Обертання Землі: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Рядок 182: Рядок 182:
{{main|Доба#Зміна_тривалості_доби|l1=Зміна тривалості доби}}
{{main|Доба#Зміна_тривалості_доби|l1=Зміна тривалості доби}}


==== Приливна взаємодія ====
Загалом обертання Землі поступово сповільнюється. Це відбувається внаслідок припливної взаємодії з Місяцем (більшою мірою) та Сонцем (меншою мірою). Однак величина цього ефекту досить мала і її було надійно виміряно лише після винайдення [[Атомний годинник|атомного годинника]]. Швидкість обертання Землі зазнає також періодичних змін, здебільшого зумовлених гравітаційним впливом Місяця.
За мільйони років обертання Землі значно сповільнилося через [[припливне прискорення]] через гравітаційну взаємодію з Місяцем. Таким чином, [[момент імпульсу]] повільно передається Місяцю зі швидкістю, пропорційною <math>r^{-6}</math>, де <math>r</math> — радіус орбіти Місяця. Цей процес поступово збільшив тривалість дня до поточного значення. На Місяць діяли ще сильніші припливи з боку Землі, які врешті-решт призвело до його [[Синхронне обертання|синхронного обертання]] із Землею.

Це поступове уповільнення обертання емпірично задокументовано оцінками тривалості дня, отриманими з досліджень [[Строматоліти|строматолітів]] та відкладень водоростей під час припливів<ref>{{Cite book
|title=Tidal Friction and the Earth's Rotation
|last=Scrutton
|first=C. T.
|date=1 January 1978
|editor-last=Brosche
|editor-first=Professor Dr Peter
|publisher=Springer Berlin Heidelberg
|pages=154–196
|chapter=Periodic Growth Features in Fossil Organisms and the Length of the Day and Month
|language=en
|doi=10.1007/978-3-642-67097-8_12
|isbn=9783540090465
}}</ref>. Аналіз цих вимірювань<ref name=":0">{{Cite journal|last=Williams|first=George E.|date=1 February 2000|title=Geological constraints on the Precambrian history of Earth's rotation and the Moon's orbit|journal=Reviews of Geophysics|language=en|volume=38|issue=1|pages=37–59|bibcode=2000RvGeo..38...37W|doi=10.1029/1999RG900016|issn=1944-9208|doi-access=free}}</ref> виявив, що тривалість дня постійно зростала з приблизно 21 години 600 млн років тому<ref name="Zahnle">{{Cite journal|last=Zahnle|first=K.|last2=Walker|first2=J. C.|date=1 January 1987|title=A constant daylength during the Precambrian era?|journal=Precambrian Research|volume=37|issue=2|pages=95–105|bibcode=1987PreR...37...95Z|citeseerx=10.1.1.1020.8947|doi=10.1016/0301-9268(87)90073-8|issn=0301-9268|pmid=11542096}}</ref> до поточного значення 24 години.


== Вісь обертання ==
== Вісь обертання ==

Версія за 13:46, 12 листопада 2023

Наочна фото-ілюстрація процесу обертання Землі навколо своєї осі.

Оберта́ння Землі́ — це обертання планети Земля навколо власної осі. Земля обертається із заходу на схід. Якщо дивитися з північного полюса, Земля обертається проти годинникової стрілки. Північний полюс і південний полюс — це дві точки, в яких вісь обертання Землі перетинається з її поверхнею.

Період обертання Землі відносно Сонця становить 24 години, а відносно далеких зір - 23 години 56 хвилин і 4 секунди. Обертання Землі з часом трохи сповільнюється, і довжина дня збільшується. Це пов’язано з приливним впливом Місяця на обертання Землі. Атомні годинники показують, що сучасний день приблизно на 1,7 мілісекунди довший, ніж століття тому[1]. Через це Всесвітній координований час доводиться все частіше коригувати шляхом додавання високосних секунд. Аналіз історичних астрономічних записів теж підтверджує уповільнення обертання Землі: з VIII століття до нашої ери тривалість дня збільшувалася в середньому на 2,3 мілісекунди на століття[2].

Обертання Землі навколо осі зумовлює зміну дня та ночі, а відповідно — і кількості сонячної енергії, яка потрапляє на поверхню Землі протягом доби, що спричиняє добові зміни температури. Зміна надходження сонячного світла є також одним з основних чинників формування біоритмів живих істот.

