Латинський кафедральний собор (Львів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Архікафедральна базиліка Успіння Пресвятої Діви Марії
Katedra Łacińska Lwów 2008.jpg
Вигляд катедри з Ратуші
Розташування Україна Україна, Flag of Lviv Oblast.png Львів
Координати 49°50′27″ пн. ш. 24°01′52″ сх. д. / 49.840861° пн. ш. 24.031139° сх. д. / 49.840861; 24.031139Координати: 49°50′27″ пн. ш. 24°01′52″ сх. д. / 49.840861° пн. ш. 24.031139° сх. д. / 49.840861; 24.031139
Художник Петро Полейовський, Станіслав Строїнський
Замовник ймовірно міщани Львова
Початок будівництва прибл. 1380-ті
Кінець будівництва прибл. 1493
Стиль готика, ренесанс, бароко, еклектика
Належність римо-католицька
Адреса Площа Катедральна, 1
Commons-logo.svg Архікафедральна базиліка Успіння Пресвятої Діви Марії у Вікісховищі

Архикафедра́льна бази́ліка Успі́ння Пресвято́ї Ді́ви Марі́ї, або Лати́нський кафедра́льний собо́р, або Кате́дра — католицька базиліка, головний храм Львівської архідієцезії Римо-Католицької Церкви на Катедральній площі у Львові, Україна. Пам'ятка сакральної архітектури XIVXVIII століття.

Архітектура[ред.ред. код]

Собор знаходиться по центру площі Катедральної і від часів середньовіччя залишається архітектурною домінантою південно-західної частини колишнього середмістя (міста в мурах). Зорієнтований на осі схід-захід, із головним входом із заходу на осі храму. Збудований із цегли двох відтінків, тинькований (цеглу демонструє зондаж на контрфорсі абсиди). Застосовано також блоки з міоценового літотамнієвого вапняку і вапнистого пісковику, які добувались в каменоломнях в околицях тодішнього Львова. Довжина храму 67 м, ширина — 23 м. Будівля трьохнефна, зального типу, з витягнутим презбітерієм і граненою абсидою. Із заходу до брили храму примикають два квадратні в плані об'єми дзвіниць. Права дзвіниця збудована лише до висоти склепінь нави. Початково собор зовні підпирали 12 чотириярусних контрфорсів, які закінчуються трохи нижче дахового карнизу. Основний простір майже кубічний, але пізніші прибудови сильно ускладнюють конфігурацію храму. З обидвох боків до презбітерія симетрично примикають по одному захристю та одній каплиці. У проміжках між контрфорсами до нефів з північного і південного боків прибудовано по 3 каплиці. Презбітерій та кожна з трьох нав перекриті трьома пряслами хрестових склепінь. Дах над навами та презбітерієм — двоспадовий, над лівою дзвіницею — складний бароковий з вазонами, над недобудованою правою — пологий шатровий. На даху нави влаштовано два ряди люкарн на різній висоті. Готичну складову підкреслює високий шип даху. В інтер'єрі чотири високі сніпчасті колони підтримують стрільчаті арки і склепіння з готичними нервюрами. Стіни і склепіння вкриті численними фресками.

На сьогодні латинська кафедра — пам'ятка архітектури національного значення, охоронний номер — 316/0.

Історія[ред.ред. код]

Проблема початків храму[ред.ред. код]

Архітектор М. Ковальчук. План катедри. Чорною заливкою позначено найдавнішу основу, тонким контуром — більш пізні прибудови

Обставини заснування катедри, точне датування та фундатори залишаються нез'ясованими. Головною проблемою є повна відсутність первинних документів. Численна література оперує роками і гіпотезами, часом у формі однозначних тверджень. Однак усі вони базуються на історіографічній традиції, або на вторинних джерелах. Кількість версій про дату заснування особливо примножена працями XIXXX століть. Аналіз історіографії, опублікований 2000 року українською дослідницею сакральної готики Ольгою Козубською показав, що ані традиція, ані жодна з гіпотез документально не підтверджені і з багатьох міркувань є сумнівними.[1] В подальшому ця позиція набула певного поширення, зокрема відобразлась у фундаментальній праці «Архітектура Львова. Час і стилі XIII–XXI ст.» (2008)[2] та Енциклопедії Львова (2010)[3].

Версії про рік заснування[ред.ред. код]

1344. Версія з неопублікованої праці секретаря капітули першої пол. XIX ст. Каєтана Андрусевича. Жодним чином не обґрунтована, однак підтримана Станіславом Зайончковським, який стверджував, що датування підтверджується міськими актами, що насправді не відповідає дійсності — таких дат в актах немає. За Зайончковським повторена Тадеушем Маньковським, Юзефом Крентошем, Бартоломеєм Качоровським, Яном Островським, Єжи Петрусом.[4]
1350. Версія про дерев'яний костел Діви Марії, що існував у 13401349 роках і новий мурований, закладений 1350 вже на нинішньому місці. Походить із витяга з міських архівів, висланого 1763 або 1765 року до Рима у тракті судового процесу архієпископа Сєраковського з магістратом. Повторена Владиславом Абрагамом, Фридериком Папе. Критикована Денисом Зубрицьким та Михайлом Грушевським. Достовірність первинного джерела цього акту і сам факт існування джерела у дослідників викликають сумнів.[5]
1361. Озвучений Яном Длугошем у праці «Історія Польщі». Олександр Семкович припускав, що джерелом для Длугоша стала папська булла від того року, яка нібито дозволяла фундацію митрополії. Насправді булла датована 6 квітня 1363 року і власне дозволу не містить (митрополію засновано лише 1412 року). Сам Длугош ймовірно мав на увазі релігійну інституцію, а не будівлю. Показово, що серед фундацій Казимира III Длугош не згадує львівського храму. Тим не менш версія про заснування митрополії повторена Мартіном Кромером та Яном Альнпеком. Останній змінив рік на 1364 і однозначно приписав Казимирові закладення самої будівлі.[6]
1360—1368. Період, в межах якого відбулось закладення, на думку Мавриция Дідушицького. Він однак припускає, що до початку XV століття будівництво не велось.[5]
1370. Версія Владислава Лозинського про рік закладення наріжного каменя і про початок будівництва лише через близько 30 років опісля.[7]
1370 і 1349. Дві суперечливі дати, подані Бартоломеєм Зиморовичем на базі невідомих джерел. Перша дата повторюється у XIX ст. у праці Ігнатія Ходиницького.[8]

