Золоті ворота (Київ)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Пам'ятка
Золоті ворота
Проїзд Золотих воріт. Вид на залишки стародавніх конструкцій, що збереглися
Проїзд Золотих воріт. Вид на залишки стародавніх конструкцій, що збереглися
Країна Україна
Місто Київ
Перша згадка 1037 р.
Дата заснування 1026
Будівництво 10191026 роки
Статус охороняється державою
Золоті ворота (Україна)
Золоті ворота
Золоті ворота
Commons-logo.svg Золоті ворота у Вікісховищі

Координати: 50°26′56″ пн. ш. 30°30′48″ сх. д. / 50.44889° пн. ш. 30.51333° сх. д. / 50.44889; 30.51333

Золоті ворота, умовне відтворення. Зовнішній фасад

«Золоті́ воро́та» — головна брама стародавнього Києва, пам'ятка оборонної архітектури Київської Русі, одна із найдавніших датованих споруд Східної Європи[1], символ Києва[2]. Свою назву одержали за аналогією із Золотими воротами в Константинополі (Царгороді)[3].

Історик Микола Закревський назвав Золоті ворота: «дорогоцінним залишком давньої величі й слави Києва»[2].

Спорудження та архітектура[ред.ред. код]

Золоті ворота, фото другої половини XІX ст
Золоті ворота, фото середини XX ст

Про будівництво Золотих воріт згадується в літописі під 1037 роком[а]:

« Заложив Ярослав город — великий Київ, а в города сього ворота є Золоті. Заложив він… потім церкву на Золотих воротах, кам'яну, Благовіщення святої Богородиці[4]  »

Таким чином через ці ворота до міста мали приходити «благі вісті»[5].

Найбільш вірогідні дати спорудження воріт 1019 —1026 рр., бо на 1037 рік уже є записи про спорудження багатьох будівель «міста Ярослава»: Золоті ворота, Софійський собор, церква Святої Ірини та інші. За один рік стільки будівництв не могло б бути виконаним, адже Київ був заселеним не дуже густо (30 000 людей)[б]. Можливо, що в літописі згадується будівництво за останні майже 30 років перед 1037 роком, тоді Золоті ворота могли з'явитися і за Володимира Великого.

Захист «міста Ярослава» полягав і у використанні наявних природних перешкод — схили гір, яри, болота[6]. Золоті ворота були споруджені у місці, де незначний перепад висот потребував додаткових украплень — неподалік було поле, що робило цю територію більш вразливою для ворогів[6]. Цей в'їзд до міста був парадним, а отже й найбільш важливим — через ці ворота прибували до міста посли інших держав[в][7]. Тому тут були подвійні оборонні рови[8]. Це була бойова башта із проїздом, із надбрамною церквою[г][1].

Система укріплень тогочасного Києва мала троє воріт — Золоті, Лядські та Жидівські (Львівська брама). Кам'яними були тільки Золоті[8] і для свого часу були неприступними — жодної згадки про вторгнення через них не було зафіксовано, навіть хан Батий не пробував брати місто через них, а зосередив свої сили біля Лядських воріт та фортифікацій Хрещатої долини[9].

На фасаді Золотих воріт мало бути зображення Богоматері — ймовірно фреска чи мозаїка[5]. Про існування цього зображення свідчить літописний запис від 1151 року, у якому було згадано переговори Ізяслава Мстиславовича із послом Юрія Долгорукова біля Золотих воріт і те, що Великий князь озирнувся на святу Богородицю і сказав:

« А їй нас судити, Пречистій Владичиці, із Сином своїм і Богом нашим, у сей вік і в будучий[10]  »

Це зображення не збереглося.

Історія пам'ятки[ред.ред. код]

Золоті ворота не згадуються у писемних джерелах у період після грудня 1240 року (монгольська навала) до XVI століття. Джерела XVI–XVII століть уже свідчать, що ворота перебувають у напівзруйнованому стані[9]. Мартін Ґруневеґ, львівський купець та мандрівник, писав 1584 року:

« Золоті ворота ще стоять, але переважна частина їх поруйнована…[11]  »

Про це свідчать і малюнки голландського художника Абрагама ван Вестерфельда (1651). Золоті ворота за його часів ще мали арки, у проїзду було склепіння й збереглися рештки надбрамної церкви. Відомо, що у 1648 році саме біля Золотих воріт вітали Богдана Хмельницького після перемоги над польським військом[12]. Зважаючи на потребу захисту Києва від ворогів — спершу поляків, потім турків — у середині XVII ст. почалася реконструкція фортифікаційних споруд міста. Вали ввійшли до основи Старокиївської фортеці — дерев'яні оборонні споруди розібрали, земляні вали досипали і встановили гармати на верхніх майданчиках. Перед Золотими воротами було збудовано земляні бастіони й у них розмістили гарнізонну варту. Таким чином Золоті ворота служили для захисту міста у складі фортеці до середини XVIII століття, коли їх було визнано як небезпечні й засипано землею, щоб уберегти від руйнування[13].

