Зоровий нерв

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Зоровий нерв
Лівий зоровий нерв і зорові тракти.
Вигляд людського мозку знизу з поміченими черепними нервами.
Латинська назва Nervus opticus
Грей subject #197 882
MeSH Зоровий+нерв

Зоровий нерв (лат. nervus opticus) — II пара черепних нервів у людини та хребетних. За своєю функцією нерв є чутливим, а саме нервом спеціальної чутливості (SSA, від англ. special somatic afferent). Свій початок бере в сітківці (англ. retina), від гангліонарних клітин. Волокна в складі нерва, а опісля в складі зорових шляхів, прямують до кіркового центру зору, який розміщений в потиличній частці кори головного мозку. Залежно від масштабу ушкодження нерва, можуть виникати як погіршення, так і повна втрата зору.

Ембріогенез в людини[ред.ред. код]

На 4 тижні внутрішньоутробного розвитку в передньому мозку (лат. prosencephalon), у ділянці, яка згодом перетвориться на проміжний мозок (лат. diencephalon), виникають два бічних вип'ячування, які починають віддалятися від нього. Ці вип'ячування називаються зоровими міхурцями (лат. vesiculae opticae), вони є основою розвитку структур очей. Зорові міхурці розташовані на периферії, у порівнянні з ЦНС, та з'єднюються з нею завдяки стеблеподібним утворам – зоровим ніжкам (лат. pedunculi optici). Зорова ніжка в подальшому стає основою формування зорового нерва. Зорові міхурці починають інвагінувати (вгинатися), допоки не утвориться зорова чаша (лат. caliculus ophthalmicus). У чаші утворюються два відокремлені простором шари, які згодом з'єднюються. Ці шари дають початок клітинам сітківки, серед яких є гангліонарні клітини, аксони яких формуватимуть майбутній зоровий нерв. Клітини-попередниці гангліонарних клітин появляються ще на 4 тижні, проте сформовані гангліонарні клітини з'являються тільки на 7 тижні. Спершу вони появляються довкола ділянки майбутнього диска зорового нерва, пізніше їх знаходять і на периферії сітківки.

На 4 тижні інвагінація відбувається також в нижніх відділах зорового міхурця та зорової ніжки. У щілину, яка утворюється внаслідок цього процесу, лягає попередниця гіалоїдної артерія (лат. arteria hyaloidea). Краї щілини змикаються і утворюється замкнутий стовбур із артерією в середині. З 8 тижня аксони гангліонарних клітин проростають у товщі зорової ніжки у напрямку до ЦНС. Аксони здатні рухатися крізь тканини завдяки наявності у них філоподій – специфічних відростків, які забезпечують проникнення аксонів все глибше і глибше у прилеглі тканини. Факторами, які визначають напрямок росту та проникнення відростків, є адгезивні молекули. Вони поділяються на атраканти (сімейства ламінінів та нетринів), у напрямку до яких аксони проростатимуть, та репеленти (сімейство ефринів та семафоринів), які мають протилежну дію. Спільна дія цих факторів сприяє правильному проростанню відростків, їх правильному розташуванню у нерві та правильному формуванню центральних шляхів. Кількість аксонів у нерві стрімко зростає до 16 тижня (приблизно 3,7 мільйонів), а потім, до 33 тижня, стрімко зменшується (1,1 мільйон) завдяки апоптозу.

Мієлінізація нерва розпочинається від ділянки зорового перехрестя та прямує до очного яблука, до решітчастої пластинки. Процес стартує на сьомому місяці, на восьмому місяці практично весь нерв мієлінізований, проте утворення мієліну остаточно припиняється тільки на першому місяці життя.

На 18 тижні можна чітко розрізнити три оболони нерва та їх простори.

