Андрій Боголюбський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Андрі́й Ю́рійович Боголю́бський (близько 1110 — 29 червня 1174) — князь вишгородський 11491150, 11551156, пересопницько-турівський 11501151, володимиро-суздальський 11561174.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився у Суздалі, син Юрія Довгорукого та половецької князівни дочки половецького хана Аепи Осеневича. Онук Володимира Мономаха. Прізвисько Боголюбський отримав від назви міста Боголюбове, яке князь зробив своєю резиденцією.

На політичну сцену Андрій Боголюбський вийшов у середині 1140-х років. 1147 разом з братом Ростиславом ходив за наказом батька на Рязань[1]. Під час війни за Київ між Юрієм Долгоруким і його небожем Ізяславом Мстиславичем (1148—51) Андрій Боголюбський підтримував батька. Коли батько сідав на київський престол, він наділяв синів своїми володіннями. 1149 року Андрій Боголюбський одержав від батька Вишгород, а 1150, замість нього, Туров, Пінськ, Дорогобуж і Пересопницю, але 1151 року до Києва повернувся Ізяслав, і Андрій Боголюбський втратив ці володіння.

У березні 1155 Юрій знову став великим київським князем і дав Андрію Боголюбському Вишгород, де завжди сиділи старші сини київських володарів, перші кандидати на київський престол. Однак Андрій Боголюбський не бачив для себе перспектив у Києві. 1155 року він без згоди батька залишив Вишгород і перебрався до Володимира-на-Клязьмі. Після смерті батька 1157 року Андрій Боголюбський витіснив із Ростова і Суздаля своїх молодших братів Михалка і Всеволода і об'єднав під своєю рукою північні землі, ставши великим князем Володимиро-Суздальського князівства. Своєю столицею він зробив місто Володимир, яке укріпив і прикрасив, збудувавши новий дитинець, головні ворота якого були зведені за зразком київських Золотих воріт і одержали ту саму назву, а також величний Успенський собор. Сам Андрій Боголюбський жив у замку неподалік від Володимира в селі Боголюбове[2]. Провадив спроби підпорядкувати своїй владі Новгород (словени, хорвати). Намагався відірвати Суздальську землю від Києва, утворити окрему церковну митрополію.

Він вигнав до Візантії чотирьох своїх братів разом з їхньою матір'ю, другою дружиною Юрія Долгорукого.

Давнє суперництво Андрія з київськими князями досягло апогею, коли у Києві було обрано князем Мстислава Ізяславича, давнього ворога його батька. Водночас новгородське віче погнало князя Святослава, який звернувся за допомогою до Андрія. Новгородці, в свою чергу звернулися за допомогою до Мстислава. Це було початком кривавої міжусобної війни. На боці Андрія стали князі Мурома, Рязані, Смоленська, Полоцька, сіверські, чернігівські та дорогобузькі. Їх об'єднане військо у 1169 році взяло в облогу Київ[3]. Після недовгої облоги берендеї та торки, які були у дружині Мстислава, відмовилися воювати, Мстислав втік, місто було взяте та нещадно пограбоване — знищені та спалені тоді були не лише житлові квартали, а й значна кількість церков та монастирів. Ікону Пресвятої Богородиці було вивезено з Києва до Володимира. Андрій Боголюбський посадив на київський престол Гліба Переяславського. Втручався у внутрішні справи руських князів, але 1173 року військо Андрія Боголюбського було ними розбите.

Прагнучи до зміцнення князівської влади, боровся з боярами. Вважається основоположником майбутньої Московської держави. Був двічі одружений. Відомостей про першу дружину немає. Друга — осетинська княжна. За легендою однак друга дружина Оліта була дочкою боярина Кучки.

Авторитарні методи правління, буйний норов і жорстокість стосовно навіть близьких людей призвели до організації змови проти Андрія Боголюбського. 29 червня 1174 року внаслідок змови бояр Кучковичів князя вбили. Розповідь про вбивство Андрія Юрійовича можна знайти у Іпатіївському літописі під 1175 роком. Серед загального грабунку та зневаги до покійного князя з боку залісців, лише Кузьмище киянин, вірний слуга, подбав про християнські обряди над тілом убитого.

Канонізований Російською Православною церквою близько 1751 у лику благовірного.

Галерея зображень[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Рязань давня — нині археологічна пам'ятка, поблизу сучасного міста Спаськ-Рязанський Рязанської області Російської Федерації
  2. Нині селище міського типу Владимирської області Російської Федерації
  3. Н. И. Костомаров Андрей Боголюбский//Русская история в жизнеописаниях её главнейших деятелей — Вып.1

Джерела[ред.ред. код]