Великий Новгород

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
місто Великий Новгород
Coat of Arms of Veliky Novgorod.png Flag of Veliky Novgorod.png
Герб Новгорода Прапор Новгорода
Країна Росія Росія
Суб'єкт Російської Федерації Новгородська область
Муніципальний район Новгородська міськрада
Основні дані
Перша згадка: 859
Завойоване Московією/Росією 1478
Населення 216,7 тис.
Площа 90,08 км²
Густота населення 2400 осіб/км²
Поштові індекси 173xxx
Телефонний код +7-8162
Географічні координати: 58°31′30″ пн. ш. 31°16′30″ сх. д. / 58.525° пн. ш. 31.275° сх. д. / 58.525; 31.275Координати: 58°31′30″ пн. ш. 31°16′30″ сх. д. / 58.525° пн. ш. 31.275° сх. д. / 58.525; 31.275{{#coordinates:}}: не можна мати більш ніж один первинний теґ на сторінку
Часовий пояс UTC+3, літом UTC+4
Висота над рівнем моря 10 м м
Водойма Волхов
Міста-побратими Білефельд, Страсбург, Нантер, Уотфорд, Рочестер, Цзибо, Уусікаупункі, Мосс, Івано-Франківськ
День міста 28.09
Найближча залізнична станція Новгород На Волхове
Відстань
До центру регіону (км):
 - фізична:
 - залізницею:
 - автошляхами:



М 10
До Москви (км):
 - фізична:
 - залізницею:
 - автошляхами:

488
603
520
Влада
Веб-сторінка http://www.adm.nov.ru
Карта
Великий Новгород (Росія)
Великий Новгород
Великий Новгород

Но́вгород1999 року офіційна назва — Вели́кий Но́вгород) — місто в Росії, на березі річки Волхов, за 6 км від озера Ільмень, адміністративний центр Новгородської області. У місті мешкає 220,2 тис. жителів.

Історія[ред.ред. код]

Письмові джерела історії[ред.ред. код]

Офіційною датою виникнення Новгорода прийнято умовно вважати 859 рік, виходячи із згадки міста в Ніконівському літописі (компіляція XVI століття). При цьому в самому літописі не сказано про заснування міста саме в цей рік, але під роком 6367 (859 рік) міститься запис про смерть Гостомисла, новгородського старійшини. Автором офіційної дати заснування міста став історик М. Е. Тихомиров, що виступив з доповіддю на науковій конференції в Новгороді напередодні 1959 року, що дозволило відзначити в той рік 1100-річчя Новгорода.

У арабських джерелах X століття згадується пункт Ас-Славійа (Слава, Салау), як один з трьох центрів русів разом з Куйабойю (Києвом) і Артанією (ідентифікація неясна). Вважають, що мова йде про попередника Новгорода «старе місто» ільменських словен. Найраніша іноземна згадка Новгорода (Німогард) міститься у творі 949 року візантійського імператора Костянтина Багрянородного «Про управління імперією». У скандинавських сагах місто називається — Холмгардом (Holmgard, ісл. Holmgarður) столицею Гардариків, в німецьких джерелах — Острогардом. Також тут відбуваються основні дії епічного літературного твору XVII століття «Сказание о Словене и Русе и городе Словенске» і билини про Садко.

Руські літописи наводять різні версії виникнення міста. За «Повістю времмених літ» (Лаврентієвський список) місто існувало ще до моменту приходу Рюрика в 862 році і було засноване ільменськими словенами в процесі їх розселення після міграції з Дунаю. За Іпатіївським літописом: «Словене же седоша около езера Илмера и прозвашася своимъ именемъ и сделаша городъ и нарекоша и Новъгородъ». Рюрик, за іпатієвським списком, спочатку княжив у Ладозі і лише після смерті братів «пришед къ Ильмєрю и сруби городе надъ Волховом и прозваша и Новъгород» (спостерігається деяка невідповідність з повідомленням того ж літопису про заснування міста словенами). Новгородський I літопис молодшого ізводу згадує новгородців в недатовані часи легендарного Кия.

