Велика Австралійська затока
| англ. Great Australian Bight | |
|---|---|
 | |
| Велика Австралійська затока. Фото 2002 року. | |
| 33°00′ пд. ш. 130°00′ сх. д. / 33.000° пд. ш. 130.000° сх. д. | |
| Частина від | Індійський океан |
| Океан | Індійський океан |
| Прибережні країни | .svg){kind=small} Австралія |
| Регіон | Австралія |
| Площа | 484 000 км² |
| Довжина берегової лінії | 1 160 км км |
| Максимальна глибина | 5 080 м |
| Вливаються | |
| Міста та поселення | Аделаїда |
| ідентифікатори і посилання | |
| P3006/ідентифікатор Marine Regions Geographic | 4276 |
| GeoNames | 2078067 |
| У проєкті OpenStreetMap | ↑80500 ·R (Австралія) |
  Велика Австралійська затока Велика Австралійська затока (Австралія) | |
 | |
 Велика Австралійська затока у Вікісховищі | |
Вели́ка Австралі́йська зато́ка (англ. Great Australian Bight) — затока Індійського океану біля південного узбережжя Австралії. Затока утворилася близько 50 мільйонів років тому, коли Гондвана розпалася і Антарктида відокремилася від Австралії[1][2].
Довжина узбережжя становить 1160 км. Для берегової лінії Великої Австралійської затоки характерні берегові скелі (до 60 м заввишки), піщані пляжі та скелясті тераси. У бухту Вілсон впадає річка Денмарк. У східній частині затоки в сушу глибоко вдаються затоки Спенсер і Сент-Вінсент[3].
Рівнина Налларбор, яка лежить на північ від берегової лінії затоки, є колишнім морським дном, піднятим під час міоцену. Складена з вапняку, вона дуже плоска і має посушливий клімат, який характеризується мінімальною кількістю атмосферних опадів і високими літніми температурами. Рівнина не має поверхневого стоку, але має розвинену підземну карстову дренажну систему. На північ від Нулларбора лежить Велика пустеля Вікторія, яка має поверхневу систему стоку, але всі її тимчасові річки закінчуються в численних невеликих солоних озерах. Відсутність поверхневого стоку і поживних речовин на березі призводить до того, що навіть відносно мілководні ділянки Великої австралійської затоки, як правило, мають низький вміст поживних речовин і є оліготрофними, на відміну від багатьох інших континентальних шельфів. Цим обумовлена бідність флори і фауни вод затоки.
Європейці вперше дослідили затоку 1627 року, коли голландський мореплавець Франсуа Тіссен пропливав західним краєм затоки. Згодом берегову лінію затоки детально нанесла на карту англійська експедиція Метью Фліндерса у 1802 році, яка здійснила подорож навколо Австралії.
Межі Великої Австралійської затоки різняться в різних джерелах.
Міжнародна гідрографічна організація визначає межі Великої Австралійської затоки у такий спосіб:[4]
- На півночі. Південне узбережжя Австралії.
- На півдні. Лінія, що з'єднує мис Вест-Кейп-Хау 35°08′ пд. ш. 117°37′ сх. д. / 35.133° пд. ш. 117.617° сх. д. у Західній Австралії з мисом Саут-Вест-Кейп острова Тасманія.
- На сході. Лінія від мису Отвей (штат Вікторія) до острова Кінг і звідти до мису Грім (крайня північно-західна точка Тасманії).
Австралійська гідрографічна служба визначає затоку меншої площі — від мису Пейслі (Західна Австралія) до мису Карно (півострів Ейр, Південна Австралія), які розташовані на відстані 1160 км один від одного.
Площа 484 тис. км².
Глибина затоки до 5080 м.
Припливи до 3,6 м.
Зручних бухт немає.
Найбільший порт — Аделаїда.
Острови: архіпелаг Решерш (острови Саут-Іст та інші) на заході затоки, архіпелаг Ньютс, острів Сент-Франсіс, острови Інвестігейтор (острів Фліндерс та інші) — на сході. За даними Міжнародної картографічної організації, найбільшим островом затоки є острів Кенгуру, але австралійська гідрографічна служба не включає острів до складу затоки.
Акваторія затоки лежить у субтропічному кліматичному поясі[5]. У зимові місяці переважають тропічні повітряні маси, які зумовлюють ясну тиху теплу (або спекотну) погоду; в літні — помірні повітряні маси, які формують прохолодну дощову вітряну погоду. Наявні значні сезонні коливання температури повітря і кількості атмосферних опадів. На північному узбережжі, де відчутний вплив континенту, доволі спекотна зима й прохолодне літо[6].
Протягом багатьох років у водах затоки проводився лов риби (в основному австралійського тунця), вівся китобійний промисел і видобуток молюсків.
Дослідження в області нафти і газу були проведені в районі Великої Австралійської затоки у кінці 1960-х років[7]. Цілий ряд нафтових компаній, включаючи BP і Chevron, представили свої проєкти щодо подальшого дослідження затоки. Ці пропозиції полягали в бурінні розвідувальних свердловин у південній частині затоки, починаючи з 2017 року. 11 жовтня 2016 року BP відмовилася від своїх планів щодо буріння свердловин.
-
Велика Австралійська затока (2015 рік) -
Острів Пірсон. -
Острів Грінлі. -
Національний парк Коффін-Бей. -
Пляж і вапнякові скелі у національному парку Коффін-Бей. -
Національний парк Кейп-Арід.
- ↑ Australia in time and space (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 3 жовтня 2016. Процитовано 30 травня 2017.
- ↑ Dispersal of Gondwanaland. Архів оригіналу за 16 травня 2019. Процитовано 30 травня 2017.
- ↑ За даними Міжнародної гідрографічної організації, Австралійська гідрографічна служба не включає ці затоки до складу Великої Австралійської затоки
- ↑ Limits of Oceans and Seas, 3rd edition (PDF). International Hydrographic Organization. 1953. Архів оригіналу (PDF) за 8 жовтня 2011. Процитовано 6 лютого 2010.
- ↑ Атлас 7 клас. Географія материків і океанів. / Укладач Скуратович О. Я. — К. : ДНВП «Картографія», 2008.
- ↑ (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
- ↑ Petroleum Exploration in the Great Australian Bight / Government of South Australia. Архів оригіналу за 7 листопада 2016. Процитовано 19 червня 2017.
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1978. — Т. 2 : Боронування — Гергелі. — 542, [2] с., [30] арк. іл. : іл., портр., карти + 1 арк с. — С. 148.
- Уайз Э. Большой атлас мира. — Reader's Digest, 2007. — С. 78. — 400 с. — ISBN 978-5-89355-169-3 (рос.)
- Велика Австралійська затока // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
- Great Australian Bight (bay, Australia) [Архівовано 12 жовтня 2019 у Wayback Machine.] // «Encyclopaedia Britannica» (англ.)
- Австралийский Большой залив [Архівовано 20 березня 2017 у Wayback Machine.] // Большая Советская энциклопедия. — М. : Советская энциклопедия (рос.)
 | |
|---|---|
| Тематичні сайти | |
| Словники та енциклопедії | |
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль |
