Вулиця Коновальця (Львів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вулиця Коновальця
Хоругва Львова.png Львів
На Байках 1.jpg
Місцевість На Байках
Район Франківський
Історична інформація
Назва на честь Євгена Коновальця
Колишні назви 29 Листопада 1892,
Енгельса 1940,
29 Листопада VIII.1941,
Ґерманенштрассе V.1942,
29 Листоапда VII.1944,
Енгельса XII.1944,
Коновальця Є. 1992.[1]
Протяжність 1750 м
Координати початку 49°50′04″ пн. ш. 24°00′34″ сх. д. / 49.8346167° пн. ш. 24.0095000° сх. д. / 49.8346167; 24.0095000
Координати кінця 49°49′24″ пн. ш. 23°59′31″ сх. д. / 49.8233944° пн. ш. 23.9921556° сх. д. / 49.8233944; 23.9921556
Транспорт
Трамваї № 2[2]
Рух двосторонній
Покриття бруківка
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Парки Піскові Озера, Кульпарківський сквер

Вулиця Євге́на Конова́льця — вулиця у Франківському районі Львова. Простягається від вулиці Степана Бандери до вулиці Івана Труша.

Історія вулиці і назви[ред.ред. код]

Назва вулиці[ред.ред. код]

  • Більша частина вулиці була прокладена у 1892 році. Її назвали вулицею 29 Листопада на честь Польського повстання 18301831 років.
  • У 1940 вулиця отримала нову назву Енгельса. За радянських часів вулиця носила ім'я Фрідріха Енґельса (18201895), основоположника комуністичного вчення.
  • У серпні 1941 вулиці повернули назву 29 Листопада.
  • У роки гітлерівської окупації (травень 1942) вулиця називалася Ґерманештрасе (Germanenstrasse). Багато помешкань тут призначались тільки для німців.
  • У липні 1944 вулицю знову перейменовують на 29 Листопада, а вже у грудні цього ж року (1944) вона отримує назву Енгельса.
  • Сучасну назву, Коновальця, вулиця отримала у 1992.[1]

З історії[ред.ред. код]

Спочатку вулиця доходила до вулиці Болотної (тепер Залізняка), згодом її продовжили до залізничної лінії Львів — Чернівці, і в 1907 році проклали тут трамвайну лінію №2.

На перетині вулиць Коновальця, На Байках (тепер Київська) та Вишневецьких (тепер Русових) виникла невелика площа, названа львів'янами «П'ять кутів».

У 19001930 роках вулиця 29 Листопада та прилеглі до неї вулиці стали місцем жвавого будівельного руху, де чиншові кам'яниці перемежовувалися з престижними віллами.

Біля поворотного кільця трамвайного маршруту № 2 у 1950-х заклали Кульпарківський сквер (раніше його називали сквер Геологів). За ним влаштовано платформу для зупинки приміських поїздів на лінії Львів — Чернівці. Залізнична зупинка була тут ще на початку ХХ ст., про неї нагадує маленький будиночок при колії.

Родині Франців належали гіпсові кар'єри та фабрика в кінці нинішньої вулиці Коновальця. А вся околиця довго ще називалась Францівкою. Згодом на місці кар'єрів постали Піщані (Алтайські) озера та спортивний парк названий у 1920-х рока Ґданським. У 1960—1970 частину парку забудували 9-поверховими будинками, гуртожитками, готельним комплексом «Турист». В останні роки територію парку продовжують забудовувати.

