Державний історичний музей

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Координати: 55°45′19″ пн. ш. 37°37′03″ сх. д. / 55.75528° пн. ш. 37.617722° сх. д. / 55.75528; 37.617722

Державний історичний музей (Москва)
Państwowe Muzeum Historyczne w Moskwie 01.JPG
Засновано 1872, вперше відкритий у 1883 р.
Розташування Росія Росія Москва, Красна пл., буд. 1/2
Директор Левикін Олексій Костянтинович, 2010 р.
Сайт www.shm.ru

Державний історичний музей, ДІМ (рос. Государственный исторический музей, стара назва - Імператорський Російський Історичний музей імператора Олександра III) - значний національний музейний заклад у місті Москва з декількома філіями, розкиданими по різним кутам російської столиці.

Передумови. Імперський період[ред.ред. код]

На хвилі національного усвідомлення російської нації та з модою на історичні дослідження, колекціонування національних старожитностей - виникла ідея створення історичного музею.

Ідея зміцніла у 1872 році і її почали діяльно реалізовувати граф Уваров Олексій Сергійович та історик Забєлін. З пропозиціями вийшли на ректора Імператорського Московського університету Соловйова, останній і розробив програму майбутнього музею. Музей засновано указом імператора Олександра II 21 лютого 1872 року клопотаннями організаторів Політехнічної виставки 1872 року. Була створена комісія по фундації музею та формуванню його колекцій. В комісію увійшов і граф Уваров О. С., колекціонер, що передав майбутньому музею власні збірки. Серед перших експонатів - артефакти відділу Кримської війна 18531856 рр., які теж були на Політехнічній виставці.

Концепція музею була імперською за характером і досить обмеженою, консервативною, бо не враховувала майбутніх змін як монархічного правління, так і зникнення Російської імперії у 1917 році (а також розпаду і зникнення СРСР, що наслідував імперію, виникнення низки незалежних держав, зміни державних кордонів самої Росії наприкінці 20 століття тощо).

Етапи створення[ред.ред. код]

Кераміка Золотої Орди
Шкіряні маски скоморохів, з розкопок у Великому Новгороді
Вікна з використанням слюди
Вироби з кришталю та скла
Кінська парадна сбруя
Медаль 18 століття
Візок вельможі 18 ст. Майстер Е. Кенель
Вироби з малахіту 19 ст.
  • Московський уряд (Дума) віддав під майбутню споруду музею ділянку землі неподалік самого Кремля, де колись стояла Земська приказна ізба 17 століття. Провели конкурс на найкращий проект музею. Перемогу отримали архітектори Семенов і Шервуд, що дали інтерпретацію споруди у дрібних історичних формах 17 століття.
  • 1875 рік - закладено будівлю.
  • 1881 рік - будівлю доведено до дахів і створені дахи- шатро.
  • 1883 рік - за два роки створено першу експозицію і в музей потрапили перші відвідувачі.

Музей працював безкоштовно з 11 до 15.00, мав вихідний у суботу. Музей, окрім експозиції, мав власну читальну залу, створену за проектом І. Бондаренка. Музей також отримав декілька приватних бібліотек (Черткова, Голіцина та ін.)

В музей почали надходити дарунки як від дворян (головних носіїв офіційної культури), так і від освічених московських купців та фабрикантів, нового прошарку капіталістичних ділків, зацікавлених в просвітництві чи благодійництві. Серед них - представники родин Уварових, Масальських, Голіциних. Декілька колекцій заклад отримав від купців з родин Грачових, Бахрушиних, Постнікових, Щукіних. Серед переданих речей -

Прогрес техніки відбився і на музейних збірках. Сюди передали фотоальбом з фотофіксаціями московських монастирів і церков. Після значних руйнацій пам'яток історії і культури Москви за часів СРСР часто це єдині документальні і містобудівні джерела.

З 1900 року - нова експозиція за історичним принципом -

  • неоліт
  • Мідна епоха
  • епоха заліза
  • залишки матеріальної культури скіфів
  • античні міста Північного Причорномор'я
  • пам'ятки країн Кавказу, України
  • Київська Русь, Великий Новгород, Володимиро-Суздальське князівство, Московія
  • 18 століття
  • Війна 1812 року.

