Остготське королівство

У Вікіпедії є статті про: Готське королівство та Італійське королівство (значення).

Остготське королівство (Італійське королівство) лат. Regnum Italiae
493 – 553
Монета Теодоріха
Італія: історичні кордони на карті Готські королівства:    Королівство Італія
Столиця	Равенна (493—540)
Мови	готська, народна латина
Релігії	християнство
Форма правління	монархія
Король
• 493—526	Теодоріх (перший)
• 552—553	Тейя (останній)
Історія
• здобуття Равенни	493
• ліквідація	553
Населення

Остготське королівство (італ. Regno ostrogoto), Готське королівство (лат. Regnum Gothorum), Італійське королівство (лат. Regnum Italiae) — у 493-553 роках монархічна держава германського племені остготів, які після залишення української Готії та поневірянь оселилися в Північній Італії. Заснована королем Теодоріхом Великим із роду Амалів, нащадком легендарного Германаріха, правителя української Готії. Постала на основі володінь германців-федератів під проводом Одоакра, який усунув останнього західноримського імператора Ромула Августула.

Досягло найбільшої слави за часів короля-засновника: окрім усієї Італії, підкорило землі Південної Галії на заході й Далмації на південному сході. Керувалося гото-римськими королями (лат. Gothorum Romanorumque rex). Столиця розташовувалася в Равенні. Панівною релігією було християнство — готи сповідували переважно аріанство, а їхні піддані римляни — халкедонське християнство. Зберігала більшість суспільно-політичних інституцій Західної Римської імперії.

У 535 році вступило у війну зі Східною Римською імперією за володіння Італією, яка закінчилася поразкою готів і знищенням королівства. Частина готів увійшла до складу Лангобардського королівства, інша частина — перебралася до іншого готського королівства в Іспанії.

Історія

Передісторія

Остготи — східна гілка племені готів. Вони осіли й встановили свою владу в провінції Дакія, але наприкінці IV століття потрапили під панування гунів, при цьому зберігши свою політичну організацію. Після смерті Аттіли почався розпад держави гунів, остготи здобули незалежність. При імператорі Маркіані велика кількість остготів оселилося в провінції Паннонія на правах федератів, але через те, що імператор Східної Римської імперії Лев I Макелла не платив платню остготам, останні напали й розорили провінцію Іллірія та уклали союз з Гензеріхом для нападу на Візантію. У 461 році між остготами та Східною Римською імперією було укладено мир, в результаті якого Теодоріх Амал, син Теодемера Амала, був посланий заручником у Константинополь, де отримав римську освіту. Після цього протягом декількох років багато готів служили Римській імперії і мали сильний військовий і політичний вплив.

До середини V століття Західна Римська імперія та її цінності переживали сильний занепад.

У 476 році відбулося заміщення влади останнього романського імператора Ромула.

Королівство Одоакра

У 476 році Одоакр, германський magister militum, скинув римського імператора Ромула Августа й оголосив себе Rex Italiae (Цар Італії). У 477 році Флавій Зенон визнав Одоакра патрицієм і римським намісником. Одоакр зберіг римську адміністративну систему, активно співпрацював з римським Сенатом. У 477 році йому вдалося вигнати вандалів із Сицилії, а в 480 року, після смерті Юлія Непота, завоювати Далмацію.

Завоювання Італії готами

У 488 році імператор Зенон звинуватив Одоакра в підтримці заколотника Іллуса й уклав угоду з Теодоріхом. За угодою, Теодоріх, у разі перемоги над Одоакром, ставав правителем Італії як представник імператора.

Восени 488 року Теодоріх зі своїми воїнами (приблизно 100 000) виступив з Мезії, пройшов через Далмацію і, перейшовши Альпи, вступив до Італії в кінці серпня 489 року. Перше зіткнення з армією Одоакра сталося біля річки Ізонцо 28 серпня. Одоакр був розбитий і відступив до Верони, де через місяць стався новий бій, що закінчився перемогою Теодоріха. Одоакр втік до своєї столиці Равенни, а більша частина його війська здалася готам.