Версії про обставини заснування[ред.ред. код]

Заснування Казимиром III. Історіографічна традиція, підтримана переважною більшістю авторів. Сучасник Казимира літописець Янко з Чарнкова, не згадує львівський храм у переліку фундацій короля. Таких даних не містить жодне з повідомлень тогочасних хроністів. Сам король у листуванні з папою нічого не згадує про це. Подібній фундації не сприяв і тогочасний скрутний фінансовий стан Казимира (неодноразово звертається за допомогою). Багато дослідників сходяться на тому, що після смерті Казимира будівництво фінансували міщани. На думку Ольги Козубської міщани могли бути фундаторами від самого початку, як це відбулось зокрема з Маріяцьким костелом у Кракові.[9]
Первинна посвята Святій Трійці. Вперше з'являється у Яна Альнпека. Джерела такого твердження невідомі.[6] Повторена Станіславом Зайончковським, Тадеушем Маньковським, Бартоломеєм Качоровським, Яном Островським, Єжи Петрусом, Тадеушем Трайдосом[10].
Версія про костел Марії Сніжної, як перший парафіяльний храм. Впроваджена Франциском Захаріясевичем, повторена Станіславом Зайончковським.
Храм попередник. Дослідники Ігнатій Ходиницький та Ісидор Шараневич стверджують, що за княжих часів тут стояла одна з околичних церков східного обряду — Успіння, котру Казимир Великий розпорядився знести[11][12].
Спільний храм двох конфесій. Думка висловлена Романом Могитичем, базується на аналізі найдавнішої книги протоколів судових засідань Львівської міської ради 13821389 років. Для документу характерним є означення усіх православних, вірменських і католицьких храмів єдиним словом ecclesiae. При цьому парохіяльних храмів у середмісті згадано лише два — Ecclesia Armenorum (вірменський) і Ecclesia beate Maria Virgilis, parochialis (без уточнення конфесії). Могитич припускає значне зближення східної та західної церков у багатонаціональних містах того часу. Звертає увагу також на факт про пароха Йоана Русина, який був противником передачі парфіяльного храму римо-католицькому архієпископу. На думку Могитича новий (нинішній) храм міг будуватись навколо давнішого, можливо навіть із використанням певних його частин.[13]

Будівництво (XIV–XV ст.)[ред.ред. код]

Архітектор М. Ковальчук. Графічна реконструкція первісного вигляду (з тилу)

1353 роком датується перша документальна згадка про парафіяльний костел Діви Марії у Львові. Джерелом є грамота 1359 року, в якій ідеться про пожертву храмові комітисою Анною млина на Збоїщах. Надалі протягом усієї другої половини XIV століття трапляються документи про храм Діви Марії, однак жоден з них не дає певності — йдеться про храм у середмісті чи костел Марії Сніжної, який на той час вже існував і на думку багатьох дослідників був першим парафіяльним у Львові.[14] 6 квітня 1363 року датується булла, яка була реакцією на прохання короля Казимира Великого заснувати єпископство із центром у Львові. Задум цей реалізовано не було.[6] 1384 року вперше згадується пожертва на будівельні роботи, хоч і надалі незрозуміло якому храмові (цілком можлива і перебудова костелу Марії Сніжної). Поширена версія про будівництво катедри майстром Ничком з Троппау базується на згадці 1385 року, яка насправді також не уточнює — у якому з двох костелів проводились роботи. Перша згадка, яка достеменно стосується майбутньої катедри, походить із 1399 року, коли члени міської ради зробили пожертву на майбутній вівтар 10 000 мучеників.[15] Управителем фондів у цей час був Петро Штехер. Він від імені міста наглядав за будівництвом, а також особисто пожертвував сто кіп. Спорудженням займався вроцлавський архітектор Микола Ґансечке (Ґонзаґе).[16]

За первісним проектом у собору повинно було бути дві вежі — одну завершили наприкінці XIV ст., інша так і залишилася незакінченою через брак коштів[17].

Кафедра у 1898 р.

У 1404 році Микола Ґансечке закінчив вівтарну частину храму, а наступного, 1405 року, її було освячено перемиським єпископом Мацеєм Яніною, за участі архієпископа галицького Якова Стрепи[18]. 1406 року до катедри перенесено братство Діви Марії, котре діяло початково при костелі Марії Сніжної (засноване не раніше 1387). Статус кафедри храм отримав 1412 року[15], а остаточне підтвердження через два роки надав антипапа Іван XXIII буллою «In eminenti». Ймовірно ще 1415 року була утворена капітула і 1429 була затверджена. Вона взяла на себе управління фондами та нагляд за будівництвом[19]. У 1441 р. арцибіскуп Ян Одровонж консекрував вівтар на честь Матері Божої, встановлений та виготовлений коштом галицького каштеляна Яна Влодковича гербу Сулима - дідича Княгиничів.[20] 1481 року вроцлавські будівничі Йоахім Ґром та Амвросій Рабиш завершили зведення нав, засклепивши їх. Тоді ж у катедрі було встановлено три вівтарі. Згадуються також vitra variecolora — ймовірно, вітражі. У той час від імені міста за роботами наглядав місцевий патрицій Єжи Шеллер. Над бічним входом з південної сторони було вмуровано скульптуру святого Юрія — патрона Шеллера, виконану «грубим різцем». 1490 року дах над презбітерієм довелось замінити. Роботи виконав тесля Нікель Клоч. 1493-й рік прийнято вважати роком завершення будівництва. Тоді будівничий Ганс Штехер спорудив і засклепив хори.[21]

Оформлення та перебудови XVI–XVIII ст.[ред.ред. код]

Обітниця Яна II Казимира в Латинському соборі 1 квітня 1656 року (фрагмент картини Яна Матейка)

У 1510 році у катедрі встановили перший орга́н. У 1527 році під час великої львівської пожежі згоріло практично усе готичне місто. Постраждала і катедра — особливо західна її сторона та вежа. За даними Каспера Нєсєцького, відбудові храму сприяв тодішній архиєпископ Бернард Вільчек, за сприяння якого було відлито нові дзвони, один з яких отримав назву «Бернардин», відновлено або заново вимурувано склепіння, дах вежі.[22]

Відбудовою храму зайнялися вже ренесансні архітектори, що вплинуло на майбутній вигляд споруди — зокрема, у 1566 році за ініціативи архієпископа Станіслава Сломовського встановлюють новий вівтар. Простояв він недовго — у 1616 р. у храмі вже інший, пізньоренесансний вівтар роботи Лукаша Калінського.