Підрадянський період[ред.ред. код]

  • У 1918 році столицю перевели з Петрограда у Москву. Розпочато реформування московських музеїв, серед них і Імператорського Історичного. Він отримав нову назву - Державний Російський Історичний музей.
  • У 1922 році як філію Історичний музей отримав Музей дворянського побуту 1840-х рр. в Москві.
  • У 1928 році кількість філій значно збільшилась через націоналізацію маєтків і покинутість історичних споруд і садиб. Історичний музей отримав низку історичних споруд як у Москві, так і за її межами. Серед них -
  • «Музей-собор Василя Блаженого»
  • «Музей колишня Грузинська церква»
  • «Музей архітектурних пам'яток села Коломенського»
  • «Музей Пафнутів-Боровського монастиря»
  • «Генуезька фортеця» в місті Судак в Криму
  • «Музей Олександрівського монастиря».
  • «Палати бояр Романових» - з 1932 року
  • «Новодівочий монастир» - з 1938 року.

З 1928 року музейна робота зорієнтована і перенаправлена на комуністичну пропаганду. Цензурні обмеження і заборони торкнулись і вигляду музею, і його декору. З дахів-шатро познімали двоголових орлів, частку стінописів з портретами російських імператорів замалювали чи знищили взагалі. Особливо поспішали до виставки роковин 20-річчя жовтневого перевороту 1917 року.

Концепція музею була імперською за характером і за часів СРСР, але зорієнтована на комуністичну ідеологію. Експозиція будувалася на спадковості від часів античності і Візантійської імперії до СРСР.

Після розпаду СРСР[ред.ред. код]

Були завершені ремонто-реставраційні роботи, що розпочался ще у 1980-ті роки. (Ще у 1986 році Державний історичний музей зачинили на ремонт та реконструкцію). По розпаду СРСР - на дахи-шатро наново повернули золочені двоголові орли, бо розпочався етап підкресленої спадковості нової буржуазної Росії від Російської імперії.

У 1996 році фонди музею становили 4 373 757 одиниць збереження. Музей разом з численими філіями став одним з найбільших в буржуазній Росії. У 2008 році музейний заклад отримав від буржуазного уряду медаль «Символ Науки».

Філії Державного історичного музею[ред.ред. код]

  • Храм Покрова на Рву (Василя Блаженого)
  • Церква Святої Трійці у Нікітніках
  • царська садиба Ізмайлово
  • садиба Романових у Зарядді
  • комплекс споруд у Крутицях
  • Новодівочий монастир з цвинтарем у Лужниках.

Експозиції[ред.ред. код]

Анонім середини 18 ст. Копія картини Ф. С. Рокотова. «Картинна галерея графа І. І. Шувалова»

На двох поверхах історичної споруди під експозицію відведено тридцять дев'ять залів (39). Початок - з другого поверху. У 2006 році працівники Державного Історичного Музею закінчили створення нової постійної експозиції. Найдавніші історичні етапи представлені у залах другого поверху. Російська держава у 18 столітті представлена у залах третього поверху. В експозиції представлено близько 22 000 речей, здебільшого малих. Протяжність виставкових залів досягає трьох кілометрів. Поряд з оригіналами представлені новітні аудіовізуальні пристрої з моніторами, де можна побачити речі, споруди, краєвиди чи фрагменти речей, що не увійшли в експозиції. Перш за все це стосується рукописів. Історична експозиція довелена до початку 20 століття.

Окремі відділи[ред.ред. код]

Зброя[ред.ред. код]

У березні 1909 року відомий московський негоціант французького походження Олександр Андрійович Катуар де Біонкур подарував закладу власну колекцію холодної і вогнепальної зброї. Збірку перевезли у двадцяти двох (22) ящиках. Це був рідкісний для імперії зразок систематичної колекції, яку збирали цілеспрямовано і довго.

Олександр Андрійович був прихильником полювання, заради якого приїздив на Алтай чи у Західну Європу. Був також покупцем рідкісних зразків вогнепальної зброї багатьох антикварних магазинів та ярмарків. Заклопотаний долею власної збірки, він передав (окрім зброї) музейному закладу 10.000 рублів на облаштування приміщення, де експонували його збірку.

Килими[ред.ред. код]

Збірка килимів і гобеленів Державного історичного музею - невелка. Але музейники зробили усе від них залежне, аби хоча би пунктиром позначити історію розвитку килимарства у країнах Азії, Західній Європі і Росії. Збірка килимів і гобеленів - частина відділу текстилю та історичних костюмів. Хронологічні межі музейної колекції 16 - 20 століття.

