Ішемічний інсульт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ішемічний інсульт (інфаркт мозку)
Комп'ютерна томограма головного мозку, яка демонструє інфаркт правої півкулі головного мозку (на зображенні розташований зліва)
Комп'ютерна томограма головного мозку, яка демонструє інфаркт правої півкулі головного мозку (на зображенні розташований зліва)
Спеціальність неврологія
Препарати dantrolened[1], Альтеплаза[2], Аторвастатин[2], Ривароксабан[2], Цилостазол[2] і клопідогрель[2]
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-11 8B11.5
МКХ-10 I63
OMIM 601367
eMedicine neuro/
MeSH D002544
SNOMED CT 432504007
CMNS: Cerebral infarction у Вікісховищі

Ішемічний інсульт (інфаркт мозку) — гостре порушення мозкового кровообігу внаслідок дефіциту надходження артеріальної крові до головного мозку, що призводить до його гіпоксії та розвитку ділянок некрозу. Виникає переважно внаслідок оклюзій кровоносних судин.

Причини[ред. | ред. код]

Під час аналізу, заснованого на сукупності дослідження, проведеного в групі хворих в Оксфорді (n = 209), була створена оцінна шкала ABCD для визначення високого ризику інсульту (Rothwell, 2005; клас B). При комплексному аналізі виділено 5 основних незалежних факторів високого ризику розвитку ІІ:

  • вік старше 60 років;
  • цукровий діабет;
  • ТІА (транзиторна ішемічна атака), що триває понад 10 хвилин;
  • ТІА зі слабкістю (один із симптомів);
  • ТІА з порушенням мови.

Патогенез[ред. | ред. код]

Патофізіологічні механізми загибелі нервових клітин[ред. | ред. код]

Під час ішемічного інсульту клітина може загинути двома основними шляхами — некрозом та апоптозом[3][4][5][6]. Перший шлях домінує в гостру фазу ішемічного інсульту (перші декілька хвилин) в ділянці з найбільш критичним кровопостачанням. Ця ділянка в подальшому стане ядром інфаркту.[4][6][7][8][9] Довкола ядра інфаркту розташована пенумбра — ділянка, у якій ішемія не настільки критична. Нейрони тут функціонально неактивні, проте зберігають свою клітинну цілісність[7][10]. У пенумбрі клітини можуть загинути двома способами (як некрозом, так і апоптозом), адже патологічні реакції, які йдуть у ішемізованій клітині, є неспецифічними для якогось певного шляху[5][11][12], проте панівним шляхом є саме апоптоз[6][9][12][13]. Апоптоз також є домінантним шляхом у випадку віддаленої загибелі клітин, як може виникнути у ділянці, яка короткочасно була піддана ішемії[5]. Певна частина клітин також гинуть шляхом некроптозу[3][5] та автофагії[5][14].

Стадії патогенезу[ред. | ред. код]

Розрізняють три фази у патогенезі ішемічного інсульту:

  • гостру (до декількох хвилин) — клітини набрякають, їхні мітохондрії руйнуються, клітини гинуть та формують ядро інфаркту;
  • підгостру (до 6 годин) — явище періінфарктної деполяризації, збільшення розмірів ядра інфаркту за рахунок пенумбри;
  • віддалену (від декількох днів до декількох тижнів) — вазогенний набряк, запалення, віддалений апоптоз.

Ішемічний каскад[ред. | ред. код]

Ішемічний каскад — це сукупність реакцій, які виникають за умов ішемії та ведуть до пошкодження клітин мозку. Ці реакції можуть привести як до некрозу, так і до розвитку апоптозу. Вони йдуть як у ядрі інфаркту, так і у пенумбрі, проте різняться тривалістю перебігу.[5][11][15]

