Віденський гурток
Ві́денський гурто́к (нім. der Wiener Kreis) логічного емпіризму — це група елітних філософів та вчених з природничих та соціальних наук, логіки та математики, які регулярно зустрічалися з 1924 по 1936 рік у Віденському університеті під головуванням Моріца Шліка. Віденський гурток мав глибокий вплив на філософію 20-го століття, особливо на філософію науки та аналітичну філософію.
Філософська позиція Віденського гуртка називалася логічним емпіризмом (нім. logischer Empirismus ), логічним позитивізмом або неопозитивізмом. На нього вплинули Ернст Мах, Давид Гільберт, французький конвенціоналізм (Анрі Пуанкаре та П'єр Дюем), Готтлоб Фреге, Бертран Рассел, Людвіг Вітгенштейн та Альберт Ейнштейн. Віденський гурток був плюралістичним та відданим ідеалам епохи Просвітництва. Його об'єднувала мета зробити філософію науковою за допомогою сучасної логіки. Основними темами були фундаментальні дебати в природничих та соціальних науках, логіці та математиці; модернізація емпіризму сучасною логікою; пошук емпіричного критерію значення; критика метафізики та об'єднання наук в єдності науки.[1]
Віденське коло з'явилося на публіці з публікацією різних книжкових серій – «Schriften zur wissenschaftlichen Weltauffassung» ( Монографії про наукове світорозуміння ), «Einheitswissenschaft» ( Єдина наука ) та журналу «Erkenntnis» – а також організацією міжнародних конференцій у Празі, Кенігсберзі (сьогодні відомому як Калінінград), Парижі, Копенгагені, Кембриджі (Велика Британія) та Кембриджі (Массачусетс). Його публічний імідж забезпечувало Товариство Ернста Маха (німецькою: Verein Ernst Mach ), через яке члени Віденського кола прагнули популяризувати свої ідеї в контексті програм народної освіти у Відні.
В епоху австрофашизму та після анексії Австрії нацистською Німеччиною більшість членів Віденського гуртка були змушені емігрувати. Вбивство Шліка в 1936 році колишнім студентом Йоганном Нельбеком поклало край Віденському гуртку в Австрії.
Історія та розвиток Віденського гуртка демонструє різні етапи[2]:
Передісторія Віденського гуртка почалася із зустрічей з філософії науки та епістемології з 1908 року[3], які проводили Філіп Франк, Ганс Ган та Отто Нейрат[4].
Ганс Ган, найстарший з трьох (1879–1934), був математиком. Він отримав ступінь з математики в 1902 році. Після цього він навчався під керівництвом Людвіга Больцмана у Відні та Давида Гільберта, Фелікса Кляйна та Германа Мінковського в Геттінгені. У 1905 році він отримав ступінь хабілітатора з математики. Він викладав в Інсбруку (1905–1906) та Відні (з 1909).
Отто Нейрат (1882–1945) вивчав математику, політичну економію та історію у Відні та Берліні. З 1907 по 1914 рік він викладав у Відні в Новій віденській комерційній академії (Neue Wiener Handelsakademie). Нойрат одружився з Ольгою, сестрою Гана, у 1911 році.
Філіп Франк, наймолодший з групи (1884–1966), вивчав фізику в Геттінгені та Відні у Людвіга Больцмана, Давида Гільберта та Фелікса Кляйна. З 1912 року він очолював кафедру теоретичної фізики в Німецькому університеті в Празі.
Їхні зустрічі проходили у віденських кав'ярнях з 1907 року. Франк згадував:
Після 1910 року у Відні розпочався рух, який вважав позитивістську філософію науки Маха такою, що має велике значення для загального інтелектуального життя [...] Група молодих людей спробувала зберегти найсуттєвіші моменти позитивізму Маха, особливо його позицію проти зловживання метафізикою в науці. [...] До цієї групи належали математик Г. Ган, політичний економіст Отто Нойрат та автор цієї книги [тобто Франк], на той час викладач теоретичної фізики у Відні. [...] Ми намагалися доповнити ідеї Маха ідеями французької філософії науки Анрі Пуанкаре та П'єра Дюгема, а також пов'язати їх з дослідженнями в галузі логіки таких авторів, як Кутюра, Шредер, Гільберт тощо. — Юбель, Томас, 2003, с. 70.