Въ времена же Кыева и Щека и Хорива новгородстии людие, рекомии Словени, и Кривици и Меря : Словенѣ свою волость[2] имѣли, а Кривици свою, а Мере свою; кождо своимъ родомъ владяше[3].
Софійський собор. Побудований в 1045 році

За тим же Новгородським першим літописом молодшого ізводу «город» був закладеним Володимиром Ярославичем у 1044 році[4].

Останні дослідження проведені російськими науковцями під проводом керівника Новгородської експедиції академіка РАН В. Л. Яніна та відомого лінгвіста А. А. Залізняка свідчать, що мова берестяних грамот ближча до стародавньої польської (лехітської) мови та відрізняється від південно-руської мови Київської Русі. Висновком з цього є те, що джерелом заселення Новгородських земель стала слов'янська південна Балтика.[5]

Новгород. 1898

Археологічні дослідження[ред.ред. код]

Новгород, що виник серед боліт на вологому ґрунті, характеризується феноменальним ступенем збереження своїх старожитностей, а завдяки особливостям забудови має надзвичайно чітку стратиграфію культурного шару[6][7]. Археологічні дослідження з кінця 19 ст. (систематичні з 1932 року), що проведені на більш ніж 50 ділянках та площі більше 30 тис. кв. м., розташованих як у центрі, так і на периферії Новгорода (в межах його валів), виявили тільки на двох з них (Наревському і Троїцькому розкопах) шари, що датуються серединою X ст.[8]. Це засвідчило існування в межах майбутнього Новгорода у Х ст. декількох окремих невеликих поселень, розділених пустопорожніми просторами. На іншій території, частина якої розташована навіть у центральних районах, життя почалося в XI, XII, а часом і в XIV ст.[9][10]. Припускають, що найдавніші поселення, на основі яких формувався город, називалися Славно або Холм-город, Людин і Наревський[11][12]. Об’єднання цієї рихлої доміської структури в «город» відбулося поступово на рубежі Х–XI ст. навколо загальноміського храму і єпископського двору. Будівництво Дитинця (кремля) і кам’яного Софійського собору в середині ХI ст. завершило цей процес[9]. Найдавніша з новгородських будівель, досліджена археологами, датується 953-м роком[6]. Найдавніші з досліджених дерев'яних мостових на території сучасного Новгорода, які прокладалися для зручності пересування по заболоченій території, також датуються X століттям (за методикою дендрохронології)[13]: саме раннє мощення в Наревському поселені датоване 953 роком, в поселені Славно (Холм-городі) — 974 роком. У 989 році зведена перша дерев’яна церква Софії[12]. Датування будівництва дубового Новгородського дитинцю за комплексом археологічних матеріалів може бути визначено першими десятиліттями ХІІ ст.[14]

Для дослідження історії середньовічного Новгорода корисні дані про Рюрикове Городище[15] (в межах міста з 1999 року) за 2 км на південь від історичної частини Новгорода, де вдалося достовірно встановити наявність поселення з другої половини IX століття[16]. Взамін концепції про Ладогу, як попередницю Новгорода, на початку ХХІ ст. російськими вченими висунута гіпотеза про взаємозв'язок Городища і Новгорода як «міста старого» і «міста нового»[17][18]. У той же час, археологічні дослідження засвідчили, що Городище різко відрізнялося від раннього Новгорода соціально-економічним ладом і етнічним складом населення. На відміну від Новгорода, де в культурі городян не вловлюється вплив скандинавів, Городище було одним із скандинавських центрів дальньої торгівлі[19], пов’язаним з транзитними військово-торговельними комунікаціями Східної Європи – Волзьким торговим шляхом[20][21]. При цьому, якщо в структурі археологічних комплексів інших центрів «східної торгівлі» присутні практично всі види археологічних пам’яток — в схожому Тимерівському комплексі (під Ярославлем): селище, п’ятсот документованих курганних могильників з різними варіантами ритуалу, клади арабських монет ІХ ст., — то Городище біля Новгорода включає лише поселення з оборонно-гідротехнічним укріпленням (після зведення, укінці ІХ ст. було розмите паводками і більше не поновлювалося[22]), а також клади монет. Погребальні древності в структурі комплексу Рюрикового Городища відсутні[20]. Приналежність Городища до скандинавського світу епохи вікінгів свідчать ритуали, пов'язані з масовими жертвоприношеннями коней, черепи яких «прикрашали» оборонні споруди[23].