Обертання Землі навколо своєї осі

Історія

Серед давніх греків кілька представників піфагорійської школи вірили в обертання Землі, а не в видиме добове обертання небес. Можливо, першим був Філолай (470–385 рр. до н. е.), хоча його система й була складною, включаючи антиземлю, яка щодня оберталася навколо центрального вогню[3].

Сучаснішу модель обертання Землі описували Гікет, Гераклід і Екфант у IV ст. до н. е. Вони визнавали обертання Землі навколо своєї осі, але не рух Землі навколо Сонця. У III ст. до н. е. Аристарх Самоський висунув ідею геліоцентризму.

Однак Аристотель у IV ст. до н. е. критикував ідеї Філолая як такі, що базуються на теорії, а не на спостереженнях. Він висунув ідею сфери нерухомих зір, яка обертається навколо Землі[4]. Ця ідея була прийнята більшістю пізніших античних науковців, зокрема Клавдієм Птолемеєм (II ст. н. е.), який вважав, що Земля буде спустошена штормами, якщо вона обертатиметься[5].

Обертання Землі визнавали індійський астроном Аріабхата (499 рік н. е.)[6][7] та деякі ісламські астрономи X-XV cтоліть[8][9][10]. Їхні аргументи та нагадуваи ті, які пізніше використовував Коперник[11].

Найвпливовіший філософ середньовічної Європи Фома Аквінський прийняв ідею Аристотеля про нерухомість Землі[12]. Ту ж точку зору прийняли Жан Бурідан[13] і Ніколя Орезм[14] у XIV ст. Лише коли Миколаq Коперник у 1543 році опублікував свою геліоцентричну модель, в Європі почало формуватися сучасне розуміння обертання Землі. Коперник визнавав внесок піфагорійців і вказував на відносність руху. Для Коперника обертання Землі було першим кроком у встановленні простішої моделі Сонячної системи, в якій планети обертаються навколо центрального Сонця[15].

У 1600 році Вільям Гілберт рішуче підтримав обертання Землі у своєму трактаті про земний магнетизм[16] і тим вплинув на багатьох своїх сучасників[17]:208. Через століття після Коперника Річчолі заперечував обертання Землі через відсутність спостережуваних відхилень падаючих тіл на схід[18], - такі відхилення пізніше були названі ефектом Коріоліса. Проте роботи Кеплера, Галілея та Ньютона остаточно підтвердили обертання Землі.

Експериментальні доведення

Обертання Землі означає, що Земля сплюснута під дією відцентрової сили. У своїх "Математичних началах натуральної філософії" Ньютон передбачив, що це сплощення має становити 1/230, і вказав на вимірювання коливань маятника, зроблені Жаном Ріше у 1673 році як на підтвердження зміни сили тяжіння[19], але ранні вимірювання довжин меридіанів Пікаром і Кассіні в кінці XVII століття вказували на витягнутість Землі до полюсів замість очікуваної сплюснутості. Проте вимірювання Мопертюї та Французької геодезичної місії в 1730-х роках встановили сплюснутість Землі, таким чином підтвердивши теорію Ньютона[20].

Через силу Коріоліса тіла, що падають, трохи відхиляються на схід від вертикальної прямовисної лінії, а снаряди відхиляються праворуч у Північній півкулі (і ліворуч у Південній ) від напрямку вистрілу. Гук, дотримуючись пропозиції Ньютона 1679 року, безуспішно намагався перевірити передбачуване відхилення на схід тіла, що падало з висоти 8,2 метри. Надійні результати були отримані пізніше, наприкінці XVII та на початку XIX століть, Джованні Гульєльміні в Болоньї, Йоганном Бененбергом у Гамбурзі та Фердинандом Райхом у Фрайберзі, які використовували вищі вежі та дуже обережно відпускали тіла. Наприклад, куля, відпущена Райхом з висоти 158,5 м, відхилилась на 27,4 мм від вертикалі, що в межах похибок узгоджувалось з теоретичним передбаченням 28,1 мм.

Сила Коріоліса також проявляється на метеорологічних масштабах, де вона відповідає за протилежні напрямки обертання циклонів в Північній і Південній півкулях (проти годинникової стрілки і за годинниковою стрілкою відповідно).