У 490 році Одоакр почав нову кампанію проти Теодоріха. Йому вдалося взяти Медіолан і Кремону та обложити головні сили готів у Павії. Проте після цього в розбрат втрутилися вестготи. Одоакру довелося зняти облогу Павії, а 11 серпня 490 року зазнав нищівної поразки на річці Адда, знову втік до Равенни, після чого Сенат і більшість міст Італії оголосили про підтримку Теодоріха.

Готи почали облогу Равенни, але, не маючи флоту, вони не могли блокувати її з моря, тому облога сильно укріпленого міста затягнулася. Тільки в 492 році готи побудували флот і змогли захопити гавань Равенни, повністю блокуючи місто. Шість місяців по тому почалися переговори з Одоакром. Угода була досягнута 25 лютого 493 року, Теодоріх і Одоакр погодилися розділити Італію між собою, однак на бенкеті, яким відзначили цю подію, Теодоріх убив Одоакра (15 березня), за цим послідувало винищення воїнів і прихильників Одоакра. З цього моменту Теодоріх став одноосібним правителем Італії.

Правління Теодоріха

Подібно Одоакру, Теодоріх вважався патрицієм і намісником імператора в Італії, що було визнано новим імператором Анастасієм у 497 році. Однак фактично він був незалежним правителем.

Після завоювання Італії адміністративна система, що існувала в королівстві Одоакра, збереглася, при цьому державні посади займали виключно римляни. Римський Сенат продовжував працювати, будучи значною мірою дорадчим органом.

Готи оселилися головним чином на півночі Італії й трималися відособлено від римського населення. Цьому сприяла відмінність їхньої віри: готи були аріанами, тоді як римляни — нікейцями. Однак, на відміну від вестготів і вандалів, остготи відрізнялися релігійною терпимістю. Тісна співпраця між Теодоріхом та римським правлячим класом почала загострюватися в наступні роки, особливо після акакіаського розколу між Римом та Константинополем. Це призвело до арешту та страти магістра офіцій Боеція та його зведеного брата Сіммаха у 524 році.

Завдяки союзам, укладеним через шлюб, Теодоріх намагався здобути чільне становище серед держав, що утворилися в межах колишньої Західної Римської імперії. Його доньки вийшли заміж за вестготського короля Аларіха II та бургундського принца Сигізмунда, його сестра Амальфріда вийшла заміж за вандальського короля Тразамунда, а сам він одружився з Аудофледою, сестрою франкського короля Хлодвіга I.

У 504-505 роках війська Теодоріха розпочали кампанію з метою відвоювання Паннонії та стратегічно важливого міста Сірміум, яке раніше входило до складу преторіанської префектури Італії, а потім було окуповано гепідами. Кампанія була успішною, але вона також призвела до короткочасного конфлікту з імперськими військами, в якому перемогу здобули остготи та їхні союзники.

Теодоріх опинився у стані війни з Хлодвігом, коли останній напав на вестготські володіння в Галлії в 506 році. Війна між франками та вестготами призвела до подальших тертя між Теодоріком та імператором, оскільки Хлодвіг представляв себе як поборника католицької церкви, яка боролася проти «єретичних» аріанських готів. Зрештою це призвело до морської кампанії 508 року за наказом імператора Анастасія I у 508 році, яка спустошила узбережжя Апулії.

Володання Теодоріха Великого на 523 рік

З 508 року Теодоріх розпочав кампанії в Галлії, успішно врятувавши Септіманію від імені вестготів, поширивши правління остготів на Нарбонську Галлію за рахунок бургундів. Тут Теодоріх відновив давню преторіанську префектуру Галлії. Теодоріх тепер межував з вестготським королівством, де після смерті Аларіха він правив як опікун свого малолітнього небожа Амаларіха. Теодоріх розглядав загрозо. контакти бургундського короля Сигізмунда зі Східною Римською імперією та оголосив війну, але франки 523 року вдерлися до Бургундії, швидко підкоривши її. Теодоріх міг відповісти лише розширенням своїх володінь у Провансі на північ від річки Дюранс до річки Ізер. Того ж року король остготів планував кампанію проти вандалів за вбивство його сестри Амальфріди.