Освіта[ред.ред. код]

Театри[ред.ред. код]

Архітектурні пам'ятки міста і околиць[ред.ред. код]

Софійський собор (Новгород)
Покровська вежа дитинця та Покровська церква (кінець XVII ст.)

У Великому Новгороді зберіглися великі комплекси пам'яток древньоруської архітектури XI - XVII ст.

  • Ансамбль Новгородського кремля — історичний центр міста (сучасні стіни збудовані наприкінці XV століття). Кремль-"дитинець" слугував адміністративним центром та резиденцією архієпископа у часи самостійності міста. Його стіни зведені із червоної цегли. Із 12 веж до нашого часу збережені 9 - Златоустівська, Покровська, Спаська, Княжа, Кокуй, Палацева, Володимирська, Федорівська та Митрополича. Всередині кремля знаходяться:
    • шестиверхий собор святої Софії (1045 - 1052) - найдавніша давньоруська споруда на теренах Росії;
    • стовповидна дзвіниця-"часозвоня" (XV - XVII ст.) із надбрамною церквою Сергія Радонезького (XV ст.)
    • дзвіниця Софійського собору - триповерхова, із п'ятипролітним ярусом дзвону. XV - XVII ст.
    • палати архієпископів (XVII - XIX ст.) із готичною Грановитою палатою
    • Микитинський корпус
    • Митрополичі покої
    • Присутні місця
    • Покровська церква (1693 р., на місці храму XIV ст.; в стилі наришкінського бароко)
    • Церква Андрія Стратилата, XVII - XVIII ст. (на місці Борисоглібської церкви XII ст.)
    • Відомий бронзовий пам'ятник Тисячоліттю Росії, встановлений в 1862 році за проектом скульптора М. О. Мікешина - один із символів міста.
Георгіївський собор Юр'євого монастиря
Знаменський собор та дзвінниця
Церква Дмитра Солунського (XV ст.)
Церква Бориса і Гліба в Плотниках
Надбрамна вежа купецького двору та дзвіниця Миколо-Дворищенського собору. XVII ст.
Церква Різдва на Перині
Ансамбль Миколо-Вяжищського монастиря
  • Ярославове дворище - архітектурний комплекс на протилежному березі Волхова, навпроти кремля. Це колишнє місце резиденціїї служилих князів у часи новгородської самостійності. Тут із давнини знаходився міський ринок - торг. До нашого часу дійшли:
    • Миколо-Дворищенський собор (1113 - 1136 рр.) із шатровою дзвінницею (XVII ст.)
    • Церква Жінок-Мироносиць - 1510 р.
    • Церква Прокопія - 1529 р.
    • Церква Параскеви П'ятниці - 1207 р., 1345 р.
    • Церква Успіння на Торгу - 1458 р., на місці храму 1135 р.
    • Церква Георгія наТоргу - 1356 р., верхи перебудовані в стилі наришкінського бароко в 1750 - 1754 рр.
    • Церква Іоанна на Опоках - 1453 р., на залишках храму 1127 - 1130 рр., відновлена після війни.
    • Надбрамна шатрова вежа колишнього купецького двору - 1686 р.
    • Залишки гостиного двору, знищеного під час війни
    • Колишній палац Катерини II. 1771 р., класицизм.
  • На софійській стороні міста розташовані наступні пам'ятки:
    • Зверин Покровський монастир (відомий з середини XII ст.) із церквами Покрови (1399 р., перебудована в XVII ст., прибудований новий собор у XIX ст.) та Симеона Стовпника (1467 р., фресковий ансамбль, зроблений одночасно із храмом)
    • Церква Миколи Білого колишнього Миколо-Більського монастиря (відомий з 1135 р.) - 1310 - 1313 рр., верхня частина зведена знову у XVII ст.
    • Церква Петра і Павла в Кожевніках - 1406 р.
    • Свято-Духів монастир (заснований в 1162 р.) із церквою Трійці 1553 р.
    • Церква Федора Стратилата на Щіркові вулиці - 1292 - 1294 рр., верхи зведені в 1682 р.
    • Залишки Десятинного монастиря. Заснований в 1327 р., неодноразово перебудовувався. Знищений під час війни.
    • Церква Дванадцяти Апостолів на Пропастєх - 1455 р.
    • Церква Трійці у Ямський Слободі - 1734 рр., на місці храму XIV ст.
    • Церква Власія на Волосовій Вулиці - 1407 р., верхня частина - післявоєнна реконструкція.
    • Церква Петра і Павла на Сильнищі (на Синичій горі) колишнього Петропавлівського монастиря - 1185 - 1192 рр.
    • Біла (Олексіївська) вежа - єдиний залишок зовнішніх міських укріплень. XIV - XVI ст.