З 20-х років XIX століття розпочалося археологічне дослідження Києва. Розкопку Золотих воріт було проведено у числі перших, і здійснено це було «складчиною з любителів священних старожитностей» (за підпискою)[13]. Оскільки 1832 року царем Миколою I руїни пам'ятки було визнано як «варті збереження», на їхні розкопки почали виділяти державні кошти із 1833 року. Дозвіл на археологічні розкопки надав київський генерал-губернатор Василь Левашов, а ініціатором виступив Кіндрат Лохвицький, археолог-аматор і чиновник з особливих доручень при генерал-губернаторові[13].

Стан воріт значно погіршився за час перебування під землею. Було розкрито дві паралельні стіни, довжина яких становила 25 метрів (східний пілон) і 13 метрів (західний), а висота була близько 8 метрів[13]. Сім пар пілястр було нараховано на внутрішніх поверхнях стін проїзду, а простір між пілястрами було прикрашено невеликими двоступінчастими нішами. Мурування воріт є схожим до Софійського собору — було використано змішану техніку («opus mixtum»), коли чергуються різні за розміром природні камені з рядами цегли (плінфи)[13].

25 червня 1834 року (на день народження імператора) відбулося урочисте відкриття Золотих воріт — вони були освячені і «вілюміновані»[13].

Для збереження пам'ятки були потрібні заходи. Протягом 1835–1836 рр. верхню частину стін було залито вапняним розчином, а на руїни поклали дерен. 1837 року інженер Ф. Мєхович звів контрфорси біля східної стіни і з'єднав стіни залізними в'язями із кільцями[13].

Згодом провадилися роботи з укріплення руїн: на окремих ділянках зроблено ремонт стародавньої кладки, зведено контрфорси, влаштовано металеві зв'язки, територію навколо залишків пам'ятки оточено чавунною огорожею. У такому вигляді Золоті ворота дійшли до нашого часу. Однак від атмосферних опадів пам'ятка руйнувалася й далі, що надзвичайно непокоїло вчених. У 1970-і роки було прийнято рішення звести над залишками павільйон, який не тільки захищав би їх, а й відтворював первісний вигляд споруди.

Реконструкція воріт[ред.ред. код]

Реконструкція, що її закінчено 1982 року (реставратори — Є. Лопушинська, М. Холостенко, С. Висоцький), відтворює Золоті ворота у такому вигляді: основна частина — це вежа із зубцями заввишки 14 метрів; із зовнішнього фасаду вежа має додатковий виступ — «малу вежу»; проїзд воріт перекривається з одного боку підйомними дерев'яними воротами, обкутими металом, з другого — стулками воріт, виконаними за зразком стародавніх воріт, що збереглися в пам'ятках Новгорода й Суздаля.

Надбрамна церква[ред.ред. код]

Окрім згадки про будівництво церкви над проїздом Золотих воріт у літописі, вона згадується і у «Слові про закон і благодать» митрополита Іларіона:

« Віддав людей своїх і град святій, всеславній, скорій на поміч Християнам, Святій Богородиці. Їй же і церкву на Великих воротах створив в ім'я першого, градського свята Благовіщення[ґ][14]  »

Надбрамна церква мала служити «небесному захисту міста»[3], але була й звичайним храмом — тут мали молитися прибулі[15].

Реконструкція церкви[ред.ред. код]

Надбрамну церкву відтворено у вигляді тринавного чотиристовпного однобанного храму. В архітектурному декорі фасадів використано орнаменти з цегли, властиві для давньоруських будівель того періоду. Підлогу храму прикрашено мозаїкою, малюнок якої виконано за мотивами стародавньої підлоги Софії Київської.

При реконструкції пам'ятки відтворено відрізки валів, що примикали до вежі. Із зовнішнього боку вони мають обдерновані укоси. По верху валу проходять дерев'яні заборола. На торцях умовно показано внутрішньовалові конструкції. З боку міста на фасаді можна побачити складські приміщення, розташовані в давнину в крайніх зрубах валу. В середині відновлених відрізків валу міститься експозиційне приміщення музею Золоті Ворота й сходи, що ведуть на гребінь, звідки видно чудову панораму міста.

