Перейти до вмісту

Єзупіль

Координати: 49°2′30″ пн. ш. 24°46′49″ сх. д. / 49.04167° пн. ш. 24.78028° сх. д. / 49.04167; 24.78028
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
селище Єзупіль
Герб
колишній Домініканський костел в Єзуполі
колишній Домініканський костел в Єзуполі
колишній Домініканський костел в Єзуполі
Країна Україна Україна
Область Івано-Франківська область
Район Івано-Франківський район
Тер. громада Єзупільська селищна громада
Код КАТОТТГ UA26040150010063512 Редагувати інформацію у Вікіданих
Основні дані
Засновано 1435
Статус із 2024 року
Площа 28.22 км²
Населення ▼ 2 753 (01.01.2022)[1]
Густота 105,5 осіб/км²;
Назва мешканців єзуполя́нин
єзуполя́нка
єзуполя́ни
Поштовий індекс 77411
Телефонний код +380 3436
Географічні координати 49°2′30″ пн. ш. 24°46′49″ сх. д. / 49.04167° пн. ш. 24.78028° сх. д. / 49.04167; 24.78028
Висота над рівнем моря 260 м
Водойма Бистриця, Дністер


Відстань
Найближча залізнична станція: Єзупіль
До райцентру:
 - фізична: 16 км
 - автошляхами: 19 км
До обл. центру:
 - фізична: 14 км
 - залізницею: 16 км
 - автошляхами: 19 км
Селищна влада
Адреса 77411, Івано-Франківська обл., Тисменицький р-н, смт. Єзупіль, вул. Бандери, 50
Карта
Єзупіль. Карта розташування: Україна
Єзупіль
Єзупіль
Єзупіль. Карта розташування: Івано-Франківська область
Єзупіль
Єзупіль
Мапа

Єзупіль у Вікісховищі

Єзупіль (за часів СРСР — Жовтень) — селище Івано-Франківського району Івано-Франківської області. Центр Єзупільської селищної громади. Розташоване на злитті річки Бистриця у Дністер. Єзупіль визнано одним із найдавніших поселень Галицького Придністров'я[2].

Історія

[ред. | ред. код]

Чешибіси

[ред. | ред. код]

Власником села Чешибісів був шляхтич Ян Розумек з Клечова, який разом з дружиною Анною продали у 1435 році маєток шляхтичу, краківському хорунжому Павлу з Вроцімович гербу Півкозич, від якого маєток у 1437 році набув Міхал Бучацький[3].

7 листопада 1435 — перша відома письмова згадка про село (лат. villa), яке тоді називалося Чешибісами (Чешибіш), у записі № 32 «Найдавніших записів галицьких судів 1435—1475 років»[4].

У часи власности Бучацьких сільце стало, за свідченням історика Яна Длуґоша, містечком[5]. Чешибіси були укріплені дерев'яно-земляною фортецею (неподалік — переправа через стратегічно важливий Дністер).

Після одруження Анни з Бучацьких, дочки Пйотра, внучки Міхала, село як посаг перейшло до Яна Каменецького. Від нього маєтність успадкував син Миколай (пом. 1519 — наприкінці червня 1513 р. призначений на праві «доживоття» буським старостою; помер бездітним), потім — найстарша дочка краківського воєводи Миколая Каменецького Анна, дружина лелювського старости Станіслава Спинка з Бондкува[6] пол. Bądków; мешкала тут постійно[7]). Овдовівши, бл. 1530 вдруге вийшла за графа Яна Тенчинського. Єзупільські маєтності успадкували також її сини від першого чоловіка.

Згодом власником Чешибісів став Марцін Зборовський. Невідомо, як він придбав маєток, власником якого перед ним був граф Анджей Тенчинський. Одна з перших відомостей про посідання М. Зборовським маєтку в Чешибісах — 1550 рік. Анджей Тенчинський тривалий час робив напади на маєтки М. Зборовського, викрадав його підданих, нищив посіви. У 1558 році разом з озброєними шляхтичами та слугами на возах зробив напад на містечко в час відсутності дідича, пограбував міщан, знищив посіви, плоти, токи. Конфлікти тривали до смерті М. Зборовського (1565). Маєток посів його син Кшиштоф (місто, села Ганусівці, Побережжя, Ястребець, Селець, Старе Село, Богородчани), який осів тут, повернувшись з-за кордону.