У нормі нейрони велику кількість енергії використовують для функціонування іонних насосів, найважливішим з яких є натрій-калієвий насос. Це забезпечує стабільну концентрацію іонів у клітині та поза нею, що потрібно для збудження нейронів (деполяризації та реполяризації). Проте ці насоси потребують енергії яка утворюється при розщепленні зв'язків АТФ. В умовах ішемії (порушення постачання кисню, глюкози та інших поживних речовин) синтез АТФ порушується, що в свою чергу веде до порушення в іонному гомеостазі — аноксичної деполяризації (зміни заряду мембрани в умовах нестачі кисню).[10][16][17] Калій, якого багато у клітині, виходить з неї, а натрій та хлор, яких багато поза клітиною, прямують у клітину. Надмір натрію провокує підвищення осмолярності цитоплазми клітини, що у свою чергу веде до входження у клітину великої кількості води — розвивається цитотоксичний набряк, або набухання клітини.[18][19] Проте цитотоксичний набряк сам не викликає набряк мозку, який можна візуалізувати на КТ чи МРТ, а лише після того, як до нього приєднаються іонний та вазогенний набряки. Перший виникає разом із набуханням клітин, якщо збережений хоча б якийсь кровотік (найхарактерніше для пенумбри) та за непошкоженого гемато-енцефалічного бар'єру (ГЕБ). Його суть полягає в тому, що переміщення натрію та хлору в клітину спричиняє дефіцит цих іонів у позаклітинному середовищі, який нівелюється надходженням іонів з кровоносних судин. Ці іони «тягнуть» за собою воду.[16][20] Через 4–6 годин пошкоджуються елементи ГЕБ, велика кількість рідини прямує в позаклітинний простір і розвивається таке пізнє ускладнення, як вазогенний набряк. Свого піку він сягає на 2-4 добу та суттєво збільшує об'єм мозку. Вазогенний набряк у свою чергу погіршує перфузію та може провокувати дислокацію мозку.[16][19]

Деполяризація спричиняє викид нейронами із своїх пресинаптичних закінчень великої кількості глутамату — збудливого нейромедіатора, який дуже поширений в ЦНС. Його стає дуже багато (нейроглія, яка його поглинає після виділення, також пошкоджена), а у великих кількостях він є токсичним. У випадку глутамату така токсичність називається ексайтотоксичністю: медіатор приєднюється до NMDA- та AMPA-рецепторів та провокує вхід великої кількості кальцію, який у свою чергу активує велику кількість ферментів (фосфоліпаз, ендонуклеаз, протеїнкіназ та протеаз).[21][22][23] Загалом ексайтотоксичність запускає ланцюг реакцій, які наведені нижче.

  • Активовані ферменти пошкоджують клітинні структури, а також запускають пероксидне окислення з утворенням вільних радикалів, які ще більше пошкоджують клітину[18][21].
  • Вільні радикали та надмір кальцію пошкоджують мітохондрії — «енергетичний» центр клітини. Залежно від інтенсивності ішемії (ядро інфаркту чи пенумбра), мітохондрії можуть ушкоджуватися повністю (веде до некрозу), або частково, коли через збільшену проникність з них виділяються проапоптичні фактори (наприклад, апоптоз-індукуючий фактор)[5][19][24].
  • Ексайтотоксичність також провокує стрес еноплазматичного ретикулума, який може проявлятися пригніченням синтезу білка чи синтезом стресових білків та білків неправильної будови. Наявність неправильних білків також провокує апоптоз.[19][25]
  • Разом з кальцієм у клітину заходить велика кількість цинку, який у свою чергу потенціює утворення вільних радикалів та ушкодження мітохондрій, а також, незалежно від мітохондріальної дисфункції, запускає апоптоз[21][22].

Вище перелічені механізми належать до внутрішніх механізмів активації апоптозу. Окрім внутрішніх механізмів, апоптоз у зоні ішемії також провокується зовнішніми механізмами — стимуляцією рецепторів Fas, TNFαR, а в зоні ішемії ще й TLR2, TLR4 та NOTCH-1.[19][26]

Кальцій потрапляє в клітину й іншим, незалежним від глутамату, шляхом — активацією протонактивованих іонних каналів (канали, які активуються при більш кислому середовищі). Кислим середовище в клітині стає через те, що при дефіциті кисню, окислення глюкози закінчується анаеробним шляхом, при якому окрім двох молекул АТФ утворюється піруват. Глутамат також стимулює виділення кальцію, який у великих кількостях міститься в ендоплазматичному ретикулумі. Таким чином, рівень кальцію у клітині зростає завдяки декільком механізмам.[11][27][22]