Анатомія[ред.ред. код]

Хід нерва[ред.ред. код]

Частини зорового нерва: 1 – внутрішньоочна частина, 2 – очноямкова, 3 – канальна, 4 – внутрішньочерепна

Приблизна довжина нерва складає 5 см[1] (довжина може коливатися від 3,5 до 5,5 см[2]) і в ньому топографічно можна розрізнити чотири частини[1][3]:

  • внутрішньоочну (лат. pars intraocularis);
  • очноямкову (лат. pars orbitalis);
  • канальну (лат. pars canalicularis);
  • внутрішньочерепну (лат. pars intracranialis).

Внутрішньоочна частина та зоровий диск[ред.ред. код]

Внутрішньоочна частина повністю розташована в очному яблуці і є найкоротшою з усіх чотирьох вище наведених[3]. Її довжина – 0,1 см, діаметр – 0, 118 - 0, 175 см[2].

При огляді очного дна можна побачити диск зорового нерва (лат. discus nervi optici). Диском зорового нерва називають ту ділянку очного дна, в якій аксони гангліонарних клітин усієї сітківки збираються разом та направляються з ока, формуючи нерв[4]. Часом зоровим диском називають всю внутрішньоочну частину, хоча це не зовсім вірно. Ще одним можливим синонімом для цього відділу та зорового диску є термін «сосочок» (лат. papilla nervi optici).[2]

При огляді диск зорового нерва має рожевий колір, зазвичай овальної або круглої форми. Внутрішня частина диску є білого кольору та називається фізіологічною чашею. В диску прийнято розрізняти скроневу та носову частини.[4] Зсередини диск покритий мембраною Елшніга – астроцитарною плівочкою, яка відділяє диск від склистого тіла.[5]

На лівому зображенні – зріз через диск зорового нерва. На правому зображенні – праворуч можна побачити диск зорового нерва з дещо білішою центральною частиною – фізіологічною чашею, в центрі зображення жовта пляма, очне дно без патологічних змін.

По відношеню до решітчастої пластинки (місце, через яке нерв покидає очне яблуко) склери (лат. lamina cribrosa sclerae) та згідно з особливостями кровопостачання внутрішньоочну частину ділять на ще три частини: передпластинчасту (лат. pars prelaminaris), внутрішньопластинчасту (лат. pars intralaminaris) та запластинчасту (лат. pars retrolaminaris). Опісля починається очноямкова частина нерва.[3][6][7]

Очноямкова частина нерва[ред.ред. код]

Ця частина розміщена в очній ямці, в ретробульбарній жировій клітковині (жирова клітковина позаду ока), та є найдовшою серед усіх частин нерва[8]. Її довжина приблизно 2,5 – 2,6 см[2]. При цьому, довжина орбіти приблизно на 0,5 – 0,6 см менша за довжину цієї частини. Через це нерв дещо звисає та набуває S-подібної форми.[3] Під час руху очей, завдяки цьому звисанню, нерв не натягується і, як наслідок, не травматизується. Товщина нерва зростає у два рази у порівнянні з попередньою частиною (3 – 4 мм). Також, у цьому відділі нерв покривають усі три мозкові оболони.[9][10]

Зоровий нерв в орбіті оточений сухожилковим кільцем окорухових м'язів. Також видно периорбіту – окістя кісток очниці, яке утворене зовнішнім листком твердої облони зорового нерва.

Нерв виходить з ока в ділянці сухожильного кільця окорухових м'язів, що має значення при перебізі ретробульбарного невритут (виникає біль при рухах очей) та дифузного токсичного зобу (фіброз м'язів спричинятиме стиснення зорового нерва). Те, що нерв проходить через жирову клітковину також має значення: у випадку розвитку набряку в цій клітковині виникатиме стиснення нерва.[8]

Канальна та внутрішньочерепна частини нерва[ред.ред. код]

З орбіти нерв входить в зоровий канал. Саме ця частина нерв називається канальною, або внутрішньоканальною. Її довжина становить приблизно 0,5 – 0,6 см.[3] Присередньо до нерва прилягає тоненька стіночка клиноподібної пазухи. У випадку сфеноїдиту запалення може переходити на нерв.[11] Слід додати, що, як у випадку з попередньою частиною, довжина зорового каналу (його кісткової основи) дещо менша за довжину канальної частини. Річ у тім, що тверда оболона дещо подовжує довжину каналу, утворюючи складку.[12]