На зустрічах обговорювалися роботи низки інших авторів, таких як Франц Брентано, Алексіус Майнонг, Герман фон Гельмгольц, Генріх Герц, Едмунд Гуссерль, Зигмунд Фрейд, Бертран Рассел, Альфред Норт Вайтхед, Володимир Ленін та Готлоб Фреге[5].
Ймовірно, зустрічі припинилися в 1912 році, коли Франк поїхав до Праги, щоб обійняти посаду кафедри теоретичної фізики, яку залишив вакантною Альберт Ейнштейн. Ган покинув Відень під час Першої світової війни та повернувся у 1921 році.
Формування Віденського гуртка почалося з повернення Гана до Відня у 1921 році.[6] Разом з математиком Куртом Рейдемайстером він організував семінари з «Логіко-філософського трактату» Людвіга Вітгенштейна та «Математичних начал» Вайтхеда та Рассела.
За підтримки Гана Моріца Шліка було призначено на кафедру філософії індуктивних наук у Віденському університеті у 1922 році – кафедру, яку раніше обіймали Ернст Мах і частково Больцман. Шлік вже опублікував дві важливі праці: «Простір і час у сучасній фізиці» (Raum und Zeit in die gegenwärtigen Physik) у 1917 році та «Загальна теорія пізнання» (Allgemeine Erkenntnislehre) у 1918 році.
Відразу після прибуття Шліка до Відня він організував дискусії з математиками, що оточували Гана. У 1924 році учні Шліка Фрідріх Вайсманн та Герберт Файгль запропонували своєму вчителю своєрідний регулярний «вечірній гурток». Починаючи з зимового семестру 1924 року, регулярні зустрічі проводилися в Інституті математики на віденській вулиці Больцмангассе, 5, на особисте запрошення Шліка. Ці дискусії можна вважати початком Віденського гуртка.[7]
Група, яка зустрічалася з 1924 року, була досить різноманітною та включала не лише визнаних вчених, таких як Шлік, Ган, Крафт, Філіп Франк, Нейрат, Ольга Ган-Нейрат та Генріх Гомперц, а й молодших студентів та докторантів[8]. Крім того, група запрошувала іноземних гостей.
У 1926 році Шлік і Ган домовилися про запрошення Рудольфа Карнапа до Віденського університету як приват-доцента (приватного лектора). «Логічна структура світу» Карнапа інтенсивно обговорювалася в Колі.
Також вголос читався та обговорювався «Логіко-філософський трактат» Вітгенштейна. З 1927 року між Вітгенштейном та Шліком, Вайсманом, Карнапом та Файглем влаштовувалися особисті зустрічі.[9]
У 1928 році було засновано Ферейн Ернст Мах (Verein Ernst Mach), головою якого став Шлік[10]. Метою товариства було поширення «наукового світогляду» через публічні лекції, які здебільшого проводили члени Віденського гуртка[11].
У 1929 році Віденський гурток вперше публічно виступив під цією назвою – вигаданою Нойратом[12] – опублікувавши свій маніфест Wissenschaftliche Weltauffassung. Der Wiener Kreis (Наукове уявлення про світ. Віденський гурток, також відомий як Науковий погляд на світ: Віденський гурток[13]). Брошура присвячена Шліку, а передмову до неї підписали Ган, Нойрат і Карнап.
Маніфест було представлено на Tagung für Erkenntnislehre der exakten Wissenschaften (Конференції з епістемології точних наук) восени 1929 року, організованій Віденським гуртком разом з Берлінським гуртком. Ця конференція була першим міжнародним проявом логічного емпіризму та першою з низки конференцій: Кенігсберзька (1930), Празька (1934), Парижська (1935), Копенгагенська (1936), Кембриджська, Велика Британія (1938), Кембриджська, Массачусетс (1939) та Чиказька (1941).
Хоча Віденський гурток був відомий переважно своїми поглядами на природничі науки та метафізику, публічна фаза діяльності Віденського гуртка була відверто політичною. Нейрат і Ган були соціалістами та вважали, що відмова від магії є необхідним компонентом для визволення робітничого класу. Маніфест пов'язував Карла Маркса та Фрідріха Ніцше з їхніми політичними та антиметафізичними поглядами, що вказує на розмиття між тим, що зараз вважається двома окремими школами сучасної філософії – аналітичною філософією та континентальною філософією.[14]
У 1930 році Віденське коло та Берлінське товариство перейняли журнал «Annalen der Philosophie» та зробили його головним журналом логічного емпіризму під назвою «Erkenntnis», який редагували Карнап та Райхенбах. Крім того, Віденське коло опублікувало низку книжкових серій: «Schriften zur wissenschaftlichen Weltauffassung» (Монографії про наукове світорозуміння, ред. Шлік унд Франк, 1928–1937),[15] «Einheitswissenschaft» (Єдина наука, ред. Нойрат, 1933–1939), а пізніше «Міжнародну енциклопедію єдиної науки» (ред. Нойрат, Карнап та Чарльз В. Морріс, 1938–1970).