Будівлі[ред.ред. код]

№№ 1—20[ред.ред. код]

  • №№ 1, 3, 5, 7. Збудовані близько 1910 року в стилі раціональної сецесії з використанням у декорі елементів готики, ренесансу та бароко.
  • № 4. Риси пізньої сецесії. У цьому будинку до початку 2008 року перебував військовий комісаріат Франківського району.
  • № 6. Збудували у 1905 році для інтернату імені Григорія Пірамовича. Фасад цього будинку авторства А.-Р. Флейшля був вирішений як стилізація галицького ренесансу. В оздобленні інтер'єрів будівлі брав участь один з творців карпатського стилю Казимир Мокловський; на сьогодні не збережені[3].
«Дім емігранта» на вулиці Коновальця, 12. Архітектор Генрик Заремба
  • № 8, 10. Збудовані у 1930-х в стилі функціоналізму. Двері, сіни, сходова клітка виконані у стилі ар деко.
  • № 11. Значиться на вулиці Київській, 27 але фактично є візитівкою вулиці Коновальця. Збудована у 19091911 за проектом Станіслава Борковського, автором скульптурних композиції був Теобальд Оркасевич.[4] Кам'яниця декорована символами Листопадового повстання, 80-річчя якого тоді відзначалося: булава на шпилі купола та скульптурна група під ним, консолі під еркером, литовська Погоня на аттику. На фасаді з боку вулиці Коновальця можна побачити герби Русі (Архістратиг Михаїл) і Литви (Погоня) та слід від гербового щита, на якому був польський Орел.
  • № 11-б. Споруджений у 1911 році за проектом Генрика Орлеана.[5] Виконаний у стилі раціональної сецесії, має багату декорацію фасаду, сіней та сходової клітки. Тут сецесія вже вступається перед ар деко. В сінях частково зберігся вітражний ліхтар.
  • № 12. Наріжний будинок спорудили в 1930 році за проектом Генрика Заремби для «Дому емігрантів», які мали намір перебратися з Галичини до Америки. Проект цього будинку передбачав багате оздоблення фасаду у стилі ар деко. Однак реалізація цього проекту суттєво відрізняється — будинок зовсім позбавлений декору, можливо причиною стала Світова економічна криза, що почалася у 1929 року, спричинило зменшення фінансування будови. Зараз у будинку знаходиться гінекологічне відділення П'ятої лікарні.[6]
Вілла по вулиці Коновальця, 16
  • № 17. Збудовані фірмою Івана Левинського у стилі сецесії. На фронтоні дому бачимо литовську Погоню.
  • № 16. Вілла збудована 1902 року архітектором Йозефом Браунзайсом для власних потреб. Кілька років тому її перебудували, зберігши на стіні керамічний орнамент.

№№ 21—40[ред.ред. код]