Найвідомішим доведенням обертання Землі став маятник Фуко, вперше створений фізиком Леоном Фуко в 1851 році, який складався з наповненої свинцем латунної сфери, підвішеної на висоті 67 м від вершини Пантеону в Парижі. Через обертання Землі площина коливань маятника обертається зі швидкістю, яка залежить від широти. Зараз маятники Фуко встановлені в багатьох наукових музеях по всьому світу.

Період обертання

Середня сонячна доба

Зорі обертаються по колах навколо південного небесного полюса. Фотографія з Європейської південної обсерваторії в Ла-Сілья[21].
Докладніше: Доба

Середнє значення справжньої сонячної доби протягом року — це середня сонячна доба, яка містить 86 400 середніх сонячних секунд. Наразі кожна з цих секунд трохи довша за секунду системи SI, тому що середня сонячна доба на Землі зараз трохи довша, ніж у XIX столітті через припливне гальмування обертання Землі. Середня тривалість середньої сонячної доби з моменту введення високосних секунд в 1972 році була приблизно на 0-2 мс більшою, ніж 86 400 секунд SI[22][23][24]. Випадкові флуктуації внаслідок взаємодії між ядром і мантією мають амплітуду близько 5 мс[25][26]. Середня сонячна секунда між 1750 і 1892 роками була обрана в 1895 році Саймоном Ньюкомом як незалежна одиниця часу в його Таблицях Сонця. Ці таблиці використовувалися для обчислення світових ефемерид між 1900 і 1983 роками, тому ця секунда стала відомою як ефемеридна секунда. У 1967 році секунду SI прирівняли до ефемеридної секунди[27].

Справжня сонячна доба

Рівняння часу (червона лінія) і дві його основні складові: вплив ​​нахилу екліптики (фіолетова), і вплив ексцентриситету орбіти Землі (темно-синя)

Період обертання Землі відносно Сонця (від сонячного полудня до наступного сонячного полудня) — це її справжня або видима сонячна доба[28]. Вона залежить не тільки від обертання Землі, а ще й від руху Сонця небом. Через ексцентриситет земної орбіти та нахил земної осі рух Сонця небом нерівномірний - приблизно пів року він довший за середню сонячну добу, а пів року коротший[30]. Справжній сонячний день приблизно на 10 секунд довший поблизу перигелію, коли Сонце швидше рухається вздовж екліптики, і приблизно на 10 секунд коротший поблизу афелію. Також він приблизно на 20 секунд довший біля сонцестояння, де екліптика паралельна небесному екватору, і проєкція видимого руху Сонця на небесний екватор рухається швидше. І навпаки, поблизу рівнодення екліптика утворює максимальни кут з небесним екватором, проєкція Сонця рухається екватором повільніше, і сонячна доба приблизно на 20 секунд коротша, ніж в середньому. Впливи перигелію та сонцестояння разом подовжують справжню сонячну добу близько 22 грудня на 30 секунд, але вплив сонцестояння частково скасовується впливом афелію близько 19 червня, коли доба лише 13 секунд довший. Вплив рівнодення скорочує її біля 26 березня та 16 вересня на 18 та 21 секунду відповідно[29][31].

З цієї щоденної різниці довжини скредньої і справжньої сонячної доби в десятки секунд накопичується різниця між істинним і середнім сонячним часом, яка описується рівнянням часу.

Зоряна і сидерична доба

Зоряний день коротший за сонячний. У момент 1 Сонце і певна далека зоря знаходяться в зеніті. У момент 2 Земля повернулася на 360 градусів, і далека зоря знову в зеніті, а Сонце – ще ні (1→2 = зоряний день). Лише трохи пізніше, у момент 3, Сонце знову буде в зеніті (1→3 = сонячний день).

Період обертання Землі відносно Міжнародної небесної системи координат, який Міжнародна служба обертання Землі та систем відліку називає зоряним днем, становить 86 164.098 903 691 секунд середнього сонячного часу (UT1) (23h 56m 4.098903691s, 0.99726966323716 середніх сонячних днів)[32]. Зоряна доба коротша за середню сонячну добу приблизно на 3 хвилини 56 секунд. Це результат того, що Земля обертається на 1 додатковий оберт відносно небесної системи відліку протягом одного оберту навколо Сонця (тобто 366,24 обертів/рік). Середня сонячна доба в секундах СІ доступна в IERS за періоди 1623–2005[33] і 1962–2005[34].