В 1623 році, після кількох років мору, голоду, пожеж, ворожих нападів на місто (було зруйноване) Боїм Павло Юрій разом з іншими райцями-резидентами ухвалив рішення фундувати вівтар св. Роха в катедрі.[23] У 1629 р. у катедрі перший раз відправили Богослужіння єпископи-уніати, між ними Мелетій Смотрицький — автор граматики слов'янської мови, митрополит Йосиф Рутський. Проповідь мав королівський проповідник матеуш Бембус[24] За свідченнями міщан, факт відправи Служби Божої в костелі дуже засмутив вірменську та руську громади міста, котрі були здебільшого православними. «Кухарки руські і вірменські поганами їх [владик] називали і проклинали», — свідчить невідомий міщанин.

1 квітня 1656 року у храмі перед образом Найласкавішої Матері Божої (авторства Йозефа Шольц-Вольфовича) складав обітниці за оборону Польщі король Ян II Казимир. Ця подія увійшла до польської історії як «Львівські шлюби Яна Казимира»;— монарх просив у Матері Божої допомоги у боротьбі проти нападів шведів на Польщу, обіцяючи натомість полегшення життя простому люду.

У 1760-78 рр. собор у стилі пізнього бароко та рококо перебудував тодішній архієпископ Вацлав Ієронім Сєраковський — до цього храм перебував у поганому стані, проте попередні майже 50 років далі розмов та закликів справа не йшла. Тоді ж і вежа отримала барокове завершення, котре виконав коваль Ян Нєджвєцкі, а її висота стала 64,3 м (34 віденські сажні). Також у 1765-71 рр. встановлюють новий рококовий вівтар Петра Полейовського, котрий ми бачимо і зараз. Під час реставрації багато давніх готичних та ренесансних вівтарів та інших пам'яток було знищено чи замінено бароковими, що викликало конфлікт архиєпископа з львів'янами. На сторону В. Сєраковського став Папа Климент ХІІІ.[25] Фактично, до нашого часу у первісному вигляді дійшла основна частина конструкції — особливо добре це демонструє екстер'єр вівтарної частини храму (з боку вулиці Галицької та площі Ринок).

Вигляд кафедри від площі Ринок

У 1776 р. було встановлено сучасний головний вівтар, виконаний у бароковому стилі. Він прикрашений мармуровими колонами та статуями роботи Матвія Полейовського, що зображають чотирьох святих: Августина, Григорія, Амвросія та Ієроніма. У вівтарі також знаходиться копія невеликого, прославленого чудами, образу Найласкавішої Матері Божої (оригінал 1946 р. було вивезено до Польщі і зараз він перебуває у краківському Вавелі). Ліворуч від вівтаря знаходиться неоготична, «королівська», ложа.

На стіні катедри з боку вулиці Галицької повішені гарматні ядра: з облоги Львова 1672 року турків із Петром Дорошенком, під ядром для пояснення зроблено напис латиною — Ex obsidione turcica; 1919 р. — Української Галицької Армії.[26] З боку тієї ж вулиці Галицької можна побачити портрет Яна Домагалича — фундатора однієї з каплиць, що не збереглися, надгробну плиту з каплиці Шольц-Вольфовичів та фреску Богородиці з Христом. Фреска є копією з ікони 1598 р. міщанина Юзефа Шольц-Вольфовича на спомин про улюблену онуку (про це див. нижче). У другій половині 2000-х років фреску реставрували.

Новітня історія (XIX–XXI ст.)[ред.ред. код]

Упродовж цілого XIX століття в інтер'єр та екстер'єр внесено багато змін. 1802 року зліва перед входом до презбітерія змонтовано новий, кутий з металу амвон. З протилежного боку встановлено ампірний пам'ятник Катерині Оссолінській з Яблоновських, виготовлений у 18051806 роках з мармуру та бронзи скульптором Гартманом Вітвером. З ініціативи архієпископа Франца Піштека було проведено цілий ряд модифікацій у 18351846 роках. Автентичну готичну кладку фасаду, викладеного цеглою двох відтінків, було повністю потиньковано. 1839 р. в кафедрі встановлюють новий орган, виконаний львівським майстром Романом Духенським, фундований каноніком і кустошем Якубом Бемом. У 1844 р. хрест, що увінчує вежу, вкрили позолотою. Також у храмі було встановлено ряд надгробків, а собор прикрасили картини Алоїза Рейхана та Юзефа Хойніцького.

1916 рік. Австрійські військові знімають мідну бляху з даху Латинської катедри.

Наприкінці століття у Львові проводилась підготовка до Галицької крайової виставки, що мала відбутись 1894 року. У зв'язку з цим 1892 року ініційовано черговий етап відновлювальних робіт. Керівниками призначено єпископа Яна Пузину, професора Владислава Лозинського і молодого архітектора Міхала Ковальчука. Роботи розпочато з презбітерія. Було збито тиньк зі склепінь і пілястри зі стін разом із бароковими розписами Станіслава Строїнського. Натомість виконано нові орнаментальні розписи. Ліворуч від вівтаря влаштовано ще один, малий, орган, виконаний львівською фірмою Яна Слівінського. З Перемишля був запрошений скульптор і архітектор Фердинанд Маєрський, який виконав неоготичний балкон нового органу і трохи глибше у презбітерії в такому ж стилі — «імператорську ложу». Він же зробив нові портали каплиць святого Казимира і святого Йосипа, що мають входи з презбітерія. Наново вибито ряд закладених раніше вікон, вставлено неоготичні масверки, виконано нові вітражі. По лівій (північній) стороні уміщено вітраж «Висвячення Гжегожа з Сянока на львівського архієпископа» Тадеуша Попеля, «Обітниці короля Яна Казимира» Юзефа Мегофера, «Казимир Великий — фундатор катедри» Едварда Лєпшого. Над головним вівтарем — «Найсвятіша Марія Діва, Королева Польської корони» Едварда Лєпшого (1902). По правій (південній) стороні: «Оборона Львова за допомогою св. Яна з Дуклі» Станіслава Батовського-Качора, «Святі покровителі Польщі» Яна Матейка і Томаша Лісевича, «Свята Родина» Фердинанда Ляуфбергера, «Матір Божа Підкамінецька» Тадеуша Крушевського, «Святі Костянтин і Олена» Юліана Макаревича. Вітраж на хорах, виконаний за проектом Теодора Аксентовича. Більшість вівтарів виконано фірмою Маєра з Мюнхена. 1894 року завершити роботи не вдалось — лише реконструкція презбітерія тривала до 1899 року. Згодом Віденська цісарська комісія з реставрації визнала уже проведені роботи нефаховими, такими, що нищать автентичність пам'ятки. Роботи було припинено, переоформлення нав навіть не розпочато.