  • № 21. Збереглася вілла, яка пам'ятає початки вулиці 29 Листопада, з дерев'яними верандами та старою адресною табличкою. Повз неї можна перейти на вулицю Єфремова.
  • № 22. Будинок лікарні № 5. Колишній санаторії «Vita», збудований у 1929 році й оздоблений в стилі ар деко.
  • № 24. Двоповерхова вілла збудована за проектом Якуба Зільбера у 1927 році для родини Ольшевських. У центральній частині фасаду розташовується ризаліт, який завершується прямокутним фронтоном на рівні даху. Ризаліт оздоблено по бокам пілонами.[8]
Вілла Гелени Бромільської (Коновальця, 27)
  • № 27. Вілла Гелени Бромільської збудована у 18981899 роках фірмою Івана Левинського, за проектом Станіслава Маєрського. Виконана з нетинькованої червоної цегли у неготичному стилі, з керамічними вставками під вікнами. В подвір'ї садиби простягаються довгі офіцини з балконами-галереями.[10]
  • № 32. На кам'яниці вказано час її побудови — 19051906 роках Однак, споруджений у розквіт львівської сецесії будинок, майже не має її ознак.
  • № 25, 29. Мають виразний сецесійний характер.
  • № 33. У цьому будинку мешкали двоє професорів Академічної гімназії — отець Леонтій Лужицький та Іван Раковський. Леонтій Лужицький (18691951) був катехитом та викладав церковну історію в гімназії, а згодом і в Богословській академії. Іван Раковський (18741949) був не лише професором гімназій в Коломиї та Львові. Він відомий як антрополог і зоолог; один з організаторів Львівського таємного університету в 19211925 роках. З 1934 року Іван Раковський очолював Наукове товариство ім. Т. Шевченка у Львові. Був він головним редактором тритомної «Української Загальної Енциклопедії», яка творилась у 19301935 роках. У 2005 р., з ініціативи голови НТШ Олега Романіва (19282005), на будинку № 33 на вул. Коновальця відкрили пам'ятну дошку Іванові Раковському.
  • № 37. Збудована у 1914 році за проектом Міхала Кустановича. Над входом між вікнами 2 і 3 поверху встановлено горельєф жіночої фігури. Дві жіночі скульптури прикрашають також аттик.
  • № 40. У власній кам'яниці на вулиці 29 Листопада, 40 жив Ілля Кокорудз (18591933), який у 19091927 роках був директором Академічної гімназії у Львові. На частині своєї парцелі, що виходила на вулицю Моджеєвської (тепер Кокорудза) він збудував на власні кошти школу для дівчат, яку передав товариству «Рідна Школа». Директором цієї середньої школи, що стала називатися «Жіноча гімназія „Рідної школи“ імені Іванни і Іллі Кокорудзів» був доктор Іван Винар, який після війни емігрував до США. Його син Любомир Винар є відомим істориком, Президентом Українського Історичного товариства, головою Наукової Ради Світового конгресу українців, редактором журналу «Український історик». За радянських часів гімназію перетворили на дівочу школу № 5 (до середини 1950-х в СРСР у містах були окремі школи для хлопців і дівчат). Тепер — це знову школа імені Іванни та Іллі Кокорудзів. Крім Кокорудзів на вул. 29 Листопада, 40 жила родина Гординських, яка займала в цій кам'яниці партер (перший поверх). Тут виростав Святослав Гординський (19061993), видатний художник та письменник. У сусідстві жив професор географії Степан Рудницький (18771937), якого вважають основоположником української політичної географії. Як багато інших галичан С. Рудницький спокусився на гасла «українізації» і переїхав до УСРР, де загинув у сталінських концтаборах. Поверхом вище жив професор математики Володимир Кучер (18851959). Як фізик, він зробив вагомий внесок у розвиток квантової механіки.

№№ 41—60[ред.ред. код]

вул. Коновальця
  • № 44. Цей будинок збудували у 19111912 роках для скарбового радника Людвіка Гірша за проектом Івана Багенського, який працював тоді у фірмі Войцеха Дембінського. Виконаний у стилі пізнього модерну.[12]
  • № 44-а. Кам'яниця споруджена у 19101911 роках за проектом Юзефа Горнунґа для власника Кароля Горнунґа. Привертає увагу своєрідна трактовка тем класицизму та ампіру.[13] Виконаний у стилі пізньої сецесії. Нещодавно її помалювали до рівня третього поверху у яскравий зелений колір.
  • № 49. Вілла збудована у 1893 році за проектом Яна Перося для власниці фабрики гіпсу Юзефи Франц. Будинок рясно декоровано необароковими елементами. Акцентом композиції є вежа, що завершується куполом.[14] Декорував фасади цього розкішного палацу Едмунд Плішевський.
  • № 50. Будинок збудований у 19501955 роках за проектом Валеріана Сагайдаківського.[15] На першому поверсі було відкрито перший у Львові магазин самообслуговування «Темп».
Вулиця Коновальця після ремонту (2012)
  • № 52. Будинок перебудували, додавши ще один поверх, а від сецесії залишились лише два металевих кронштейни під балконом другого поверху.
  • № 54. Триповерхова кам'яниця з ламаним фронтоном, збудована перед І Світовою війною зберегла риси раціональної сецесії.
  • № 54-б. Будівля демонструє садибну забудову цієї околиці з кінця XIX ст.
  • № 60. Житловий будинок зведений за проектом Юзева Дромірецького для колишніх власників Болеслава та Ірени Тшосів.[16] У будинку у 19431984 роках мешкав вчений і письменник Григорій Нудьга, дослідник української пісенної творчості, укладач ряду антологій, автор монографій «Листування запорожців а турецьким султаном», «Пародія в українській літературі», повісті-есе «Не бійся смерті». У 1998 р. на стіні будинку встановили пам'ятну дошку (скульптор Степан Голінчак). Однак кілька років тому ця бронзова дошка зникла.
  • № 60а. Житловий будинок збудований за проектом Збіґнева Вардзала для Яна та Ядвіги Шидлаків.[17]