Внутрішньочерепна частина дуже сильно варіює в своїй довжині. Середні її значення становлять 1,2 – 1,8 см. Після входу в порожнину черепа нерв лежить під лобною часткою мозку, над клиноподібною пазухою і очною артерією та поверхнево відносно внутрішньої сонної артерії. Патологічні процеси (аневризми судин, сфеноїдит, пухлини лобної частки), які виникатимуть у вище наведених анатомічних структурах, здатні пошкодити його.[13][14] Нерв закінчується у ділянці зорового перехрестя, після якого замість нервів до зорових центрів в потиличній частці прямують зорові шляхи (лат. tracti optici)[15].

Шлях в ЦНС[ред.ред. код]

Знання центральних шляхів, пов'язаних з нервом, необхідне для топічного діагнозу (пошуку місця ушкження зорової системи).

Зорове перехрестя (лат. chiasma opticus) – це ділянка, у якій частина волокон зорового нерва переходить на протилежну сторону. Перехрещуються волокна, які прямують від носових частин сітківки (носові частини сітківки забезпечують скроневі поля зору). Таким чином, у зорових шляхах містяться волокна, які несуть інформацію про одне поле зору: лівий зоровий шлях прямує до лівої потиличної частки та містить волокна, які пов'язані з правим полем зору, а правий зоровий шлях прямує до правої потиличної частки і містить волокна, які пов'язані з лівим полем зору.

В ділянці перехрестя невелика кількість аксонів відходить від решти та прямує до надперехресного ядра (лат. nucleus suprachiasmaticus), беручи таким чином участь в регуляції циркадних ритмів. Інша невелика кількість аксонів прямує до претектуму і забезпечує виконання зіничного рефлексу. Ще певна кількість аксонів прямують до верхній горбків середнього мозку для забезпечення орієнтувальних рефлексів. Основна кількість нервових волокон прямують до підкіркових зорових центрів в таламусі – бічних колінчастих ядер (лат. nuclei geniculati laterales). Далі зоровий шлях продовжується у вигляді зорової променистості, який досягає кіркових центрів зору у потиличній частці (клин, язикова звивина, острогова борозна).[15][16][17]

(зліва направо): 1) Схематичне зображення зорового аналізатора; 2) Ділянка, де зорові нерви підходять до зорового перехрестя; 3) Бічне колінчасте ядро (частина синьої ділянки зверху та по центру); 4) Кірковий центр зору в потиличній частці (функціональне МРТ)

Кровопостачання та крововідтік нерва[ред.ред. код]

Артеріальне русло[ред.ред. код]

Зоровий нерв живиться з басейну внутрішньої сонної артерії (лат. arteria carotis interna), в основному від її гілки – очної артерії (лат. arteria ophtalmica). Кінцеві гілочки цих великих судин можуть утворювати піальні сплетення (періаксіальна система) або живити нерв зсередини, у товщі нерва (аксіальна система)[18].

До його внутрішньочерепної частини підходять судини як безпосередньо від внутрішньої сонної артерії, так і від її гілок – очної, передньої мозкової та передньої сполучної артерій. У цій частині наявна тільки періаксіальна система. Нижня частина внутрішньочерепної частини нерва кровопостачається напряму від внутрішньої сонної та від очної артерій, в той час як верхня частина в основному кровопостачається від передньої мозкової артерії. Наявний опис так званої «прехіазмальної артерії», гілки очної або верхньої гіпофізарної артерій, яка прямує по присередній поверхні нерва в напрямку до зорового перехрестя, де сполучається з однойменною артерією з іншого боку. Ряд дослідників вважають її найголовнішою судиною для внутрішньочерепної частини нерва, проте далеко не всі досліди підтверджують її існування.[18][19]

