Погром у Кельце

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search

Погром у Кельце - найбільший післявоєнний погром євреїв в Польщі, здійснений польським населенням міста Кельце 4 липня 1946 року.

Передісторія[ред.ред. код]

У післявоєнній Польщі антисемітські настрої живилися поширеною думкою, що євреї є прихильниками нового режиму, оскільки повоєнна влада засуджувала антисемітизм, охороняла тих євреїв, що вижили та серед представників нової влади і Війська Польського були євреї.

За кілька днів до погрому польський архієпископ, кардинал Август Хлолд (August Hlold) відкинув прохання євреїв засудити римсько-католицький антисемітизм. Пізніше він звинуватив євреїв у спробах нав'язати Польщі комунізм — дійсно, євреї займали високі посади в партії, і заявив, що звинувачувати вони можуть тільки себе. На підтримку цієї точки зору виступив єпископ Кельце, який припустив, що євреї насправді організували безлади, щоб переконати Велику Британію передати їм Палестину[1].

Кельце — адміністративний центр воєводства, місто середньої величини в Центральній Польщі. Кілька сотень євреїв жили в 1946 році в цьому місті, більшість з них на вулиці Планти у будинку № 7, що належав єврейській громаді.

Хід погрому[ред.ред. код]

Будинок на вул. Планти, 7, Кельце

Приводом для початку погрому стало зникнення восьмирічного хлопчика Генріка Блашчіка. Він зник 1 липня 1946 і повернувся через два дні, розповівши, що його викрали євреї і, заховавши, мали намір убити (пізніше в ході розслідування з'ясувалося, що хлопчик був відісланий батьком в село, де його навчили, що він повинен розповідати[2]). Містом поширювалися чутки, що зниклий польський хлопчик став жертвою ритуального вбивства, скоєного євреями з будинку на вулиці Планти. Незабаром перед цим будинком зібрався натовп мешканців Кельце.


4 липня 1946 о 10 ранку почався погром, в якому брали участь багато людей, в тому числі у військовій формі. Серед гасел були такі: «Смерть євреям!», «Смерть вбивцям наших дітей!», «Завершимо роботу Гітлера!». Опівдні в будівлю прибула група на чолі з сержантом міліції Владиславом Блахутом, яка роззброїла присутніх чинити опір євреїв. Як з'ясувалося пізніше, Блахут був єдиним представником міліції серед тих, що увійшли[3]. Коли євреї відмовилися вийти на вулицю, Блахут став бити їх рукояткою револьвера по головах, кричачи: «Німці не встигли знищити вас, але ми закінчимо їх роботу».[3]. Натовп, що жадав помсти, увірвався в будинок. Євреїв, чоловіків і жінок, старих і дітей, викидали з вікон і на вулиці били залізними прутами, дрючками, молотками. До кінця дня було вбито 42 людини, а також понад 50 чоловік поранено.

Наслідки[ред.ред. код]

Пам'ятник жертвам погрому, відкритий в 1990 році

Уже 9 липня 1946 року на лаві підсудних перед учасниками виїзної сесії Верховного військового суду опинились 12 чоловік. Рішення суду було зачитано 11 липня. До страти були засуджені дев'ять обвинувачених, по одному — до довічного ув'язнення, до 10 років і до 7 років в'язниці. Президент ПНР Болеслав Беруть не скористався своїм правом помилування, і засуджені на смерть були розстріляні.

Погром в Кельце викликав масову еміграцію євреїв з Польщі. Якщо в травні 1946 року з Польщі виїхало 3500 євреїв, в червні — 8000, то після погрому протягом липня — 19 тисяч, в серпні 35 тисяч чоловік[4]. До кінця 1946 року хвиля від'їзду спала, так як положення в Польщі нормалізувався, майже нікого не залишилося, і що залишилися були не мобільні.

У 1996 (50-ту річницю погрому) мер Кельце приніс вибачення від імені городян. У 60-ту річницю церемонія була піднята на національний рівень, за участю Президента і міністрів. Польський президент Лех Качинський назвав погром в Кельце «величезною ганьбою для поляків і трагедією євреїв».

Під час Другої світової війни поляки здійснили військові злочини проти своїх сусідів-євреїв як мінімум в 24 районах країни. До такого висновку прийшла урядова комісія, що розслідувала події в Польщі, які стосуються початку Другої світової війни.[5]

Версії[ред.ред. код]

Влада Польщі звинуватила в провокації погрому «реакційні елементи», близькі до опозиції. Був змінений ряд керівних чиновників у воєводстві[6].

Існує також ряд версій про причетність до організації погрому польських властей і радянських спецслужб - серед натовпу погромників було багато солдатів і міліціонерів, в тому числі офіцерів міліції і громадської безпеки (згодом були заарештовані і постали перед судом: майор Собчинський, полковник Кузніцький (комендант воєводського управління міліції), майор Гвяздовіч і поручик Загурський. Гвяздовіч і Собчинський були виправдані судом). Прихильники цих версій вважають, що провокаторам була вигідна дискредитація польської опозиції, якій приписувалася організація погрому, а сам погром став приводом для репресій і посилення влади комуністичного уряду.[6]

19 липня 1946 року колишній головний військовий прокурор Хенрік Холдер написав в листі заступнику командувача польською армією генералу Маріану Спихальському, що «ми знаємо, що погром був не тільки з вини міліції і армії, які несли охорону в місті Кельце і навколо нього, а й з вини члена уряду, який узяв у цьому участь».[7]

Виноски[ред.ред. код]

  1. Postwar Pogrom. Review by DAVID MARGOLICK. Sunday Book Review. Published: July 23, 2006
  2. Катастрофа европейского еврейства. Часть 6, Иерусалим, 1995, с.251-253.
  3. а б Кахане Д. После потопа. Иерусалим. С.62.
  4. Катастрофа європейського єврейства. Частина 6, Єрусалим, 1995, с. 222.
  5. Едвабно было только началом " Центральный Еврейский Ресурс SEM40.Израиль, Ближний восток, евреи
  6. а б Убить еврея
  7. По J. Śledzianowski, Wokół pogromu, стр. 80

Джерела[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]