Суринам

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Республіка Суринам
Republiek Suriname

Прапор Герб
Прапор Герб
Девіз: Justitia — Pietas — Fides
«Правосуддя — Набожність — Вірність»
Гімн: God zij met ons Suriname
Розташування
Столиця
(та найбільше місто)
Парамарибо
5°50′ пн. ш. 55°10′ зх. д. / 5.833° пн. ш. 55.167° зх. д. / 5.833; -55.167
Офіційні мови нідерландська мова
Державний устрій Конституційна республіка
 - Президент з 2010 - Дезі Баутерсе
Незалежність  
 - від Нідерландів 25 листопада 1975 
Площа
 - Загалом 163 820 км² (91)
 - Води (%) 1,1
Населення
 - оцінка 2011 р. 491 989 (167)
 - перепис 2004 р. 487 024
 - Густота 2,9/км² (231)
ВВП (ПКС) 2009 р., оцінка
 - Повний $4,510 млрд[1] (-)
 - На душу населення $8 642[1] (-)
ВВП (номінальний) 2009 р., оцінка
 - Повний $2,962 млрд[1] (-)
 - На душу населення $5 675[1] (-)
ІРЛП  (2010) 0,646[2] (середній) (96)
Валюта Суринамський долар (SRD)
Часовий пояс ART (UTC-3)
 - Літній час (UTC-3)
Домен інтернету .sr
Телефонний код +597
Карта Суринаму

Суринам (нід. Suriname МФА: [ˌsyːriˈnaːmə]), офіційно Республіка Суринам — держава на північно-східному побережжі Південної Америки, частина регіону Гвіана. На заході межує з Гаяною, на півдні — з Бразилією, на сході — з Французькою Гвіаною, на півночі омивається водами Атлантичного океану. Столиця — місто Парамарибо.

Історія[ред.ред. код]

Корінні жителі Суринаму мешкали племенами в дрібних поселеннях. У той час основну частину харчів становили коренеплоди, зокрема маніока. Прибережні племена говорили мовами аравакської сім'ї, мешканці внутрішніх областей — карибськими. У 1498 році Христофор Колумб досяг берегів сучаного Суринаму під час третьої експедиції до Нового Світу. Після довготривалої перерви, у кінці 16 століття європейці зацікавилися Гвіаною через чутки про казкову країну Ельдорадо. Згодом, незважаючи на марні пошуки золота, було відкрито торгівельні факторії вздовж Атлантичного узбережжя.

Перше постійне поселення було засноване на річці Суринам 1551 року нідерландськими купцями. Країна перейшла до Іспанії наприкінці 16 століття, 1630 року була захоплена англійцями, які через певний час за мирним договором у Бреді (1667 рік) передали Суринам Голландії в обмін на Новий Амстердам (тепер — Нью-Йорк).

Перші колоністи включали в себе чимало голландських та італійських євреїв, що втікали від переслідувань з боку інквізиції. 1685 року на річці Суринам за 55 км на південний схід від сучасного Парамарібо ними було засновано нову колонію Йоденсаванне (Єврейська Саванна). Суринам перебував під управлінням Голландської Вест-Індської компанії до 1794 року і з тих пір залишався колонією Нідерландів (за винятком двох коротких періодів у 1799—1802 і 1804—1814, коли був захоплений Англією).

Економіка спиралася на плантаційне господарство, через що до колонії завозилися раби з Африки. Разом із головною культурою, цукровим очеретом, на плантаціях вирощували кавове і шоколадне дерева, індиго, бавовник, зернові культури. Плантаційне господарство розширювалося до 1785 року, коли на території Суринаму вже існували 590 плантацій, з яких на 452 обробляли цукровий очерет та інші товарні культури, а на інших — культури для внутрішнього споживання. До 1860 року через занепад кількість плантацій цукрового очерету зменшилася до 87, а у 1940 році їх було всього чотири.

Головними в ієрархії, що склалася в тодішньому суринамському суспільстві, були порівняно малочисельні європейці, переважно колоніальні чиновники, купці та плантатори. У складі європейського населення переважали голландці, але були також німці, французи та англійці. Нижче розташовувався шар вільних креолів, що включав нащадків від шлюбів європейців з невільницями і рабів, які купили чи здобули свободу. Найнижчу і найчисленнішу категорію суспільства складали раби, що поділялися на невільників, завезених із Африки (що було легальним до 1804 року, проте де-факто тривало до 1820), а також народжених у Суринамі.

Рабовласницька система в Суринамі відрізнялася особливою жорстокістю. Раби не мали жодних прав, а ідея колоніальних законів полягала у повній ізоляції невільників від решти населення та наданні рабовласникам необмеженої влади над ними. Через це раби за можливості тікали від своїх господарів углиб країни і створювали власні поселення в лісах (за що отримали назву «лісові негри»).

Після скасування рабства в колоніях Англії (1833) та Франції (1848) голландці вирішили послідувати їх прикладу. Однак через думки, що звільнені раби не матимуть бажання працювати на плантаціях, після скасування було прийнято рішення: звільнені раби повинні відпрацювати на колишніх плантаціях десять років за мінімальну плату. Декрет про скасування рабства було прийнято 1863 року. Багато з них після звільнення переселилися до Парамарибо, де праця краще оплачувалася та були перспективи отримання освіти. Переважно вони ставали слугами, робітниками, торговцями та вважалися за представників шару вільних креолів, а їх нащадки — іноді вчителями початкових шкіл і дрібними чиновниками. Наприкінці 19 століття деякі креоли задля збору каучуку та видобутку золота подалися у внутрішні області країни.