З приходом до влади імператора Юстина I у 518 році встановилися більш гармонійні стосунки. Евтаріх, зять Теодорика та призначений наступник, був призначений консулом у 519 році, а в 522 році, щоб відсвяткувати зцілення від акакійського розколу, Юстина дозволив Теодоріху призначити обох консулів.

Занепад

Після смерті Теодоріха 526 року його завоювання почали руйнуватися. Трон перейшов до Аталаріха, через малий вік якого регентом стала його мати Амаласунта. Відсутність сильного володаря призвела розпаду Остготської держави: Вестготське королівство відновило свою незалежність, відносини з вандалами стали остаточно ворожими, франки розпочали нову кампанію, підкоривши тюрингів і бургундів, а потім майже вигнавши вестготів з південної Галлії. Регентша намагалася налагодити відносини з сенатом та імператором Юстиніаном I, надавши йому бази на Сицилії під час Вандальської війни. Ці дії не знайшли підтримки серед готів, яких також обурювала ідея бути очолюваними жінкою. Вони протестували, коли вона дала своєму синові римську освіту, вважаючи за краще, щоб юний Аталаріх виріс воїном. Вона була змушена обходитися без римських наставників. Амаласунта розкрила змову, стративши її призвідників.

Готська війна 535—554 років

533 році здоров'я Аталаріка не почало серйозно погіршуватися. Амаласунта звернулася за допомогою до свого стриєчного брата Теодахада. Тим часом вона відправила послів до Юстиніана, пропонуючи поступитися йому Італією. Але 534 року помирає Аталаріх. Амаласунті довелося коронувати Теодахада, який 535 року стратив колишню регентшу. Це призвело до початку війни зі Східною Римською імперією.

Велізарій швидко завоював Сицилію, потім до листопада 536 року окупував Регіум та Неаполь. До грудня він був у Римі, змусивши нового короля Вітігеса, що перед тим повалив Теодахада, тікати на північ. Велізарй відправив Нарсеса звільнити Арімінум (Ріміні), а Мунда – завоювати Медіоланум (Мілан). Внутрішні конфлікти між Нарсесом і Велісарієм призвели до того, що обложений Медіолан 539 року був змушений здатися через голод. Тим часом франки та бургундці також вдерлися до Італії, спустившись у долину По під командуванням Теодеберта. Велісарію вдалося завоювати Равенну, столицю остготів, і захопити Вітігеса.

У 541 році Тотіла прийшов до влади, невдовзі захопивши Рим. Східноримські кампанії 547 і 549 років не були занадто успішними. Зрештою 552 року Нарсес у битві при Тагінах завдав тяжкої поразки Тотілі, що невдовзі помер. До 554 року Остготське королівство було повністю захоплене й припинило своє існування.

Населення

Населення остготського королівства значною мірою складалося з місцевих мешканців Італії до приходу остготів, з фактичною остготською меншістю. Остготів було 200 тис. осіб. Кілька остготських поселень, схоже, були засновані в Італії на південь від Риму та Пескари. Піценум та північна частина Самніуму були районами з щільним остготським поселенням, як і райони на захід від Равенни поблизу Медіолана та Павії, а також передгір'я Альп. Менші остготські поселення існували в Далмації, західній Паннонії та деяких районах Туски.

Державний устрій

Король мав вищу політичну, судову владу, право втручатися у церквоні справи. Система посад часів Західної Римської імперії загалом зберігся і в Остготському королівстві. Перший чиновник, правою рукою короля, був префект преторія. Останньому підпорядковувалися консуляри і канцелярії.

