Украни

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Запит «Укри» перенаправляє сюди; див. також інші значення.

Укра́ни, укря́ни або у́кри (нім. Ukranen, Ukrer, Vukraner, пол. Wkrzanie, Wkrzanowie)  — західнослов'янське полабське (ельбське) плем'я (чи племінний союз) в Укермарку (нім. Uckermark, Uckerland) у VI–XII столітті. Територія їхнього поселення була зосереджена на озерах Оберуккерзе, Унтерукерзе (біля сучасного Пренцлау), біля джерела річки Укер (нім. вимова: [ˈʏkɐ] ( прослухати)). Це річка в землях Бранденбурга (де вона відома як Укер, і прилеглих частинах землі Мекленбург-Передня Померанія, на північному сході в Німеччині. Річка тече на північ через кілька озер, перше з яких Велике Криртзеє (нім. Großer Krinertsee), наступні досить маленькі.

(Також на польсько-німецькому кордоні розташоване місто Юкермюнде).

Бургваллінзель (Burgwallinsel), острів в озері Оберуккерзе — місце колишнього поселення укранів.

Ім'я[ред. | ред. код]

Ім'я складається з назви води Укер і слов'янського закінчення -яне, що означає «оселитися на Укері». Написи Wocronin,[1] Wocronin або Wucronin,[2] Vuucri[3], Ucrani,[4] Uchri,[5] Ucrani або Uerani[6] та Ucrania[7] можна знайти в середньовічних саксонських письмових джерелах. Самоназви чи інших слов'янських письмових джерел не існує. З кінця XII століття племінна назва зустрічається лише в топонімах.

Історія[ред. | ред. код]

Згідно з археологічними знахідками, слов'яни переселилися на території Укера ще в VII столітті. Проте можна лише припускати, коли сформувалися ці племена, тому що письмова згадка про укранів (Vucrani, Ucrani) згадується лише в 934 році. Це запис у Кведлінбурзьких анналах.[8] Відповідно до цього запису східнофранкський король Генріх I Птахолов здійснив похід проти укранів.[9] З іншого повідомлення відомо, що укранів було поневолено і обкладено даниною.[9] Також письмово згадується єпископом Бранденбурга в 947 р.[10] Далі украни згадуються в засновницькому документі єпархії Бранденбург, датованому 948 роком.[3] Однак документ вважається сумнівним і також міг датуватися 965 роком. Більш точно можна керуватись повідомленням саксонського історіографа Відукінда фон Корвея.[5] Після цього, близько 955 року, украни були метою походу маркграфа Ґеро I, з якого він повернувся на чолі своїх воїнів із багатою здобиччю, що, у свою чергу, дозволяє зробити висновки про економічні показники укранів. Наступного року «Руяни» воювали на боці маркграфа Ґеро в битві при Раксі, котрі, згідно з давнішими думками, нібито були укранами, ім'я яких спотворено приписом.[11] Відповідно до пізніших поглядів, це має означати Руян з острова Рюген. У 965 році укранці згадуються в дарчій грамоті Оттона І для монастиря Моріц у Магдебурзі.[4] Після цього вони були зобов'язані сплачувати данину Оттону I і сплачувати відсотки сріблом, які відтоді мали надходити до монастиря Моріца. Чи були ці виплати, невідомо. Найпізніше до 983 р. украни вийшли з-під саксонського сюзеренітету. Тому що передбачається, що вони брали участь у слов'янському повстанні 983 року разом з іншими слов'янськими племенами та приєдналися до Лютицької ліги з її центральним культовим місцем Ретра.

У музеї під відкритим небом Украненланд у Торгелові є копія ранньослов'янського поселення.

Інша інформація[ред. | ред. код]

Гілка племен у північній частині теперішнього польського Помор'я — на лівобережжі річки Одра — в епоху раннього середньовіччя відома під іменем «украни» (wkrzanie), від назви яких територія, що вони її заселяли, називалася Укра (Uckermark < праслов. Vъkra).

Відомий германський хроніст Відукінд Корвейський зазначав, що Uchri — це частина племені ратарів (вони ж — родарії), що входило до Велетської держави, яка охоплювала межиріччя Лаби (Ельби) та Одри (ІІІ, 42).

Назва Ротарії походить від назви міста Ретра, де знаходився головний слов'янський храм «Ріедігост», в якому стояв ідол Сварожича (Zuarasica) — Аркони. Епітетом Аркони було «Святовит» (слово «Світовид» є витвором українських письменників ХХ ст.). Цьому богові поклонялися усі поморські слов'яни.

У 954 р. маркграф Східної Саксонської марки Ґеро I у союзі з зятем імператора Священної Римської імперії Оттона I Великого Конрадом I розпочав кампанію з захоплення земель укранів (ратари), які після битви під містом Лучин (929 р.) увійшли до складу Північної марки Священної Римської імперії.

В 954 р. укри–ротари підняли повстання проти германських поневолювачів і приступом визволили місто Воліслав (Валелебен) у Старій марці, між Вербеном та Аренбургом, і перебили величезну кількість саксів (Відукінд Корвейський, «Діяння саксів», І, 36).

