Максиміліан де Ангеліс

Максиміліан де Ангеліс
Maximilian de Angelis
Народження	2 жовтня 1889; Будапешт, Австро-Угорщина
Смерть	6 грудня 1974 (85 років); Грац, Австрія
Поховання	Friedhof St. Leonhardd
Країна	Австро-Угорщина ; Перша Австрійська Республіка; Третій Рейх
Приналежність	Сухопутні війська Австро-Угорщини; Збройні сили Австрії; Вермахт
Вид збройних сил	Сухопутні війська Австрії ; Сухопутні війська
Рід військ	артилерія; піхота
Освіта	Терезіанська академія
Роки служби	1910–1945
Звання	Генерал артилерії
Командування	76-та піхотна дивізія; XXXXIV армійський корпус; 6-та армія; 2-га танкова армія
Війни / битви	Перша світова війна:; Східний фронт Галицька битва; Італійський фронт; Друга світова війна:; Західний фронт Французька кампанія; Східний фронт Операція «Барбаросса» Прикордонні битви; Тирасполь-Мелітопольська операція; Перша Донбаська операція; ; Друга Донбаська операція; Операція «Блау» Ростовська операція (1942); ; Битва за Кавказ Північно-Кавказька операція; Краснодарська операція; Новоросійсько-Таманська операція; ; Битва за Дніпро Нижньодніпровська операція; ; Дніпровсько-Карпатська операція Нікопольсько-Криворізька операція; Умансько-Ботошанська операція; Одеська наступальна операція; ; Югославський фронт; Балатонська операція;
	Медаль «За зимову кампанію на Сході 1941/42»

Максиміліан де Ангеліс (нім. Maximilian de Angelis; нар. 2 жовтня 1889, Будапешт — пом. 6 грудня 1974, Ґрац) — австро-угорський, австрійський та німецький часів Третього Рейху воєначальник, генерал артилерії (1942) Вермахту. Кавалер Лицарського хреста Залізного хреста з Дубовим листям (1943). Учасник Першої та Другої світових війн.

Біографія[ред. | ред. код]

Військова кар'єра

Максиміліан де Ангеліс народився 2 жовтня 1889 року в Будапешті в родині офіцера австро-угорської армії. Після завершення навчання у середній військових шкіл в Айзенштадті та у Вейсскірхені він поступив на навчання до Терезіанської військової академії у Вінер-Нойштадті. 18 серпня 1910 року прийнятий на військову службу лейтенантом до 42-го піхотного полку у Штайрі.

1 серпня 1914 року, практично відразу після оголошення війни Австро-Угорщиною Сербії, молодому офіцеру присвоєне звання обер-лейтенант з одночасним призначенням на посаду командира артилерійської батареї. Бої на Східному фронті, 7 вересня він вперше взяв участь у бойових діях у Галичині та на півдні Польщі. З 1 липня 1915 року М. де Ангеліс переведений до штабу єгерської дивізії, що вела бої на Італійському фронті. Надалі проходив службу на різних посадах воюючої австро-угорської армії. 3 листопада 1918 року, за декілька днів до завершення Першої світової війни, потрапив у полон до італійців. З полону був визволений лише 12 жовтня 1919 року.

Після повернення на Батьківщину продовжив службу в лавах Сухопутних військ Австрії. З січня 1926 року служив офіцером генерального штабу в бригаді в Санкт-Пельтені. Посідав різнорідні штабні та командні посади до гітлерівського аншлюсу країни. Ще з початку 1930-х років був активним прибічником націонал-соціалізму в армії, навіть був готовий під час липневого путчу 1934 року перебрати на себе військове командування у Відні.

У березні 1938 року протягом трьох днів тимчасово виконував посаду державного міністра оборони в кабінеті А. Зейсс-Інкварта. Після приєднання Першої Австрійської республіки до Третього Рейху перейшов на службу до нацистів. Вже 15 березня 1938 року йому присвоєне звання генерал-майор. Протягом півтора року займав різні вищі посади.

26 серпня 1939 року генерал-майор М. де Ангеліс призначений командиром 76-ї піхотної дивізії, яка розгорталася в III військовому окрузі під час 2-ї хвилі мобілізації вермахту. З початком вторгнення німецьких військ до Польщі входила до 5-ї армії генерала від інфантерії К. Лібмана, прикриваючи французько-німецький кордон по рубежу Лінії Зігфрида у секторі Саара.

У ході Французької кампанії дивізія М. де Ангеліса входила до 23-го армійського корпусу генерала від інфантерії А.Шуберта, активно діяла при прориві через Люксембург, у боях на лінії Мажино, під Верденом та Тулем. За бойові заслуги в битвах західної кампанії його відзначили двома Залізними хрестами.

У липні 1940 року піхотну дивізію перекинули до Польщі. А напередодні початку операції «Барбаросса», 76-та дивізія у складі 11-го армійського корпусу генерала від інфантерії Й. фон Корцфляйша була зосереджена в Румунії, в районі північніше Ясс.

З початком операції «Мюнхен» дивізія М. де Ангеліса завдавала удар на північному фланзі 11-ї армії, маючи завдання прорватися до Південного Бугу. Вранці 2 липня 1941 року німецько-румунські війська перейшли в наступ, завдаючи головного удару в напрямку Ясси-Бєльці силами двох німецьких армійських корпусів, а допоміжний удар — на Могилів-Подільський силами німецького армійського корпусу та румунського кавалерійського корпусу. Уже в перший день радянська оборона на річці Прут була прорвана на глибину 8—10 кілометрів і німці поринули вперед.