На перебіг інсульту впливає ще один патофізіологічний механізм — запалення. Свого піку воно сягає на сьому добу. У місці ішемії відбувається підвищена експресія генів, які кодують NF-κB, TNF-α, IL-1β, IL-6, білки теплового шоку. Спочатку активується мікроглія, яка виконує роль імунної системи в головному мозку, а згодом в речовину мозку потрапляються чужорідні клітини — нейтрофіли, лімфоцити, моноцити та макрофаги. Останні є найчисленнішими клітинами на сьомий день інсульту. У мозок вони потрапляють завдяки підвищеній експресії генів, що кодують молекули міжклітинної адгезії (виробляються ендотелієм).[5][18][19][28] Запалення має негативний вплив: імунні клітини виділяють вільні радикали, які ще сильніше пошкожують і так пошкоджену тканину.[5][28]

Клінічні ознаки[ред. | ред. код]

При тромбозі розвиток захворювання поступовий, часто під час сну. Відмічається період передвісників у вигляді запаморочення, короткочасної слабкості та оніміння в кінцівках. Вогнищеві симптоми розвиваються зазвичай при збереженій свідомості. При інсульті в басейні середньої мозкової артерії спостерігається déviation conjuguée.

Емболія виникає при ендокардитах, миготливій аритмії. Вогнищеві симптоми з'являються швидко, часто з виникненням короткочасної втрати свідомості, іноді фокальні судомні напади.

Діагностика[ред. | ред. код]

Пацієнт повинен бути невідкладно обстежений на місці (клінічна картина ТІА або іншого захворювання) або при вступі в стаціонар. У стаціонарі обов'язкові такі діагностичні заходи:

  • якщо симптоматика припускає наявність ішемії в зоні сонної артерії, проводиться ультразвукове дослідження (УЗД), КТ-ангіографія або магнітно-резонансна ангіографія (МРА);
  • контроль серцевого ритму;
  • при підозрі на кардіоемболію — ехокардіографія (ЕхоКГ).

Лабораторні аналізи:

Електрокардіографія (ЕКГ).

Візуалізація головного мозку і судин (Douglas, 2003; клас D):

Лікування[ред. | ред. код]

Зауважте, Вікіпедія не дає медичних порад!
Якщо у вас виникли проблеми зі здоров'ям — зверніться до лікаря.

Специфічна терапія гострого ішемічного інсульту включає:

Протипоказане введення нефракціонованого гепарину, гепарину низької молекулярної маси і гепариноїдів.[29]

Не рекомендується для лікування пацієнтів в гострому періоді інсульту застосування лікарських засобів, використання яких може мати негативні наслідки або негативно вплинути на клінічний перебіг гострого періоду ішемічного інсульту, а саме:

  1. Розчинів глюкози.
  2. Діуретиків (осмотичних у вигляді розчинів та фуросеміду).
  3. Колоїдних розчинів для гемодилюції.
  4. Вазоактивних препаратів (препарати барвінку, пентоксифілін).
  5. Препаратів блокаторів кальцієвих каналів короткої дії для корекції системного АТ (ніфедипін) та корекції внутрішньомозкової гемодинаміки в гострому періоді ІІ (німодипін).[29]

Не підтверджена в гострому періоді ішемічного інсульту клінічна ефективність призначення спазмолітиків, антиоксидантів, препаратів, які впливають на метаболізм (мілдронат), препаратів бурштинової кислоти, токоферолу, ноотропних засобів, глюкокортикоїдів, нейропротекторів.[29]

Прогноз[ред. | ред. код]

Визначається локалізацією і об'ємом інфаркту, виразністю набряку мозку, а також наявністю супутніх захворювань і / або розвитком ускладнень протягом інсульту (пневмонія, пролежні, уросепсис і ін.). У перші 30 днів помирає близько 15-25 % хворих. Смертність вище при атеротромботичному та кардіоемболічному інсультах, і становить лише 2 % при лакунарному.

Тяжкість і прогресування інсульту часто оцінюють, використовуючи стандартизовані вимірювачі, наприклад, шкалу інсульту Національного Інституту Здоров'я (NIH) [60].

Причина смерті в половині випадків — набряк мозку і викликана ним дислокація структур мозку, в інших випадках — супутні тяжкі ускладнення, як от пневмонія, серцеві захворювання, емболія легеневої артерії, ниркова недостатність або септицемія. Значна частина (40 %) летальних результатів виникає в перші 2 доби захворювання і пов'язана з великими розмірами зони інфаркту та набряком мозку.