№№ 61—80[ред.ред. код]

  • №№ 66 і 68. Збудовані у 20052007 роках два будинки-близнюки, що імітують стиль 1920-х.
  • № 63. Вілла збудована Фірмою Івана Левинського (1901)[7].
  • № 71. Вілла зі шпильчастою вежею під будована у 1901 році фірмою Івана Левинського, ще у стилі історизму[7].
Вулиця Коновальця, 71
  • № 70, 72. Збудовані вілли у 1902 році з дерев'яними конструкціями даху за проектами Емануеля Яримовича.
  • № 74. Запроектована та виконана фірмою Івана Левинсього (19011902)[7].
  • № 75. За проектом Домініка Вуховича в 1928 році збудували дім у дворковому стилі, у якому майже 80 років функціонувала аптека. У 2008 році дім ґрунтовно перебудовано, порушивши первинні пропорції.
  • № 76. Запроектована та виконана фірмою Івана Левинсього (19011902)[7].
Вулиця Коновальця, 78 (1925 р.) за проектом Яна Новорити
  • № 78. На розі вулиці Залізняка привертає увагу велика вілла у дворковому стилі з масивними коринфськими колонами, стилізованими під ар деко. Її збудували у 1925 році за проектом Яна Новорити.

№ 81—120[ред.ред. код]

