Здолбунів
| Здолбунів | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||
| |||||||||
| Основні дані | |||||||||
| Країна |  Україна
| ||||||||
| Регіон | Рівненська область | ||||||||
| Район | Рівненський район | ||||||||
| Громада | Здолбунівська міська громада | ||||||||
| Засноване | — | ||||||||
| Перша згадка | 1497 | ||||||||
| Статус міста | від 1925[1] року | ||||||||
| Населення | 24 806 (01.01.2020)[2] | ||||||||
| - повне | 24 806 (01.01.2020)[2] | ||||||||
| Площа | 12,49 км²[3] | ||||||||
| Густота населення | 1 982,86 осіб/км² | ||||||||
| Поштові індекси | 35700—35706 | ||||||||
| Телефонний код | +380-36522 | ||||||||
| Координати | 50°30′34″ пн. ш. 26°15′35″ сх. д. / 50.50944° пн. ш. 26.25972° сх. д.Координати: 50°30′34″ пн. ш. 26°15′35″ сх. д. / 50.50944° пн. ш. 26.25972° сх. д. | ||||||||
| Висота над рівнем моря | 191 м | ||||||||
| Водойма | річка Устя | ||||||||
| Назва мешканців | здолбунів'я́нин, здолбунів'я́нка, здолбунів'я́ни | ||||||||
| День міста | Друга неділя вересня | ||||||||
| Відстань | |||||||||
| Найближча залізнична станція | Здолбунів | ||||||||
| До обл./респ. центру | |||||||||
| - залізницею | 12 км[3] | ||||||||
| - автошляхами | 12 км[3] | ||||||||
| Міська влада | |||||||||
| Адреса | 35700, Рівненська обл., Рівненський р-н, м. Здолбунів, вул. Грушевського, 14 | ||||||||
| Міський голова | Сухляк Владислав Олегович | ||||||||
| |||||||||
Здолбу́нів — місто в Україні, у Рівненському районі Рівненської області.
Розташоване за 12 км на південь від Рівного. Залізничний вузол. Заводи: залізобетонних виробів, авторемонтний, цементний, асфальтний, завод продтоварів та інші, підприємства залізничного транспорту. Через місто пролягає автошлях Старокостянтинів — Острог — Здолбунів — Рівне — Сарни — Житковичі (Білорусь).
До адміністративної реформи 2020 року центр Здолбунівського району.
Назва[ред. | ред. код]
Є декілька версій походження назви «Здолбунів»:
Перша версія: Стародавня назва селища «Долбунів» походить від слова «дов(л)бати». Це пояснюється наявністю на околицях поселення крейдяних копалень, з яких місцеві жителі «довбали» крейду і при запитанні: — Звідки ви? — чули відповідь: — З Дов(л)бунова. На цій підставі й закріпилася назва поселення як Здолбунів.
Друга версія: Назва міста пов'язана зі старослов'янським племенем дулібів (долобів), яке було основним населенням наших земель у VI—Х століттях. Можливо, саме так у назві Здолбунів (Долбунів) трансформувалася пам'ять про дулібів, про що свідчить багато праць вчених про колишні назви селищ слов'ян, у яких закінчення «-ов» (в українському правописі «-ів») означає, що селище назване на честь когось.
Інші версії є малоймовірними.
Міські символи[ред. | ред. код]
Відроджуючи минулі традиції та з нагоди відзначення 500-річчя міста, міська рада в 1997 році своїм рішенням затвердила сучасні міські символи Здолбунова (автор проектів — Ю. Терлецький). Герб: у червоному полі щита перехрещені срібні кайло, молоток та залізничний ключ; щит увінчує срібна міська корона.
Прапор: квадратне червоне полотнище, у центрі якого розміщено перехрещені білі кайло, молоток та ключ.
Елементи герба символізують: кайло — назву міста, молоток і залізничний ключ — будівельну та залізничну галузі промисловості. Червона та срібна барви вказують на знаходження Здолбунова на Волині.