З початку 1930-х років з'явилися перші ознаки розпаду з політичних та расистських причин: Герберт Файґль покинув Австрію в 1930 році. Карнап був призначений на посаду професора в Празькому університеті в 1931 році та виїхав до Чикаго в 1935 році.
1934 рік знаменує собою важливий перелом: Ган помер після операції, Нейрат втік до Голландії через перемогу австрофашизму в Австрійській громадянській війні, після чого Товариство Ернста Маха було розпущене з політичних причин режимом Шушніґа.
Вбивство Моріца Шліка колишнім студентом Гансом Нельбеком з політичних та особистих причин у 1936 році поклало край зустрічам гуртка Шліка.[15]
Деякі члени гуртка, такі як Крафт, Вайсманн, Цільзель, Менгер та Гомперц, продовжували періодично зустрічатися. Але анексія Австрії нацистською Німеччиною в 1938 році означала остаточний кінець діяльності Віденського гуртка в Австрії[16].
Разом з еміграцією відбувалася інтернаціоналізація логічного емпіризму. Багато колишніх членів Віденського та Берлінського гуртків емігрували до англомовного світу, де вони мали величезний вплив на розвиток філософії науки. Рух єдності науки за створення Міжнародної енциклопедії об'єднаної науки, який просували головним чином Нейрат, Карнап та Морріс, є симптомом інтернаціоналізації логічного емпіризму, організації численних міжнародних конференцій та публікації Міжнародної енциклопедії об'єднаної науки.[17]
Окрім центральних фігур Шлікського гуртка, питання членства у Віденському гуртку в багатьох випадках залишається невирішеним. Поділ на «членів» та «тих, хто симпатизує Віденському гуртку», зроблений у маніфесті 1929 року, є репрезентативним лише для конкретного моменту розвитку Гуртка[18]. Залежно від використаних критеріїв (регулярне відвідування, філософські уподобання тощо) існують різні можливі розподіли у «внутрішньому колі» та «периферії».
У наступному списку (в алфавітному порядку) «внутрішнє коло» визначається за критерієм регулярного відвідування. «Периферія» включає випадкових відвідувачів, іноземних відвідувачів та провідних інтелектуальних діячів, які регулярно контактували з Гуртком (таких як Вітгенштейн та Поппер)[19].
Ближнє коло: Густав Бергманн, Рудольф Карнап, Герберт Файгль, Філіп Франк, Курт Гедель, Ганс Ган, Ольга Ган-Нейрат, Бела Юхос, Фелікс Кауфманн, Віктор Крафт, Карл Менгер, Ріхард фон Мізес, Отто Нейрат, Роуз Ренд, Йозеф Шехтер, Моріц Шлік, Фрідріх Вайсманн, Едгар Зільсель.
Периферія: Альфред Жюль Аєр, Егон Брунсвік, Карл Бюлер, Йозеф Франк, Ельза Френкель-Брунсвік, Генріх Гомперц, Карл Густав Гемпель, Ейно Кайла, Ганс Кельзен, Чарльз В. Морріс, Арне Наесс, Карл Раймунд Поппер, Віллард Ван Орман Куайн, Френк П. Рамсі, Ганс Райхенбах, Курт Райдемейстер, Альфред Тарський, Ольга Таусскі-Тодд, Людвіг Вітгенштейн.
Поширення логічного позитивізму у Сполучених Штатах відбувалося протягом 1920-х та 1930-х років. У 1929 та 1932 роках Шлік був запрошеним професором у Стенфорді, тоді як Файгл, який іммігрував до Сполучених Штатів у 1930 році, став лектором (1931) та професором (1933) в Університеті Айови. Певне поширення логічного позитивізму у Сполучених Штатах відбулося завдяки Карлу Гемпелю, Гансу Райхенбаху, Рудольфу Карнапу, Філіпу Франку та Герберту Файглю, які емігрували та викладали у Сполучених Штатах[20][21][22].