Ішемічний інсульт, за даними досліджень Британського інституту медицини, в 3 з 10 випадків у сукупності з атеросклерозом (особливо характерно для людей від 75 років), може паралізувати роботу легенів через недостатній кровообіг в них, що, через 30-90 днів після перенесеного інсульту, призведе до обструкції легенів, кашлю, гарячки, та в кінцевому рахунку викличе пневмонію або розмноження бактерій. Внаслідок цього може пройти відмирання і / або роз'їдання легеневих тканин, і легені не зможуть більше виконувати свої функції, що призведе до смерті.

У перший місяць після ішемічного інсульту близько 60-70 % хворих, які вижили, мають значні інвалідизуючі неврологічні розлади. Через 6 місяців після інсульту інвалідизуючі неврологічні розлади залишаються у 40 % хворих, які вижили, до кінця року — у 30 %. Чим більш значний неврологічний дефіцит спостерігається до кінця першого місяця після інсульту, тим менш імовірне повне відновлення.

Повторний ішемічний інсульт виникає приблизно у 30 % хворих в період 5 років після першого інсульту

Див. також[ред. | ред. код]

Виноски[ред. | ред. код]

  1. ↑ NDF-RT
  2. ↑ а б в г д Drug Indications Extracted from FAERS — doi:10.5281/ZENODO.1435999
  3. ↑ а б Grotta, 2015, с. 62.
  4. ↑ а б Brainin, 2014, с. 7-8.
  5. ↑ а б в г д е ж и к Matthias Endres, Ulrich Dirnagl, Michael A. Moskowitz (2008). The ischemic cascade and mediators of ischemic injury. Handbook of Clinical Neurology (англ.) 92: 31–41. 
  6. ↑ а б в Andrew Bivard; Neil Spratt; Christopher R Levi; Mark W Parsons (2011). Time to Dispense with the Clock and Move to Tissue-based Decision Making?. Expert Review of Cardiovascular Therapy (англ.) 9 (4): 451–461. 
  7. ↑ а б Caplan, 2009, с. 50.
  8. ↑ Brad R.S. Broughton; David C. Reutens; Christopher G. Sobey (2009). Apoptotic Mechanisms After Cerebral Ischemia. Stroke (англ.) (40): 331–339. doi:10.1161/STROKEAHA.108.531632. 
  9. ↑ а б Natan Bornstein. Stroke: Practical Guide for Clinicians. — Karger, 2009. — 24-25 с. — ISBN 978-3805590990.
  10. ↑ а б Яворська В.О., Фломін Ю.В. Специфічне лікування ішемічного інсульту: нейропротекція. Новости медицины и фармации. Архів оригіналу за 10 листопада 2015. Процитовано 10 листопада 2015. 
  11. ↑ а б в Brainin, 2014, с. 18.
  12. ↑ а б Grotta, 2015, с. 68.
  13. ↑ Tiina Sairanen, Marja-Liisa Karjalainen-Lindsberg, Anders Paetau, Petra Ija¨s and Perttu J. Lindsberg (2006). Apoptosis dominant in the periinfarct area of human ischaemic stroke — a possible target of antiapoptotic treatments. Brain (англ.) 129: 189–199. doi:10.1093/brain/awh645. 
  14. ↑ Grotta, 2015, с. 67.
  15. ↑ Alexander Kunz, Ulrich Dirnagl, Philipp Mergenthaler (2010). Acute pathophysiological processes after ischaemic and traumatic brain injury. Best Practice & Research Clinical Anaesthesiology (англ.) 24 (4): 495–509. doi:10.1016/j.bpa.2010.10.001. 
  16. ↑ а б в Alexander S. Thrane, Vinita Rangroo Thrane, Maiken Nedergaard (2014). Drowning stars: reassessing the role of astrocytes in brain edema. Trends in Neuroscience (англ.) 37 (11): 620–628. doi:10.1016/j.tins.2014.08.010. 
  17. ↑ Brainin, 2014, с. 12-14.
  18. ↑ а б в Prabal Deb, Suash Sharma, K.M. Hassan (2010). Pathophysiologic mechanisms of acute ischemic stroke: An overview with emphasis on therapeutic significance beyond thrombolysis. Pathophysiology (англ.) 17 (3): 197–218. doi:10.1016/j.pathophys.2009.12.001. 
  19. ↑ а б в г д е Brainin, 2014, с. 20-21.
  20. ↑ Kristopher T. Kahle, J. Marc Simard, Kevin J. Staley, Brian V. Nahed, Pamela S. Jones, Dandan Sun (2009). Molecular Mechanisms of Ischemic Cerebral Edema: Role of Electroneutral Ion Transport (англ.) 24 (4). с. 257–265. doi:10.1152/physiol.00015.2009. Архів оригіналу за 9 березня 2016. Процитовано 12 листопада 2015. 
  21. ↑ а б в Brainin, 2014, с. 19.
  22. ↑ а б в Grotta, 2015, с. 71-72.
  23. ↑ В.О. Малахов, В.О. Монастирський, В.С. Личко, Г.М. Завгородня, І.Р. Скрипченко, А.В. Гетманенко (2011). Патогенетичні ланки ішемічного інсульту. Новости медицины и фармации. Архів оригіналу за 17 листопада 2015. Процитовано 12 листопада 2015. 
  24. ↑ Н. Р. Сохор, С. І. Шкробот (2014). Мітохондріальна дисфункція у гострий період ішемічного інсульту. Український неврологічний журнал 3–4 (32-33): 22–27. 
  25. ↑ Scott A. Oakes, Feroz R. Papa (2015). The Role of Endoplasmic Reticulum Stress in Human Pathology. Annual Review of Pathology: Mechanisms of Disease (англ.) 10: 173–194. doi:10.1146/annurev-pathol-012513-104649. 
  26. ↑ Grotta, 2015, с. 63-66.
  27. ↑ Grotta, 2015, с. 68-70.
  28. ↑ а б Grotta, 2015, с. 75-76.
  29. ↑ а б в г Міністерство охорони здоров’я (2012). УНІФІКОВАНИЙ КЛІНІЧНИЙ ПРОТОКОЛ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ "Ішемічний інсульт". http://mtd.dec.gov.ua/index.php/uk/. Міністерство охорони здоров’я. Архів оригіналу за 12 липня 2018. Процитовано 12 лютого 2019. 
  30. ↑ Сучасні погляди на лікування ішемічного інсульту. Медична газета "Здоров'я України". 1 грудня 2018. Архів оригіналу за 13 лютого 2019. Процитовано 12 лютого 2019. 
  31. ↑ Watanabe, Kazutoshi (2018). Насколько эффективен эдаравон при лечении острого ишемического инсульта и бокового амиотрофического склероза? (російською). Міжнародний неврологічний журнал 6 (100). Архів оригіналу за 12 лютого 2019. Процитовано 12 лютого 2019. 