  • № 81. «Вілла Дембіцької» збудована у 1903 році для Ванди Дембіцької. Проект розробив у 1902 році Наполеон Лущкевич. Будівля виконана у стилі сецесії. Розміщується у глибині ділянки та відокремлена огорожею від вулиці. Це одноповерхова споруда з мансардою. Головний фасад асиметричний, ліворуч зміщена розкрепована частина, а праворуч портал входу з парадними сходами. Розкрепована частина завершується щипцем та має вікна півциркульної форми з профільованими обрамленням та декоровані сецесійною ліпниною.[18]
  • № 83. Схожа по стилю з віллами № 70, 72, 74.
  • № 85. Спорудили у 1950-х чотири стандартні будівлі для родин радянських офіцерів. А колись ця велика ділянка під конскрипційним номером 1961 1/4 належала Францішку Стефчику (18611924) — польському кооперативному діячеві, засновнику популярних ощадних «Кас Стефчика».
  • № 87. Збудований у 1910 році за проектом Юзефа Горнунґа. Належала Францішку Стефчику (18611924) — польському кооперативному діячеві.
  • № 88. Привертає увагу будинок своїми непропорційно великими маскаронами та іншими сецесійними оздобами. Збудував його для себе у 19041905 роках львівський будівничий Михайло Макович.
Коновальця, 88, архітектор Михайло Макович
  • № 89. Особняк Юліуша Райсса збудований у 1903 році за проектом архітектора Євген Весоловський. Будинок виконаний із стилізованими елементами бароко.[19]
  • № 92. Віллу «Люба» спорудили у 1909 році в стилі раціональної сецесії за проектом Юзефа Пйонтковського.
  • № 93, 93-а. збудована на початку 1920-х з оздобами в стилі ар деко.
  • № 94. Перебудований у 19351936 роках за проектом Ришарда Гермеліна[20].
  • № 95. Двоповерховий будинок, нагадує зменшену копію львівських кам'яниць. Збудований у добу раціональної сецесії.
  • № 97, 99а, 101. Три дев'ятиповерхові будинки, споруджені з білої силікатної цегли у 1969 році.
  • № 98. Вілла споруджена у 19041905 роках фірмою Івана Левинського за проектом Тадеуша Обмінського[7]. Чергова спроба Тадеуша Обмінського прищепити на львівському ґрунті карпатський стиль. Остання перебудова майже нічого від нього не залишила.
  • № 103. У 1970-му збудували дев'ятиповерховий готель «Турист».
  • № 105. Дев'ятиповерхівка збудована у 1970.
  • № 100. на вулиці Коновальця височіє маленький середньовічний замок, збудований у 1912 році за проектом Станіслава Улейського.
  • № 102. Вілла «Ґражина», збудована у 1906 році за проектом Тадеуша Обмінського. У 1913-му її перебудували у дворковому стилі з колонами за проектом Адольфа Піллера. Дім належить зараз кафедрі дизайну Львівського національного лісотехнічного університету. Про це свідчать, зокрема, й різьблені дерев'яні вставки, вмонтовані у зелену металеву огорожу.[22]
  • № 108—110. За вуличкою Семирадського привертають увагу вілли-близнюки родини Равських і Садловських, збудовані в 19061907 роках у стилі сецесії за проектом Казимира Равського. Над вікнами чільних фасадів вмонтовано по парі керамічних вставок з орнаментом.
  • № 120. У будинку мешкали від 1967 році сини академіка Івана Крип'якевича. Богдан Крип'якевич (19231980) був одним із засновників львівської кристалохімічної наукової школи. Кандидат технічних наук Роман Крип'якевич (19251999), науковий працівник Львівського фізико-механічного інституту перебував під «опікою» КДБ, і багато років, до кінця 1980-х, змушений був працювати, як багато інших дисидентів, кочегаром.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Мельник Б. В. Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. — Львів: Світ, 2001. — С. 29. — ISBN 966-603-115-9.
  2. Офіційний портал Львівської міської ради Трамваї Переглянуто 31 липня, 2010
  3. Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст.. — Львів: Центр Європи, 2008. — С. 434. — ISBN 978-966-7022-77-8
  4. Архітектура Львова... — С. 495.
  5. Архітектура Львова... — С. 410.
  6. Архітектура Львова... — С. 560.
  7. а б в г д е Кос Анна, Онищенко Лілія Спадщина великого будівничого. Професор Львівської політехніки Іван Левинський (1851—1919). — Львів: Львівська Політехніка, 2009. — С. 61. — ISBN 978-966-553-867-8
  8. Архітектура Львова... — С. 369.
  9. Бірюльов Ю. О. Карасінський Ян // Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького. — Львів: Літопис, 2010. — Т. 3. — С. 103. — ISBN 978-966-7007-99-7, Архітектура Львова... — С. 358.
  10. Нога О. П. Іван Левинський: Архітектор, підприємець, меценат. — Львів: Центр Європи, 2009. — С. 48. — ISBN 978-966-7022-81-5, Енциклопедія Львова. — Т. 1. — С. 289.
  11. Ґранкін П. Е. Сграфіто у Львові // Будуємо інакше. — № 3, 2000. — С. 15—17.
  12. Архітектура Львова... — С. 495.
  13. Архітектура Львова... — С. 491.
  14. Архітектура Львова... — С. 351.
  15. Архітектура Львова... — С. 596.
  16. Архітектура Львова... — С. 566.
  17. Архітектура Львова... — С. 566.
  18. Енциклопедія Львова. — Т. 2. — С. 35.
  19. Архітектура Львова… — С. 491.
  20. Архітектура Львова… — С. 566.
  21. Архітектура Львова… — С. 569.
  22. Енциклопедія Львова. — Т. 2. — С. 639—640.

Джерела[ред.ред. код]

  • Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького та І. Підкови. — Львів: Літопис, 2007. — Т. 2, 3. — ISBN 978-966-7007-68-8.
  • Мельник Б. В. Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. — Львів: Світ, 2001. — С. 29. — ISBN 966-603-115-9.
  • Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст. — Львів: Центр Європи, 2008. — 720 с. — ISBN 978-966-7022-77-8.
  • Мельник І. В. Львівські вулиці і кам'яниці, мури, закамарки, передмістя та інші особливості Королівського столичного міста Галичини. — Львів: Центр Європи, 2008. — С. 89—96. — ISBN 978-966-7022-79-2.