Ще одним зв'язком зі Сполученими Штатами є Віллард Ван Орман Квайн, який подорожував у 1932 та 1933 роках як мандрівний стипендіат Шелдона до Відня, Праги та Варшави. Більше того, американський семіотик і філософ Чарльз В. Морріс допоміг багатьом німецьким та австрійським філософам емігрувати до Сполучених Штатів, зокрема Рудольфу Карнапу, у 1936 році.
У Великій Британії саме Альфред Жюль Айєр ознайомив британську академічну спільноту з роботою Віденського гуртка своєю книгою «Мова, істина та логіка» (1936). Карл Поппер також відіграв важливу роль у сприйнятті та критиці їхньої роботи, хоча ніколи не брав участі у зустрічах Віденського гуртка.
Віденський гурток дуже активно просував свої нові філософські ідеї. За допомогою Берлінського гуртка було організовано кілька конгресів з епістемології та філософії науки. Було кілька підготовчих конгресів: Празький (1929), Кенігсберзький (1930), Празький (1934), а потім перший конгрес з наукової філософії, що відбувся в Парижі (1935), а потім конгреси в Копенгагені (1936), Парижі (1937), Кембриджі, Велика Британія (1938), Кембриджі, Массачусетс (1939). Кенігсберзький конгрес (1930) був дуже важливим, оскільки Курт Гедель оголосив, що довів повноту логіки першого порядку та неповноту формальної арифметики. Ще один дуже цікавий конгрес відбувся в Копенгагені (1936), присвячений квантовій фізиці.
Між 1928 і 1937 роками Віденський гурток опублікував десять книг у збірці під назвою «Schriften zur wissenschaftlichen Weltauffassung» (Монографії про наукове світорозуміння) під редакцією Шліка та Франка. Книга Карла Раймунда Поппера «Логіка досліджень» була опублікована в цій збірці. Сім праць було опубліковано в іншій збірці під назвою «Einheitswissenschaft» («Єдина наука»). У 1930 році Рудольф Карнап і Ганс Райхенбах взяли на себе редагування журналу «Erkenntnis», який видавався з 1930 по 1940 рік (з 1939 року редакторами були Отто Нейрат, Рудольф Карнап і Чарльз Морріс).
Віденському колу не можна приписати одну єдину філософію. По-перше, всередині Кола існувало безліч філософських позицій, а по-друге, члени часто принципово змінювали свої погляди з часом та у відповідь на дискусії в Колі. Тому здається зручнішим говорити про «філософії (у множині) Віденського Кола».[23]
Однак можна виділити деякі центральні теми та дебати.
У ньому викладено наукове світогляд Віденського Кола, який характеризується «по суті двома рисами.[24] По-перше, воно емпіричне та позитивістське: знання існує лише з досвіду. По-друге, науковий світогляд характеризується застосуванням певного методу, а саме логічного аналізу».[25]
Логічний аналіз – це метод роз'яснення філософських проблем; він широко використовує символічну логіку та відрізняє емпіризм Віденського Кола від попередніх версій. Завдання філософії полягає в роз'ясненні – за допомогою методу логічного аналізу – проблем і тверджень.
Логічний аналіз показує, що існують два різних типи тверджень; один тип включає твердження, які можна звести до простіших тверджень про емпірично дане; інший тип включає твердження, які неможливо звести до тверджень про досвід, і тому вони позбавлені сенсу.
Метафізичні твердження належать до цього другого типу, і тому вони безглузді. Тому багато філософських проблем відкидаються як псевдопроблеми, що виникають через логічні помилки, тоді як інші переосмислюються як емпіричні твердження і таким чином стають предметом наукових досліджень.
Одним із джерел логічних помилок, що лежать у витоках метафізики, є неоднозначність природної мови. «Звичайна мова, наприклад, використовує ту саму частину мови, субстантив, для речей («яблуко»), а також для якостей («твердість»), відносин («дружба») та процесів («сон»); тому це вводить в оману, вводячи в уявлення про функціональні поняття, подібне до речі».[25] Іншим джерелом помилок є «уявлення про те, що мислення може або призвести до знань з власних ресурсів, не використовуючи жодного емпіричного матеріалу, або принаймні дійти до нового змісту шляхом висновку з заданих станів речей».[26]
Синтетичне знання a priori відкидається Віденським колом. Математика, яка на перший погляд здається прикладом обов'язково обґрунтованого синтетичного знання, отриманого лише з чистого розуму, має натомість тавтологічний характер, тобто її твердження є аналітичними твердженнями, що дуже відрізняється від кантівських синтетичних тверджень. Єдині два види тверджень, прийняті Віденським колом, - це синтетичні твердження a posteriori (тобто наукові твердження) та аналітичні твердження a priori (тобто логічні та математичні твердження).