1908 року керівником реставраційних робіт у катедрі призначено професора Львівської політехніки Тадеуша Обмінського, який виконував ці обов'язки аж до своєї смерті 1932 року. 1909 року понищені часом кам'яні барокові вазони на вежі замінено бляшаними. У зв'язку з цим організація під назвою «Коло архітекторів» заявила протест, вважаючи подібні дії вкрай нефаховими.[27] У 1910 р. на кафедрі встановили меморіальну таблицю на честь 500-річчя Грюнвальдської битви (проект Міхала Лужецького, виконала фірма Генрика Пер'є)[28], у 1912 — таблицю присвячену Петрові Скарзі (скульпторка Люна Дрекслер), 1917 року — Тадею Костюшкові з нагоди сотих роковин смерті (майстерня Вільгельма Скунжила). Австрійська влада реквізувала мідне покриття даху під час Першої світової війни. Під час українсько-польських боїв за Львів 3 травня 1919 року в катедру влучив артилерійський снаряд. У пам'ять про це в контрфорс від вулиці Галицької вмуровано меморіальну табличку з написом Ex obsidione ruthenorum. У 1920-х роках Тадеуш Обмінський організував осушення фундаментів катедри та перекриття будівлі новим мідним дахом.

Меморіальна таблиця з нагоди візиту Папи Римського

Під час Другої світової війни храм майже не постраждав, однак меморіальні таблиці, присвячені Грюнвальдській битві і Петрові Скарзі, німцями було знищено. 1946 року, виїжджаючи зі Львова, архієпископ Євгеніуш Базяк забрав чудотворну ікону Матері Божої Ласкавої, релікварій блаженного Якуба Стрепи та ще деякі предмети з опорядження храму. За радянських часів храм був одним із небагатьох, що можна було відвідувати, тому сюди на літургії приходили не тільки римо-католики, а й віруючі інших конфесій. Вважається, що за збереження кафедрою свого первісного призначення, а не перетворення її радянською владою на склад, спортивний зал тощо (така доля спіткала багато львівських храмів) потрібно завдячувати о. Рафалу (Владиславу) Кєрніцькому — в'язню ГУЛАГу та настоятелю кафедри у цей нелегкий час.

25 червня 2001 року храм відвідав Папа Римський Іван-Павло II. У 2003 р. з нагоди цієї події на західній стіні храму з'явилася меморіальна таблиця з написами українською, польською та латинською мовами (скульптор Ярослав Скакун)[29]. З нагоди цього візиту у 1999–2000 рр. інтер'єр кафедри було ґрунтовно реставровано українськими та польськими консерваторами пам'яток. Також було проведено відновлення презбітерія, великого вівтаря, захристя та каплиці св. Йосифа.

Від 22 листопада 2008 року митрополитом Львівським є Мечислав Мокшицький, що змінив на цій посаді попереднього митрополита кардинала Мар'яна Яворського[30].

Усипальниця, цвинтар, окремі каплиці[ред.ред. код]

Одна зі статуй, що колись стояла на цвинтарі

При кафедрі від самого її початку знаходився цвинтар. Правдоподібно, що він виник приблизно 1405 року, коли було освячено саму катедру, позаяк у непосвячену землю не ховали. Цвинтар займав території майже всієї сучасної площі Катедральної та був обведений стіною.

Навпроти теперішньої захристії (з боку площі Ринок) була брама для проїзду возів, звана «Королівською». Пішо заходили кількома східцями. Рівень тодішнього цвинтаря був значно нижчим за сучасний — про його рівень у 70-х рр. XVIII ст. можна судити, заглянувши через ґрати, якими обнесене заглиблення коло кафедри.

Також хвіртки були з боку сучасної площі Івана Підкови та навпроти головного входу. Біля останньої стояли ятки різників, в яких деколи навіть забивали худобу. Ятки 1800 р. було розібрано й перенесено за Краківську браму.

1762 року було розібрано каплицю Мілевських, а 2 епітафії перенесено до катедри. Стіни цвинтаря знесли при реставрації 1776 року. Тоді ж перенесено під сам храм скульптурний комплекс «Христос на смертному ложі» (також відома як капличка «Гріб Господній»), що стояв у одній із брам. У 1783 р. імператор Йосиф II видав розпорядження про знесення у Львові церковних кладовищ та заснування чотирьох цвинтарів за межею міста. З шести каплиць, що стояли осібно, збереглася лишень каплиця Боїмів. Також збереглися статуї святих, котрі після знесення кладовища, було поставлено навколо собору.[31]

В храмі було поховано відомих державних діячів Королівства Польського, Речі Посполитої, зокрема, руського воєводу Станіслава Жолкевського (батька канцлера Станіслава[32]), львівських латинських архиєпископів Пйотра Стажеховського,[33] Яна Сєненського,[34] Фелікса Ліґензу,[35] архітектора Петра Полейовського, львівського каноніка РКЦ Йогана (Яна) Гербеста[36].

