Тайкури

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Тайкури
Taikury s.png Flag of Taykury.png
Герб Прапор
Країна Україна Україна
Область Рівненська область
Район/міськрада Рівненський
Рада Тайкурська сільська рада
Код КОАТУУ 5624688901
Облікова картка картка 
Основні дані
Засноване 1570
Населення 619
Площа 1,84 км²
Густота населення 336,41 осіб/км²
Поштовий індекс 35351
Телефонний код +380 362
Географічні дані
Географічні координати 50°31′55″ пн. ш. 26°22′15″ сх. д.H G O
Середня висота
над рівнем моря
253 м
Водойми річка Безіменна
Місцева влада
Адреса ради 35351, Рівненська обл., Рівненський р-н, с.Тайкури, вул. Шевченка, 10
Карта
Тайкури. Карта розташування: Україна
Тайкури
Тайкури
Тайкури. Карта розташування: Рівненська область
Тайкури
Тайкури
Мапа

CMNS: Тайкури у Вікісховищі

Тайкури́ — село в Рівненській області, що знаходиться на південний схід від обласного центру Рівне, Україна.

Населення більше 1000 ос. (в 1980-х рр. більше 2000).

Географія[ред. | ред. код]

У селі бере початок річка Безіменна. В 14 кілометрах на південь від Рівного.

Етимологія[ред. | ред. код]

Точного походження назви села Такури не визначено, але існує дві основні версії:[1]

  1. від імені ченця Тайкура, що за переказами жив в печері на місцевих пагорбах;
  2. від словосполучення «Тайні гори» (у польській вимові буде як "Тайні Гурі", адже при набігах татар у них ховалися місцеві жителі).
Тайкури, Наполеон Орда, XIX століття

Історія[ред. | ред. код]

Братські могили воїнів та жертв фашизму, с. Тайкури.jpg

Перша згадка про Тайкури датується 1570 роком. В 1583 році село належало І. Шпановському; після весілля Теодори Шпановської (Чапличівної) з Юрієм Вишневецьким відійшли до впливового князівського роду Вишневецьких. Князь побудував кам'яний замок, залишки якого залишилися і понині. З 1614 року отримало магдебурзьке право від Сигізмунда ІІІ. Після отримання містечком магдебурзького права його населення помітно збільшилося, пожвавилося ремісниче життя, також зафіксували міський герд із зображенням святого Юрія Змієборця, як знак оборонного містечка від набігів татар на Волинь. Місто активно ополячувалося, що призвело до знищення міських установ, замку і польських гонителів військом Богдана Хмельницького у ході Національно-визвольної війни. Але після укладення Зборівського договору Тайкури мусили залишитися за Річчю Посполитою. Вже у 1650 році власником Тайкурів стає рід Сапегів, але невдовзі переходять у власництво Чолганських, а вже на початку XVIII століття до Пепловських. Біля підніжжя північного нахилу замкової гори, зберіглися руїни готичного костелу св. Лаврентія, збудованого одним з дідичів, Лаврентієм Пепловським в 1710 році, і закритим та зруйнованим радянською владою. Також у 1731 році на кошти поміщика Яна Павла Пепловського тут була побудована Покровська церква, яка є діючою до сьогодні. На початку XVIII століття Тайкури переходять до Пепловських.[1][2][3] 1778 року граф Юзеф Мьончиньський продав свою частку маєтностей у Тайкурах, Мирополі на Волині А. С. Млодзєйовському.[4] Вже з 1822 власниками містечка стає рід Ілінських. У 1825 році у Тайкурському замку трапилася велика пожежа, через що його назавжди покинули власники і у ньому більше ніхто не мешкав, у 1876 році його віддали на матеріали євреям, кінцевого занепаду він зазнав під час Першої світової війни.[1]

Архітектурні пам'ятки[ред. | ред. код]

Відомі люди[ред. | ред. код]

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Фортеці, замки, палаци - «Замок у с.Тайкури» - Тайкури. rivne.travel (uk-UA). Процитовано 2020-11-23. 
  2. Туристичні перлини Рівненщини: Замок в с. Тайкури | Рівняни (uk). Процитовано 2020-11-23. 
  3. Тайкури. castles.com.ua. Процитовано 2020-11-23. 
  4. Szczygielski W. Miączyński Józef herbu Suchekomnaty (1743—1793) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1978. — T. XX/3, zeszyt 86. — S. 561. (пол.)
  5. Zaucha T. Kościół parafialny p.w. Narodzenia Najśw. Panny Marii i Św. Szczepana pirwszego męczenika w Potoku Złotym // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków : «Antykwa», drukarnia «Skleniarz», 2010. — T. 18. — 509 il. — S. 209. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. Cz. I). — ISBN 978-83-89273-79-6. (пол.)
  6. Hłupanin // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 79. (пол.) — S. 79. (пол.)

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]