Римський сенат зберіг «почесні» прерогативи, дані йому наприкінці імперії. Він був зобов'язаний пропонувати допомогу та субсидії плебеям через щотижневі розподіли зерна, а два консули дали свою назву поточному року. Сенатори, теоретично, все ще представляли найвищу цивільну магістратуру міста, але насправді Теодоріх віддав їх під опіку префекта міста

Королі

• Теодоріх Великий (Thiudoric) 489—526
• Аталаріх (Atthalaric) 526—534
• Амаласунта (королева-регент) (Amalasuntha) 526—534
• Теодагад (Thiudahad) 534—536
• Вітігес (Wittigeis) 536—540
• Ільдебад (Hildibad) 540—541
• Ераріх (Heraric, Ariaric) 541
• Тотіла (Baduila) 541—552
• Тейя (Theia, Teja) 552—553

Адміністратвиний поділ

Провінції Остготського королівства

Адміністративна система царства Одоакра, яка по суті відповідала системі попередньої імперії, підтримувалася та керувалася виключно римськими громадянами, такими як Кассіодор. Королівство складалося з Провансу, Котських Альп, Лігурії, Емілії, Венетії-Істрії, Реції Першої, Норіка, Далмації, Савії, Паннонії Першої і Другої, Фламінії, Тусції і Умбрії, Валерії, Піценума, Самніума, Кампанії, Апулії-Калаюрії, Бруттії і Луканії, Сицилії. На чолі провінцій столяи коснуляри.

Право

Римське право часів імперії поширювалося на римське населення, тоді як остготи керувалися власними законами. Теодоріх не мав права видавати власні закони (leges) у межах римської правової системи, а лише едикти (edicta) або роз'яснення певних деталей. У 500 році сам Теодоріх видав едикт під назвою Edictum Theodorici Regis, що складався зі 154 статей. Його основний дух мав римське походження, як і правила, що в ньому містилися. Наприклад, положення, що делегували економічні та соціальні справи цивільним судам, а військові справи – військовим судам, мали латинське походження. Як правило, перші регулювалися римськими магістратами, а другі – готськими командуючими.

Римлянин рідко з'являвся перед готським суддею, якщо тільки інша сторона у справі не була готом. У таких випадках суддя римського походження призначався разом із магістратом готського походження. Таким чином, звід законів, оприлюднений Теодоріхом, по суті базувався на персоналізації права; тобто застосовуване право варіювалося залежно від етнічної приналежності.

Суспільство

Привелйованим станом була остготська аристократія. Часткова зберегли статус старовинні сенаторські родини. Іншими станами були вільна та напіввільні селяни, ремісники та торгівці. Також зберігалося домашнє рабство, яке було особливо поширене в сільській місцевості. Раби вели важке життя, маючи мало прав чи привілеїв. Власник міг убити раба, якщо той мав статеві стосунки з вдовою або спричинив пожежу. Раби не могли законно одружуватися та не могли бути призначені до селян.

Едикт Теодоріха посилається і переважно повторює римське право щодо юдеїв. Римське законодавство з часів християнізації імперії обмежувало іудеїв у правах, але при цьому захищало іудейське суспільство, надавало певну автономію та переслідувало кривдників. Така ж політика проводилася й в Остготському королівстві.Існували деякі конфлікти римського і остготського населення з місцевими жидами, що мешкали в містах ще з часів Римсько їімперії. Також зафіксовано мирну взаємодію та інтегрованість юдеїв у християнське суспільство у епіграфічних даних. Крім того, що юдеїв та християн часто ховали поряд один з одним, у Венозі було знайдено кілька юдейських написів V - початку VI століття, в яких згадується герусіарх (він же головний лікар міста)] та патрон міста, юдеї характеризуються як maiores civitatis та vir laudabilis.

Економіка

Сільське господарство стало більш диверсифікованим, з більшим використанням лісових культур та поширенішим тваринництвом. Протягом остготського періоду міста всередині держави стали більш ізольованими від решти світу та залежними від місцевих виробничих районів. Напротивагу міста вздовж італійського узбережжя продовжували зберігати торгівлю з Королівством вандалів та Східною Римською імперією.

Основою багатства була земля. Остготи отримали землі герулів та імператорського фіска. Сенаторські роди загалом зберегли своє майно. Основою були fundi, з яких сплачувався основний податок (tributa). Вони поділялися на casae. Декілька останніх становили massa. Але більш поширеною формою нерухомого майна, що опадатковувалося, було possessio.

