Бужани

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Бужа́ни (давньорус. Бужа̑не[1]) — це дуліби[2][3], одне із східнослов'янських племен (у союзі племен), входили у Антський союз, яке впродовж 8-10 століття проживало на території західноукраїнських земель у басейні річки Західний Буг, від якої і походить його назва. Згадки про бужан містяться у давньоруських літописах («Повість минулих літ») та іноземних хроніках («Баварський географ» 10 століття). За даними Баварського географа, на землях, заселених бужанами, було близько 230 укріплених городищ (на кшталт замків). Бужани і волиняни раніше називалися дулібами[4][3]. Після того, як у 9-10 століттях бужани увійшли до складу Київської Русі, у стародавніх писемних джерелах вони більше не згадуються, оскільки увійшли до складу українського народу етногенезі української народності. Головними центрами бужан були Буськ (літописний Бужеськ), м. Белз, Божич(сучасний Куликів)та інші. Російський історик Михайло Тихомиров виводить від імені князя Божа назву племінного союзу східних слов'ян — бужан

Гегемонія дулібів поширювалася на весь підвладний їм регіон ще в VI ст., але після аварського завоювання дулібський племінний союз розпався, і частина його територій підпала під залежність Аварського каганату, з-за чого відігравали пізнішу роль регіонального лідера представники окремих регіонів розселення дулібів[5] (див. «бужани», «волиняни», «черв'яни»). У IХ-Х ст. черв'яни мали чільне місце в суспільстві перед бужанами, пізніше волиняни зайняли лідерство у політично-економічному житті надавши назву Волині[5].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. ЛѢТОПИСЬ ПО ИПАТЬЕВСКОМУ СПИСКУ
  2. стор. 186, том. 1, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1993 р. ISBN 5-7707-4049-3
  3. а б стор. 303, том. 1, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1993 р. ISBN 5-7707-4049-3
  4. стор. 604, том. 2, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1993 р. ISBN 5-7707-4050-7
  5. а б Леонтий Войтович, «Восточное Прикарпатье во второй половине I тис. н. е. (История русинов)» (рос.)

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]