такі міста, як Юзівка (нині Донецьк), Алчевське (Алчевськ) та Луганське (Луганськ).

Історія[ред.ред. код]

Передісторія[ред.ред. код]

Створення Половецької землі це одна спроба з багатьох об'єднати промисловий регіон Донбас в межах однієї адміністративної одиниці.

Перша спроба об'єднати Донбас в межах однієї адміністративної одиниці були зроблені есерами і меншовиками та іншими соціалістичними партіями в березні 1917 року коли в Бахмуті пройшов перша конференція рад Донбасу. За підсумками з'їзду шість районних рад Бахмутського повіту і Таганрозького округу Донецького басейну були об'єднані в єдиний Бахмйтскій район, був створенням координаційний орган управління Інформаційне бюро на чолі з Ліпшиця. Районне об'єднання рад проіснувало до травня 1917 і розвалилося.

Знову спроба об'єднати Донбас в межах однієї адміністративної одиницею була зроблена більшовиками на першому з'їзді ревкомів Донбасу на станції Микитівка 4 грудня 1917 року. За підсумками з'їзду був створений губернський орган влади Центральний ревком на чолі з українцем Харечко Тарасом, і до самого березня тривало об'єднання Бахмутського, Маріупольського, Слов'яносербського, Старобелского повітів, Таганрозького і Донецького округу під владою більшовиків. Перша Донецька губернія впала вході повстання місцевого населення проти більшовиків і наступ військ Потрійного союзу в квітні травні 1918 року.

Створення землі[ред.ред. код]

6 березня 1918 року згідно з Законом «Про адміністративно-територіальний поділ України», що був ухвалений Українською Центральною Радою, була створена Половецька земля з центром в Бахмуті. Але реальної влади і сил на місцях для реалізації цього проекту в Бахмутському, Славянсербском, Старобільському повіті не було так як цей район був зайнятий більшовиками. Не дивлячись на те що територію Донбасу контолювали більшовики тут діяли українські партії УСДРП, УПСР, УПСФ, УСДІ, організації Просвіти, проти більшовиків діяли загони вільного козацтва.

10 квітня 1918 року секретним усним наказом міністра військових справ Олександра Жуковського в складі Запорізького корпусса була створена Слов'янська група Армії УНР під командуванням Сінькевича Володимира, яка повинна була звільнити Половецьку землю від більшовиків діючи спільно з німецькими та австрійськими частинами. Після звільнення землі частини групи повинні були взяти на себе управління, землею до створення місцевих органів влади.

Про цілі Слов'янської групи Сінкевич писав:

"Слов'янська" під моїм командовніем йшла на Лозову-Слов'янськ, в донецький район, щоб захопити там вугілля і вислати його до Києва, пустити в рух всі копальні і урухомити залізничні шляхи по всіх лініях."[2]

Після запеклого бою під Барвінкове 15 квітня Слов'янська група увійшла на територію Половецької землі. 17 квітня об'еднанні сили зайняли Слов'янськ де їх святково зустріли, 18 квітня авангард Слов'янської групи зайняв Бахмут столицю землі, 21 квітня бійці Сінкевича пройшли через Краматорськ зупинилися в Дружківці, 21 квітня об'еднанні сили звільнили Дебальцеве 25 - 26 квітень йшли запеклі бої об'єднаних сил за Горлівку. У всіх звільнених населених пунктах зачитувався IV Універсал Центральної ради. Після звільнення Горлівки частини Слов'янської групи в складі об'еденнёних сил звільнили Юзовку Попасную.

І вже 24 квітня частини групи Сінкевича досягли станції Ковпакове яка перебувала на кордоні УНР і Донської республіки. Як тільки встановили телеграфну лінію Сінкевич відправив телеграму до Києва, Військовому міністру Жуковському, Голові Центральної ради Грушевському, Генералу Натієву, і Симону Петлюрі.