Період обертання Землі відносно прецедентного середнього весняного рівнодення, що називається сидеричним днем, становить 86164.09053083288 середнього сонячного часу (UT1) (23h 56m 4.09053083288s, 0.99726956632908)[35]. Таким чином, сидерична доба коротша за зоряну приблизно на 8,4 мс[36].

Останнім часом (1999–2010) середньорічна тривалість середньої сонячної доби перевищувала 86 400 секунд системи SI на 0,25-1 мс, і це перевищення необхідно додати до зоряної і сидеричної діб, наведених вище у середньому сонячному часі, щоб отримати їхні довжини в секундах SI.

Кутова швидкість

Графік залежності між широтою і швидкістю обертання. Пунктирна лінія ілюструє як приклад Космічний центр Кеннеді. Крапково-штрихова зелена лінія позначає типову крейсерську швидкість авіалайнера.

Кутова швидкість обертання Землі в інерційній системі координат становить (7.2921150 ± 0.0000001) 10-5 рад/с[37]. Множення на (180°/π радіан) × (86 400 секунд/день) дає 360.9856, що вказує на те, що Земля обертається більше ніж на 360 градусів відносно нерухомих зір за один сонячний день. Рух Землі по її майже круговій орбіті під час обертання навколо своєї осі вимагає, щоб Земля повернулася трохи більше одного разу відносно нерухомих зір, перш ніж Сонце зможе знову пройти над головою. Помноживши значення в рад/с на екваторіальний радіус Землі 6378137 м (еліпсоїд WGS84), отримаємо екваторіальну швидкість 465 м/с, або 1674,4 км/год[38]. Деякі джерела стверджують, що екваторіальна швидкість Землі трохи менша і становить 1669,8 км/год[39], що дорівнює довжині екваторіального кола Землі, поділеному на 24 години. Однак використання сонячної доби є неправильним, - замість неї треба брати зоряний день, а відношення цих правильного і неправильного значень кутової швидкості саме дорівнює кількості зоряних днів в одній середній сонячній добі, 1.002 737 909 350 795[37].

У той час як Еверест є найвищою горою над рівнем моря (зелений), а Мауна-Кеа - найвищою над рівнем власного підніжжя (помаранчевий), Каямбе знаходиться найдальше від осі Землі (рожевий) а Чімборасо - найдальше від центру Землі (синій). Не в масштабі

Тангенціальну швидкість обертання Землі в точці на Землі можна приблизно визначити, помноживши швидкість на екваторі на косинус широти[40]. Наприклад, Космічний центр Кеннеді розташований на широті 28,59° пн.ш., що дає швидкість: cos(28,59°) × 1674,4 км/год = 1470,2 км/год. Для космодромів часто обирають місця на низьких широтах, щоб космічні апарати могли максимально ефективно використати швидкість обертання Землі.

Вершина вулкана Каямбе — це точка поверхні Землі, найдальша від її осі. Тому вона є місцем на Землі з найбільшою швидкістю обертання[41].

Нерівномірність обертання

Докладніше: Зміна тривалості доби

Приливна взаємодія

За мільйони років обертання Землі значно сповільнилося через припливне прискорення через гравітаційну взаємодію з Місяцем. Таким чином, момент імпульсу повільно передається Місяцю зі швидкістю, пропорційною , де — радіус орбіти Місяця. Цей процес поступово збільшив тривалість дня до поточного значення. На Місяць діяли ще сильніші припливи з боку Землі, які врешті-решт призвело до його синхронного обертання із Землею.

Це поступове уповільнення обертання емпірично задокументовано оцінками тривалості дня, отриманими з досліджень строматолітів та відкладень водоростей під час припливів[42]. Аналіз цих вимірювань[43] виявив, що тривалість дня постійно зростала з приблизно 21 години 600 млн років тому[44] до поточного значення 24 години.