    • Церква Благовіщення в Аркажах (на М'ячині) - 1179 р. Верхні частини зведені в 1682 - 1684 рр. Фрески XII ст.
    • Церква Иоанна Милостивого колишнього Воскресенського монастиря на М'ячині (1422 р., перебудована в XVII ст.)
    • Церква Переконання Апостола Фоми на М'ячині (Уверения Фомы, 1463 р., на місці храму XII ст. Баня втрачена під час війни.)
  • На історичній торговій стороні міста розташовані:
    • Церква Івана Богослова в Радоковицях (на Віткє) - 1383 - 1384 рр.
    • Церква Різдва Христового на Кладовищі (на Червоному Полі) - 1381 - 1382 рр., є фресковий ансамбль, створений одночасно із храмом.
    • Церква Бориса та Гліба в Плотниках - п'ятибанний храм 1536 р.
    • Церква Микити Мученика - 1557 р., верхи зведені в XVIII - XIX ст.
    • Церква Різдва Богородиці на Михалиці (XIV - XVII ст., відновлена після війни)
    • Церква Михаїла Малеїна на Михалиці - 1557 р., реконструйована після війни.
    • Церква Федора Стратилата на Ручею - 1360 - 1361 рр., шатрова дзвінниця XVII ст. Фрески XIV ст.
    • Ансамбль церков Благовіщення та Михайла Архангела на Витковому перевулці (XIV - XIX ст., з'єднані галереєю із дзвінницею)
    • Церква Дмитра Солунського на Славкові вулиці (1462 р., дзвіниця XVII ст.)
    • Церква Климента Папи Римського на Іворовій вулиці (1519 - 1520 рр., відновлена після війни)
    • Знаменський собор - 1682 - 1688 рр., на місці храму 1355 р. Великий п'ятибанний собор із крильцями та шатровою дзвінницею. З цього храму походить відома чудотворна ікона "Знаміння".
    • Церва Пилипа та Миколи Чудотворця на Нутній вулиці (1527 - 1528 рр., шатрова дзвіниця XVII ст. - подвійна церква; її храмова половина Миколи Чудотворця - новітня реконструкція)
    • Церква Іллі на Славні (1455 р., на місці храма 1202 р., нині немає бані, слугує житлом)
    • Церква Петра і Павла на Славні (1367 р., верхні частини і баня - реконструкція)
    • Спасо-Преображенська церква на Іллінє вулиці (1374 р., фрески роботи Феофана Грека, 1378 р.)
    • Антонієвський монастир (відомий з 1119 р., споруди XII - XIX ст.) із собором Антонія Римлянина (1119 - 1125 рр.) та Срітенською церквою (1533 - 1535 рр.)
  • За межами історичної черти міста розташовані:
    • Юрьєв. Юр'єв монастир (відомий з 1030 р., пам'ятки XII - XIX ст.) із собором Георгія Переможця (1119 - 1130 рр.)
    • Юрьєв. Церква Різдва на Перині (початок XIII ст.)
    • Юрьєв. Музей дерев'яної архітектури Вітославлиці. Сюди звезені врятовані дерев'яні пам'ятки світської і сакральної архітектури XVI - XVIII ст. Новгородської області
    • Волотово. Церква Успіння на Волотовому Полі (1352 р., відбудована після війни 1941-1945 рр., частка фресок відновлена)
    • Ковальово. Церква Спаса на Ковальові (1345 р., відбудована після війни)
    • Городище. Залишки церкви Благовіщення на Городищі (заснована в 1103 р., перебудована в 1342 р., зруйнована під час війни)
    • Спас-Нередиці. Церква Спаса на Нередиці (1192 р., реконструйована після війни)
    • Вуст'є Мсти. Церква Миколи на Липні (1292 р., реконструйована після війни)
    • Сєльцо. Клопський монастир. Відомий з 1408 р. Трибанний Троїцький собор - 1562 р.
    • Хутинь. Комплекс Хутинського монастиря (заснований в 1192 р., пам'ятки XVI - XIX ст.) із Спасо-Преображенським собором (1508 - 1515 рр.)
    • Сирково. Руїни Сиркова монастиря - Срітенського собору та володимирської церкви (XVI - XVIII ст.)
    • Вяжищі. Комплекс Миколо-Вяжищського монастиря (відомий з 1411 р.) Споруди у наришкінському стилі - Микольський собор (1681 - 1683 рр.) і комплекс церков Іоанна Богослава та Вознесіння (1694 - 1698 рр.) - рясно прикрашені ізразцями.
    • Деревянниці. Деревянницький монастир. Відомий з 1335 р. Збереглись величний Воскресенський собор (1695 - 1700 рр.) та церква Успіння із дзвіницею (1725 р.).
    • Захарьїно. Троїцька церква. 1699 р., руїни.