"24 квітня 1918 року о 3 годині 24 хвилини, війська слов'янської групи зайняли станцію Ковпакове, яка на кордоні України і земель області війська Донського, і вигнали ворогів далеко за кордон. З цього дня жовто-блакитний прапор на кордоні цих земель давав знати всьому світу, що український народ має свою державу вільне і незалежне. Слава українському народу, який скинув зі своєї матері ланцюга, які вона носила триста років. Союзники наші в двох переходах за нами ".[3]

Відразу ж прийшла телеграма від Петлюри:

"Нехай буде вам всім, мої улюблені запорожці, вічна слава! Ви зробили ту роботу, про яку мріяв наш народ цілі століття! "

Симон Петлюра[4]

В цей час об'єднані сили ще продовжували битися з більшовиками на сході Половецької землі в районі Родакове Луганськ.

Пропустивши німецькі частини в район Луганська де йшли запеклі бої, Слов'янська група зупинилася на відпочинок на станції Ковпакове. 26 квітня частини групи Сінкевича зайняли Звєрєво що знаходилася в Донській республіці, на якій отримали наказ від Грекова не виходити за межі УНР. Після чого частини групи повернулися в межі Половецької землі на зазначені місця дислокації: Дорошенківців - Бахмут, Гайдамаки - Слов'янськ і Горлівка, Богданівці - Дебальцеве, бронедивізіон в Краматорську штаб Сінкевича розмістився в Микитівці нині Горлівка.

Після розподілу повноважень між німецькими командуванням і українським Сінкевич наказав відправляти ешелони з вугіллям до Києва. В кінці квітня в Краматорську стався конфлікт між козаками і німцями, за його підсумком було розстріляно 16 козаків полковник Болотов і був забраний бронедивізіон.[5]

29 квітня німці розігнали Центральну Раду, 29 квітня на з'їзді хліборобів у Києві була проголошена Українська Держава на чолі з гетьманом Скоропадським. В цей же день Скоропадський ліквідував поділ на землі повернув старий губернський поділ.

З цього приводу на станції Лозовій було скликано збори командирів Запорізького корпусса на ньому прістствовалі Нітіев, Сінкевич, Петров, Болбочан, Козьма та ін.. На зборах обговорювалося ставлення до Гетьманський перевороту. Після підсумком зборів було прийнято рішення прісгнуть гетьману Скоропадському але зі зміненим текстом присяги :

" Ми старшини й козаки слов'янської і кримської групи будемо вірні гетьману України Павлові Скоропадському доти, доки й він буде вірним сином України і буде всіма від нього залежними силами обороняти її незалежність і соборність від всяких зовнішних і внутрішніх ворогів."[6]

Через цей демарш стався конфлікт командирів Запорізького корпусса і генералам Рогозою, наслідки якого з'явилися пізніше. На території Половецької землі знову були відновлені Бахмутський Слов'яносербський Старобільський повіти Української Держави.

Керівництво[ред.ред. код]

Комендантом Половецької землі (Донецького району) був командир Слов'янської групи Армії УНР - Сікевич Володимир Васильович.[7]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Шабельников В. І. Реформування адміністративно-територіального устрою України в 1917—1940. — Донецьк: Вид-во Донецького національного ун-ту, 2006. — с. 22.
  2. Сікевич В. Спогади «Сторінки із записної книжки» (1943–1951) Т 3 Стр 41
  3. Сікевич В. Спогади «Сторінки із записної книжки» (1943–1951) Т 3 Стр 63
  4. Сікевич В. Спогади «Сторінки із записної книжки» (1943–1951) Т 3 Стр 63
  5. Сікевич В. Спогади «Сторінки із записної книжки» (1943–1951) Т 3 Стр 65
  6. Сікевич В. Спогади «Сторінки із записної книжки» (1943–1951) Т 3 Стр 67
  7. Сікевич В. Спогади «Сторінки із записної книжки» (1943–1951) Т 3 Стр 66

Джерела та література[ред.ред. код]