Прибудовані каплиці[ред.ред. код]

Проміжки між контрфорсами нав і презбітерія від самого початку використовувались для будівництва каплиць — родиних усипальниць заможних міщан та львівських патриціїв. Поховання робились у їх підземеллях. Уже 1395 року при катедрі згадується каплиця свв. Петра і Павла. Багато прибудовано і в наступних роках. Це, зокрема, каплиці Найсвятіших Дарів (1440), Журавнівська (1441), Бучацьких (1440, перебудована 1495, а потім — архиєпископом Яном Димитром Соліковським 1587), святого Станіслава (1440), Раєцька (1454), Струмилів (1463), кушнірська (1478), братства жебраків (1493), каплиці єпископів Томаша Піравського (1610) і Яна Замойського (1615). Вхід до каплиць був організований по-різному: одні мали лише вхідний отвір, інші відгороджувались дверима або кутими ґратами. Для їх влаштування зазвичай пробивались стіни та перемуровувались контрфорси, що дуже ослабило конструкцію. До того ж різночасові каплиці були різними за розмірами і не представляли собою єдиного стильового ансамблю. У 1760-х роках архієпископом Ієронімом Вацлавом Сєраковським ініційовано докорінну перебудову катедри, під час якої частину каплиць було перебудовано, а деякі взагалі знесено. З прибудованих каплиць збереглось вісім.

Бичування Христа
Каплиця Бичування Христа (Кампіанів)

Знаходиться при північній наві, перша від входу. Рідко фігурує в літературі під своєю справжньою назвою-посвятою. Більше відома як каплиця Кампіанів — усипальниця родини львівських райців і бургомістрів. Збудована у стилі ренесансу протягом 15841629 років на місці давнішої каплиці Струмилів, що стояла тут від 1463 року. Ордерний каркас фасаду з рустованим цоколем ймовірно виконав архітектор Павло Римлянин. Рельєфи «Покладення до гробу», «Воскресіння Христа», «Христос-городник» між пілястрами фасаду приписують Генріху Горсту, а постаті євангелістів виконали ймовірно Ян Пфістер і Севастьян Чешек. Близько 1660 року проведено ремонт, ініційований Бартоломеєм Зиморовичем. Тоді в інтер'єрі з'явились нові скульптурні надгробки, зокрема портретні погруддя авторства Войцеха Капіноса молодшого. Під час перебудов, ініційованих архієпископом Вацлавом Сєраковським, було змінено вхід до каплиці, перемуровано склепіння, яке 1774 року розписано Станіславом Строїнським. Реставрована під керівництвом Владислава Садловського протягом 19051906 років. Наступна реставрація відбулась 1923 року. У каплиці окрім Кампіанів поховані представники споріднених із ними родин Ґросваєрів та Острогурських.

Докладніше у статті Каплиця Кампіанів
Святого Антонія

При північній наві, друга від входу. Утворена в об'ємі колишнього передсінку бокового входу. Зовні на фасаді зберігся закладений готичний портал колишнього входу. 1898 року в каплиці встановлено нові вітражі. Тут встановлено пам'ятник Анджею Алоїзію Анквичу (перенесена 1925 року з каплиці Розп'ятого Христа). У 20082009 роках проведено комплексну реставрацію. З вулиці до фасаду приставлена скульптурна група «Гріб Господній».

Святих Дарів
Каплиця Святих Дарів (Вишневецьких)

При північній наві, третя від входу. Звана також каплицею Вишневецьких, або Найсвятішого Сакраменту. На цьому місці від 1440 року знаходилась каплиця Бучацьких, перебудована архиєпископом Яном Димітром Соліковським у 1587 р. Були поховані: львівський архієпископ Миколай Кросновський (пожертвував для каплиці 10 000 злотих; помер 26 вересня 1653 р.),[37] його небіж - чернігівський воєвода Миколай-Франциск Кросновський,[38] брати Павел та Кшиштоф Ґродзіцькі (1659 р.),[39]

У 17011707 роках Вишневецькими збудовано нову каплицю. 1747 р. встановлено багатий пізньобароковий вівтар невідомого автора. Скульптури вівтаря виконав, ймовірно, Томас Гуттер або Христіан Сейнер. Розписи купола приписуються Станіславу Строїнському (приблизно перед 1771 р.). Протягом 18701872 років проведено ремонт. 1888 р. встановлно встановлено мармуровий пам'ятник архиєпископу Франциску Вежхлейському (скульптор Тадеуш Баронч)[40]. Від 2009 року триває реставрація.

При вході до давньої каплиці Бучацьких знаходився відомий у Львові алебастровий ренесансний вівтар Шольц-Вольфовичів (Найсвятішої Трійці). Виготовлений, імовірно, скульптором Яном Зарембою в майстерні Германа ван Гутте. Початково знаходився при мурі північної нави, пізніше перенесений поблизу входу до каплиці Бучацьких. Під час перебудови храму архиєпископом Вацлавом Сєраковським вівтар було продано до костелу святого Миколая, де знаходиться дотепер. Є однією з найцінніших і нечисленних пам'яток львівської ренесансної скульптури.

Святого Казимира

Має вхід з презбітерія. Збудована в другій половині XVIII ст. на місці каплиці святого Станіслава. У другій половині XIX ст. розібрано бічні вівтарі. Під час переоформлення презбітерія протягом 18921899 років встановлено новий неоготичний білокам'яний портал, виконаний фірмою Фердинанда Маєрського з Перемишля. До 1977 року відреставровано поліхромію. Протягом 20002001 років вхідний портал відреставровано.

Святого Йосифа

Давніша посвята — Усіх святих. Примикає до презбітерія, має вхід звідти. Збудована на місці каплиць єпископів Яна Замойського і Томаша Піравського. Існують відомості про оздоблення давньої каплиці Замойського трьома ймовірно алебастровими вівтарями святих Войцеха та Станіслава, святого Казимира і святого Яна Канти. Збереглись лише статуї архієпископів Яна Тарновського і Яна Замойського, фігурки ангелів з надгробка останнього (скульптор Ян Пфістер). Каплиця Піравського містила вівтар і надгробок з епітафією, фрагменти яких збереглись і знаходяться у нинішній каплиці, що стоїть на цьому місці. Один фрагмент із темно-червоного мармуру зображує сюжет «Увірування святого Фоми» (1610, скульптор Себастьян Чешек). Другий, також мармуровий, містить постать Піравського і латинський напис на світлій мармуровій вставці.