З 1999 року рішенням Новгородської областної Думи (Постанова № 261-ОД) в міську межу міста включено знамените Рюрикове городище.

Галерея[ред.ред. код]

Персоналії, пов'язані з містом[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. «стан сьогоднішніх знань про новгородський культурний шар і датування його найдавніших ділянок не підтверджує існування Новгорода в IX ст. У межах початкових ядер міських територій на Неревському, Людиному і Славенському кінцях відкладення культурного шару почалося не раніше початку X ст.» «На інших, частина яких перебуває навіть у центральних районах, життя почалося не раніше XI, XII, а часом і в XIV ст.» Носов Е. Н. Новгородская земля: Северное Приильменье и Поволховье // Русь в IX–XI веках: археологическая панорама / Ин-т археологии РАН; отв. ред. Н. А. Макаров. — Москва; Вологда: Древности Севера, 2012. — с. 118.
  2. свое княжение — во многих других летописях
  3. Новгородський перший літопис старшого і молодшого ізводів
  4. «В лЂто 6552 (1044)… а на весну же Володимиръ (син Ярослава Мудрого. — Ю.Д.) заложи Новъгород и сдЂла его»]
    Диба Ю. Урбаністично-адміністративні реформи княгині Ольги (3. Новгород до Новгорода) // Студії мистецтвознавчі. Архітектура. Образотворче та декоративно-вжиткове мистецтво. — Київ, 2012. — Ч. 4 (40). — С. 79.
  5. Истоки новгородской государственности
  6. а б Янин В.Л., Алешковский М.X. Происхождение Новгорода (к постановке проблемы) // История СССР, №2, М. —Л., 1971.— С. 32-61.
  7. Колчин Б. А., Янин В. Л., Ямщиков С. В. Древний Новгород. Прикладное искусство и археология. М.: Искусство, 1985.
  8. Культурные взаимодействия славян, финнов и скандинавов в Приильменье в конце I тыс. н.э. Итоговый отчет о работе по программе фундаментальных исследований (2009 – 2011 гг..). Науч. руководитель, док. ист. наук, чл.-корр. РАН Е.Н.Носов. — С. 6-7.
  9. а б Носов Е. Н. Новгородская земля: Северное Приильменье и Поволховье // Русь в IX–XI веках: археологическая панорама / Ин-т археологии РАН; отв. ред. Н. А. Макаров. — Москва; Вологда: Древности Севера, 2012. — C. 118-119.
  10. «…на території власне Новгорода шари Х ст. представлені лише на декількох розкопах, причому відносяться вони переважно до другої половини–кінця Х ст.»
    Носов Е.Н. Тридцать лет раскопок Городища: итоги и перспективы // У истоков русской государственности. Историко-археологический сборник. — Санкт-Петербург, 2007. — С. 28.