Вісь обертання

Докладніше: Земна вісь
Нахил Земної осі — приблизно 23,5°

Вісь обертання Землі — уявна вісь, яка проходить через два полюси геоїда. Земна вісь має нахил приблизно 66,5° до площини екліптики. Такий нахил зумовлює різну тривалість дня й ночі у південній і північній півкулях планети. Внаслідок цього півкулі отримують різну кількість світла (й тепла). Разом із рухом Землі навколо Сонця таке розташування осі обертання Землі призводить до того, що кількість сонячної енергії, отриманої тією чи іншою півкулею, періодично змінюється впродовж року, що слугує причиною сезонних змін на планеті. Час, коли одна з півкуль найбільше обернена до Сонця, називається літнім сонцестоянням. В іншій півкулі в цей час — зимове сонцестояння.

Земна вісь обертання нестабільна: вона зазнає прецесії та нутації.

Нестабільність земної осі

Докладніше: Прецесія та Нутація

Вісь обертання Землі рухається відносно нерухомих зір. Компонентами цього руху є прецесія і нутація. Також вона рухається відносно земної кори, - це називається рухом полюсів.

Прецесія — це обертання осі обертання Землі, викликане головним чином зовнішніми крутними моментами від сили тяжіння Сонця, Місяця та інших тіл. Рух полюсів, в основному, зумовлений вільною нутацією ядра та Чандлерівським рухом.

Геофізичні явища, зумовлені обертанням Землі навколо осі

Обертання Землі навколо своєї осі призводить до виникнення сили Коріоліса. Ця сила спричиняє ряд геоефектів, а саме:

  1. Відхилення падаючих тіл на схід (в першому наближенні)[45];
  2. У північній півкулі сила Коріоліса спрямована вправо від руху, тому праві береги річок в північній півкулі крутіші — їх підмиває вода під дією цієї сили. У південній півкулі все відбувається навпаки[46] (див. закон Бера);
  3. Спричиняє обертання циклонів та антициклонів[47].

Силу Коріоліса, зумовлену добовим обертанням Землі, можна виявити спостерігаючи за рухом маятника Фуко[48].

Причина обертання Землі

Художнє зображення протопланетного диска

Початкове обертання Землі було залишком первісного моменту імпульсу тієї хмари міжзоряного газу, з якого сформувалась Сонячна система. Коли чмара стискалась спочатку в протопланетний диск, а потім в окремі планети, кутова швидкість обертання збільшувалась[49].

Однак, якщо правильна модель ударного формування Місяця, ця первісна швидкість обертання була сильно змінена в результаті зіткнення Протоземлі з Тейєю 4.5 мільярди років тому. Незалежно від швидкості та нахилу обертання Землі перед ударом, після удару тривалість доби стала складати п’ять годин[50]. Потім припливні ефекти уповільнили цю швидкість до її сучасного значення.

