Малинівка (Гощанський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Малинівка
Країна Україна Україна
Область Рівненська область
Район/міськрада Гощанський район Гощанський район
Рада/громада Малинівська сільська рада
Код КОАТУУ 5621285101
Основні дані
Засноване 1577
Населення 662(2007)
Площа 11,14 км²
Густота населення 64 осіб/км²
Поштовий індекс 35422
Телефонний код +380 3650
Географічні дані
Географічні координати 50°40′07″ пн. ш. 26°40′46″ сх. д. / 50.66861° пн. ш. 26.67944° сх. д. / 50.66861; 26.67944Координати: 50°40′07″ пн. ш. 26°40′46″ сх. д. / 50.66861° пн. ш. 26.67944° сх. д. / 50.66861; 26.67944
Середня висота
над рівнем моря
235 м
Місцева влада
Адреса ради 35422, Рівненська обл., Гощанський р-н, с.Малинівка , тел. 2-17-33
Карта
Малинівка. Карта розташування: Україна
Малинівка
Малинівка
Малинівка. Карта розташування: Рівненська область
Малинівка
Малинівка
Мапа

Мали́нівка — село, центр Малинівської сільради Гощанського району Рівненської області з населенням у 662 особи(2007).

Існує кілька версій походження назви Коростятин. Згідно однієї з них, пан поселив людей на місці сучасного села Малинівка, щоб ті до князівського двору плели личаки (здирали кору - кору стинали). Поселення це належало в той час Дорогобузькому князеві. Інша версія - Що пан який володів селом був дуже злим ф його прозвали Коростою, тому і Коростятин.

Перекази доносять до нас відгомін страшних нашесть ворогів: кочовиків, половців,  монголо-татар  тощо. Після одного з особливо руйнівних нападів, люди, які вціліли, рознесли по нашому краю звістку: Користь стятий (знищений, зруйнований). Прийшов час, село знову стало наповнюватись людом, а назвали його Коростятин.

Історія[ред. | ред. код]

Перша письмова згадка - 1577 в описі Луцького замку як володіння луцького старости Семашка. Наступні письмові свідчення датуються 1594-1596 рр. Найбільша їх кількість припадає на лютий 1596 р. 2 лютого Остафей Слуцький, сотник гетьмана Лободи (спільник Северина Наливайка) з товаришами, “бєглими слугами на іменіє Коростятин напав”, людей поранив, а їх майно пограбував. Під час переслідування сам був застрелений, а багато із його товаришів спіймані.

Ще одна згадка про село Коростятин датується 7 березня 1596 року. Але основні події, описані в документі,тосуються сіл Щекічин та Друхова, на які напало військо Лободи в кількості 200 чоловік, що складалося з межирицьких міщан і селян навколишніх сіл. Вони забрали худобу та знову пограбували  маєтки Семашка.

На початку XVII ст. в самому центрі (сьогоднішній орієнтир) села діє валяна фабрика. Точно відомо,що вона виробляє продукцію у 1812 році, адже на ній було закуплено валянок для російської армії дві тисячі пар. Коли збудована, хто володів нею - невідомо. Вже авторові цих строк пощастило знайти місце цієї споруди. Цегла, яка була знайдена там, датується 1805 - 1806 рр.

Припиняє свою діяльність ця валяна фабрика десь у 1846 - 1847 рр. у зв‘язку з нестачею води для крутіння колеса. Недалекі від нас часи, але відомостей, пояснень якихось знайти неможливо.

З 1810 року в Коростятині починає діяти католицький костел.

Активну участь узяли коростятинці у визвольних битвах 1917 - 1920 рр. за незалежність України. З розповіді старих людей, оскільки якихось архівів поки що знайти не вдалося, дізнаємося про загибель тридцяти чоловік в армії УНР та Петлюри. Кілька коростятинців були з Юрком Тютюнником у всіх його військових операціях.