  11. Янин В.Л. Очерки комплексного источниковедения, Средневековый Новгород. Учебн.пособ.М.:Высш.шк, 1977. – с. 216-220.
  12. а б Янин В. Л. О начале Новгорода // У истоков русской государственности. Историко-археологический сборник. — Санкт-Петербург, 2007. — С. 210-211.
  13. Б. А. Колчин. Дендрохронология Новгорода. «Материалы и исследования по археологии СССР», т. 117. М., 1963.
    Дендрохронология Восточной Европы. Колчин Б. А., Черных Н. Б. — М.: Наука, 1977.
    Статья по дендрохронологии Новгорода в «Вестнике РАН»
  14. Трояновский С. В. Новгородский детинец в X-XV вв. :По археологическим данням. Автореф. Дис. Канд. Іст. Наук. М., 2001 р.
  15. Назву «Рюрікове» городище отримало лише в XIX - XX ст. у краєзнавчій літературі.
    Янин В.Л., Алешковский М.X. Происхождение Новгорода (к постановке проблемы) // История СССР, №2, М.-Л., 1971, стр. 32-61.
  16. Рюриково Городище. Археологические открытия на Городище
  17. Носов Е.Н., Горюнова В.М., Плохов А.В. Городище под Новгородом и поселения северного Приильменья (Новые материалы и исследования). — Санкт-Петербург, 2005. — С. 28.
  18. Носов Е.Н. Тридцать лет раскопок Городища: итоги и перспективы // У истоков русской государственности. Историко-археологический сборник. — Санкт-Петербург, 2007. — С. 24.
  19. «Ні про яку «північну вуаль» в культурі городян говорити не доводиться… і відмінності Рюрікова городища і Новгорода по числу скандинавських знахідок занадто великі». Носов Е.Н. Тридцать лет раскопок Городища: итоги и перспективы // У истоков русской государственности. Историко-археологический сборник. — Санкт-Петербург, 2007. — С. 28
  20. а б Седых В. Н. Рюриково городище и Тимерево: общее и особенное сквозь данные истории и археологи // У истоков русской государственности. Историко-археологический сборник. — Санкт-Петербург, 2007. — С. 196.
  21. «...археологічні дослідження з’ясували, що Дніпровсько-Волховський шлях («шлях із Варяг в Греки») став функціонувати як торгівельна магістраль не раніше другої половини Х ст.»
    Толочко О.П., Толочко П.П. Україна крізь віки. Том 4. Київська Русь. К.: Видав. дім «Альтернативи», 1998. – С. 23.
  22. Носов Е.Н. Тридцать лет раскопок Городища: итоги и перспективы // У истоков русской государственности. Историко-археологический сборник. — Санкт-Петербург, 2007. — С. 35.
  23. Спасская Н.Н., Саблин М.В., Михайлов К.А. Раннесредневековые лошади второй половины ІХ – начала Х в. на Рюриковом Городище // Российская археология, 2011. — № 4. — С. 52–63.

Посилання[ред.ред. код]