Полочани

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Полоча́ни (біл. палачане) — частина східнослов'янської групи кривичів, яка населяла в X столітті території сучасних Вітебської та Мінської областей Білорусі.

Полочани згадуються в Повісті врем'яних літ, яка пояснює їхню назву як «тих, що живуть поряд з річкою Полотою», одного з притоків Західної Двіни. Крім того, літопис стверджує, що кривичі були нащадками полочан. Землі полочан простиралися від Свіслочі уздовж Березини до земель дреговичів. Їхні володіння межували з такими племенами:

Літописи говорять також про походження полочан, навівні з древлянами, полянами (дніпровськими) та дреговичами, від осілих на території Білорусі племен білих хорватів, сербів та хорутан, що прийшли в VIVII ст.

Полочани були одним з племен, на території якого пізніше сформувалося Полоцьке князівство, є родоначальниками сучасного білоруського народу.

Найдавніші археологічні пам'ятки — довгі кургани та поселення в Полоцьку, Вітебську, Лукомлі.

Джерела[ред.ред. код]