Джерела[ред. | ред. код]

  • Michael Brainin, Wolf-Dieter Heiss. Textbook of Stroke Medicine. — Cambridge : Cambridge University Press, 2014. — 421 с. — ISBN 978-1107047495. (англ.)
  • Bo Norrving. Oxford Textbook of Stroke and Cerebrovascular Disease. — Oxford : Oxford University Press, 2014. — 304 с. — ISBN 978-0199641208. (англ.)
  • Louis Caplan. Caplan's Stroke: A Clinical Approach. — 4th. — Philadelphia : Saunders, 2009. — 688 с. — ISBN 978-1416047216. (англ.)
  • James C. Grotta, Gregory W Albers, Joseph P Broderick, Scott E Kasner, Eng H Lo, A David Mendelow, Ralph L Sacco, Lawrence. Stroke: Pathophysiology, Diagnosis, and Management. — 6th. — Elsevier, 2015. — 1504 с. — ISBN 978-0323295444. (англ.)
  • Julien Bogousslavsky, Louis R. Caplan. Stroke Syndromes. — 2nd. — Cambridge : Cambridge University Press, 2001. — 770 с. — ISBN 978-0521771429. (англ.)

Посилання[ред. | ред. код]

неврологічний молоточок Це незавершена стаття з неврології.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Перегляд цього шаблону
  Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ішемічний_інсульт&oldid=38869546