Близько 1867 року тут встановлено відреставрований ренесансний вівтар, віднайдений реставратором Мечиславом Потоцьким гербу Любич у підземеллях. Він перебував у підвалах катедри з часів масштабної реконструкції архиєпископом Вацлавом Сєраковським. Принаймні частина вівтаря виконана 1592 року львівським скульптором Яном Бялим. У другій половині XIX ст. розібрано бічні вівтарі. 1898 року в каплиці встановлено нові вітражі. У проміжку між 18921899 роками встановлено неоготичний портал, виконаний фірмою Фердинанда Маєрського з Перемишля. Протягом 20002001 років білокам'яний вхідний портал відреставровано. В листопаді 2000 року в каплиці встановлено пам'ятник генералу Юзефу Дверницькому. Початково виготовлений з вапняку скульптором Парисом Філіппі і 15 травня 1869 року встановлений у львівському костелі св. Архангела Михаїла оо кармелітів, у радянський час демонтований і сильно понищений. Перед встановленням у катедрі пам'ятник відреставровано польським фахівцем, доктором Янушем Смазою. Другим поверхом нинішньої споруди є особисті покої архієпископа.

Христа Милосердного

При південній наві, перша від входу. Відома також як «Каплиця убогих» і «Дзядівська». В арці входу вміщено епітафії каноніка Пйотра Мілевського та його батька, перенесені з розібраної 1762 року каплиці Мілевських катедрального цвинтаря. Автором епітафій, ймовірно, був скульптор Олександр Прохенкович. Перебудована у стилі сецесії протягом 19051907 років за проектом Владислава Садловського. Мармуровий вівтар виконала фірма Людвика Тировича, барельєфи — Томаш Дикас та Алоїз Бунш. Вітраж виготовлено за проектом Люни Дрекслер, розписи у супрапортах — художники Станіслав Дембіцький і Валеріан Крицінський. 2001 року польськими фахівцями М. Раєвською, К. Бромільською під керівництвом Януша Смази проведено реставрацію. Змонтовано пам'ятні таблиці на честь львівських єпископів XX ст. Встановлено срібний релікварій святого Зигмунта Ґораздовського, у зв'язку з чим модифіковано вівтар.

Матері Божої Ченстоховської

При південній наві, друга від входу. Влаштована у колишньому передсінку бічного входу. З вулиці видно замурований готичний портал. 1897 року в каплиці встановлено нові вітражі. У 20082009 роках проведено комплексну реставрацію.

Христа Розп'ятого

При південній наві, третя від входу. Відома також як каплиця Яблоновських. Збудована Петром Полейовським протягом 17691771 років коштом княгині Анни з Сапігів Яблоновської - другої дружини Яна Каєтана Яблоновського. Стюкове оздоблення виконав Іван Оброцький у 17751776 роках. 1787 року тут встановлено пам'ятники архієпископу В. І. Сєраковському, 1797 року — Фердинанду Онуфрію Кіцькому. 1880 року виготовлено нові вітражі. У другій половині XIX ст. реставровано. 1909 року у каплиці встановлено срібний релікварій, виконаний Тадеушем Блотницьким, з реліквіями патрона архієпархії блаженного Якова Стрепи. Чергову реставрацію проведено протягом 19251930 років. Художник М. Висоцький відновив фрески. У цей же час встановлено пам'ятник архієпископу Юзефові Більчевському, авторства Петра Війтовича. 19 березня 1928 року в цоколь вмуровано скриньку з серцем архієпископа. 2000 року у п'яту річницю смерті Рафала Владислава Керницького - багаторічного пароха радянського періоду - в каплиці встановлено гіпсове погруддя авторства Валерія Бортякова і Олександра Оверчука. Урочисто освячено 12 грудня 2000 року.

Втрачені

Серед втрачених відомою є каплиця Домагаличів, яка примикала до тильної сторони храму у проміжку між двома контрфорсами. У ній знаходилась ікона Матері Божої Ласкавої, визнана чудотворною і перенесена згодом до катедри, коронована 12 квітня 1776 року.

Бібліотека[ред.ред. код]

Про найдавніший період існування бібліотеки катедрального костелу відомостей немає. На думку дослідника Едварда Ружицького, вона могла бути заснована ще в Галичі і разом з митрополією згодом перенесена до Львова. Повинна була містити щонайменше рукописні літургійні книги. Одна з перших згадок про бібліотеку зустрічаєтья у листі архієпископа Д. Соліковсього до Риму від 1600 року. Після ліквідації кафедральної школи її збірка поповнила кафедральну. Частину книг на зламі XVII–XIX століть було передано львівському монастирю кармелітів взутих. Назва «катедральна бібліотека» походить із XIX ст. Більшість книг тепер знаходяться як депозит у бібліотеці Львівського університету. Частина книг, переданих свого часу кармелітам взутим, опинилась у вроцлавському Оссолінеумі.[41]

Легенди та цікаві факти[ред.ред. код]

  • Від 1472 р. усі, хто допомагав у будові кафедри, були звільнені від постів з волі Папи Римського Сикста IV.
  • Король Польщі Ян ІІ Казимир — рекордсмен серед усіх монархів, що коли-небудь відвідували кафедру. Ян ІІ Казимир під час семи візитів до Львова жодного разу не оминув цього храму.
  • У 1772 р. мешканці міста на знак протесту проти окупації Львова австрійцями замурували парадний вхід в собор. Стрільчасті арки, закладені червоною цеглою, видно і зараз. З того часу і донині у храм можна потрапити тільки бічними входами.
  • На західній стіні храму у 1910 р. було встановлено меморіальну дошку на честь 500-річчя Ґрюнвальдської битви, у якій зазнав поразки від польсько-русино-литовських військ Тевтонський орден. Під час нацистської окупації міста дошку було знищено. Зараз на цьому місці — таблиця Івану Павлу II.
Фреска образу Найласкавішої Матері Божої

Похорони відбувалися вкрай урочисто, у військовому супроводі, на кшалт описаних Б. Зиморовичем:

