Лендзяни

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Лендзяни, лендичі — назва слов'янського племені, котре мешкало у басейні Дніпра та було данником Київської Русі.[1] З огляду на обмаль джерел, ідентичність, місце проживання, політичне позиціонування і автентична назва племені є об'єктом дискусій в середовищі науковців, а також (переважно польської) націо-наративної публіцистики.

Джерела[ред. | ред. код]

Вперше лендичі, під назвою Lendizi згадані у праці під назвою "Опис городів і земель на північ від Дунаю" ("Descriptio civitatum et regionum ad septentrionalem plagam Danubiі"), котра, як вважається, була написана приблизно у 870 -х роках.[2] Автор "Опису", згодом отримав умовну назву "Географа Баварського".[3] В тексті "Опису" лише вказано, що Lendizi володіли досить малою, у порівнянні з іншими племенами, кількістю городів - 98, та не повідомляється жодної інформації про місце їх проживання чи рід діяльності. В переліку Географа Баварського лендичі згадані під 33-м номером, поряд із хозирозами (Chozirozi) - 32 номер, котрі володіли 250-ма городами та тафнезами (Thafnezi) - номер 34, котрі володіли 257 -ма городами.

Під назвою лензаноі (грец. Λεγζανοι), лендичі двічі згадані у трактаті візантійського імператора Константина VII Багрянородного "Про управління імперією", котрий був написаний коло 950-го року. В описі Русі, імператор згадує лензаноі як данників Київських князів, котрі сплавляють до Києва човни-однодеревки, бо всі ріки у їх місцевості впадають у Дніпро.[a][1] В описі печенізьких володінь, імператор знову згадує лензаноі, як сусідів печенізької феми (племені) Явдіартим.[b][1] Відтак, обидва фрагменти із твору Констянтина Багрянородного, що є основним джерелом знань про лендичів-лендзян, розташовують лензеної в басейні Дніпра, на межі із степом де кочували печеніги.

Історіографічні інтерпретації[ред. | ред. код]

Спроби конкретизації місця проживання лендзян почались у наукових колах із половини ХІХ століття. Широкого поширення набула версія М. Барсова про їх волинське розташування, зокрема тотожність із лучанами[4], яку згодом підтримав також М. Грушевський.[5]

У 1920-х роках, Г. Ільїнським, було висунуто версію про тотожність слів лендзяни та ляхи. В основі аргументації Ільїнського лежала схожість кореня "ленд" із означеннями поляків в угорській - lengien та литовській - lenkas мовах. Виводячи корінь "ленд" від слов'янського слова "ляда", що означало необроблене поле, він екстраполював його на означення "лядський", що є прикметниковою формою, згадуваного у "Повісті Временних Літ" слова "ляхи".[6] Однак, вадою такої версії була неможливість лендзян-ляхів межувати із печенігами і жити у басейні Дніпра, як про це пише Констянтин Багрянородний. Для уникнення цих труднощів, Ільїнський пропонує ототожнювати лендзян із, не згаданими Багрянородним, радимичами, які у "Повісті Временних Літ" називаються плем'ям, що походило від ляхів. Оскільки радимичі не межували із печенігами, Ільїнський розглядає можливість розмістити іншу частину лендзян в районі між верхів'ями Вісли та Дністра, куди могли досягати печеніги.[7] У зв'язку із тим, що згодом, зв'язок радимичів та в'ятичів із ляхами чи західними слов'янами не був підтверджений археологічними, топонімічними та іншими даними[8], в польській історіографії версія Ільїнського була розвинута шляхом збільшення на Схід території проживання ляхів із району верхів'я Вісли і Сяну. За рахунок збільшення ймовірної території проживання лендзян на північний схід вони досягали верхів'їв Прип'яті - тобто басейну Дніпра, а за рахунок збільшення на південних-схід - печенізьких кочовищ.[9]

