Оюм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Оюм (готськ. 𐌰𐌿𐌾𐌼, Aujom, «річкова область», «країна вод») — державне утворення готів, що існувало в межах сучасної України до V століття н. е. Згідно з працями готського історика Йордана, частина Скіфії, в яку привів народ готів їх король Філімер, спокушений «великим достатком тих країв». За словами історика, ця місцевість «оточена болотами та вирами». Перш за готів її займав народ спалів.


Локалізація[ред.ред. код]

Оюм традиційно локалізується в Придніпров'ї. Лев Гумільов говорить про те, що готи займали правобережжя Дніпра; коментатори «Гетики» часто ототожнюють Оюм зі скіфською Гілеєю (лівобережжя нижнього Дніпра). Не виключено, що саме внаслідок розселення по різні боки Дніпра вперше відбувся поділ готського народу на остроготов і візиготів. Першими правив рід Амалів, другими — рід Балтів.

Академік Сєдов В.В. локалізує Оюм, гот. Aujom «водна країна», нім. Aue «територія оточена водою, болотиста місцевість», в районі, обмеженому зі сходу Пінськими болотами, з півночі Наревськими болотами, із заходу — болотистою місцевістю на кордоні з Любельщиною[1], оскільки, за даними археології, шлях готів з території вельбарської культури проходив східніше Вісли до середнього Дністра, де вони й розділилися.

Джерела[ред.ред. код]

Гізур викликає гунів на двобій (Петер Арбо, 1886)

Йордан визнає, що джерелами його відомостей про прабатьківщину готів служили народні перекази і праця Аблавія: «це згадується в стародавніх їхніх піснях як би на зразок історії та для загального відома». Перекази про війни готів з гунами і про перебування перших на Дніпрі зберегли деякі скандинавські «Саги давніх часів». Найбільш цікава серед них сага про Хервер, де описана битва гунів і готів, а також згадано готську столицю на Дніпрі — Археймар. В археологічному плані Оюму відповідає черняхівська культура.

Загибель[ред.ред. код]

Скориставшись кризою римської державності в III столітті, готи після декількох десятиліть зіткнень змусили Авреліана вивести римських солдатів з Дакії. Для захисту готської держави від кочівників, можливо, були ними зведені Змієві вали. В останній третині IV століття, при правлінні короля Германаріха, під тиском орд гунів, що наступали зі сходу, готи були змушені покинути Оюм і перетнути кордони Римської імперії. Кульмінацією готського вторгнення став розгром імператорської армії під Адріанополем в 378 році.

У німецькому епосі[ред.ред. код]

У "Сазі про Інглінгів" згадується про Велику або Холодну Швецію на північ від Чорного моря. Найвідоміша річка цієї країни Танаїс, у пониззі якого розташована країна ванів, а на схід — Асгард.

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Пріцак, Омелян. Походження Русі. Стародавні скандинавські джерела (крім ісландських саг).[переклад з англійської О. Буценка та Ю. Олійника]  — Т. І. — К.: Обереги, 1997. — 1080 с.
  • Пріцак, Омелян Походження Русі. Стародавні скандинавські саги і Стара Скандинавія. — т. II. — К.: Обереги, 2003 — 1304 с.
  • И. Е. Забелин. «Заметка о древности днепровского Олешья». — «Археологические известия и заметки», М., 1895, № 1, стр. 1—3.
  • Ф. А. Браун. «Разыскания в области гото-славянских отношений». СПб.: Типография Императорской Академии наук, 1899.