Музей Золоті Ворота[ред.ред. код]

Золоті ворота, умовне відтворення. Фасад з боку міста

Детальніші відомості з цієї теми Ви можете знайти в статті Музей «Золоті ворота».

В середині реконструйованого павільйону Золотих Воріт розташовано експозицію присвячену історії будівництва, існування та реконструкції головної брами стародавнього Києва. Найголовнішою частиною її є залишки стін Воріт, що збереглися до нашого часу. Збудовані в 11 ст., зруйновані, в 17 ст. закопані. 1832 року К. Лохвицький провів археологічні розкопки Золотих воріт. Й до 1982 року, коли було збудовано павільйон, стіни стояли просто неба.

До стін першої половини 11 століття в окремих місцях примикає пізніша кладка, виконана також у «змішаній» техніці, але вона дещо різниться від первісної товщиною плінфи і кольором розчину. Це сліди ремонту воріт, проведеного у 12 ст. Всередині павільйону добре видно бокові стіни проїзду, що примикали в давнину до валу і були позбавлені декоративного оброблення. На них видно відбитки колод внутрішньовалових конструкцій, що складалися з великого й малого зрубів, до яких входило 9 клітей з товстих колод і заповнених землею. З боку поля перед воротами проходив рів заввишки 15 метрів і завглибшки 8 метрів. Сліди цього рову можна побачити сьогодні у перепаді рівня Золотоворітського проїзду.

У 2006 році музей був закритий, а стіни і грати цінної культурної пам'ятки столиці понівечені численними графіті. Золоті Ворота перебували у аварійному стані. З 2009 року музей відремонтували і знову відкрили для відвідування.

Примітки[ред.ред. код]

а. ^ Одночасно із Золотими воротами згадується і Софійський собор й інші будівлі «міста Ярослава»: б. ^ Перед навалою Батия населення Києва нараховувало 50 тисяч[16]
в. ^ Можливо саме через Золоті ворота до Києва прибуло і посольство Генріха I, якому Ярослав віддав свою дочку Анну[1]
г. ^ Такий тип будови воріт є запозиченим із Візантії, хоча дослідники, зокрема архітектор та реставратор Юрій Асєєв, вважають, що надбрамні церкви є властиві тільки для давньоруської архітектури[7]
ґ. ^ Книгознавець Микола Розов вважав, що Іларіон виголосив свій твір саме у надбрамній церкві Золотих воріт — церква була невеликою і не могла вмістити багато людей, отже, тільки «вище суспільство» було присутнім, про що й зазначено у самому «Слові…»[17]

Див. також[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

Джерела та посилання[ред.ред. код]

  • WEK - WWW Енциклопедія Києва
  • Золотые ворота(рос.)
  • Золоті, Жидівські та Лядські ворота
  • Ивакина Л. Г. Золотые ворота в Киеве: Путеводитель. — К.: Горобец, 2009. — 64 с. — ISBN 978-966-2377-00-2.(рос.)
  • Ісаєвич Я. Д. Нове джерело про історичну топографію та архітектурні пам'ятки стародавнього Києва // Київ. Русь: Культура, традиції. — К.: Наук. думка, 1982. — С. 113 —129.
  • Літопис руський / Пер. з давньорус. Л.Є.Махновця; Відп. ред. О. В. Мишанич. — К.: Дніпро, 1989. — 591 с.
  • Національний заповідник «Софія Київська» / Н. Куковальська, Н. Нікітенко, І. Марголіна [та ін.].. — К.: Балтія-Друк, 2009. — С. 96 —117. — ISBN 978-966-8137-64-8.
  • Никитенко М. М. Феномен надвратных храмов в Киеве // Давньоруське любомудріє: Тексти і контексти. — К.: Вид. дім «Києво-Могил. акад.», 2006. — С. 330 —342. (рос.)
  • Православні святині Києва / Н. М. Нікітенко, Л. Г. Івакіна, В. Г. Киркевич та ін.. — К.: Техніка, 2011. — С. 9 —17. — ISBN 978-966-575-159-5.
  • Розов Н. Н. Синодальный список сочинений Илариона — русского писателя XI в. // Slavia: časopis pro slovanskou filologii, Praha: (1963) (XXXII) С. 141 —175. (рос.)
  • Слово про закон і благодать / Пер. з давньоруської С. В. Бондаря // Історія філософії України: Хрестоматія. — К.: Либідь, 1993. — 560 с.