Довгий час на чолі Суринаму перебував призначений метрополією губернатор, при якому функціонували дві ради, що обиралися місцевими виборцями і затверджування голландською владою. За реформою 1866 року ради замінив парламентом, хоча губернатор залишав за собою право накладати вето на будь-які рішення органу. Початково у виборах брали участь лише ті, хто проходив суворий майновий та освітній ценз, але згодом цей ценз пом'якшувався. Втім, електорат не перевищував 2% населення до 1949 року, коли було запроваджено загальне виборче право.

1954 року Суринам отримав автономію у складі Королівства Нідерландів. Проте за вибори губернатора та контроль оборони і зовнішньої політики й надалі відповідала метрополія, а електорат обирав парламент і уряд.

Дезі Баутерсе

25 лютого 1980 року в Суринамі було здійснено військовий переворот. Він був організований 34-річним старшим сержантом Дезі Баутерсе (тренером армійської баскетбольної команди) за допомогою ще 15 сержантів. Баутерсе почав правити Суринамом як диктатор, як голова створеної ним Національної Військової Ради (присвоївши собі військове звання підполковника — найвище в суринамської армії). Він розпустив парламент, скасував конституцію, ввів у країні надзвичайний стан і створив спеціальний трибунал, який розглядав справи членів колишнього уряду і підприємців.

Баутерсе проголосив «програму морального оздоровлення суринамської нації». Кілька діячів колишнього уряду було страчено. У відповідь на це Нідерланди припинили надавати фінансову допомогу Суринаму. Тим часом Баутерсе став націоналізувати промисловість Суринаму. Після цього в Суринамі виникли великі економічні труднощі (виробництво продукції різко знизилося), почалися страйки і акції протесту населення.

1986 року в Суринамі почалася партизанська війна проти режиму Баутерсе. Її організував Ронні Брюнсвейк, один із 15 сержантів, які брали участь у перевороті під керівництвом Баутерсе. Брюнсвейк після перевороту не був підвищений у званні, тому він, будучи «лісовим негром», звинуватив режим Баутерсе (креола-мулата) в расизмі та створив із «лісових негрів» партизанську армію, що активно діяла на сході Суринаму.

1987 року Баутерсе погодився на відновлення конституції та проведення виборів за умови, що він залишається главою збройних сил Суринаму.

1990 року Баутерсе знову скинув обраний уряд, проте в 1991 дозволив провести нові вибори і перестав бути правителем Суринаму. З тих пір Суринамом керують коаліційні уряди. Економічна ситуація в Суринамі покращилася в результаті диверсифікації господарства та розробки родовищ нафти.

З 1991 по 1996 рік президентом країни був Рональд Венетіан. З 1996 по 2000 — Жюль Вейденбос, з 2000 року по 2010 рік — знову Рональд Венетіан. 25 травня 2010 року відбулися чергові вибори до парламенту, в результаті яких перемогла керівна Національна Демократична партія та її кандидат на пост президента — колишній правитель Дезі Баутерсе. [3]

Географія. Природа[ред.ред. код]

Топографічна карта Суринаму

Див. також: Географія Суринаму, Геологія Суринаму.

Б.ч. території країни знаходиться на північному сході Гвіанського плоскогір'я (вис. до 1280 м). На півночі — низовина. Клімат Суринаму субекваторіальний, вологий і жаркий. Річки: Корантейн, Мароні, Суринам, Коппенаме, Гран-Ріо, Маровейне.

На території Суринаму виділяють прибережну Гвіанську низовину, пояс саван і пояс тропічних лісів Гвіанського плоскогір'я. Гвіанська низовина шириною від 25 км на сході до 80 км на заході складена алювіальними і морськими пісками і глинами. Поверхня плоска заболочена, місцями перетнута береговими валами і розчленована річками.

Економіка[ред.ред. код]

Див. Економіка Суринаму

Загальна характеристика господарства: Суринам — аграрно-промислова країна. ВВП (1992) — $ 1,7 млрд темп зростання ВВП — (-3,2 % у 1992 р і +3,9 % у 2000 р)%. ВВП на душу населення (1992) — $3700. Основні галузі промисловості: гірнича, алюмінієва харчова, рибна. Партнери по імпорту та експорту: США, Норвегія, Нідерланди, Тринідад і Тобаго, Японія, Бразилія та ін. Експортує алюміній, боксити, глинозем, рис, лісоматеріали, банани і креветки. Імпортує продукцію машинобудування, нафту, сталь і прокат, сільськогосподарські продукти і споживчі товари. 50 % імпорту надходить зі США, а інша частина — з Бразилії, країн ЄС і Карибського співтовариства.

Див. також: Корисні копалини Суринаму, Історія освоєння мінеральних ресурсів Суринаму, Гірнича промисловість Суринаму.

Політичний устрій[ред.ред. код]

Суринам за формою правління є республікою. Глава держави і уряду — президент, що обирається парламентом на 5-річний термін (кількість термінів президентства необмежена). З серпня 2010 року — Дезі Баутерсе.

Парламент — однопалатні Державні збори, 51 депутат, обирається населенням на 5-річний термін.

За результатами виборів у травні 2010:

  • Мега-комбінація (у тому числі Національно-демократична партія) — 23 депутати
  • Новий фронт за демократію і розвиток — 14 депутатів
  • А-комбінація — 7 депутатів
  • Народний альянс за прогрес — 6 депутатів
  • Партія за демократію і розвиток через єдність — 1 депутат

Культура[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г «Suriname». International Monetary Fund. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2010-04-21. 
  2. «Human Development Report 2010». United Nations. 2010. Архів оригіналу за 2011-08-21. Процитовано 2010-11-05. 
  3. Partei Ex-Diktator Bouterses gewinnt Parlamentswahl(нім.)