Сіверське князівство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сіверське князівство на карті Київської Русі (XI–XII століття)

Сіверське князівство (також Новгород-Сіверське князівство) — одне з удільних князівств Чернігово-Сіверської землі з центром у Новгороді-Сіверському. Постало 1097 року.

Першим його князем був Олег Святославич, внук Ярослава Мудрого, після нього — його нащадки Ольговичі. Їх панування позначене змаганнями за київський престол, який часто їм вдавалося захопити (Всеволод II, Ігор II, Святослав III та Всеволод Чермний).


Сіверське князівство займало спочатку територію по річці Снові і середній течії Десни, а з середини 1130-их років і по річці Сейм з містом Курськ. У кінці 12 століття на території Сіверського князівства виникло кілька менших князівств: Курське, Путивльське, Рильське тощо. Формально новгород-сіверські князі підпорядковувалися Чернігову, але фактично проводили свою незалежну політику, яка йшла врозріз з інтересами чернігівських князів. Ця політика в основному виражалась в постійних, далеко не мирних контактах із степом, тобто половцями.

Сіверські князі воювали, особливо у другій половині 12 століття з половцями. Один з їх походів на половців — князя Ігоря Святославича у 1185 році оспіваний у «Слові о полку Ігоревім». За мотивами «Слова» український письменник Володимир Малик написав історичні романи «Черлені щити» та «Князь Ігор».

Під час нападу Батия в 1239 році Сіверське князівство було спустошене, але існувало під татарською владою.

У 1355 році Сіверський край був звільнений від влади Золотої Орди литовсько-руськими військами під керівництвом литовського князя Ольгерда Гедиміновича. Новгород-Сіверський уділ великий князь Литовський Ольгерд передав своєму синові Корибуту-Дмитру. Протягом перебування в складі Великого князівства Литовського і Руського землі Сіверського князівства кілька разів змінювали господаря (див. розділ «Князі»).

У 1450-х роках Великий князь Литовський Казимир надає Новгород-Сіверську землю «для годування» князю-московиту Шемячичу Івану Дмировичу, який попросив політичного притулку в Литві, тому що ворогував із великим князем Московським Іваном ІІІ. 1500 року Новгород-Сіверський князь Василій Іванович Шемячич, вчинивши державну зраду, переходить на державну службу до московського князя Івана ІІІ, що спровокувало чергову Московсько-Литовську війну. У квітні 1500 року Новгород-Сіверський було окуповано московськими військами. За мирним договором 1503 р. всі сіверські міста відійшли до Московської держави. Відтоді князівство перестало відігравати помітну роль в історії.

Лише в 1618 році, згідно з Деулінським перемир'ям, Чернігово — Сіверські землі повернуто Речі Посполитій, а Новгород-Сіверський став центром повіту Чернігівського воєводства.

Князі[ред.ред. код]

(1178-1220)[1] — Ольговичі

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г Войтович 2002.

Джерела та література[ред.ред. код]

Історія України Це незавершена стаття з української історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.