« … йшов попереду конвой військовий з прапорами, зі зброєю додолу схиленою, між ними сурмачі, що хриплими звуками вуха вражали, за ними вели кілька коней, вишиваними попонами вкритих, тут же знамена і зброю здобуту на ворогах несли, далі довгою чередою йшли ченці, псалми погребальні наспівуючи, були теж жалібні плачки, для збудження смутку і плачу найняті, ті себе у голову били, волосся на собі рвали, щоки нігтями дряпали і награним плачем удаючи скорботу, у простого люду сльози, а у розумніших сміх викликали. Катафалк погребальний, до тріумфальної брами подібний, представляв знаки перемог і трофеї. По закінченні відправи всім скорботам поклав край поминальний обід, або стрипа, де скорботні кубки допізна перехилявши, завтра не швидко почухалися.  »
  • На східній стіні храму з боку вулиці Галицької є зображення ікони з написом. Цей напис розповідає нам про трагічну і зворушливу історію, яка сталася у Львові більше, ніж чотири століття тому. 1598 року померла від невиліковної хвороби 9-річна Катруся — донька міщанина Войцеха Домагалича. Дідусь дівчинки — відомий львівський геометр Юзеф Вольфович,- вбитий горем, намалював і встановив на стіні костелу образ Найласкавішої Матері Божої. Цей образ є копією оригіналу.

Латинські написи[ред.ред. код]

  • «З облоги українців року Божого 1919 дня 3 березня» (напис біля снаряду в стіні храму);
  • «Під час облоги Львова турками року Божого 1672 дня 17 вересня ця 36-фунтова куля, пущена з гармати через східне вікно за великим вівтарем всередину церкви, застрягла під зображенням найсвятішого Христа, не заподіявши жодної шкоди. І саме в ту ніч на архангела Михаїла була незвичайної сили буря з громами й блискавицями» (напис біля підвішеного ядра);

Цитати святих про Діву Марію всередині храму:

  • «Вона одужуючого наснажує, болящого зцілює, зневіреного у вірі підносить. Св. Гіларій»
  • «Вона шукає пропащі душі і зміцнює, просить ласку й осягає її, святіша від Вірсавії. Св. Епіфаній»
  • «Величні слова сказано про Тебе, Богородице, але й досі є місце для славлення Твого, досі славу Тобі мовлять усі язики. Св. Максим»
  • «Ти єдина, Діво, усій єретичній облуді поклала край. Св. Лаврентій»
  • «Джерело благодатей, що його не можна вичерпати. Св. Лев»
  • «В інших — по частинах, а в Марію влила себе уся повнота благодаті. Св. Єронім»
  • «Як може не бути матір'ю вибраних та, що брата їхнього породила?» Св. Діонісій, «Про небесну ієрархію»
  • «Не могла в достойності своїй поширитися і вище піднестися. Св. Бернардин»
  • «Помагай нещасним, підтримуй малодушних, зігрівай ридаючих, молись за народ, заступайся за клир. Св. Августин»
  • «Джерело благодатей, криниця живої води на спасіння смертним. Св. Тома з Віланова»

Епітафії в храмі:

  • «Шляхетний і знатний вельможний пан Бальтазар Бзовський із Бзови віце-староста яворівський, що спочив у Господі дня 15 грудня року Божого 1574 на 6-му році життя. Його вічна душа спочиває в мирі, віддалена, в Господі ласкавому. Амінь»;
  • «Славетному Станіславові Ганелю, громадянину львівському, померлому дня 17 листопада року Божого 1570, цей пам'ятник поставила достойна жона Софія. Сьогодні мені, завтра — тобі»
  • «Вітай гостю. Петро Мілевський з Мілева каплицю, від самих підвалин споруджену і упосаджену, єдиному синові, Петрові Мілевському, канонікові львівському — йому як пам'ятник, собі як могилу, нащадкам як пам'ять, живим як приклад — залишив по собі. Ти, що читаєш — ким би ти не був — скажи, хай Бог змилосердиться над обома. Року Божого 1634, дня 1 грудня»
  • «Станіслав із Жовкви, воєвода Руський, багатьма блискучими заслугами в мир і в війну він показав свою вірність і відданість Речі Посполитій і, багато вистоявши за неї і битв, і поразок, і прославився. Зрештою, досить проживши, на 68-му році життя зупнив свою долю дня 28 липня року Христового 1588-го. Нехай мовиться за нього молитва»
  • «Миколай Кросновський з Залусок в Тулиголовах, колись підкоморій львівський, потім воєвода чернігівський, величний іменем, ще величніший мужністю, а найбільший ділами, уславлений у турецькій війні, завзятий у громадянських ділах, втіха свого народу, незрівнянний гуманіст, щедрий до вбогих, вельми улюблений в народі, сильний думкою, а ще сильніший рукою, — той, хто ніколи не знав спочинку [в турботах] за батьківщину, — тут спочиває. Покладений до благочесних останків Миколая Кросновського з Залусок, архієпископа львівського, його стрия, і батька Альберта з тих же Залусок, відійшов 1723 року, 20 грудня у віці 69 років»