  • В невеликій збірці гобеленів Фландрії 16 століття - килим 16 століття на біблійний сюжет «Повернення блудного сина». Біблійна тематика переважала і в творах 17 століття. В колекції практично відсуті килими попереднього періоду 15 століття - мільфльори. Залишки впливів мільфльорів відчутні в гобелені «Повернення блудного сина», де розкидано декілька рослин, виконаних з провінційною безпосередністю. До 16 століття належить і килим - вердюра з зображенням рослин і тварин. Лише в центрі відведене невелике місце для батальної сцени (невідома майстерня Нідерландів 16 ст.)
  • Французькі гобеленові майстерні посіли почесні місця у 17 столітті. Історичний музей має лише декоративні вироби майстерень Обюссона 19 ст.
  • В російській імперії виробництво власних гобеленів налагодили тільки у 18 ст. В музейній збірці є зразки 18 - 20 століть. Сюжети російських гобеленів 18 століття - малосамостійні, переважають імітації картин західноєвропейських художників (гобелен «Купання Вірсавії» 18 ст., гобелен «Полтавська баталія», 1764 р.). Серед творів 20 століття - поодинакі зразки килимів і гобеленів майстрів доби СРСР (майстриня Звірбуле, килим, 1970 р., майстриня Гусейнова «Пам'ятки архітектури», 1971, майстриня Латоніна «Срібні рельси» тощо).
  • Має музейна збірка і невелику кількість килимів України, Азербайджану, Дагестану. Серед найкращих зразків - ворсовий килим з Азербайджану, що має дату 1801 рік. Значну мистецьку вартість має килим з міста Дербент, датований 1910-ми роками 20 століття.

Письмові джерела[ред.ред. код]

Кількість письмових джерел Державного історичного музею сягає 15.000.000 одиниць збереження. Особливістю відділу є - приналежність цих джерел також Архівному фонду та Музейному фонду Російської Федерації.

Збірки живопису і графіки[ред.ред. код]

Ангеліка Кауфман. «Графиня Анна Чернишова з дочкою Катериною»

Оскільки музей має історичний, а не образотворчий профіль, збірки живопису включають як відомих, так і другорядних, провінційних чи самодіяльних митців. Адже останні, найменше пов'язані з столичними колами і менш підвладні політичному тиску, бралися за відтворення сюжетів і тем, цікавих історикам і нащадкам, але не розроблених відомими столичними майстрами. Тому в експозиціях поряд можна бачити твори Шимона Богушевича і Василя Верещагіна, провінційного портетиста і Іллі Рєпіна, копії художників-кріпаків з картин і портретів столичних митців, малюнки і замальовки дворян, для яких малювання було і залишилось забавою, культурним дозвіллям (альбоми дворянських родин, малюнки декабриста Бестужева).

Особливу групу в збірці живопису музею склали твори Верещагіна Василя Васильовича, та їх частина, що присвячена війні 1812 року. Дещо суха, реалістична художня манера митця добре працювала на документальність, історичну точність його творів. Він не цурався показати божевілля і запаморочливу нудьгу провінційного побуту вояків, бруд і пил халуп, що ставали тимчасовими помешканнями солдат, страшну дійсність війни чи кожної сутички з ворогом, коли смерть косить правих і винуватих. У Верещагіна не знайти схвалення війни, її виправдання навіть в картинах з «переможними» сюжетами. Серед збірки його полотен тут -

  • «Наполеон І з генералами на Бородинському пагорбі», 1897 р.
  • «Селян захопили зі зброєю? Розстріляти!» (Наполеон І і російські селяни-партизани), 1887–1895 рр.
  • «Розстріл в Кремлі», 1897–1898 рр.
  • «Відступ французів з Петровського подорожнього палацу», 1895 р.
  • «Мир за всяку ціну!» (Наполеон та генерал Лорістон)

Див. також[ред.ред. код]

Джерела. Ресурси інтернету[ред.ред. код]

  • Кириченко Е. И. Исторический музей: Путеводитель. — М.: Московский рабочий, 1984.
  • http://www.nasledie-rus.ru/podshivka/9618.php («Подарок русского француза»).

Посилання[ред.ред. код]