Дмитрівка (Києво-Святошинський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Дмитрівка
сільська рада
сільська рада
Країна Україна Україна
Область Київська область
Район/міськрада Києво-Святошинський
Рада/громада Дмитрівська сільська рада
Код КОАТУУ 3222484401
Облікова картка gska2.rada.gov.ua 
Locator Dot2.gif
Розташування села Дмитрівка
Основні дані
Засноване початок 20 століття
Населення 2 107 чоловік (2001)
Площа 5,217 км²
Густота населення 403,87 осіб/км²
Поштовий індекс 08112
Телефонний код +380 4598
День села 8 листопада
Географічні дані
Географічні координати 50°27′11″ пн. ш. 30°11′26″ сх. д. / 50.45306° пн. ш. 30.19056° сх. д. / 50.45306; 30.19056Координати: 50°27′11″ пн. ш. 30°11′26″ сх. д. / 50.45306° пн. ш. 30.19056° сх. д. / 50.45306; 30.19056
Середня висота
над рівнем моря
164 м
Місцева влада
Адреса ради с. Дмитрівка, вул. Садова, 2
Сільський голова Дідич Тарас Тарасович
Карта
Дмитрівка is located in Україна
Дмитрівка
Дмитрівка
Дмитрівка is located in Київська область
Дмитрівка
Дмитрівка

Дми́трівка — село в Україні, в Києво-Святошинському районі Київської області, центр сільської ради. Населення — 2 107 чоловік (2001).

Історія[ред.ред. код]

Територія нинішнього села в давнину була лісова і болотиста. Це було улюблене місце полювання київських князів. Її заселення почалося в середині 19 століття, з будівництвом залізниці КиївЛьвів, яку назвали Варшавською. Спочатку біля неї виникали поштові станції та заїжджі двори, а пізніше — і перші поселення, що поступово перетворились на хутори, і тільки на початку 20 століття — в села. Проте по-справжньому інтенсивно вони стали заселятися лише після революції 1907–1907 років, під час столипінських реформ. Тоді народилося і село Дмитрівка. Свою назву отримало від імені Дмитра Харченка — управителя землями цукрозаводчика Миколи Терещенка. Припускають, що це він погодився оформити громаду документально, а за цю послугу попросив назвати поселення його іменем.

За іншою версією, село отримало назву від першої криниці, яку в 1905 році на місці джерела викопав Дмитро Кокот зі своїми сусідами і яку всі назвали Дмитровою. Ця криниця, що знаходиться на межі багатоповерхового масиву вулиці Садової й городів жителів вулиці Мічуріна, ще й досі багата на воду навіть в спекотні літні дні.

Заснували село заможні переселенці з села Мотижин (нині Макарівського району), з Васильківського району та міста Боярки. Це сім'ї Кокотів, Петровських, Іванчуків, Скиб, Степаненків, Данченків, Бондарів, Савенків. Основними їх заняттями були тваринництво та бджільництво.

Радянська влада[ред.ред. код]

Після Жовтневого перевороту, на території села був створений колгосп «Зоря». Незгідних з колективізацією виселяли в Ірпінь, Бучу та до Сибіру. Трохима Дмитровича Кокота, що мав дві хати, переселили в погріб, а в його будинках організували школу і дитсадок.

В роки Голодомору, живучи невеликим поселенням серед лісів і займаючись тваринництвом і бджільництвом, жителі села не постраждали.

В роки радянсько-німецької війни 32 мешканця села загинули на полях битв. В боях за відвоювання Дмитрівки загинули лейтенант Василь Фонікійович Большаков та сержант Леонід Павлович Лісін, уродженці Горьковської області, сержант Халім Зукариайович Мусаєв із Чити, Іван Петрович Кабаруца з Кіровоградщини, лейтенант Єфрем Володимирович Рожко із Миколаївської області. Всі вони перепоховані після війни в Братській могилі села.

В січні 1960 року, на базі місцевого колгоспу «Зоря», яким на той час керував ветеран війни Дмитро Макарович Шаповалов, було створене дослідне господарство «Дмитрівка» Українського науково-дослідного інституту садівництва південного відділення ВАСПЛ. Вже навесні 1961 року на 143 гектарах піщаної землі було посаджено сади. В 1966 році вони дали перший врожай.