Історія[ред. | ред. код]
На території Здолбунова виявлено поселення доби ранньої бронзи, а на околиці — ранньослов'янський могильник зарубинецької культури.
Перша згадка, часи Київської Русі, Великого князівства Литовського[ред. | ред. код]
Уперше назва поселення Здолбунів (Долбунів) згадується 1497 року в акті, за яким великий князь Литовський Олександр дарував князеві Костянтину Острозькому разом з іншими поселеннями і село Долбунів. Назва Здолбунів відома з 1629 року.
Із утворенням Київської держави землі дулібів у Х столітті входять до її складу. Пізніше, під час занепаду держави, землі Волині (з 1199 року) входять до Галицько-Волинського князівства, яке від нападів татаро-монгольських орд поступово втрачає свою силу і підпадає під владу Литви.
У складі Речі Посполитої, Хмельниччина[ред. | ред. код]
Після Люблінської унії 1569 року Здолбунів потрапляє під владу Речі Посполитої. Село входило до Луцького повіту. 1570 року в ньому налічувалося 9 димів. Населення займалось рільництвом. Саме в той час в Здолбунові почала формуватися єврейська громада. У 1618 і 1619 роках воно дуже потерпіло від нападів татарських орд. У роки Визвольної війни українського народу 1648—1654 років у районі Здолбунова відбувалися селянські виступи проти місцевих феодалів. У 1651 році на околицях Здолбунова, недалеко від села Тайкури, розташовується штаб війська Богдана Хмельницького, козаки якого вели бої з поляками. Тоді ж відбулися перші єврейські погроми, що були вчинені козаками.
Другий поділ Польщі, анексія Російською імперією[ред. | ред. код]
У 1793–1795 роках Правобережна Україна внаслідок Другого поділу Польщі та анексії входить до складу Російської імперії. У цей час Здолбунів належить до Волинського намісництва, а згодом — до Волинської губернії. 1798 року в селі налічувався 51 двір, проживало 276 чоловік, у тому числі 167 кріпаків. У 1821 році князь С. Любомирський, дідич Здолбунова, продав його купцям Кружиніним. Вони розширили господарство маєтку, збудували млин. За реформою 1861 року для селян Здолбунова було виділено 489 десятин землі, у середньому по 11 десятин орної землі на двір. Земля обійшлася їм вдвічі дорожче, ніж коштувала.
Скасування кріпацтва прискорило розвиток капіталістичних відносин у Здолбунові. У червні 1873 року закінчено будівництво Ковельської залізниці Київ — Брест-Литовськ, яка пролягла через Здолбунів. Згодом місто сполучили з Радивиловом і Сарнами, побудували станцію і паровозне депо. У ці роки було визначено високі якості здолбунівської крейди і можливість її використання як основної сировини для виробництва цементу. На це звернули увагу австрійські піддані брати Єлінеки, чехи за національністю, які заснували цементне виробництво у 1877 році. У 1884 році побудовано невеликий цементний завод Едмонда Францевича Єлінека, на якому у 1886 році працювало 19 робочих[4]. Устаткування цього підприємства складалося з п'яти жорен кінської тяги, такої кількості печей опалювання (ковпаків) та складу для сушіння коржів із глини і крейди. Усі процеси виконувалися вручну. За добу тут виробляли 20—25 бочок цементу. Для залучення додаткових коштів власники заводу створили у 1889 році компанію «Єлінек і Ко», яка забезпечила розширення заводу, обладнала його досконалішими механізмами. Випуск цементу досяг 90 тонн на добу. У 1898 році було засновано Акційне товариство портланд-цементу "Волинь", після чого значно зросла кількість робітників. Наприкінці 1890-х років на Здолбунівському цементному заводі працювало 200 робітників[5]. У 1889 році засновано ливарно-механічний завод.
