Лучани

Лучани на чеській карті

Луча́ни, лу́чичі (чеськ. Lučané, лат. Liusena, пол. Łuczanie, нім. Lutschanen) — назва двох слов'янських племен, які населяли території сучасних Чехії та України в середньовіччі.

Також лучанами називають мешканців сучасного Луцька.

Західні лучани

Західнослов'янське плем'я, яке жило на берегах річки Огрже в Чеському гірському масиві. Були частиною групи чеських племен поруч з дулібами, пшованами, злічанами, літомерічами, седлічанами, дечанами та лемузами. У кінці ІХ ст. були підкорені племенем чехів та згодом асимільовані. Відомий племінний князь лучан Властіслав (біля 840 р. — 870 р.) з династії Пржемисловичів.

У «Богемській хроніці» XII ст. Козьми Празького згадана легенда про лучан у IX ст. Згадуються лучани й в документах празького єпископства XI ст.

Східні лучани

Окрім того відоме і східнослов'янське плем'я лучан яке згадує візантійський імператор Костянтин VII Багрянородний в своєму трактаті «Про управління імперією» у середині Х ст. Проживало ймовірно на Західній Волині зі столицею у Луцьку («Лучеську»). Деякі з істориків вважають його окремим племенем, яке отримало назву від міста Луцьк. На думку Михайла Грушевського лучани це пізніша назва мешканців Луцького князівства.

Ян Длугош користуючись манускриптами, рукописами, літописами, що не збереглися на Русі у XV ст. писав про плем'я лучан як складову частину дулібського племінного союзу.

Див. також

• Дуліби
• Бужани
• Черв'яни
• Волиняни
• Волинь
• Товариство «Волинь» та Інститут Дослідів Волині (Вінніпеґ)

Джерела

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Щавелева Н. И. // Древняя Русь в «Польской истории» Яна Длугоша [Архівовано 23 жовтня 2014 у Wayback Machine.]. (Книги I—VI): текст, перевод, комментарий — г. Москва: Памятники исторической мысли, 2004 г. — 493 с.: ил.; 22. — (Древнейшие источники по истории Восточной Европы / редкол.: акад. РАН В. Л. Янин (отв. ред. и др.). Часть текста парал. на рус. и лат. яз. — Библиогр.: с. 453—461, в тексте и в подстроч. прим. — Указатели: с. 463—494. — 800 экз. — ISBN 5-88451-135-3. (рос.) (лат.)
• Русский орфографический словарь. / Российская академия наук. Ин-т рус. яз. им. В. В. Виноградова. — г. Москва: изд. «Азбуковник». В. В. Лопатин (ответственный редактор), Б. З. Букчина, Н. А. Еськова и др.. 1999 г. (рос.)
• В. Эрлихман // «Правители Мира». 2009 г. (рос.)
• TŘEŠTÍK, Dušan. Počátky Přemyslovců. Praha: NLN, 2008. (чес.)
• KOSMA. Kosmova kronika česká. Praha: Paseka, 2005. S. 33-40. (чес.)
• FRANTIŠEK, Palacký. Dějiny národu českého v Čechách a v Moravě. Díl první: Od prvověkosti až do roku 1253. Praha: MF, 1936. Dostupné online. Kapitola kn. II., čl. 2 (6. část). (чес.)
• KARBUSICKÝ, Vladimír. Báje, mýty, dějiny. Nejstarší české pověsti v kontextu evropské kultury.. Praha: MF, 1995. S. 123—132. Usuzuje tak na základě struktury Kosmova popsání pověsti i podle rozboru motivů v textu, které opakují vzory, obvyklé v hrdinské epice. Nejbližším vzorem této písně byl franský epos Píseň o smrti Ermanarichově. (чес.)
• JIRÁSEK, Alois. Staré pověsti české. Ilustrace Mikoláš Aleš. Praha: Cesty, 1999. Dostupné online. — kapitoly Lucká válka, s. 54-65. (чес.)
• Michal Lutovský: Po stopách prvních Přemyslovců. Band 1, Nakladatelství Libri 2006, ISBN 80-7277-308-9. (чес.)
• František Palacký: Z dějin národu českého. Melantrich, Praha 1973. (чес.)
• Naďa Profantová, Martin Profant: Encyklopedie slovanských bohů a mýtů. Nakladatelství Libri, Praha 2000, ISBN 80-7277-011-X. (чес.)
• Bertold Bretholz und Wilhelm Weinberger (Hrsg.): Scriptores rerum Germanicarum, Nova series 2: Die Chronik der Böhmen des Cosmas von Prag (Cosmae Pragensis Chronica Boemorum). Berlin 1923 (Monumenta Germaniae Historica, Digitalisat [Архівовано 23 вересня 2015 у Wayback Machine.]) (нім.)