Єзупіль

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Єзупіль
UKR Jezupol COA.png
Герб
[[Зображення:
Колишній Домініканський Костел в Єзуполі
|300px|none| ]]
Країна Україна Україна
Область Івано-Франківська область
Район/міськрада Тисменицький район
Рада Єзупільська селищна рада
Код КОАТУУ: 2625855300
Основні дані
Засноване 1435
Статус від 1940 року
Площа 28,22 км²
Населення 2978 (01.01.2011)[1]
Густота 105,5 осіб/км²
Поштовий індекс 77411
Телефонний код +380 3436
Географічні координати 49°02′30″ пн. ш. 24°46′49″ сх. д. / 49.04167° пн. ш. 24.78028° сх. д. / 49.04167; 24.78028Координати: 49°02′30″ пн. ш. 24°46′49″ сх. д. / 49.04167° пн. ш. 24.78028° сх. д. / 49.04167; 24.78028
Висота над рівнем моря 260 м
Водойма Бистриця, Дністер.
Відстань
Найближча залізнична станція: Єзупіль
До райцентру:
 - фізична: 16 км
 - автошляхами: 19 км
До обл. центру:
 - фізична: 14 км
 - залізницею: 16 км
 - автошляхами: 19 км
Селищна влада
Адреса 77411, Івано-Франківська обл., Тисменицький р-н, смт. Єзупіль, вул. Бандери, 50
Карта
Єзупіль (Україна)
Єзупіль
Єзупіль
Єзупіль (Івано-Франківська область)
Єзупіль
Єзупіль

Commons-logo.svg Єзупіль у Вікісховищі

Єзупіль (пол. Jezupol, за часів СРСР — Жовтень) — селище міського типу Тисменицького району Івано-Франківської області. Розташоване на злитті річки Бистриця у Дністер.

Історія[ред.ред. код]

[2]. Єзупіль визнано одним із найдавніших поселень Галицького Придністров’я.

Чешибіси[ред.ред. код]

7 листопада 1435 — перша письмова згадка про село (лат. villa), яке тоді називалося Чешибіси (Чешибіш), в записі № 32 «Найдавніших записів галицьких судів 1435–1475 років»[3].

У ті часи сільце було укріплене дерев'яно-земляною фортецею (неподалік — переправа через стратегічно важливий Дністер). Було власністю Бучацьких, від яких після заміжжя Анни (доньки Петра, внучки Міхала Бучацького) перейшло до Яна Каменецького. Згодом власником Чешибісів був Марцін Зборовський, після його смерти син Кшиштоф.

20 січня 1591 король Сіґізмунд III Ваза у Варшаві видав привілей, яким підтвердив, що зняття баніції з шляхтича Кшиштофа Зборовського не означає втрату Якубом Потоцьким прав власності на Чешибіси[4]

У Чешибісах був дерев'яний замок, в якому власник Якуб Потоцький оборонявся від татар.[5]

1594-го татари спалили місто під час нападу на Галичину через прорахунки коронного комадування.[6]

Назва Єзупіль[ред.ред. код]

Згідно з народною легендою, під час наїзду татар польський шляхтич Якуб Потоцький втікав від них на своєму коні-румакові. Він переплив Дністер, але кінь ніяк не міг вскочити на стрімкий берег. Воєвода вигукнув: «Єзус-Марія!» — кінь виніс його на суходіл. На подяку Богові воєвода дав обітницю заснувати на обох берегах Дністра міста[Джерело?].

1597 містечко перейменували (стараннями власника Якуба Потоцького) на Єзупіль.

16 червня 1608 Стефан Потоцький, молодший брат Якуба Потоцького, видав дарчу грамоту оо. домініканцям, за якою вони отримали місце (ґрунт) на побудову костелу та кляштора (монастиря) в Золотому Потоці[7].

Власником (дідичем) Єзуполя був Миколай Потоцький — син Якуба Потоцького, тому в деяких документах підписувався «Миколай на Єзуполі Потоцький»,[8] був похований в домініканському костелі містечка.