У 1930-х роках польським істориком К. Тименецьким було висловлено версію тотожності лендзян із літописними полянами, котрі також не згадані у трактаті Багрянородного.[10] В цьому випадку збігались усі необхідні умови, адже вони жили у басейні Дніпра та межували із печенігами. Крім того виконувалась інша умова, не задоволена попередніми гіпотезами - примикання до території уличів та деревлян. Ця версія була згодом підтримана істориком І. Кончею, котрий відзначив також той факт, що якби данники Русі - лендзяни означали згаданих у літописі ляхів, то вони б і у майбутньому вважались природними підданими Русі, а Польща територією на яку київські (чи взагалі руські князі) мали законні права. Крім того, підтвердженням вірогідності ототожнення лендзян із наддніпрянськими полянами може служити лист хазарського єврея, написаний у середині Х століття, в якому коротко переказано історію каганату і згадано народ "לוזניו" - "лаусане". "Лаусане" виступають як західні сусідами хазар, що відповідає місцю проживання полян.[11]

Цитати[ред. | ред. код]

  1. "Слов'яни ж русам підлеглі, а саме - криветеїни, лензаніни та інші слов'яни - вирубують у своїх горах однодеревки зимою і спорядивши їх, із настанням весни відправляють у сусідні водоймища. Оскільки вони всі впадають до ріки Дніпра то і вони звідти дістаються до цієї ж ріки і відправляються до Києва; там витягають їх і продають русам."
  2. "Решта чотири племені містяться по цей бік Дніпра, у напрямку більш західних і північних країв. А саме плем'я Гіязіхопон сусідить із Боггарією, плем'я нижньої Гили межує з Угорщиною, плем'я Харавої межує із Руссю, плем'я Явдіертим межує із областями підданих Русі, а саме ультінами, дервленінами, лензенінами та іншими слов'янами"

Література[ред. | ред. код]

  • Michał Parczewski — «Początki kształtowania się polsko-ruskiej rubieży etnicznej w Karpatach», Kraków 1991
  • Krzysztof Tomasz Witczak, Z problematyki Słowiańszczyzny plemiennej, część 2: Lędzanie i Wierzbianie (Βερβίανοι) — dwa plemiona prapolskie na wschodnim pograniczu, «Slavia Occidentalis» T. 48/49, 1991/1992, s. 249—260
  • Krzysztof Tomasz Witczak, O dwóch plemionach prapolskich, zasiedlających Ziemię Przemyską i Chełmską — Lędzanach i Wierzbianach, «Acta Archaeologica Carpatica» R. 38, 2003, s. 157—172

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Константин Багрянородный. Об управлении империей: Текст, перевод,комментарий / Под ред. Г. Г. Литаврина, А. П. Новосельцева. – М., 1991. – 496 с.
  2. Horak B. Travnicek D. Descriptio civitatum ad septentrionalem plagam Danubii (t. zv. Bavarski geograf) Rozpravy ceskoslovenske Akademie ved. – Praha, 1956. – R. 66. – Ses. 2.
  3. Potocki J. Fragment historiques et geographiques sur Scythie, Sarmatie et les Slaves. – Brunsvic, 1796
  4. Барсов Н. Очерки русской исторической географии. - Варшава, 1885.
  5. Грушевський М. Історія України- Руси. - Т. 1. - К., 1991.
  6. Ильинский Г. Кто были Λεγζανοι Константина Багрянородного? // Slavia. - Т. IV. - 1925 - 1926. - S. 315-319.
  7. Ильинский Г. Кто были Λεγζανοι Константина Багрянородного? // Slavia. - Т. IV. - 1925 - 1926. - S. 317.
  8. Ceдов В. Восточные славяне в VI—XIII вв. - М., 1982.
  9. Kuczynski S. Nieznany traktat polsko-ruski roku 1039 //Slavia Antiqua. - 1956. - T. V. - S. 67 3 4.
  10. Tymieniecki К. Lеdzicze (Lechici), chyli Wielkopolska w wieku IX // Przeglnd Wielkopolski. -No 6. - 1946.
  11. Конча С. "Лендзяни" в контексті Київської Русі // Збірник наукових праць НДІУ. Україна-історія, том XV, - Київ. -С. 267