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Козубська О. Латинська катедра у Львові: спроба нової інтерпретації відомих фактів // Народознавчі зошити. — 2000. — № 2. — С. 252–261.
  2. Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст. — Львів: Центр Європи, 2008. — С. 68. — ISBN 978-966-7022-77-8..
  3. Смірнов Ю. Катедра римо-католицька // Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького. — Львів: Літопис, 2010. — Т. 3. — С. 144. — ISBN 978-966-7007-99-7..
  4. Козубська О. Латинська… — С. 255, 257.
  5. а б Козубська О. Латинська… — С. 254–255.
  6. а б в Козубська О. Латинська… — С. 253.
  7. Козубська О. Латинська… — С. 255.
  8. Козубська О. Латинська… — С. 253–254.
  9. Козубська О. Латинська… — С. 252–253, 260–261.
  10. Козубська О. Латинська… — С. 257.
  11. Шараневич І. Історическій очерк о Ставропігійской церкви, стор. 1-20
  12. Chodynicki J. Historja stołecznego Królestw Galicyi i Lodomeryi miasta Lwowa od założenia jego aż do czasów teraźniejszych. — L., 1829. — S. 342.
  13. Могитич Р. І. Найстаріша міська книга про будівництво Львова у XIV столітті // Галицька брама. — 1999. — № 11-12 (59-60). — С. 6-7.
  14. Козубська О. Латинська… — С. 259.
  15. а б Козубська О. Латинська… — С. 260.
  16. Łoziński W. Sztuka Lwowska w XVI i XVII wieku. Architektura i rzeźba. — Lwów, 1901. — S. 7.
  17. Мельник Б. В. Вулицями старовинного Львова. — Вид. друге, зі змінами. — Львів: Світ, 2002. — С. 114. — ISBN 966-603-393-3..
  18. Łoziński W. Sztuka… — S. 9.
  19. Petrus J. Lwowska katedra obrządku Łacińskiego. Przewodnik. — Warszawa, 1999. — S. 18.
  20. Niesiecki К. Korona Polska przy Złotey Wolnosci Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona … — T. 4. — Lwów: w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1743.— 888 s. (пол.) S. 563
  21. Łoziński W. Sztuka… — S. 9, 11-13.
  22. Niesiecki Kasper. Korona Polska przy Złotey Wolnosci Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona … — T. 4. — Lwów: w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1743.— 888 s.— S. 532. (пол.)
  23. Helena Polaczkówna. Boym Paweł Jerzy (1581–1641) / Polski Słownik Biograficzny: Kraków, 1936.— t. II/1, zeszyt 1.— S. 382 (пол.)
  24. Крип'якевич І. Історичні проходи по Львові.— Львів: Каменяр, 1991.— 168 с. ISBN 5-7745-0316-X С. 65
  25. Elżbieta Burda. Sierakowski Wacław Hieronim z Bogusławic Jan Andrzej h. Ogończyk (1700—1780) // Polski Słownik Biograficzny.— Warszawa — Kraków: Polskа Akademja Nauk, 1996.— Tom XXXVII/2. — Zeszyt 153. — S. 312. (пол.)
  26. Крип'якевич І. Історичні проходи по Львові… С. 65
  27. Budkowski A. Jeszcze o katedrze lwowskiej // Architekt. — 1909. — № 9. — S. 170–171.
  28. Biriulow J. Rzeźba lwowska. — Warszawa : Neriton, 2007. — S. 176. — ISBN 978-83-7543-009-7.
  29. Цісарик В. Львівська школа монументальної скульптури другої половини XX ст. // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв — 2006. — N 9. — С. 98.
  30. РКЦ в Україні
  31. Мельник Б. В. Вулицями… — С. 115–116.
  32. Niesiecki Kasper. Korona Polska przy Złotey Wolnosci Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona … — T. 4. — Lwów: w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1743.— 888 s.— S. 753. (пол.)
  33. Kasper Niesiecki. Korona Polska przy Złotey Wolnosci Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona … — T. 4 — Lwów: w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1743.— S. 198. (пол.)
  34. H.Kowalska. Sienieński Jan z Gołogór (Gołogórski) h. Dębno / Polski Słownik Biograficzny.— Warszawa — Kraków, 1996. t. XXXVII/2, zeszyt 153. (пол.) S. 183
  35. Adam Penkalla. Ligęza Feliks h. Półkozic (ok. 1500-1560) / Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1972.— Tom XVII/2. — Zeszyt 73. — S. 315 (пол.)
  36. Ignacy Zarębski. Herbest Jan (ok. 1540–1601) / Polski Słownik Biograficzny.— Wrocław — Warszawa — Kraków: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1961.— Tom IX/3. — Zeszyt 42. — S. 436 (пол.)
  37. Józefowicz J. Kronika miasta Lwowa od roku 1654 do 1690. — Lwów: Drukarnia Zakładu narodowego im. Ossolińskich, 1854. — S. 161.
  38. Niesiecki К. Korona polska przy złotej wolności…. — Lwów, 1738. Т. 2. — 761 s. s. 710.
  39. Józefowicz J. Kronika… — S. 237–238.
  40. Biriulow J. Rzeźba… — S. 98.
  41. Ружицький Е. До історії бібліотеки львівського кафедрального костелу латинського обряду // Вісник Львівського університету. — 2009. — № 4. — С. 195–199.
  42. Władysław Pociecha. Chodecki Stanisław, h. Powała (†1474) / Polski Słownik Biograficzny.— Kraków: PAU, 1937.— t. III/1, zeszyt 11.— S. 351. (пол.)
  43. Chodeccy (пол.)
  44. Barącz S. Pamiątki jazłowieckie. — Lwów: Zakład narodowy im. Ossolińskich, 1862.— 230 s.— S. 29.

Джерела[ред.ред. код]

  • Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст. / Упорядник і науковий редактор Ю. О. Бірюльов. — Львів: Центр Європи, 2008. — С. 68—71, 140—143. — ISBN 978-966-7022-77-8..
  • Козубська О. Латинська катедра у Львові: спроба нової інтерпретації відомих фактів // Народознавчі зошити. — 2000. — № 2. — С. 252–261.
  • Крип'якевич І. П. Історичні проходи по Львові. — Львів: Каменяр, 1991. — С. 62—65. — ISBN 5-7745-0316-X..
  • Лильо І. М., Лильо-Откович З. М. Прогулянка Львовом. Путівник. — К.: Балтія Друк, 2005. — 224 с.
  • Мельник Б. В. Вулицями старовинного Львова. — Вид. друге, зі змінами. — Львів: Світ, 2002. — С. 114—119. — ISBN 966-603-393-3..
  • Островский Г. С. Львов. — Изд. второе переработ. и доп. — Ленинград: Искусство, 1975. — С. 24—39.
  • Смірнов Ю. Реставрація Латинської катедри у 1892–1899 // Галицька брама. — № 9-10 (57-58). — 1999. — С. 24, 25.
  • Смірнов Ю. Алебастрові вівтарі та надгробки у латинському кафедральному соборі // Галицька брама. — № 8 (68). — 2000. — С. 6—9.
  • Смірнов Ю. Латинська катедра зустрічає Івана Павла II // Галицька брама. — № 5-6 (77-78). — 2001. — С. 22, 23.
  • Смірнов Ю. Каплиця Кампіанів // Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького. — Львів: Літопис, 2010. — Т. 3. — С. 89—91. — ISBN 978-966-7007-99-7..
  • Смірнов Ю. Катедра римо-католицька // Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького. — Львів: Літопис, 2010. — Т. 3. — С. 144—149. — ISBN 978-966-7007-99-7..
  • Petrus J. Lwowska katedra obrządku Łacińskiego. Przewodnik. — Warszawa, 1999. — 86 s.: il.