Почала розвиватися торгівля. У селі працювали крамниці, трактири, маленькі майстерні, відбувалися ярмарки. За даними перепису 1897 року в Здолбунові проживало 4692 особи. Здолбунівський цементний завод у 1910 році придбало акціонерне товариство «Волинь», яке незабаром його було реконструйовано. Чисельність робітників на заводі зросла до 300 чоловік. Крім цементного заводу та залізничної станції, у ці роки в Здолбунові працювали приватні паркетна фабрика, ливарно-механічний завод та 2 млини. Але це були підприємства напівкустарного типу з незначною кількістю робітників.
У 1877 році в Здолбунові відкрили однокласне залізничне училище. Навчання в ньому здійснювалось за рахунок управління Південно-Західної залізниці. У 1886 році училище реорганізували у двокласне. 1884 року в громадському будинку відкрили двокласну школу. На утримання школи, у якій навчалися 25 хлопчиків і 2 дівчинки, громада виділяла 137 карбованців на рік. У 1905 році почала працювати церковнопарафіяльна школа, а 1907 року відкрився громадський клуб.
У 1903 році Здолбунів віднесено до категорії позаштатних міст. На центральній вулиці, що йшла від вокзалу, був прокладений тротуар, встановлено газове освітлення. За даними на 1912 рік, на цементному заводі працювала лікарня. У 1910 році розпочинається будівництво церкви Святої Катерини та вищого залізничного училища. У 1908—1911 роках у місті налічувалося до 10 тис. жителів.
Перша світова війна[ред. | ред. код]
У роки Першої світової війни на території Волинської губернії проходив Південно-Західний фронт.
Українська Народна Республіка[ред. | ред. код]
За часів Української революції (1917—1921) місто було ареною боротьби різних політичних сил: австро-німецької військової адміністрації, Центральної Ради УНР, Гетьманщини, Директорії УНР, Ради робітничих та солдатських депутатів. У місті розташовувався штаб Дієвої армії УНР, на чолі з Симоном Петлюрою.
12 листопада 1917 року урочисто відкрита чеська школа (сучасна Здолбунівська гімназія).
У 1919 році місто стало центром спроби антипетлюрівського перевороту генерала-хорунжого Володимира Оскілка.
У складі Польської Республіки[ред. | ред. код]
Після підписання Варшавського договору 1920 представниками Польщі та Української Народної Республіки, які розроблялись таємно від уряду УНР й польського сейму, та Ризького миру 1921 урядами більшовицької Росії та її сателіта УСРР і Польщі землі Західної України відійшли до Польщі. У період польської адміністрації (1920—1939) Здолбунів залишався типовим провінційним містечком. Спочатку він входив до складу Острозького повіту, у 1924 році став повітовим центром Волинського воєводства.
У 1920-ті роки Здолбунів, як всі західноукраїнські міста, переживав економічний занепад. Зовсім не працювали цементний завод та інші підприємства. Політика польського великодержавного шовінізму ще більше погіршила становище простого люду. Так, у 1921 році за наказом влади було проведене масове звільнення робітників української національності. Зокрема, у Рівному і Здолбунові позбулися роботи близько 80 % залізничників-українців (інкримінували недбалість під час евакуації поляків[6]). Важке соціальне й економічне становище робітників стало причиною багатьох страйків у 20-х роках. Згодом виступи робітників набрали такої сили, що властям довелося йти не лише на економічні, але й на деякі політичні поступки. Зокрема, у Здолбунові у 1925 році дозволили відкрити книгарню «Відбудова», яка мала у продажу твори прогресивних письменників.
1 січня 1925 року повітовий центр перенесено з Острога у Здолбунів, через що Острозький повіт перейменовано у Здолбунівський[7]. 8 липня того ж року місто було розширено за рахунок вилучення зі складу сільської гміни Здовбиця села Здолбунів і всієї площі фільварку Здолбунів та включення їх до міської гміни Здолбунів[8].
На західноукраїнських землях уряд Польщі проводив політику спольщення українців. У школах Здолбунова навчання здійснювалося переважно польською мовою. У 1928—1929 роках у місті працювали гімназія, дві семикласні, три чотирикласні, дві початкові та реміснича школи. Плата за навчання була великою, зокрема в гімназії — 30 злотих на місяць.