Див. також

Примітки

  1. ↑ Dennis D. McCarthy; Kenneth P. Seidelmann (18 September 2009). Time: From Earth Rotation to Atomic Physics. John Wiley & Sons. с. 232. ISBN 978-3-527-62795-0.
  2. ↑ Stephenson, F. Richard (2003). Historical eclipses and Earth's rotation. Astronomy & Geophysics. 44: 2.22—2.27. Bibcode:2003A&G....44b..22S. doi:10.1046/j.1468-4004.2003.44222.x.
  3. ↑ Pseudo-Plutarchus, Placita philosophorum (874d-911c), Stephanus page 896, section A, line 5 Ἡρακλείδης ὁ Ποντικὸς καὶ Ἔκφαντος ὁ Πυθαγόρειος κινοῦσι μὲν τὴν γῆν, οὐ μήν γε μεταβατικῶς, ἀλλὰ τρεπτικῶς τροχοῦ δίκην ἐνηξονισμένην, ἀπὸ δυσμῶν ἐπ' ἀνατολὰς περὶ τὸ ἴδιον αὐτῆς κέντρον; Plutarchus Biogr., Phil., Numa, Chapter 11, section 1, line 5, Νομᾶς δὲ λέγεται καὶ τὸ τῆς Ἑστίας ἱερὸν ἐγκύκλιον περιβαλέσθαι τῷ ἀσβέστῳ πυρὶ φρουράν, ἀπομιμούμενος οὐ τὸ σχῆμα τῆς γῆς ὡς Ἑστίας οὔσης, ἀλλὰ τοῦ σύμπαντος κόσμου, οὗ μέσον οἱ Πυθαγορικοὶ τὸ πῦρ ἱδρῦσθαι νομίζουσι, καὶ τοῦτο Ἑστίαν καλοῦσι καὶ μονάδα· τὴν δὲ γῆν οὔτε ἀκίνητον οὔτε ἐν μέσῳ τῆς περιφορᾶς οὖσαν, ἀλλὰ κύκλῳ περὶ τὸ πῦρ αἰωρουμένην οὐ τῶν τιμιωτάτων οὐδὲ τῶν πρώτων τοῦ κόσμου μορίων ὑπάρχειν. Burch, George Bosworth (1954). The Counter-Earth. Osiris. 11: 267—294. doi:10.1086/368583. JSTOR 301675.
  4. ↑ Aristotle. Of the Heavens. Book II, Ch 13. 1.
  5. ↑ Ptolemy. Almagest Book I, Chapter 8.
  6. ↑ Archived copy (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 13 December 2013. Процитовано 8 December 2013.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  7. ↑ Kim Plofker (2009). Mathematics in India. Princeton University Press. с. 71. ISBN 978-0-691-12067-6.
  8. ↑ Alessandro Bausani (1973). Cosmology and Religion in Islam. Scientia/Rivista di Scienza. 108 (67): 762.
  9. ↑ Young, ред. (2 November 2006). Religion, Learning and Science in the 'Abbasid Period. Cambridge University Press. с. 413. ISBN 9780521028875.
  10. ↑ Nasr, Seyyed Hossein (1 January 1993). An Introduction to Islamic Cosmological Doctrines. SUNY Press. с. 135. ISBN 9781438414195.
  11. ↑ Ragep, F. Jamil (2001a), Tusi and Copernicus: The Earth's Motion in Context, Science in Context, 14 (1–2): 145—163, doi:10.1017/s0269889701000060
  12. ↑ Aquinas, Thomas. Commentaria in libros Aristotelis De caelo et Mundo. Lib II, cap XIV. trans in Grant, Edward, ред. (1974). A Source Book in Medieval Science. Harvard University Press. pages 496–500
  13. ↑ Buridan, John (1942). Quaestiones super libris quattuo De Caelo et mundo. с. 226—232. in Grant, 1974
  14. ↑ Oresme, Nicole. Le livre du ciel et du monde. с. 519—539. in Grant, 1974
  15. ↑ Copernicus, Nicolas. On the Revolutions of the Heavenly Spheres. Book I, Chap 5–8.
  16. ↑ Gilbert, William (1893). De Magnete, On the Magnet and Magnetic Bodies, and on the Great Magnet the Earth. New York, J. Wiley & sons. с. 313—347.
  17. ↑ Russell, John L (1972). Copernican System in Great Britain. У J. Dobrzycki (ред.). The Reception of Copernicus' Heliocentric Theory. ISBN 9789027703118.
  18. ↑ Almagestum novum, chapter nine, cited in Graney, Christopher M. (2012). 126 arguments concerning the motion of the earth. GIOVANNI BATTISTA RICCIOLI in his 1651 ALMAGESTUM NOVUM. Journal for the History of Astronomy. volume 43, pages 215–226. arXiv:1103.2057.
  19. ↑ Newton, Isaac (1846). Newton's Principia. New-York : Published by Daniel Adee. с. 412.
  20. ↑ Shank, J. B. (2008). The Newton Wars and the Beginning of the French Enlightenment. University of Chicago Press. с. 324, 355. ISBN 9780226749471.
  21. ↑ Starry Spin-up. Процитовано 24 August 2015.
  22. ↑ INTERNATIONAL EARTH ROTATION AND REFERENCE SYSTEMS SERVICE : EARTH ORIENTATION PARAMETERS : EOP (IERS) 05 C04. Hpiers.obspm.fr. Процитовано 22 September 2018.