20 січня 1591 король Сигізмунд III Ваза у Варшаві видав привілей, яким підтвердив, що зняття баніції з шляхтича Кшиштофа Зборовського не означає втрату Якубом Потоцьким прав власності на Чешибіси[8].

У Чешибісах був дерев'яний замок, у якому власник Якуб Потоцький оборонявся від татар[9].

1594-го татари спалили місто під час нападу на Галичину через прорахунки коронного командування[10].

Єзупіль

[ред. | ред. код]

Згідно з народним переказом, під час наїзду татар польський шляхтич Якуб Потоцький втікав від них на своєму коні-румакові. Він переплив Дністер, але кінь ніяк не міг вскочити на стрімкий берег. Воєвода вигукнув: «Єзус-Марія!» — кінь виніс його на суходіл. На подяку Богові воєвода дав обітницю заснувати на обох берегах Дністра міста[11].

1597 року містечко перейменували (стараннями власника Якуба Потоцького) на Єзупіль.

16 червня 1608 року Стефан Потоцький, молодший брат Якуба Потоцького, видав дарчу грамоту оо. домініканцям, за якою вони отримали місце (ґрунт) на побудову костелу та кляштора (монастиря) в Золотому Потоці[12].

Власником (дідичем) Єзуполя був Миколай Потоцький — син Якуба Потоцького, тому в деяких документах підписувався «Миколай на Єзуполі Потоцький»[13], був похований в домініканському костелі містечка.

1671 Ульріх фон Вердум подав такий опис міста:

«Місто належить до Покуття. Належить генералові Подільських земель Миколаю Потоцькому, а перед 1671 р. належало його брату — коронному писарю Якубу Потоцькому. Біля Єзуполя є кам'яний замок; Домініканський монастир із гарно збудованим кам'яним костелом, обнесеним оборонним ровом. Місто обнесене земляними валами та ровом з невеликими бастіонами. В місті та передмісті знаходяться три руські церкви. Місто забудоване переважно дерев'яними будинками».

19 вересня 1676 — завойоване турецько-татарськими військами під час Польсько-турецької війни 1672—1676 років[14].

Греко-католицька церква

Пізніше, у XVI—XVII століттях, тут збудували замок. Тепер на його місці стоїть колишній домініканський костел. Є дані, що тут був також оборонний домініканський монастир, заснований дідичем Якубом Потоцьким, у якому той був похований[15]. У будівництві мурованого замку (на місці дерев'яного) та костелу, ймовірно, брав участь львівський зодчий Павло Римлянин[16].

За однією з версій, тут народився Памво Беринда.

У XIX столітті Єзупіль був містечком Станиславівського повіту. На той час воно мало власну печатку зі складним символом: бича голова, під якою — колісний плуг; обабіч плуга — сокира й ціп, нижче — перехрещені граблі й коса. Під час першої світової війни містечко опинилося на театрі військових дій. 23 липня 1917 року було остаточно звільнене з російської окупації. Після окупації Західноукраїнської Народної Республіки поляками в 1919 році в містечку був адміністративний центр ґміни Єзуполь та відділку поліції.

У радянські часи селище називалося Жовтень. Рішенням Верховної Ради України від 9 липня 2003 року йому офіційно повернено історичну назву (де-факто раніше).

Злочини НКВС

[ред. | ред. код]

У 1944—1956 роках в селищі була в'язниця Жовтневого районного відділу НКВС. Тут, неподалік лікарні, була знайдена вже друге масове поховання жертв сталінських репресій[17].

Перше виявили на початку 90-х років минулого століття, де було виявлено 46 скелетів. Закопували закатованих людей у рові. Тіла складали один на одного, інколи навіть у шість шарів. Їх пересипали вапном, щоб скоріше розклалися і не було чути трупного запаху. В окремих черепах виявлено кульові отвори та знайдено біля кісткових залишків гільзи від куль.

Другу могилу виявлено у 2014 році. Ідентифіковано 225 скелетів, у тому числі 54 дитячих. Розкопки ще не завершено, оскільки на похованнях нині розташовані гаражі лікарні, а інша частина залишків закатованих — під дорогою. Відповідно до норм міжнародного та українського законодавства на такі «особливо небезпечні злочини проти миру та безпеки людства» не поширюється термін давності їх скоєння[18].