Відомо, що йдучи на Варшаву у 1920 р., будьонівці вскочили в Коростятин та Воронів, захопили зненацька двох петлюрівців, які були поранені і поправляли своє здоров‘я. Ніякої небезпеки для переможців вони не становили. Однак, як не просили за них родичі, більшовики замордували їх перед селом чином: відрізуючи вуха та язики, багнетами повиколювавши очі, зробивши з них мучеників за волю та Україну. Могила їх збережена на кладовищі досі.

Недовгим було національне піднесення 20-х років. У 1921 році з приходом інших завойовників розпорядженням польського воєводи у Коростятині запроваджується у школі польська мова.

Розповідають, що під час голодомору на більшовицькій Україні в 1932 - 1933 рр. в Коростятині постійно проживало кілька десятків чоловік східняків, яких місцеві люди, знаючи потаємні стежки, переводили через кордон, підгодовували, давали на дорогу харчі.

Після приходу в 1939 році червоних "визволителів", зважаючи на міцну організацію членів КПЗУ, яких перереєстрували у ВКП/б/, вже в 1940 р. створюється колгосп імені 8-го Березня. Голова був присланий із району.

Зразу ж нові господарі взялися за так званих "куркулів". Вивезли в Сибір сім‘ї Дмитра Шандрука, Івана Сірочука та інших. Головна їхня провина була в тому, що вони мали по 10 - 12 гектарів землі, по парі коней та, найголовніше, хати криті були бляхою, а не соломою. Так коростятинці познайомилися з "визволителями".

Наступив 1941 рік. Розпочалася війна. В перші ж дні було забрано польовими військоматами до армії кілька десятків чоловік із Коростятина та Воронова. Однак швидкий наступ гітлерівців дозволив їм повернутися додому. Як "гарматне м‘ясо" їх не встигли використати на початку військових дій на нашій території. Вдруге забрано було цих та інших військовозобов‘язаних в 1944 році. На фронтах Другої світової війни билося понад вісімдесят мешканців сіл Воронів та Коростятин. Одні воювали в лавах Червоної Армії, інші - в УПА.У 1946 році недалеко від села в урочищі Кадубища на другий день Водохреща відбувся бій між сотнею отамана Очмани та загоном енкаведистів, які підійшли сюди із трьох сторін Гощі, Тучина, Пустомит. Відступати воїнам УПА було нікуди. Із вигуками "Слава Україні" вони піднімались, вистрілявши всі патрони, і падали уже навіки під вогнем більшовицьких завойовників. Однак настав уже вечір, і кільком бійцям вдалося вирватися звідти живими. Над рештою ворог також не поглумився, очевидно, боячись темряви. Енкаведисти відійшли. Тоді посеред ночі місцеві люди вбитих забрали і поховали на кладовищі в Мощонах. Довго про це не знали. Лише нещодавно точно було визначено місцезнаходження цих могил на кладовищі і їх освячення.

У 1946 році в Коростятині знову почала діяти російська православна церква.

У 1950 році вдруге відновлює свою діяльність колгосп 8-го  Березня.

У 1952 році він об‘єднується з воронівським колгоспом "Вільне життя", і отримує назву колгосп імені Дзержинського.І лише за самостійної України зникає з карти села ім‘я цього чекіста.

До 1963 року село мало назву Коростятин.

Господарство зазнає різних реформувань,перейменувань і реорганізовується наприкінці 90-х років XX ст. в пайгосп "Малинівський". Багато малинівчан вирішують припинити членство в колгоспі і організувати свої одноосібні господарства.

На  1 січня  2007  року в  селі  Малинівка проживало  662 жителі,  є  218  дворів. Але  село  старіє, Так,  наприклад,  у 2000  році  народилось лише  6  малят, а  помер  31 чоловік.  А в  2006 році народилося  всього  лише 4  малюків.

Персоналії[ред. | ред. код]

  • Томілін Володимир Юрійович (1990-2015) — старший сержант ЗСУ, учасник російсько-української війни, загинув під час боїв за Мар'їнку.
    Пам’ятник воїнам-односельчанам, с. Малинівка






Посилання[ред. | ред. код]