  23. ↑ Physical basis of leap seconds (PDF). Iopscience.iop.org. Процитовано 22 September 2018.
  24. ↑ Leap seconds [Шаблон:Webarchive:помилка: Перевірте аргументи |url= value. Порожньо.]
  25. ↑ Prediction of Universal Time and LOD Variations (PDF). Ien.it. Процитовано 22 September 2018.
  26. ↑ R. Hide et al., "Topographic core-mantle coupling and fluctuations in the Earth's rotation" 1993.
  27. ↑ Leap seconds by USNO [Шаблон:Webarchive:помилка: Перевірте аргументи |url= value. Порожньо.]
  28. ↑ What Is Solar Noon?. timeanddate.com (англ.). Процитовано 15 липня 2022.
  29. ↑ а б Jean Meeus; J. M. A. Danby (January 1997). Mathematical Astronomy Morsels. Willmann-Bell. с. 345—346. ISBN 978-0-943396-51-4.
  30. ↑ When Earth's eccentricity exceeds 0.047 and perihelion is at an appropriate equinox or solstice, only one period with one peak balances another period that has two peaks.[29]
  31. ↑ Ricci, Pierpaolo. pierpaoloricci.it/dati/giorno solare vero VERSIONE EN. Pierpaoloricci.it. Процитовано 22 September 2018.
  32. ↑ USEFUL CONSTANTS. Hpiers.obspm.fr. Процитовано 22 September 2018.
  33. ↑ IERS Excess of the duration of the day to 86,400s … since 1623 [Шаблон:Webarchive:помилка: Перевірте аргументи |url= value. Порожньо.] Graph at end.
  34. ↑ Excess to 86400s of the duration day, 1995–1997. 13 August 2007. Архів оригіналу за 13 August 2007. Процитовано 22 September 2018.
  35. ↑ USEFUL CONSTANTS. Hpiers.obspm.fr. Процитовано 22 September 2018.
  36. ↑ Seidelmann, P. Kenneth, ред. (1992). Explanatory Supplement to the Astronomical Almanac. Mill Valley, California: University Science Books. с. 48. ISBN 978-0-935702-68-2.
  37. ↑ а б USEFUL CONSTANTS. Hpiers.obspm.fr. Процитовано 22 September 2018.
  38. ↑ Arthur N. Cox, ed., Allen's Astrophysical Quantities p.244.
  39. ↑ Michael E. Bakich, The Cambridge planetary handbook, p.50.
  40. ↑ Butterworth; Palmer. Speed of the turning of the Earth. Ask an Astrophysicist. NASA Goddard Spaceflight Center.
  41. ↑ Klenke, Paul. Distance to the Center of the Earth. Summit Post. Процитовано 4 July 2018.
  42. ↑ Scrutton, C. T. (1 January 1978). Periodic Growth Features in Fossil Organisms and the Length of the Day and Month. У Brosche, Professor Dr Peter (ред.). Tidal Friction and the Earth's Rotation (англ.). Springer Berlin Heidelberg. с. 154—196. doi:10.1007/978-3-642-67097-8_12. ISBN 9783540090465.
  43. ↑ Williams, George E. (1 February 2000). Geological constraints on the Precambrian history of Earth's rotation and the Moon's orbit. Reviews of Geophysics (англ.). 38 (1): 37—59. Bibcode:2000RvGeo..38...37W. doi:10.1029/1999RG900016. ISSN 1944-9208.
  44. ↑ Zahnle, K.; Walker, J. C. (1 January 1987). A constant daylength during the Precambrian era?. Precambrian Research. 37 (2): 95—105. Bibcode:1987PreR...37...95Z. CiteSeerX 10.1.1.1020.8947. doi:10.1016/0301-9268(87)90073-8. ISSN 0301-9268. PMID 11542096.
  45. ↑ Кориолиса сила // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)
  46. ↑ Краткая географическая энциклопедия. Закон Бэра(рос.)
  47. ↑ Сурдин В. . Ванна и закон Бэра. — Квант, 2003. — № 3. — С. 13.(рос.)
  48. ↑ Сила Кориолиса [Архівовано 2012-11-16 у Wayback Machine.](рос.)
  49. ↑ Why do planets rotate?. Ask an Astronomer.
  50. ↑ Stevenson, D. J. (1987). Origin of the moon–The collision hypothesis. Annual Review of Earth and Planetary Sciences. 15 (1): 271—315. Bibcode:1987AREPS..15..271S. doi:10.1146/annurev.ea.15.050187.001415.

Література

  • (рос.) Куликов К. А. Вращение Земли. — М. : Недра, 1985.

Посилання

Історія Землі
Географія
та геологія
Довкілля
Див. також
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Обертання_Землі&oldid=40903555