Населення

[ред. | ред. код]

Чисельність

[ред. | ред. код]
Зміна чисельності містечка
1959[19] 1970[19] 1979[19] 1989[19] 2001[19]
3 371 ▲ 3 447 ▲ 3 545 ▼ 3 407 ▼ 3 074
2003[19] 2004[19] 2005[19] 2006[19] 2007[19]
▼ 3 032 ▬ 3 027 ▲ 3 040 ▲ 3 047 ▼ 3 029
2008[19] 2009[19] 2010[19] 2011[20] 2012[21]
▼ 2 998 ▬ 2 989 ▬ 2 985 ▼ 2 978 ▼ 2 944
2013[22] 2014[23] 2015[24] 2016[25] 2017[26]
▼ 2 920 ▼ 2 881 ▼ 2 863 ▼ 2 845 ▼ 2 833
2018[27] 2019[28] 2020[29] 2021[30] 2022[31]
▼ 2 812 ▬ 2 807 ▬ 2 803 ▼ 2 792 ▼ 2 753

Мова

[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[32]:

Мова Кількість Відсоток
українська 3009 99.44%
російська 14 0.46%
угорська 1 0.04%
польська 1 0.03%
румунська 1 0.03%
Усього 3026 100%

Архітектура

[ред. | ред. код]

Пам'ятки

[ред. | ред. код]

Єзупільські історико-архітектурні пам'ятки:

Пам'ятники

[ред. | ред. код]
Докладніше: Пам'ятники Єзуполя

У селищі встановлено десять пам'ятників і погрудь видатних діячів України (Тараса Шевченка, Івана Франка — обидва 2000, Памва Беринди — 2008), меморіалів воїнів ОУН-УПА, єзупільчан, що загинули у Другій світовій війні, жертв НКВС, скульптура «Скорботної матері».

Видатна роль у встановленні єзупільських пам'ятників належить єзупільчанину, меценатові Володимиру Семеновичу Войцюку (1930—2010, виїхав, працював у США). Його заходами, коштом в Єзуполі були встановлені пам'ятники видатним українцям, 2005 року єзупільці встановили пам'ятник меценату.

Відомі люди

[ред. | ред. код]

Народилися

[ред. | ред. код]

Пов'язані

[ред. | ред. код]