У 983 р., після повстань ободритів та лютичів, території укранів знов стали відносно незалежними, хоча вони перебували під постійним жорстким військовим тиском, особливо з боку саксів та Священної Римської імперії.

Цей виступ став сигналом до всезагальної визвольної війни полабів на чолі з Нако і Стогїгнівом. До повсталих приєдналися знатні саксонські лицарі Віхман і Екберт. Перший був проголошений королем і під його проводом полаби вторглися у Саксонію і заволоділи замком Кокаресцемія. На допомогу слов'янам поспішили угорські війська, але в 955 р. вони були розбиті саксами. Незабаром і полаби зазнали поразки на річці Раксі, а їх вождь Стоїгнів і 700 полонених були страчені. Але повстання вибухали і в 958, 959, 960 роках. В 963 році саксами були захоплені і союзники полабів лужицькі серби.

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Continuator Reginonis 934.
  2. ↑ Annales Quedlinburgenses a. A. 934
  3. ↑ а б DO I, 105.
  4. ↑ а б DO I, 295.
  5. ↑ а б Widukind III, 42.
  6. ↑ Ebo III, 14
  7. ↑ Herbord III,11
  8. ↑ Annales Quedlinburgenses a. A. 934: Rex Heinricus in Wucronin cum exercitu fuit.
  9. ↑ а б Continuator Reginonis 934: et vicit sibique tributarios fecit.
  10. ↑ Ukranen. Meck-Pomm-Hits - Informationen aus Mecklenburg-Vorpommern in Norddeutschland (німецькою). Архів оригіналу за 7 жовтня 2007. Процитовано 8 серпня 2009. 
  11. ↑ Richard Wagner (Historiker): Die Wendenzeit (= Mecklenburgische Geschichte in Einzeldarstellungen. Heft 2, ZDB-ID 982989-1). Süsserott, Berlin 1899, S. 184 Anmerkung 19.

Веб-посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Theodor Sickel (Hrsg.): Diplomata 12: Die Urkunden Konrad I., Heinrich I. und Otto I. (Conradi I., Heinrici I. et Ottonis I. Diplomata). Hannover 1879 (Monumenta Germaniae Historica, цифрова копія)
  • Paul Hirsch, Hans-Eberhard Lohmann (Hrsg.): Widukindi monachi Corbeiensis rerum gestarum Saxonicarum libri tres. = Die Sachsengeschichte des Widukind von Korvei (= Monumenta Germaniae Historica. Scriptores. 7: Scriptores rerum Germanicarum in usum scholarum separatim editi. Bd. 60). 5. Auflage. Hahn, Hannover 1935, (Цифрова копія).

Додаткова література[ред. | ред. код]

  • Bogusławski W. Dzieje Słowiańszczyzny północno-zachodniej do połowy XIII w. — Poznań: Dziennik Poznański, 1889. — 997 S.
  • Enders L. Die Uckermark: Geschichte einer kurmärkischen Landschaft vom 12. bis zum 18. Jahrhundert. — Potsdam: Verlag Hermann Bohlaus Nachfolger, 1992.
  • Kirsch K. Slawen und Deutsche in der Uckermark. — Stuttgart: Franz Steiner Verlag, 2004. — 546 S.
  • Rzetelska-Feleszko E., Strzelczyk J. Wkrzanie // Słownik starożytności słowiańskich. — Wrocław-Warszawa-Kraków-Gdańsk: PAN, 1977. — S. 510—512.
  • Wędzki A. Wkrzanie // Mały słownik kultury dawnych Słowian. — Warszawa: Wiedza Powszechna, 1988. — S. 405.
  • Адам Бременский, Гельмольд из Босау, Арнольд Любекский. Славянские хроники / Пер. с лат. И. В. Дьяконова, Л. В. Разумовской. — М.: СПСЛ; Русская панорама, 2011. — 584 с. — (MEDIÆVALIA: средневековые литературные памятники и источники). — ISBN 978-5-93165-201-6.
  • Бодрухин В. Н. Славяне и немцы в истории Бранденбурга (X—XIII вв.). — Луганск, 2000.
  • Гельмольд фон Бозау. «Славянская хроника». — М.: Наука, 1963. — 300 с. — (Памятники средневековой истории народов Центральной и Восточной Европы).
  • Гильфердинг А. Ф. Когда Европа была нашей. История балтийских славян — М.: ЭКСМО, 2010. — 320 c. — (Древняя Русь).
  • Успенский Ф. И. Первые славянские монархии на Северо-Западе. — СПб.: Изд-во Слав. благотвор. комитета, 1872. — 266; XIII с.
  • Херрман Йоахим. Ободриты, лютичи, руяне / Пер. с нем. Г. С. Лебедева // Славяне и скандинавы: Сб. / Под ред. Е. А. Мельниковой. — М.: Прогресс, 1986. — С. 338-359.
  • Christiansen, Erik. The Northern Crusades (неопр.). — London: Penguin Books, 1997. — С. 287. — ISBN 0-14-026653-4.
  • Herrmann, Joachim. Die Slawen in Deutschland (неопр.). — Berlin: Akademie-Verlag GmbH, 1970.  (нем.)

Див. також[ред. | ред. код]

Східні слов'яни
Західні слов'яни
Південні слов'яни
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Украни&oldid=38469593