Бешиха

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Чумний лікар Це незавершена стаття про інфекційні захворювання.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Бешиха
Erysipel.JPG
Еритематозна форма бешихи
МКХ-10 A46.0
МКХ-9 035
DiseasesDB 4428
MedlinePlus 000618
eMedicine derm/129
MeSH D004886

Беши́ха (грецьк. ερυσίπελας - червона шкіра) — загальна гостра інфекційна хвороба, що перебігає з переважним ураженням шкіри або слизових оболонок.

Етіологія[ред.ред. код]

Спричиняється бета-гемолітичним стрептококом, іноді [[стафілокок|стафілококом]. Вони досить стійкі в довкіллі, чутливі до нагрівання і дії дезінфекційних розчинів. При проникненні їх в організм через пошкоджені зовнішні покриви.

Епідеміологія[ред.ред. код]

Бешиха - спорадичне захворювання. Хворі малоконтагіозні. Джерелом інфекці може бути хворий будь-якої стрептококової інфекції (ангіна, скарлатина та ін.). В свою чергу хворий бешихою може стати джерелом інших захворювань стрептококової етіології. Основний механізм передачі інфекції - контактний. Додаткове значення має повітряно-крапельний механізм передачі. Частіше хворіють жінки. Характерна літньо-осіння сезонність хвороби. Виникненню захворювання на бешиху сприяє особлива чутливість організму до її збудника.

Патогенез[ред.ред. код]

Стрептокок проникає до лімфатичних судин та капіляри шкіри, де формується вогнище інфекції. Виникає серозне або серозно-геморагічне запалення усіх шарів шкіри, токсемія, розвивається виражена алергія до стрептокока. Перенесене захворювання не сприяє виробленню імунітету. З'являється схильність до повторних захворювань бешихою.

Симптоми[ред.ред. код]

Інкубаційний період від декількох годин до 3-5 діб.

Захворювання починається гостро — ознобом, головним болем, швидким підвищенням температури до 38—40°, загальна слабкість. У багатьох хворих спостерігається нудота та блювота. Місцеві прояви хвороби виникають майже одночасно із розвитком загальної інтоксикації або через декілька годин та навіть діб від початку хвороби (зазвичай при локалізації процесу на ногах). Через 1,5 - 2 доби від початку захворювання зявляються локальні ураження шкіри (частіше на обличчі,нижніх кінцівках).

Для еритематозної бешихи характерна обмежена гіперемія шкіри, її інфільтрація, набряк, помірна болючість при пальпації, наявність регіонарного лімфаденіта.Спочатку зявляється червона пляма,яка швидко поширюючись,перетворюється в еритему.Ураження шкіри яскраво-червоного кольору з нерівними ("язики полумя") і чіткими ("валик по периферії") межами ділянки ураження.

При ериматозно-бульозній бешисі на фоні еритеми утворюються пухирі різних розмірів, які містять світлу, прозору рідину. Сильно виражений набряк шкіри.Характерним є розвиток регіонарного лімфаденітом.

При ериматозно-геморагічній бешисі з'являються геморагії у ділянці еритеми.

Бульозно-геморагічна бешиха характеризується наявністю геморагічного та фібринозного ескудату у порожнині пухирів.

Бешиха локалізується частіше за все на обличчі, потім на ногах; значно рідше уражаються руки та тулуб.

Тривалість лихоманкового періоду при своєчасному лікуванні не перевищує 2-4 діб. Місцеві прояви хвороби зникають через 1-3 тижня та більше (при бульозно-геморагічній формі). Після затухання гострого запалення нерідко залишаються стійкий набряк, лімфостаз. При рецидивуючому перебігу бешихи можливе формування слоновості.

Рецидиви бешихи виникають з постійною локалізацією у строки від 2-4-ох тижнів до року та пізніше після перенесеного захворювання. Протягом декількох років хворий може перенести більше 10-15 рецидивів. Хвороба набуває хронічного перебігу. У гострому періоді бешихи спостерігаються лейкоцитоз, нейтрофільоз зі зсувом вліво, помірно збільшена або нормальна ШОЕ.

Ускладнення[ред.ред. код]

Найчастіше це абсцеси, флегмони, виразки та некрози шкіри, флебіти, тромбофлебіти. В ослаблених осіб при приєднанні стафілококової інфекції можливий сепсис. До наслідків рецидивуючої бешихи відноситься вторинна слоновість.

Діагностика[ред.ред. код]

Хвороба розпізнається на основі характерних клінічних даних, показань у анамнезі на перенесене у минулому захворювання на бешиху (у атипових випадках).

Диференціюють від абсцесу, екземи, різних дерматитів, оперізуючого лишая, еризипелоїда та шкірної форми сибірської виразки.

Лікування[ред.ред. код]

Хворих із вираженою інтоксикацією, поширеними місцевими проявами хвороби, а також хворих з рецидивуючою бешихою госпіталізують у інфекційні відділення. Лікування інших хворих може здійснюватись у поліклініці, амбулаторії. Проводиться лікування антибіотиками (пеніцилін). Курс лікування антибіотиками 8-10 днів.

При частих рецидивах хвороби призначають цефалоридин,лінкоміцин, напівсинтетичні пеніциліни. Показані аскорбінова кислота, рутин, вітаміни групи В, антигістамінні препарати. При млявому затяжному перебігу бешихи, рецидивах, розвитку виразок та ерозій призначають продигіозан в/м 1 раз у 4 дні по 50-100 мкг на ін'єкцію, курс лікування 3-5 ін'єкцій. Доцільно у аналогічних випадках проведення аутогемотерапії.

Місцеве лікування проводиться лише при наявності великих пухирів на шкірі кінцівок (пов'язки із розчинами риванолу або фурациліну, у подальшому - з левоміцетиновою та синтоміциновою емульсією). Протипоказані у гострому періоді бешихи пов'язки з маззю Вишневського, іхтіоловою маззю. Для усунення набрякового синдрому, лімфостазу застосовується фізіотерапія (озокерит, парафін, електрофорез хлорида кальцію, лідази, радонові ванни). При слоновості - хірургічне лікування.

'Профілактика '[ред.ред. код]

Додержання санітарно-гігієнічних умов у побуті та на виробництві, своєчасне лікування саден, запрілостей, санація осередків хронічної стрептококової інфекції.

Література[ред.ред. код]

  1. Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985.
  2. Довідник фельдшера/під ред. А.Н.Шабанова. - 4-е вид., стереотип. - М.: Медицина, 1984.