1671 Ульріх фон Вердум подав такий опис міста: «Місто належить до Покуття. Належить генералові Подільських земель Миколаю Потоцькому, а перед 1671 р. належало його брату — коронному писарю Якубу Потоцькому. Біля Єзуполя є кам'яний замок; Домініканський монастир із гарно збудованим кам'яним костелом, обнесеним оборонним ровом. Місто обнесене земляними валами та ровом з невеликими бастіонами. В місті та передмісті знаходяться три руські церкви. Місто забудоване переважно дерев'яними будинками».

19 вересня 1676 — завойоване турецько-татарськими військами під час Польсько-турецької війни 1672–1676 років[9].

« Під час одного наїзду татар якийсь польський воєвода (каетан) тікав від них на своєму коні-румакові. Він переплив Дністер, але кінь ніяк не міг вскочити на стрімкий берег. Воєвода вигукнув: «Єзус-Марія!» — і кінь виніс його на берег. На подяку Богові воєвода заснував на обох берегах міста Єзупіль і Маринопіль (Маріампіль)".  »

[10]

  Домініканський собор в Єзуполі
Колишній домініканський костел

Пізніше, в XVIXVII ст., тут збудували замок. Тепер на його місці стоїть колишній домініканський костел. Є дані, що тут був також оборонний домініканський монастир, заснований дідичем Якубом Потоцьким, в якому той був похований[11]. У будівництві мурованого замку (на місці дерев'яного) та костелу, ймовірно, брав участь львівський зодчий Павло Римлянин[12]

За однією з версій, тут народився Памво Беринда.

У XIX столітті Єзупіль вважався містечком Станіславівського повіту. На той час воно мало власну печатку зі складним символом: бича голова, під якою — колісний плуг; обабіч плуга — сокира й ціп, нижче — перехрещені граблі й коса.

Після окупації Західноукраїнської Народної Республіки поляками в 1919 році в містечку був осередок ґміни Єзуполь та постерунку поліції.

У радянські часи селище називалося Жовтень. Рішенням Верховної Ради України від 9 липня 2003 р. йому офіційно повернуто історичну назву (де-факто раніше).

Злочини НКВС[ред.ред. код]

Із 1944 по 1956 в селищі була в'язниця Жовтневого районного відділу НКВС. Тут, неподалік лікарні, була знайдена вже друга могила жертв сталінських репресій[13].

Першу виявили на початку 90-х років минулого століття, де було виявлено 46 скелетів. Закопували закатованих людей у рові. Тіла складали один на одного, інколи навіть у шість шарів. Їх пересипали вапном, щоб скоріше розклалися і не було чути трупного запаху. В окремих черепах виявлено кульові поранення та знайдено біля кісткових залишків гільзи від куль.

Другу могилу виявлено у 2014 році. Ідентифіковано 225 скелетів, у тому числі 54 дитячих. Розкопки ще не завершено, оскільки на похованнях нині стоять гаражі лікарні, а інша частина залишків закатованих — під дорогою. Відповідно до норм міжнародного та українського законодавства на такі «особливо небезпечні злочини проти миру та безпеки людства» не поширюється термін давності їх скоєння[14].

Повінь[ред.ред. код]

У кінці липня 2008 селище зазнало збитків внаслідок сильної повені. Була підтоплена низка господарських угідь та житлових будинків. Для ліквідації наслідків повені в п'яти західних областях Верховна Рада внесла поправки до державного бюджету, якими передбачалося виділення 5 млрд грн на допомогу і відбудову зруйнованого стихією.

Архітектура[ред.ред. код]

Пам'ятки[ред.ред. код]

Єзупільські історико-архітектурні пам'ятки:

Пам'ятники[ред.ред. код]

Є 10  пам'ятників і погрудь видатних діячів України (Тараса Шевченка, Івана Франка — обидва 2000, Памва Беринди — 2008), меморіалів воїнів ОУН-УПА, Радянської армії, жертв НКВД, скульптура «Скорботної матері».