У складі СРСР[ред. | ред. код]
У вересні 1939 року західноукраїнські землі увійшли до складу СРСР. У межах радянського адміністративно-територіального поділу Здолбунів стає районним центром Рівненської області. У місті починаються «соціалістичні перетворення», масові арешти української інтелігенції.
Друга світова війна[ред. | ред. код]
У 1941 році місто окуповане військами Третього Рейху. Під час німецької окупації в місті продовжує діяти українське націоналістичне підпілля.
2 лютого 1944 року місто переходить під контроль Радянської армії. За час війни нацисти зруйнували цементний завод, міську електростанцію, спалили залізничний вокзал, а також значну кількість житлових будинків та інших будівель. За роки німецької окупації гітлерівці розстріляли 6 тисяч мешканців міста та інших громадян. Місцем розправи були обрані кар'єри цементного заводу. Тут гітлерівці стратили 4300 осіб, серед яких все єврейське населення міста (врятувалося близько 25 осіб), а в селі Старомильську біля цвинтаря — 1700 осіб.
Радянський період[ред. | ред. код]
У післявоєнний період Здолбунів відбудовувався і розвивався на засадах соціалістичної економіки, комплексно, відповідно до свого статусу районного центру Рівненської області. Будуються цементно-шиферний комбінат, мікрорайон цементників Ново-Здолбунів[9][10], будівельні, пластмасовий та авторемонтний заводи, «Укрцемремонт», побутові підприємства; відкриваються нові школи, лікарні, культурно-освітні заклади.
Відновлення незалежності[ред. | ред. код]
У 2011 році було відкрито Здолбунівський районний історико-краєзнавчий музей, який знаходиться в старій частині міста. Більшість експонатів музею були знайдені або подаровані жителями Здолбунівщини. Сама будівля є історичною пам'яткою міста, у ній відбувалися різні події, а одні з найстрашніших за часів НКВС.
21 жовтня 2012 року в Здолбунові урочисто відкрито перше на Рівненщині погруддя Степанові Бандері[11].
У місті діє в основному будівельна, металообробна та харчова промисловість.
Населення[ред. | ред. код]
Мова[ред. | ред. код]
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[12]:
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 94,50 % |
| російська | 5,05 % |
| білоруська | 0,15 % |
| румунська | 0,08 % |
| польська | 0,07 % |
| угорська | 0,02 % |
| словацька | 0,01 % |
| німецька | 0,01 % |
| вірменська | 0,01 % |
Релігія[ред. | ред. код]
Християнство[ред. | ред. код]
- Успенський Собор ПЦУ
- Храм св. апп. Петра і Павла ПЦУ
- Церква Казанської Божої Матері УПЦ (МП)[13]
- Катерининська церква УПЦ (МП)[14]
- свв.апп. Петра І Павла УГКЦ
- Костел Петра і Павла РКЦ
- Християн віри євангельської (п'ятидесятники)
- Церква ЄХБ "Світло Євангелії"
- Церква християн віри євангельської
- Церква ЄХБ Гевсеманія
Економіка[ред. | ред. код]
24 травня 2019 року у місті відбулося офіційне відкриття заводу з виробництва машин для скошування сільськогосподарських культур «МААНС».[15]
Транспорт[ред. | ред. код]
Станція Здолбунів — це важливий залізничний вузол Західної України.
У Здолбунові знаходиться моторвагонне депо, де ремонтують всі зміннострумові електропоїзди Львівської залізниці та частину дизель-потягів. Тут же обслуговують запущений у липні 2017 року поїзд Здолбунів — Ковель — Холм.
2007 року капітально, за новітніми стандартами оновлено залізничний вокзал міста.
Багато мешканців Рівного сідають тут на потяги, які не заходять в саме Рівне.