Поховані

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2022 року (PDF)
  2. ↑ Маріямпіль і Єзупіль визнані найдавнішими поселеннями Галицького Придністров'я. Архів оригіналу за 13 серпня 2020. Процитовано 27 вересня 2015.
  3. ↑ Czołowski A. Z przeszłości Jezupola i okolicy… — S. 7.
  4. ↑ Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej: z archiwum tak zwanego bernardyńskiego we Lwowie w skutek fundacyi śp. Alexandra hr. Stadnickiego. T. 12, Najdawniejsze zapiski sądów halickich 1435-1475 [Архівовано 9 січня 2021 у Wayback Machine.]. — Lwów: skł. gł. w księg. Seyfartha i Czajkowskiego, 1887. — t. 12. — № 32. — S. 3.
  5. ↑ Czołowski A. Z przeszłości Jezupola i okolicy… — S. 14.
  6. ↑ Boniecki A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Cz. 1. — T. 2. — S. 217. (пол.)
  7. ↑ Czołowski A. Z przeszłości Jezupola i okolicy… — S. 23—24.
  8. ↑ Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej : z archiwum tak zwanego bernardyńskiego we Lwowie w skutek fundacyi śp. Alexandra hr. Stadnickiego. T. 10, Spis oblat zawartych w aktach grodu i ziemstwa lwowskiego [Архівовано 9 січня 2021 у Wayback Machine.]. — Lwów: skł. gł. w księg. Seyfartha i Czajkowskiego, 1884. — t. 10. — S. 162. (пол.) (лат.)
  9. ↑ М. Балінський, Т. Ліпінський Старожитня Польща… — Варшава, 1845. — Т. ІІ, ч. 2. — С. 720[недоступне посилання]. (пол.)
  10. ↑ Сергій Леп'явко Северин Наливайко // Володарі гетьманської булави: Історичні портрети / Автор передмови В. А. Смолій. — К.: Варта, 1994. — 560 с. — С. 61. — ISBN 5-203-01639-9.
  11. ↑ В. Стецюк (упорядник). Культурні ґрона Дністра. Мультинаціональна культурна спадщина Наддністрянщини. — Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2001.
  12. ↑ T. H. Skrzypecki Potok Złoty na tle historii polskich kresów południowo-wschodnich. — Opole: Solpress, 2010. — S. 20. — ISBN 978-83-927244-4-5. (пол.)
  13. ↑ Akta grodzkie i ziemskie: z archiwum ziemskiego we Lwowie w dalszym ciągu wydawnictwa fundacyi Al. hr. Stadnickiego. T. 24, Lauda sejmikowe halickie 1575—1695 [Архівовано 9 січня 2021 у Wayback Machine.]. — Lwów: Tow. Naukowe: z zasiłkiem Funduszu Kultury Narodowej, 1931. — t. 24. — S. 296, 517. (пол.)(лат.)
  14. ↑ T. H. Skrzypecki Potok Złoty na tle historii polskich kresów południowo-wschodnich. — Opole: Solpress, 2010. — S. 66. — ISBN 978-83-927244-4-5. (пол.)
  15. ↑ Zaucha T. Kościoł parafialny p. w. Narodzenia Najśw. Panny Marii i Św. Szczepana pierwszego męczenika w Potoku Złotym // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków: Antykwa, drukarnia Skleniarz, 2010. — Cz. I, tom 18. — S. 193.— ISBN 978-83-89273-79-6. (пол.)
  16. ↑ В. Вуйцик Зодчий Павло Римлянин // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — 2004. — № 14. — С. 46.
  17. ↑ У Єзуполі перепоховали 250 жертв НКВС, серед яких — 54 дитини. Архів оригіналу за 21 жовтня 2017. Процитовано 21 вересня 2015.
  18. ↑ Ярослав Коретчук опублікував імена сорока катів, відповідальних за знищення в'язнів у Єзуполі. Список. Архів оригіналу за 26 липня 2017. Процитовано 27 вересня 2015.
  19. ↑ а б в г д е ж и к л м н п Населення міст і містечок України. pop-stat.mashke.org (англ.). Процитовано 14 серпня 2024.
  20. ↑ Населення України на 1 січня 2011 року. db.ukrcensus.gov.ua. Процитовано 14 серпня 2024.
  21. ↑ Населення України на 1 січня 2012 року. db.ukrcensus.gov.ua. Процитовано 14 серпня 2024.
  22. ↑ Населення України на 1 січня 2013 року. db.ukrcensus.gov.ua. Процитовано 14 серпня 2024.
  23. ↑ Населення України на 1 січня 2014 року. db.ukrcensus.gov.ua. Процитовано 14 серпня 2024.
  24. ↑ Населення України на 1 січня 2015 року. db.ukrcensus.gov.ua. Процитовано 14 серпня 2024.
  25. ↑ Населення України на 1 січня 2016 року. db.ukrcensus.gov.ua. Процитовано 14 серпня 2024.
  26. ↑ Населення України на 1 січня 2017 року. db.ukrcensus.gov.ua. Процитовано 14 серпня 2024.
  27. ↑ Населення України на 1 січня 2018 року. db.ukrcensus.gov.ua. Процитовано 14 серпня 2024.
  28. ↑ Населення України на 1 січня 2019 року. db.ukrcensus.gov.ua. Процитовано 14 серпня 2024.
  29. ↑ Населення України на 1 січня 2020 року. db.ukrcensus.gov.ua. Процитовано 14 серпня 2024.
  30. ↑ Населення України на 1 січня 2021 року. db.ukrcensus.gov.ua. Процитовано 14 серпня 2024.
  31. ↑ Населення України на 1 січня 2022 року. db.ukrcensus.gov.ua. Процитовано 14 серпня 2024.
  32. ↑ Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
  33. ↑ Єзупіль, Церква Св. Миколи 1888. Архів оригіналу за 11 січня 2017. Процитовано 10 січня 2017.
  34. ↑ Встановити істину допомагають відгуки читачів. Архів оригіналу за 10 грудня 2014. Процитовано 5 березня 2016.
  35. ↑ Бірчак Володимир Проти закону // Великий неспокій. — К.: Україна, 1992. — 431 с. — С. 19—25. — ISBN 5-319-01070-2.
  36. ↑ W. Majewski. Potocki Jakub h. Pilawa (ok. 1554—1613) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław-Warszawa-Kraków-Gdańsk-Łódź, 1984. — t. XXVIII/1, zeszyt 116. — 178 s. — S. 22. (пол.)

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Єзупіль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Єзупіль&oldid=46457157