Система оподаткування в остготської Італії загалом слідувала римському зразку, але влаштовано помітно простіше, та її стабільність багато в чому підтримувалася рішеннями, прийнятими за принципом ad hoc. Так, важливим її елементом були сайони - спеціальні готські чиновники, яких направляв на місця особисто король для вирішення конфліктних ситуаці. За збирання земельного податку відповідало насамперед відомство префекта преторію. Хоча консуляри провінцій та муніципальна влада (курія) однозначно брали участь у цьому процесі, їхня роль не до кінця зрозуміла. Курія розподіляла податкові надходження між центральною владою, армією та власною скарбницею. Наприкінці існування королівства курія не фігурує серед одержувачів податкових виплат із земель, що колись належали аріанській Церкві Равенни. Вони надходили лише у відомства префекта преторія та священних щедрот (in titulum largitionalem). Регулярно проводився ценз - оцінка стану та прибутковості земель, що підлягають оподаткуванню. Він здійснювався спеціальними чиновниками (discussores або censitores). Податок сплачувався у три періоди (trina illatione servata), а намісники провінцій мали кожні чотири місяці надсилати префекту звіт про витрати (expensarum fidelem notitiam).

Церква — католицька і аріанська в рівній мірі, — хоча й користувалася нерідко податковим імунітетом, не була за умовчанням звільнена від сплати податків на нерухоме майно, що належало їй.

Гроші

За часів Теодоріха Великого надкарбовувалися монграми короля понад монет Східної Римської імперії. Першим достовірним випуском, викарбуваним в королівстві, була силіква з монограмою короля Ільдебада, яку викарбовано у Тіцині. Тремісис, випущений Тотілою, із зображенням імператора Юстиніана I, ймовірно, можна простежити до монетного двору Тіцину, тоді як з тимчасовим відвоюванням Риму остготами (549-552 рр.) карбування золотих монет відновилося на монетному дворі Риму, навіть якщо важко відрізнити соліди та треміси (цього разу з бюстом імператора Анастасія I), викарбувано в Римі, від тих, що викарбувані в Тіцині.

Срібна сіліква Тотіли

Поряд із золотими монетами, монетний двір Тіцину виготовляв срібні силікви та напівсилікви з ім'ям (або монограмою) Тотіли на реверсі, зазвичай обрамлені гірляндою, та бронзові монети.

Бронзові монети, що карбувалися у Тіцині, характеризуються апеласією FELIX у поєднанні із зображенням міста, що вказує на те, що Тіцині була резиденцією короля та місцем розташування центральних адміністративних та військових структур королівства, на відміну від тих, що карбувалися в Римі, де назва, що стосується міста, - INVICTA.

Після падіння Риму Тицін залишався єдиним монетним двором під контролем остготів. Деякі срібні деталі силікви, випущені на монетному дворі останнім остготським правителем Тейєю, датуються цим періодом.

Військо

Король був верховним головнокомандувачем армії та закликав її до загальної мобілізації, яка зазвичай відбувалася в районі, найближчому до театру воєнних дій. Піддані-готи особисто забезпечували своє спорядження, а римляни були зобов'язані надавати безкоштовне харчування та житло солдатам, що проходили повз.

Культура

Основною відмінністю Остготського королівства був надзвичайно високий рівень його романізації. Розташовуючись у серці римської цивілізації, остготські владики були змушені з метою підтримки внутрішньої стабільності у королівстві проголосити себе наступниками та захисниками традиційної римської системи цінностей.

Мова і письмо

Остготи розмовляли власною говіркою готської мови. Готська мова в королівстві використовувалася дуже активно. Король Теодоріх у своє тривале правління готував ґрунт для того, щоб зробити готську мову першою офіційною мовою Остготського королівства. Втім в офіційних документах продовжувала використовуватися латина.