Освіта[ред. | ред. код]
- Здолбунівська ЗОШ І–ІІІ ступенів № 1
- Здолбунівська ЗОШ І–ІІІ ступенів № 3
- Здолбунівська ЗОШ І–ІІІ ступенів № 4
- Здолбунівська ЗОШ І–ІІІ ступенів № 5
- Здолбунівська гімназія
- Здолбунівська ЗОШ I—III ступенів №6
- Здолбунівська ЗОШ І–ІІ ступенів № 7
Спорт[ред. | ред. код]
У місті діє команда з американського футболу «Здолбунівські Орли», які беруть участь у всеукраїнських та міжнародних чемпіонатах і турнірах, Футбольний клуб «Академіка».
Місто-побратим[ред. | ред. код]
Відомі люди[ред. | ред. код]
Народилися[ред. | ред. код]
- Білоусов Михайло Гнатович — Герой Радянського Союзу, уславлений снайпер часів Другої світової війни.
- Гордійчук Володимир Григорович — заслужений тренер України, майстер спорту України з важкої атлетики, тренер Здолбунівської ДЮСШ «Колос». За 26 років роботи тренером в м. Здолбунів підготував — 5 майстрів спорту міжнародного класу, 15 майстрів спорту, 50 кандидатів у майстри спорту, 1 чемпіона світу, 3 учасники Олімпійських ігор.
- Горковчук Максим Вікторович (1980—2022) — старший лейтенант Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, що загинув у ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.
- Гридін Сергій Володимирович (нар. 1971) — український дитячий письменник.
- Дмитрієва-Буряк Галина Євгенівна — український кінознавець.
- Долганський Сергій Миколайович — український футболіст, воротар. Гравець полтавської «Ворскли».
- Жук Василь Володимирович (1991—2015) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
- Колодяжний Володимир Іванович — український редактор, сценарист.
- Лащенков Сергій Миколайович — колишній український і молдавський футболіст, захисник. Грав за збірну Молдови.
- Марченко Сергій — український режисер, сценарист.
- Микитюк Віктор Іванович (1964—2015) — старший лейтенант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
- Нагулко Юрій Олександрович — український художник.
- Петренко Павло Іванович (1989—2014) — старший солдат Міністерства внутрішніх справ України, учасник російсько-української війни.
- Приходько Микола Тарасович (22.05.1920 — 21.02.1943) — радянський партизан, герой Радянського Союзу (посмертно). Зв'язковий Н. І. Кузнецова.
- Вернік Ромуальд — польський письменник, автор книги спогадів про Здолбунів «У Здолбунові розквітла калюжниця».
- Сапожніков Олексій Юрійович (1989—2015) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
- Володимир Сироватка-Рус — олімпійський чемпіон Олімпійських ігор в Берліні 1936 року.
- Тереза Тутінас — відома польсько-шведська естрадна співачка.
- Станіслав Фіалковський (1922) — відомий польський художник і графік, автор проєкту Національної бібліотеки у Варшаві.
- Ярошенко Андрій Вікторович (1982—2015) — військовик 55-ї бригади, учасник російсько-української війни.
Мешканці Здолбунова[ред. | ред. код]
- Закржевський Анатолій Йосипович (1933—1987) — радянський волейболіст, почесний майстер спорту, кандидат технічних наук.
- Лейко Кіндрат Федорович (В білоруській транскрипції прізвища — Кандрат Лейка; 1860–1921) — Видатний білоруський письменник і поет, зачинатель національної драматургії для дітей, перекладач, громадський діяч. Проживав у Здолбунові впродовж 1918–1921 років. Похований на кладовищі по вулиці Вили.
- Маслов Леонід Миколайович (1909–1943) — Український інженер-архітектор, визначний дослідник архітектури Західної Волині; жив у Здолбунові у 1941–1943 роках, працював тут інженером.
- Самолюк Володимир Володимирович (Skofka) — український реп-виконавеець
Гості міста[ред. | ред. код]
Свого часу в місті перебували Леся Українка, Улас Самчук, Олександр Довженко, Віктор Ющенко, Юлія Тимошенко, Петро Порошенко.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Rozporządzenie Rady Ministrów z dnia 8 lipca 1925 r. o zmianie granic gminy miejskiej Zdołbunów w powiecie zdołbunowskim. Архів оригіналу за 2 лютого 2020. Процитовано 2 лютого 2020.