Очна артерія є основним джерелом кровопостачання для канальної частини нерва, віддаючи канальну гілочку. Вона відходить від зорової артерії у зоровому каналі або орбіті, а її менші гілочки формують піальне судинне сплетення (судинне сплетення м'якої оболони). Для того, аби проникнути вглиб гілочки прямують по перегородкам твердої оболони, які пронизують нерв. Тому переломи у цій ділянці серйозно впливають на кровопостачання канальної частини нерва.[18][20]

Набагато складнішим є кровопостачання очноямкової частини зорового нерва. За 0,5 – 1,5 см до входу в очне яблуко в товщу нерва входить центральна артерія сітківки – гілка очної артерії[18]. Відповідно до цього місця нерв, очноямкову частину ділять на передній та задній сегменти, кожен з яких має свої особливості кровопостачання[21]. Задній сегмент живиться від центрострімких судин піального сплетення (подібно до канальної частини), тобто живильні судини входять в нерв з периферії та прямують до центру (періаксіальна система). У передньому сегменті периферична частина нерва також живиться від судин м'якої оболони (періаксіальна система), а центральна частина – від гілочок центральної артерії сітківки (аксіальна система). Таким чином у передньому сегменті наявні дві системи кровопостачання. Варто сказати, що у 10% випадків задній сегмент також може мати аксіальну систему.[18][21]

Складним є кровопостачання внутрішньоочної частини. Основними судинами, які живлять її, є задні короткі війкові артерії[22]. Запластинчаста частина, подібно до переднього сегменту очноямкоовї частини, живиться з двох систем: періаксіальної (наявна завжди) та аксіальної (наявна у 75% випадків). Періаксіальна система являє собою піальне судинне сплетення, яке в основному утворене з гілочок задніх коротких війкових артерій або гілочок кільця Галлера – Цинна (похідне задніх коротких війкових артерій). До утворення цієї системи може долучатися і центральна артерія сітківки, яка, крім того, формує аксіальну систему кровопостачання запластинчастої частини.[23] Пластинчаста частина позбавлена аксіальної системи, проте має періаксіальну систему[24]. Задні війкові артерії, а часом і артеріоли сітківки, кровопостачають передпластинчасту частину зорового нерва[25].

Венозне русло[ред.ред. код]

Дренаж венозної крові від зорового нерва здійснюється в печеристу пазуху або напряму, або за посередництва вен орбіти, або завдяки двом названим шляхам. Основна судина, яка забезпечує відтік крові – це центральна вена сітківки. У нерві вона, по відношенню до центральної артерії сітківки, лежить збоку та зазвичай виходить з нерва позаду місця виходу артерії, хоча місце виходу є варіабельним у різних осіб.[26][27]

Кров внутрішньоочної частини стікає венулами, які формують вище названу вену. Окрім того частина крові відтікає по венам сітківки, розмішеним поблизу диску. Останні також забезпечують відтік крові у випадку оклюзії центральної вени сітківки.[28]

У очноямковій частині наявні дві системи відтоку венозної крові: частина крові відтікає безпосередньо у центральній вені сітківки, а частина крові відтікає по піальних венах, які потім скидують кров у вище названу вену.[27]

Венозна кров верхньої частини нерва у зоровому каналі та черепі стікає у передню мозкову вену. Кров від нижньої частини у тих самих відділах тече у основну вену.[29]

Мікроанатомія[ред.ред. код]

Гістологічна організація волокон[ред.ред. код]

Загальна організація[ред.ред. код]

Функціонально в зоровому нерві можна розрізнити п'ять типів волокон[30][31]:

  • візуальні аферентні волокна, які власне забезпечують зір;
  • аферентні волокна, які забезпечують виникнення зіничного рефлексу;
  • аферентні фотостатичні, які пов'язані з орієнтувальними рефлексами;
  • автономні волокна;
  • еферентні волокна до сітківки, функція яких нез'ясована.