Видатна роль у встановленні єзупільських пам'ятників належить єзупільчанину, меценатові Володимиру Семеновичу Войцюку (1930–2010, виїхав, працював у США). Його заходами, коштом в Єзуполі були встановлені пам'ятники видатним українцям, 2005 року єзупільці встановили пам'ятник меценату.

Відомі люди[ред.ред. код]

Народились[ред.ред. код]

  • Володимир Войцюк — відомий на Івано-Франківщині меценат, член Спілки краєзнавців Прикарпаття (19302010); викладав у місцевій школі і похований тут, допомагав матеріально у створенні патріотичних кінострічок «Голод-33» та «Нескорений», будівництві пам'ятників Тарасові Шевченку, Іванові Франку, Памві Беринді (Єзупіль), бронзового монумента з нагоди 85-річчя проголошення ЗУНР та погруддя ученого-пасічника Петра Прокоповича (м. Івано-Франківськ), подарував образ Богородиці новозбудованій церкві у районі Пасічній. За значний особистий внесок у розвиток національної культури Володимир Войцюк отримав високу державну нагороду — орден «За заслуги» ІІІ ступеня та був нагороджений Папою Римським Бенедиктом XVI орденом Святого Сильвестра.
  • Галібей Михайло Павлович — український громадський, кооперативний діяч, підприємець.
  • Петрушевич Іван — український письменник, сценарист, перекладач, громадсько-культурний діяч української діаспори в Америці (псевдонім: Е. Van Pedroe-Savidge).

Пов'язані[ред.ред. код]

Поховані[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
  2. Маріямпіль і Єзупіль визнані найдавнішими поселеннями Галицького Придністров’я
  3. Akta grodzkie i ziemskie, T.12, s.3, №32
  4. Акти ґродські та земські. — Львів, 1884. Т. 10. — C. 162 (пол.) (лат.)
  5. М. Балінський, Т. Ліпінський. Старожитня Польща… — Варшава, 1845. Т. ІІ, ч. 2. — С. 720 (пол.)
  6. Сергій Леп'явко. Северин Наливайко // Володарі гетьманської булави: Історичні портрети / Автор передмови В. А. Смолій. — К.: Варта, 1994. — 560 с. — С. 61. ISBN 5-203-01639-9
  7. T. H. Skrzypecki. Potok Złoty na tle historii polskich kresów południowo-wschodnich. — Opole: Solpress, 2010. — S. 20. ISBN 978-83-927244-4-5
  8. Акти ґродські і земські. — Львів, 1931. Т. 24.- С. 296, 517] (пол.) (лат.)
  9. T. H. Skrzypecki. Potok Złoty na tle historii polskich kresów poludniowo-wschodnich. — Opole: Solpress, 2010. — С. 66. ISBN 978-83-927244-4-5
  10. В. Стецюк (упорядник). Культурні ґрона Дністра. Мультинаціональна культурна спадщина Наддністрянщини. — Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2001.
  11. Zaucha T. Kościoł parafialny p. w. Narodzenia Najśw. Panny Marii i Św. Szczepana pierwszego męczenika w Potoku Złotym // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków: Antykwa, drukarnia Skleniarz, 2010. — Cz. I, tom 18. — С. 193 ISBN 978-83-89273-79-6
  12. В. Вуйцик. Зодчий Павло Римлянин // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — 2004. — № 14. — С. 46.
  13. У Єзуполі перепоховали 250 жертв НКВС, серед яких — 54 дитини.
  14. Ярослав Коретчук опублікував імена сорока катів, відповідальних за знищення в'язнів у Єзуполі. Список
  15. Бірчак Володимир. Проти закону / Великий неспокій. — К.: Україна, 1992. — 431 с. — С. 19-25. ISBN 5-319-01070-2
  16. W. Majewski. Potocki Jakub h. Pilawa (ok. 1554–1613) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław; Warszawa; Kraków; Gdańsk; Łódź, 1984.— t. XXVIII/1, zeszyt 116. — 178 s. (пол.) S. 22

Посилання[ред.ред. код]