- ↑ Державна Служба Статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2020 року. Архів оригіналу за 22 червня 2020. Процитовано 20 липня 2020.
- ↑ а б в Здолбунів Рівненська область, Здолбунівський район [недоступне посилання з липня 2019]
- ↑ Указатель фабрик и заводов европейской России и Царства Польского: Материалы для фабрично–заводской статистики. (сост. П. А. Орлов). (изд. 2-е, испр. и доп.). — СПб, 1887
- ↑ Список фабрик и заводов России, 1910 г. — Москва, С.–Петербург, Варшава: т. д. "Л. и Є. Метцль и Ко" "Центральная контора обїявлений", 1910, С. 407
- ↑ Томін Ю., Романишин Ю., Коритко Р., Паращак І. Перша колія: до 150-річчя Львівської залізниці. — Львів : ТзОВ «Західноукраїнський Консалтинговий Центр» (ЗУКЦ), 2011. — С. 155. — ISBN 978-617-655-000-6
- ↑ Dz.U. 1924 nr 68 poz. 655. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 3 жовтня 2016.
- ↑ Dz.U. 1925 nr 98 poz. 689. Архів оригіналу за 13 жовтня 2016. Процитовано 3 жовтня 2016.
- ↑ Волинь-Цемент. www.dyckerhoff.com.ua. Архів оригіналу за 23 липня 2019. Процитовано 23 липня 2019.
- ↑ Здолбунів, Здолбунівський район, Ровенська область (продовження) » Історія міст і сіл Української РСР (ru-RU). Процитовано 23 липня 2019.
- ↑ Блог Дмитра Світодара (укр.). Архів оригіналу за 28 березня 2016. Процитовано 23 липня 2013.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Рівненська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 28 грудня 2018.
- ↑ У громаді біля Рівного прийняли рішення щодо землі і храмів УПЦ (МП)
- ↑ На Здолбунівщині заборонили Московський патріархат
- ↑ У Здолбунові офіційно запустили машинобудівний завод. https://zdolbunivcity.net/. Здолбунів.City. Архів оригіналу за 26 травня 2019. Процитовано 27 травня 2019.
- ↑ Здолбунів, Рівненська область, та Маршалтаун, штат Айова, стали містами-побратимами. decentralization.gov.ua. Процитовано 14 липня 2023.
Джерела[ред. | ред. код]
- Вознюк С. О., Себастіянська О. М. Здолбунів [Архівовано 7 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2010. — Т. 10 : З — Зор. — С. 479—480. — ISBN 978-966-02-5721-4.
- Скляренко Є. М. Здолбунів [Архівовано 6 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 321. — 672 с. : іл. — ISBN 966-00-0610-1.
- Коротка історична довідка про Здолбунів [Архівовано 23 липня 2019 у Wayback Machine.]
Посилання[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Здолбунів |
- Офіційний сайт Здолбунівської міської ради [Архівовано 14 березня 2011 у Wayback Machine.]
- Інформаційний ресурс Здолбунова та Здолбунівського району [Архівовано 6 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
- Офіційний сайт Здолбунівської районної газети «Нове життя» [Архівовано 1 листопада 2010 у Wayback Machine.]
- Інформаційно-аналітичний портал про Здолбунів від громадської організації ЗЕОН [Архівовано 6 серпня 2013 у Wayback Machine.]
- Здолбунів ONLINE — всі новини, заходи і оголошення на одному сайті
- Здолбунівський Інтернет — повний каталог сайтів Здолбунівщини [Архівовано 25 червня 2013 у Wayback Machine.]
- ВРУ[недоступне посилання з липня 2019]
- Zdołbunów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1895. — Т. XIV. — S. 541. (пол.)
- Zdolbunov, Ukraine (англ.)
- Прогулянка по місту Здолбунів (відео) [Архівовано 6 жовтня 2021 у Wayback Machine.]
- Фоторепортаж про Здолбунів
|
| ||||||||
| |||||||||||
| ||||||||