Товщина нервових волокон (аксонів) нерва становить в середньому 10 мкм, середня кількість їх в одному нерві – півтора мільйона. Волокна преламінарної та ламінарної частин формують пучки та не покриваються мієліном; він вперше з'являється у ретроламінарній частині. Мієлін зорового нерва є центрального походженя, тобто виробляється олігодендроцитами, що є ознакою того, що зоровий нерв є радше частиною ЦНС, ніж ПНС. У цих же ділянках волокна оточені астроцитами.[30][32][33] Вони відокремлюють нерв від тканини склери у ділянці решітчастої пластинки, утворюючи мембрану Джейкобі[34].

Така мікроанатомічна організація характерна для інших частин зорового нерва: формування пучків нервових волокон, які оточені астро-, мікро- та олігодендроглією[30][33].

Топографічна організація[ред.ред. код]

Волокна нерва мають чітке розташування у різних відділах, що впливає на клінічну картину при розвитку патологічного процесу.

Перед тим, як сформувати диску зорового нерва, аксони формують шар волокон, який ніби покриває сітківку. Аксони тих клітин, які знаходяться на периферії займають глибоке положення у цьому шарі та прямують до периферії диска зорового нерва. Аксони тих клітин, які знаходяться ближче до диска зорового нерва розташовані поверехнево та прямують до центру диска.[35]

До темпоральної частини прямують аксони від центральної ямки жовтої плями (жовта пляма забезпечує найбільшу гостроту зору) та формують папілярно-макулярний пучок. Аксони від від верхньої та нижньої носових частин сітківки заходять у відповідні частини диска, а від верхньої та нижньої темпоральної частини сітківки – до верхньої та нижньої частин диска відповідно.[35][36]

Таке розташування зберігається певний час і у нерві, але згодом волокна від папілярно-макулярного пучка зміщуються до центру[36].

Оболони нерва та їх простори[ред.ред. код]

Особливістю нерва є те, що він покритий усіма трьома мозковими оболонами, однак в різних місцях він покритий ними по-різному: внутрішньочерепна частина не покрита твердою оболоною, у зоровому каналі та очній ямці нерв покритий усіма трьома оболонами, а біля очного яблука нерв втрачає всі оболони. Як і в ЦНС, між оболонами розміщені простори: між твердою та павутинноподібною оболонами розміщений підтвердооболонний простір, а між павутинноподібною та м'якою – підпавутинний простір, в якому циркулює спинномозкова рідина. Наявність останнього простору та циркуляції рідини обумовлює можливість переходу патологічного процесу з ока на мозок та навпаки. Згідно з анатомічною номенклатурою оболони мозку правильніше називати піхвами, при цьому тверда оболона формує зовнішню піхву зорового нерва (лат. vagina externa nervi optici), а павутинноподібна і м'яка оболони формують внутрішню піхву (лат. vagina interna nervi optici); підпавутинний простір в такому випадку називається підпавутинним міжпіхвовим простором (лат. spatium intervaginale subarachnoidale).[3][37]

Існує опис так званого суправагінального простору, розміщеного над зовнішньою піхвою, однак цей простір утворюється лише під час розвитку патології[37].

Залежно від частини нерва, існують ряд особливостей в мікро- та макроанатомії оболон та їх просторів. Так, найбільший підпавутинний простір знаходиться в очноямковій частині нерва, в той час, як найвужчий – у канальній. Тверда оболона у зоровому каналі формує окістя та віддає перегородки, які прямують до м'якої оболони. У них розміщені судини. Таким чином нерв у зоровому каналі надійно зафіксований. Наявність цих перегородок та вузькість підпавутинного простору – це фактори, які сприяють розвиткові набряку диску зорового нерва у випадку підвищеного внутрішньочерепного тиску.[37][38] Після виходу із зорового каналу в очну ямку тверда оболона розщеплюєтсья на два лиски: внутрішній надалі продовжує покривати нерв, а зовнішній стає окістям кісток очної ямки – періорбітою[12][39]. Тверда та павутинноподібна оболони переходять у склеру, коли досягають ока[40].