Під час керування господарством Кузьмою Михайловичем Качайленко, до села було прокладено шлях з твердим покриттям, збудовано дитсадок, школу, лазню, ферми, склади, їдальню, гуртожитки, перші багатоквартирні будинки.

Будинок культури

За успіхи господарства багато його працівників удостоєні державних нагород. Орденом Трудового Червоного Прапора нагороджені: А. П. Бесмертний, Н. А. Подлюк, О. П. Бондар, Н. І. Салюк, І. П. Томченко, В. В. Мрскалюк; орденом Трудової Слави — В. В. Рудик; орденом «Знак Пошани» — І. К. Радченко, К. Ф. Веремієнко.

При наступних керівниках господарства — Андрієві Павловичеві Безсмертному і Валерію Івановичу Власову збудовано сучасний культурно-спортивний комплекс: Дмитрівський будинок культури, двоповерхове приміщення сільської ради, нові багатоквартирні будинки, у село проведено газ.

У 1983 році, недалеко від села, за лісом, утворене допоміжне господарство — «Дмитрівка—2», яке в народі назвали «Кубою». Воно збудувало чотириповерховий 180-ти квартирний житловий масив вулиці Садової і ще один дитячий садочок, який передано молодшим класам місцевої школи.

Роки незалежної України[ред.ред. код]

Церква Різдва Богородиці

За роки незалежності заасфальтовано майже всі вулиці сіл Дмитрівської сільської ради, збудовано храм Різдва Богородиці, споруджено 7 міні-котелень для приміщень соціальної сфери. Працює єдиний в районі сільський громадський банно-пральний комплекс.

Дослідне господарство «Дмитрівка» має в користуванні 135 га саду, 25 га ягідників та 5 га полуниці. Навесні 2006 року закладено сад українсько-польської дружби, посаджено 0,5 га полуниці італійських сортів, нові сорти малини, розпочато закладку 1,5 га саду груш та 1,5 га саду слив, реконструйовано тракторну бригаду.

Сучасність[ред.ред. код]

У Дмитрівському Будинку культури діють майже 20 колективів художньої самодіяльності, серед яких — Народний фольклорно-етнографічний ансамбль «Дмитрівчанка», яким керував Заслужений артист України, сопілкар Євген Миколайович Бобровніков; чотири дитячих зразкових колективи:

  • Зразковий ансамбль спортивно-бального танцю «Парадайс» (керівник А. М. Дітковська);
  • Зразковий самодіяльний хореографічний ансамбль «Любисток» (керівник Н. А. Делієргієва);
  • Зразкова самодіяльна вокальна студія естрадного співу «Барви» (керівник О. А. Іванчук);
  • Зразкова самодіяльна художня студія «Веселка» (керівник Н. В. Нечай).

З 1996 року на базі Будинку культури працює Дмитрівське творче об'єднання дітей та молоді «Ауровіль», яке проводить фестивалі дітей і молоді «Ауровіль», що стали міжрегіональними, випускає літературно-мистецькі альманахи творчості дітей та молоді.

На території сільради діє об'єднання територіальних громад «Дмитрівка», виходить місцевий інформаційний бюлетень «Дмитрівський вісник». Навколо сіл сільради створено лісопаркову зону. У Будинку культури діє кімната-музей Є. М. Бобровнікова.

Пам'ятки[ред.ред. код]

В околицях села розташований лісовий заказник місцевого значення «Гореницький»[1].

Персоналіїї[ред.ред. код]

У селах Дмитрівської сільської ради проживає понад 20 митців (поетів, письменників, художників, композиторів).

Тільки художниця, вчитель Дмитрівської загальноосвітньої школи Наталія Нечай, та поет, директор Дмитрівського будинку культури Володимир Бубир у творчій співдружності видали 6 авторських книг та 2 альманахи творчості дітей та молоді «Ауровіль».

Український поет, представник покоління двотисячників, Степан Дупляк є лауреатом та переможецем багатьох літературних премій і конкурсів, зокрема лауреатом Всеукраїнської літературної премії імені Олександра Олеся.

Вчитель, ветеран радянсько-німецької війни Гаврило Маркович Андрусенко написав повість і десяток оповідань.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]