Лихоманка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Гаря́чка (Лихома́нка) (жар) — стан організму, що теж характеризується високою температурою(>38 °C) при проведенні термометрії у пахвовій ділянці, але відрізняється від гіпертермії принципово іншим механізмом розвитку. З погляду сучасної української мови — термін «Лихома́нка» не може використовуватися у професійній медичній термінології[1]. В медицині має використовуватися термін «Гаря́чка»[2].

Гарячка — це захисно-пристосовна реакція організму, що виникає у відповідь на дію патогенних подразників і характеризується перебудовою процесів терморегуляції, що призводять до підвищення температури тіла і стимулює природну реактивність організму. Біологічне значення гарячки полягає в активізації імунологічного захисту. Підйом температури тіла призводить до підвищення фагоцитозу, збільшення синтезу інтерферонів, активації і диференціюванню лімфоцитів і стимуляції антителогенеза. Підвищена температура тіла перешкоджає розмноженню вірусів, бактерій й інших мікроорганізмів.

Гарячка виникає при нормальній або й низькій температурі зовнішнього середовища, тобто вона є результатом порушення терморегуляції. Безпосередньою причиною гарячки є інфекційні хвороби, запальні процеси. Нерідко гарячка може бути першим проявом злоякісних пухлин — лімфоми, лімфогранулематоза, саркоми тощо. Гарячкові стани — чи не найскладніша діагностична проблема, яка існує стільки часу як і офіційна медицина.

Типи гарячки:

  • Постійна, або стійка гарячка. Спостерігається постійно підвищена температура тіла і протягом доби різниця між ранковою і вечірньою температурою не перевищує 1°С. Вважається, що подібне підвищення температури тіла характерне для крупозного запалення легенів, черевного тифу, вірусних інфекцій (наприклад, грипу).
  • Послаблювальна гарячка (ремітуюча). Спостерігається постійно підвищена температура тіла, але добові коливання температури перевищують 1°С. Подібне підвищення температури тіла зустрічається при туберкульозі, гнійних захворюваннях (наприклад, при тазовому абсцесі, емпіємі жовчного міхура, рановій інфекції), а також при злоякісних новоутвореннях.
  • Переміжна гарячка (інтермітуюча). Добові коливання перевищують 1°С, але тут ранковий мінімум лежить в межах норми. В цьому випадку підвищена температура тіла з'являється періодично, приблизно через рівні проміжки (найчастіше біля полудня або вночі) на декілька годин. Переміжна гарячка особливо характерна для малярії, а також спостерігається при цитомегаловірусній інфекції, інфекційному мононуклеозі і гнійній інфекції (наприклад, холангіті).
  • Виснажлива гарячка (гектична). Вранці, як і при інтермітуючій, спостерігається нормальна або навіть знижена температура тіла, але ось добові коливання температури доходять до 3-5°С і часто супроводжуються потами, що виснажують. Подібне підвищення температури тіла характерне для активного туберкульозу легенів і для септичних захворювань.
  • Зворотна, або збочена гарячка відрізняється тим, що ранкова температура тіла більша за вечірню, хоча періодично все одно буває звичайне невелике вечірнє підвищення температури. Зворотна гарячка зустрічається при туберкульозі (частіше), сепсисі, бруцельозі.
  • Неправильна, або нерегулярна гарячка проявляється чергуванням різних типів її і супроводжується різноманітними й неправильними добовими коливаннями. Неправильна гарячка зустрічається при ревматизмі, ендокардиті, сепсисі, туберкульозі.

Лікування[ред.ред. код]

Можна розпочинати з немедикаментозних методів зниження температури. Призначення додаткової кількості рідини потрібне для профілактики обезводнення, що легко настає у зв'язку з почастішанням дихання і посиленням потовиділення і призводить до згущування крові. Дієтичні обмеження визначаються характером захворювання, преморбідним фоном. Фізичні методи охолодження збільшують віддачу тепла з поверхні тіла. Зазвичай застосовують обтирання губкою, змоченою водою або 40-50% спиртом з обдуванням тулуба впродовж 5 хв, щопівгодини (4-5 разів). Їх не застосовують за наявності ознак порушення мікроциркуляції (гарячка «білого» типу). При розвитку гарячки у дітей можливе швидке застосування антипіретиків на кшталт парацетамолу через неефективність у них патогенетичних механізмів, що направлені на знешкодження її. У дорослих використання антипіретиків має бути індивідуалізовано — при злоякісному її характері, тривалому перебігу тощо.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Святослав Караванський. Пошук Українського слова або Боротьба за Національне ”Я”(Науково-популярні бесіди на мовні теми з додатком словничків-рятівничків від моди та мавпування) [1]
  2. Я. Ю. Вакалюк. З ІСТОРІЇ НАРОДНОЇ МЕДИЧНОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ. [2]

Джерела[ред.ред. код]

Москаленко В. Ф., Сахарчук І. І., Дудка П. Ф., Тарченко І. П., Бодарецька О. І., Ільницький Р. І., Бондаренко Ю. М. Пропедевтика внутрішніх хвороб // За ред. В. Ф. Москаленка, І. І. Сахарчук. — К.: Книга плюс, 2007. — 632 с.


захворювання Це незавершена стаття про хворобу, захворювання або розлад.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.