Бар'єр[ред.ред. код]

Проникнення хімічних речовин до тканин нерва обмежене завдяки наявності бар'єру з кров'ю, функції якого подібні до гемато-енцефалічного бар'єру[41][42]. Гістологічна основа цього бар'єру – це наявність щільних контактів між ендотеліоцитами капілярів та відсутність фенестр (отворів), через які речовини могли б проникати з просвіту судин в позаклітинний простір та у зворотньому напрямку. Бар'єр наявний у всіх відділах нерва, окрім преламінарного та ламінарного.[41][43] Така локалізація є дуже важливою для розвитку набряку при ряді патологічних процесів, таких як гіпертензивна чи токсична нейропатії зорового нерва.[44]

Фізіологія[ред.ред. код]

Зоровий нерв передає збудження із сітківки до ЦНС і, таким чином, бере участь у забезпеченні ряду функцій.

Діагностика[ред.ред. код]

Симптоми[ред.ред. код]

У випадку повного пошкодження зорового нерва випадають усі поля зору ока, яке іннервується цим нервом. Також страждає центральний зір, який забезпечується жовтою плямою сітківки, і волокна від якої прямують в зоровому нерві. Таким чином, око на стороні пошкодження нерва є повністю сліпим (такий стан називається монокулярною сліпотою). Більшість патологій ведуть саме до однобічного ушкодження нерва, проте, наприклад, при розсіяному склерозі, отруєнні метиловим спиртом, спадкових хворобах уражаються одночасно два нерва, а отже зір погіршується в обидвох очах.

Проте, часом ураження нерва є розтягнене у часі. Нерв може пошкоджуватися не повністю, а поступово. У таких випадках симптоматика відрізнятиметься: замість повної сліпоти виникатимуть скотоми, порушуватиметься кольорове сприйняття, ці симптоми будуть прогресувати. Форма скотом буде залежати від топографічного розташування ушкоджених волокон.

Огляд лікаря[ред.ред. код]

Лабораторно-генетична діагностика[ред.ред. код]

Ряд лабораторно-генетичних показників мають велике значення у діагностиці тої чи іншої патології, яка супроводжується ураженням зорового нерва.

Звичайний загальний аналіз крові дозволяє підтвердити наявність B12-фолієводефіцитної анемії. Дефіцит цих вітамінів здатен привести до розвитку нейропатії. Іншими вітамінами, дефіцит яких може стати причиною перебігу нейропатії, є B1, B2 та B6. Рівні вітамінів у крові можна перевірити під час проведення біохімічного аналізу крові. Підвищення ШОЕ може вказати на перебіг запального процесу інфекційної чи аутоімунної природи. Серологічні дослідження з визначенням рівнів специфічних антитіл дозволяють підтвердити діагноз нейромієліту зорових нервів. Завдяки коалугограмі можна можна перевірити стан систем, які забезпечують зсідання крові. Гіперкоагуляція, яка веде до надмірного утворення тромбів, може бути причиною ішемічної нейропатії зорового нерва.

Для підтвердження аутосомо-домінантної зорової нейропатії К'єра необхідно дослідити ген OPA1, мутація якого є причиною розвитку даної патології, а при спаковій зоровій нейропатії Лебера знаходять мутації у мітохондріальній ДНК.

Інструментальна діагностика[ред.ред. код]

Ряд досліджень дозволяють перевірити анатомічний та фізіологічний стани зорового нерва.

Використання режимів МРТ (T1, T2, FLAIR, дифузно-зважене МРТ) дозволяє візуалізувати як зоровий нерв, так і оточуючу його тканину головного мозку. Окрім того, використовуючи гадолін, можна провести орбіт-специфічне МРТ, яке дозволяє чітко побачити структури орбіти (у випадку звичайної МРТ жирова клітковина орбіти не дозволяє дослідити стан цих структур). У випадку такої МРТ T1 режим використовують для візуалізації менінгіом нерва та при невриті, а T2 – стан просторів оболон. Завдяки МР-ангіографії можна перевірити стан судин, які кровопостачають нерв.