Письмо

Більшість відомих пам'яток готського письма створено у Равенні і Вероні. Найбільш відомий і значущий з них, Срібний кодекс (Codex argenteus), спочатку складався з 336 великих листів пурпурового пергаменту, що містять виконаний срібним і золотим чорнилом текст готської Біблії. Унікальність пам'ятника полягає також у тому, що всі інші готські манускрипти, що дійшли до нас, є палімпсестами. Крім Срібного кодексу, до списку готських біблійних текстів дослідник включає: Каролінзький кодекс (чотири аркуші із фрагментами Послання до римлян св. апостола Павла); Амброзіанські кодекси (Codices Ambrosiani) – кілька готських кодексів із фрагментами Біблії з м. Боббіо (П'яченца); Гіссенський уривок (Codex Gissensis) – готський та латинський текст Євангелія від Луки на двох аркушах пергаменту.

Дослідники готських рукописів відзначають два варіанти листа: простіше з нахилом вправо, що зберегло архаїчну грецьку або рунічну форму Σ (варіант I), і пряме, виконане більш ретельно, що перейняло латинську форму S (варіант II). Друге виявляють рукописи з Равенни, наприклад, Срібний та Каролінгський кодекси. Обидва варіанти використовувалися паралельно, що підтверджує рукопис А з Амброзійських кодексів, де основний текст написаний прямо, а маргіналії з нахилом.

Освіта

Медіолан на початку VI ст. був відомий серед іншого своєю школою та вчителем граматики Девтерієм. сучасні відомості про цю школу обмежуються виключно змістом скупих на деталі листів Еннодія, з яких, однак, стають відомі імена деяких учнів Девтерія: Лупіцин і Парфеній, небожі Еннодія, Аратор, відомий ритор, письменник і державний діяч.

Після граматичної школи освіту продовжували зазвичай у Римі. Незважаючи на глобальні зміни, що торкнулися римського світу, в результаті яких єдиною столицею імперії залишився Константинополь, а влада над Італією зосередилася в руках короля, який влаштувався разом із двором у Равенні, Рим ще залишався носієм багатовікової освітньої традиції. Там продовжували діяти риторичні школи, де велося навчання вільним мистецтвам, особлива увага приділялася практиці складання промов на різні, в тому числі правові теми.

Література

Більшість готичних літературних творів (написаних за часів остготського правління) написані латиною, хоча деякі зі старіших були перекладені грецькою та готською мовами (наприклад, Codex Argenteus). Відомим літераторами були Кассіодор, автор «Хроніки»і «Variae Epistolae» (збірки державних повідомлень, яка дає нам чудове розуміння готичної дипломатії того часу). Останні використовував для своїх працб Йордан.

Боецій — ще одна важлива постать того часу. Добре освічений та з аристократичної родини, він писав з математики, музики та філософії. Його найвідоміша праця, «De confortacione philosophiae», була написана, коли він був ув'язнений за звинуваченням у державній зраді.

Еннодій Фелікс був доволі плідним письменником і поетом, залишивши значний доробок. У 28 (частково дійсно виголошених й частково несправжніх) промовах (Orationes), написаних для різних осіб, і в 297 листах (розділених пізніше на 9 книг — Epistolarum ad Diversos Libri IX), спрямованих різним адресатам (навіть жінкам), форма переважає над змістом. У 2 книгах збереглося приблизно 170 поетичних творів на випадок в різних віршованих розмірах (гімни, епіталами, епілліі, панегірики, епіграми), в яких Еннодій виявив добре володіння формою, але мало поетичного таланту.

Теоденанда, донька короля Теодахада, відома авторкою вірша, написаного елегічним дистихом, що свідчить про безперечні літературні здібності автора.

Архітектура

Під патронажем Теодоріха та Амаласунти було проведено численні реставрації давньоримських будівель. У Равенні було збудовано нові церкви та монументальні будівлі, багато з яких збереглися досі. Базиліка Сант-Аполлінаре-Нуово, її баптистерій та Архиєпископська каплиця дотримуються пізньороманського архітектурного стилю, тоді як Мавзолей Теодоріха демонструє суто готичні елементи, такі як відмова від цегли на користь блоків істрійського вапняку та 300-тонний кам'яний дах.

Джерела

• Bury, John Bagnell. (1923). History of the Later Roman Empire Vols. I & II. Macmillan & Co., Ltd.(англ.)

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Остготське королівство