Надалі М. де Ангеліс бився на півдні України, бої за Кременчук, за Артемівськ. 26 січня 1942 року його призначили командиром 44-го армійського корпусу, що бився на Донбасі проти Червоної армії. 9 лютого 1942 року генерал удостоєний Лицарського хреста Залізного хреста, а вже 1 березня він став генералом артилерії.

Літом 1942 року з початком стратегічного наступу вермахту на південному фланзі німецько-радянського фронту, корпус генерала М. де Ангеліса вів бої на західному Кавказі, бої на Кубані, за Майкоп. Після переходу до оборони утримував туапсінський напрямок. З 1943 року почалися бої за кубанський плацдарм, потім відхід до Криму. З 22 листопада до 19 грудня 1943 року очолював 6-ту армію, що билася на півдні України. З 8 квітня 1944 року знову був командувачем 6-ї армії, яка відходила до Дністра.

18 липня 1944 року прийняв у генерала гірсько-піхотних військ Ф. Беме 2-гу танкову армію, яка вела активні бойові дії в окупованій Югославії. Керував веденням ар'єргардних боїв при відході його з'єднань і частин до Белграда, у південно-західній Угорщині, південно-східній Штирії до Каринтії й далі на захід.

8 травня 1945 року командувач 2-ї танкової армії генерал артилерії М. де Ангеліс капітулював американським військам і перший час перебував у них у полоні. Однак 4 квітня 1946 року його перевели до югославського табору, де тамтешній суд виніс вирок — 20 років тюремного ув'язнення за злочини, які спричинили підпорядковані йому німецькі війська протягом 1944—1945 року. Проте, 5 березня 1949 року на полоненого генерала М. де Ангеліса разом із генерал-фельдмаршалом Е. фон Кляйстом чекала екстрадиція до Радянського Союзу. У лютому 1952 року його засудили до двох 25-річних термінів позбавлення волі.

11 жовтня 1955 року після візиту канцлера Західної Німеччини К. Аденауера до Москви, генерал М. де Ангеліс був звільнений та відправлений до Німеччини. Перший час мешкав у Ганновері, потім у Мюнхені. Тільки після амністії повернувся до Ґраца. 6 грудня 1974 року помер у віці 85 років і був похований на кладовищі Святого Леонарда в Ґраці.

Нагороди[ред. | ред. код]

Перша світова війна[ред. | ред. код]

Медаль «За військові заслуги» (Австро-Угорщина) на стрічці хреста «За військові заслуги»
- Бронзова (31 жовтня 1914)
- Срібна (1 листопада 1916)
Хрест «За військові заслуги» (Австро-Угорщина) 3-го класу
- З військовою відзнакою (25 березня 1915)
- З мечами і застібкою повторного нагородження (13 травня 1918)
Військовий Хрест Карла
Пам'ятна військова медаль (Австрія) з мечами
Орден Заслуг (Австрія), лицарський хрест 1-го класу (12 травня 1936)
Хрест «За вислугу років» (Австрія) 2-го класу для офіцерів (3 вересня 1936)
Почесний хрест ветерана війни з мечами
Медаль «За вислугу років у Вермахті» 4-го, 3-го, 2-го і 1-го класу (25 років)
Залізний хрест
- 2-го класу (13 травня 1940)
- 1-го класу (1 червня 1940)
Орден Михая Хороброго 3-го класу (Румунське королівство; 19 вересня 1941)
Лицарський хрест Залізного хреста з дубовим листям
- Лицарський хрест (9 лютого 1942)
- Дубове листя (№ 323; 12 листопада 1943)
Орден Корони Румунії (1942)
Медаль «За зимову кампанію на Сході 1941/42» (25 серпня 1942)

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Fellgiebel, Walther-Peer (2000). Die Träger des Ritterkreuzes des Eisernen Kreuzes 1939—1945 — Die Inhaber der höchsten Auszeichnung des Zweiten Weltkrieges aller Wehrmachtteile. Friedberg, Germany: Podzun-Pallas. ISBN 978-3-7909-0284-6.(нім.)
Scherzer, Veit (2007). Ritterkreuzträger 1939—1945 Die Inhaber des Ritterkreuzes des Eisernen Kreuzes 1939 von Heer, Luftwaffe, Kriegsmarine, Waffen-SS, Volkssturm sowie mit Deutschland verbündeter Streitkräfte nach den Unterlagen des Bundesarchives. Jena, Germany: Scherzers Miltaer-Verlag. ISBN 978-3-938845-17-2.(нім.)

Посилання[ред. | ред. код]

Fretter-Pico, Maximilian. на lexikon-der-wehrmacht.de. Архів оригіналу за 20 лютого 2019. Процитовано 12 лютого 2019.(нім.)
General der Artillerie Maximilian de Angelis. на geocities.en. (нім.)
Angelis, de, Maximilian [Архівовано 24 липня 2019 у Wayback Machine.] — нагороди генерала артилерії Ангеліса(англ.)
Біографія Максиміліана де Ангеліса. (англ.)

Командування військовими формуваннями (установами) Третього Рейху
Попередник: сформована	командир 76-ї піхотної дивізії 26 серпня 1939 — 26 січня 1942	Наступник: генерал-лейтенант Карл Роденбург
Попередник: генерал-лейтенант Отто Стапф	командир XXXXIV армійського корпусу 26 січня 1942 — 30 листопада 1943	Наступник: генерал від інфантерії Фрідріх Кошлинг
Попередник: генерал-полковник Карл-Адольф Голлідт	командувач 6-ї армії 22 листопада — 19 грудня 1943 8 квітня — 16 липня 1944	Наступник: генерал артилерії Максиміліан Фреттер-Піко
Попередник: генерал гірсько-піхотних військ Франц Беме	командувач 2-ї танкової армії 18 липня 1944 — 8 травня 1945	Наступник: капітуляція