КТ також використовують для візуалізації нерва. Перевагу на МРТ цей метод має у випадках підозр на стиснення нерва у зоровому каналі. КТ-ангіографія чутливіша до гемангіом, аневризм та мальформацій, які можуть стискати нерв.

Патології[ред.ред. код]

Історія уявлень та досліджень[ред.ред. код]

Античність[ред.ред. код]

Першу класифікацію черепних нервів створив Гален, у ній зоровий нерв був першим черепним нервом. Гален також чітко усвідомлював важливість нерва для забезпечення зору, зважаючи на зв'язок нерва з оком. Проте, він помилково вважав, що зоровий нерв є каналом (poroi optikoi): у ньому є порожнина, у якій пневма, життєва сила, поступає до ока та, взаємодіючи із зовнішнім сереовищем, породжує можливість бачити. Такі уявлення, згідно з його записами, він почерпнув у Герофіла та Ерасистрата. Він також зазначив, що Герофіл описав нерв першим. Вважається, що зоровий нерв є одним з тих небагатьох нервів, які отримали свою назву від Галена (яку він теж запозичив із давніших праць): латинське «opticus» є похідним давньогрецького «optikos», яке, зокрема, вживається у працях Арістотеля.

Середньовіччя[ред.ред. код]

Навіть після падіння Римської імперії уявлення Галена залишалися єдиними вірними у Європі. Вони також дісталися арабського світу, де зазнаи систематичного опрацювання та подальшого розвитку. Хунайн ібн-Ісхак, який був видатним середньовічним офтальмологом, загалом підтримував ідею про пневму, її взаємодію з світлом, наявність каналу в нерві. У своїй «Книзі десяти трактатів про око» він також надає перші анатомічні зображення ока та зорового нерва. Гійом Коншський, французький середньовічний філософ, запровадив поняття «феномену поганого ока», яке грунтовалося на понятті пневми: якщо хтось подивитися у хворе око, то його око також може захворіти. У 1302 році відбувся перший легальний розтин. Мондіус, який його виконав, зберіг ту ж класифікацію черепних нервів, що й Гален і, відповідно, зоровий нерв залишився I парою черепних нервів.

Новий час[ред.ред. код]

Епоха Відродження та Новий час принеси бурхливу еволюцію уявлень щодо зорового нерва. Якщо Везалій ще дотримувався уявлень про нерв, як про анатомічний утвір з порожниною, то Габрієль Фаллопій і Волхер Койтер – ні. Вони першими ввели поняття про волокна, які формують зоровий нерв. Проте, ці волокна у їх уяві мали порожнини, по якій рухалась специфічна речовина, яка уможливлювала зір. Подібних уявлень дотримувався і Рене Декарт. Зовсім інші уявлення мав Левенгук, який, використовуючи мікроскоп, не зміг знайти описані попередниками канали. Він вважав, що у цих волокнах (так він називав аксон), колись могла бути порожнина, проте вони спалися внсідок втрати рідини. Ідею про відсутність каналів, а наявність твердих ниткоподібних утворів – волокон – фізично обгрунтував Ісаак Ньютон. Остаточно теорія про порожнину у нерві зникла після досліджень Альбрехта фон Галлера та його учня, Йоганна Готфріда Цинна. Едм Маріотт та Крістоф Шайнер першими описали сліпу пляму.

Змінилися погляди щодо важливості зорового нерва. Якщо Гален головним у забезпеченні зору бачив кришталик, то Фелікс Платер першим заявив, що збереження зору – прерогатива зорового нерва.

Змінюється і позиція нерва в анатомічній класифікації: Масса, ван Горн, а потім і Вілліс – усі вони змістили зоровий нерв на другу позицію, а на першу поставили нюховий нерв. Такою вона збереглася і у класифікації Земмерінга, яку використовують зараз.

Щодо термінології, то Везалій вживав термін «nervus visorius», проте він не прижився у його сучасників, які використовували класичну назву.

