Дуліби (західні)
| Дуліби | |
|---|---|
 Карта розселення середньовічних чеських племен в межах сучасної держави Чехія. | |
| Ареал | Чехія |
| Раса | Європеоїдна |
Дуліби (західні), дудліби, дудлеби (староцерк.-слов. Дулѣбы; чеськ. Doudlebové, Dúdlebi, Dúdlebové) — одне із племенінних об'єднань західних слов'ян, які заселяли Південну Богемію, представлене пам'ятками празько-корчацької та лука-райковецької археологічних культур.[1] У Південній Чехії дудліби разом з болетичами та нетоличами стали основою слов'янського розселення і передумовою для створення Чеської держави.
Етимологія[ред. | ред. код]
Назва племені дудліби дуже стара, вона має свої паралелі в хорутанських дулібах, в волинських дулібах. Це був племінний союз, який під час великого переселення народів розпався на чеських дулібів і дулібів у басейні рік Прип'яті і Бугу.
Західнослов'янське плем'я, що жило в IX столітті в верхній частині басейну р. Влтави, поруч з містом Дудлеби. У Аль Масуді згадуються як «дулабе»[2]. Дуліби вважаються чеським племенем, як і пшовани, злічани, літомеричі, лучани, седлічани, дечани і лемузи. Етнонім дуліби є одним із найстаріших слов'янських етнонімів, поряд з сербами і хорватами. На думку Крістофера Фокта, цілком імовірно, що вони не виникли в різних регіонах незалежно один від одного, а їх розселення є наслідком міграцій та етногенезу. Середньовічний польський хроніст Ян Длугош стверджував на основі старожитніх літописів, що дуліби були «єдиним племенем», у якого був прародитель на ім'я Дуліб.
Згідно чеського дослідника середини ХІХ ст., Павла Шафарика, літописні дуліби й тиверці є одним племенем толковини — тобто «толкові люди», «мудрі люди» (самоназва одного племені званого іноземцями як різні племена). Однак на сьогодні дані гіпотези вважаються анахронізмом.
Проте, найімовірнішою, на думку більшості вчених, зокрема О. М. Трубачова, є версія, що племінна назва *dudlěbi є запозичення з германських мов, де *daud-laiba- означає “спадок мерця”. Менш вірогідними вважають етимології герм. *þeuda-laiba - ”спадок народу”, Лер-Сплавінського, яке мало би дати форму *tjudlěbi, герм. *Dudl-eiba - “країна волинок”, проблематичним є трактування *Dudl-ěb - “долина, низина”, тобто дуліби — жителі низин, долин. У деяких слов'янських мовах (російській, болгарській) слово «дулеб», «дулуп», що походить від того ж кореня, означає дурного, безтолкового, сліпого, косоокого чоловіка, батрака, що ймовірно є результатом пейоративізації племінної назви.
Історія[ред. | ред. код]
В. Ключевський та Б. Греков вважали, що існував великий військовий союз чи федерація антських князів під проводом дулібів. Гегемонія дулібів поширювалася на весь підвладний їм регіон ще в VI ст., але після аварського завоювання дулібський племінний союз розпався, і частина його територій підпала під залежність Аварського каганату[3]. Згідно з однією з численних гіпотез, які наразі не можуть бути підтверджені або спростовані, після розпаду племінного союзу одні дуліби залишилися на Волині, а інші попрямували на південь і врешті-решт оселилися в Паннонії.
Через тривалу експлуатацію аварами слов'янські племена переселилися з Паннонії в VI столітті. Дудліби, разом з болетичами і нетоличами, вважаються одним з трьох гіпотетичних племен, які брали участь у заселенні Південної Богемії і Шумави з VI і особливо VII століття під час так званої другої хвилі слов'янського заселення в Богемії. Разом з племенами літомеричами і дечанами на півночі і домажличами на заході брали з чехами на чолі в об'єднанні і формуванні чеської народності і чеської держави Пршемислідів.[4]
Джерела та література[ред. | ред. код]
- А. Г. Плахонін. Дуліби // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій(голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 492. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
- Рад. енциклопедія історії України.- Київ, 1969 р.- т.2.
- ДУЛЇБИ, БУЖАНЕ І ВОЛИНЯНЕ, ЧЕРВЕНСЬКІ ГОРОДИ, ЛЇТОПИСНІ «ХОРВАТИ», «БІЛА ХОРВАТІЯ» І ХОРВАТСЬКЕ ПИТАННЄ. М. Грушевський. Історія України-Руси. Том I. Розділ IV. Стор. 7.
- Історія міста Чеський Крумлов
- Історія Чеського Крумлова
- Історія Дулібів
- Дуліби вчора і сьогодні
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Česko - německý slovník, Fr. Št. Kotta, Том 6, ст. 171
- ↑ Mały słownik kultury dawnych Słowian. L.Leciejewicz (red.). Warszawa: Wiedza Powszechna, 1988. ISBN 83-214-0499-5.
- ↑ Леонтий Войтович, «Восточное Прикарпатье во второй половине I тис. н. е. (История русинов)» [Архівовано 13 жовтня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ )., Wolf, Josef (1927- (1984). Abeceda národů : výkladový slovník kmenů, národností a národů (чеською) . Horizont. с. 77. OCLC 837493476.
| ||||||||||||||||||||||||||||||