Виноски[ред.ред. код]

  1. а б Вит, 2003, с. 269
  2. а б в г Hayreh, 2011, с. 7
  3. а б в г д е Головацький, 2009, с. 13-14
  4. а б Вит, 2003, с. 274
  5. Вит, 2003, с. 273
  6. Hayreh, 2011, с. 8
  7. Вит, 2003, с. 271-273
  8. а б Вит, 2003, с. 278
  9. Hayreh, 2011, с. 21
  10. Вит, 2003, с. 277
  11. Вит, 2003, с. 278-279
  12. а б Hayreh, 2011, с. 25
  13. Hayreh, 2011, с. 27-28
  14. Вит, 2003, с. 279
  15. а б Willson-Pawells, 2010, с. 28-29
  16. Paxinos, 2011, с. 1305-1307
  17. Paxinos, 2011, с. 1309
  18. а б в г д Вит, 2003, с. 280-281
  19. Hayreh, 2011, с. 69-70
  20. Hayreh, 2011, с. 68-69
  21. а б Hayreh, 2011, с. 64
  22. Hayreh, 2011, с. 42
  23. Hayreh, 2011, с. 40-41
  24. Hayreh, 2011, с. 36-38
  25. Hayreh, 2011, с. 39-40
  26. Вит, 2003, с. 283-284
  27. а б Hayreh, 2011, с. 64-67
  28. Hayreh, 2011, с. 63
  29. Mark J. Kupersmith Neuro-vascular Neuro-ophthalmology. — Berlin : Springer, 1992. — С. 35-36. — ISBN 978-3540556367.
  30. а б в Hayreh, 2011, с. 28-29
  31. Tubbs, 2015, с. 279
  32. Paxinos, 2011, с. 1305
  33. а б Вит, 2003, с. 268-271
  34. Вит, 2003, с. 276
  35. а б Hayreh, 2011, с. 29-33
  36. а б Brazis, 2012, с. 137
  37. а б в Вит, 2003, с. 279-280
  38. Hayreh, 2011, с. 26
  39. Вит, 2003, с. 208
  40. Hayreh, 2011, с. 24
  41. а б Вит, 2003, с. 285-286
  42. Hayreh, 2011, с. 79
  43. Hayreh, 2011, с. 80
  44. Hayreh, 2011, с. 81-82

Література[ред.ред. код]

  • Головацький А. С., Черкасов В. Г., Сапін М. Р., Парахін А. І. Анатомія людини у трьох томах. — Вінниця : Нова Книга, 2009. — Т. 3. — С. 16-24. — 4000 прим. прим. — ISBN 978-966-382-181-8.
  • В. В. Вит Строение зрительной системы человека. — Одесса : Астропринт, 2003. — 664 с. — ISBN 966-318-012-9. (рос.)
  • Linda Willson-Pawells, Elizabeth J Akesson, Patricia A. Stewart Cranial Nerves in Health and Disease. — 3rd. — London : PMPH-USA, 2010. — 247 с. — ISBN 978-1607950318. (англ.)
  • R. Shane Tubbs, Elias Rizk, Mohammadali M. Shoja, Marios Loukas MD PhD, Nicholas Barbaro, Robert J. Spinner Nerves and Nerve Injuries: Vol 1: History, Embryology, Anatomy, Imaging, and Diagnostics. — Academic Press, 2015. — 700 с. — ISBN 978-0124103900. (англ.)
  • Juergen K. Mai, George Paxinos The Human Nervous System. — 3rd. — London : Elsiever Inc., 2011. — 1432 с. — ISBN 978-0123742360. (англ.)
  • Sohan Singh Hayreh Ischemic Optic Neuropathies. — Berlin : Springer, 2011. — 456 с. — ISBN 978-3-642-11852-4. (англ.)
  • Paul W. Brazis, Joseph C. Masdeu Localization in Clinical Neurology. — 6th. — Philadelphia : Lippincott Williams & Wilkins, 2011. — 668 с. — ISBN 978-1609132811. (англ.)

Посилання[ред.ред. код]