Однак, стійкість метафізики пов'язана не лише з логічними помилками, а й із «соціальною та економічною боротьбою».[27]Метафізика та теологія пов'язані з традиційними соціальними формами, тоді як група людей, яка «зіткнулася з сучасністю, відкинула ці погляди та стала на ґрунт емпіричних наук».[28] Таким чином, боротьба між метафізикою та науковим світоглядом - це не лише боротьба між різними видами філософій, але й - і, можливо, передусім - боротьба між різними політичними, соціальними та економічними поглядами. Звичайно, як визнавалося в самому маніфесті, «не кожен прихильник наукового світогляду буде борцем».[29] Багато істориків Віденського гуртка вбачають в останньому реченні неявне посилання на контраст між так званим «лівим крилом» Віденського гуртка, яке головним чином представляли Нейрат і Карнап, та Моріцем Шліком. Метою лівого крила було сприяти проникненню наукового світогляду у «форми особистого та громадського життя, в освіту, виховання, архітектуру та формування економічного та соціального життя».[30] На противагу цьому, Шлік був насамперед зацікавлений у теоретичному вивченні науки та філософії. Можливо, речення «Дехто, радий самотності, вестиме замкнуте існування на крижаних схилах логіки» є іронічним посиланням на Шліка.[29]
У маніфесті Вальтер Дубіслав, Йозеф Франк, Курт Греллінг, Хассо Герлен, Ейно Кайла, Генріх Леві, Ф. П. Рамзі, Ганс Райхенбах, Курт Рейдемайстер та Едгар Зільзель перераховані як люди, що «симпатизують Віденському гуртку», а Альберт Ейнштейн, Бертран Рассел та Людвіг Вітгенштейн — як «провідні представники наукового світогляду».
Кінцевою метою Віденського гуртка була єдина наука, тобто побудова «конститутивної системи», в якій кожне законне твердження зводиться до понять нижчого рівня, які безпосередньо стосуються даного досвіду. «Спроба полягає в тому, щоб пов’язати та гармонізувати досягнення окремих дослідників у їхніх різних галузях науки»[31]. З цієї мети випливає пошук ясності, охайності та символічної мови, яка усуває проблеми, що виникають через неоднозначність природної мови. Віденський гурток опублікував збірку під назвою Einheitswissenschaft ( «Єдина наука ») за редакцією Рудольфа Карнапа, Філіпа Франка, Ганса Хана, Отто Нейрата, Йоргена Йоргенсена (після смерті Хана) та Чарльза В. Морріса (з 1938 року), метою якої було представити єдине бачення науки. Після публікації в Європі семи монографій з 1933 по 1939 рр. збірка була завершена через проблеми, що виникли внаслідок Другої світової війни. У 1938 році в США почалася нова серія публікацій. Це була Міжнародна енциклопедія єдиної науки, амбітний проект, який ніколи не був завершений і присвячений єдиній науці. Вийшов лише перший розділ «Основи єдності наук»; він містить два томи загалом двадцяти монографій, опублікованих з 1938 по 1969 рік. Як згадують Рудольф Карнап і Чарльз Морріс у передмові до видання International Encyclopedia of Unified Science 1969 року:
Енциклопедія була зароджена ідеєю Отто Нейрата. Це малося на прояві єдності наукового руху [...] Початкові плани щодо Енциклопедії були амбітними. Крім двох вступних томів, мав бути розділ про методологію наук, один про існуючий стан уніфікації наук і, можливо, розділ про застосування наук. Планувалося, що робота в цілому становитиме близько двадцяти шести томів (260 монографій)[28] —
Добре відома робота Томаса Куна «Структура наукових революцій», що була опублікована в цій Енциклопедії в 1962 році під номером два у другому томі.
Ставлення Віденського гуртка до метафізики добре висловлено Карнапом у статті «Überwindung der Metaphysik durch Logische Analyse der Sprache» у Erkenntnis, т. 2, 1932 (англійський переклад «The Elimination of Metaphysik Through Logical Analyse of Language» у Sarkar, Sahotra, ред., Logical empiricism at its peak: Schlick, Carnap, and Neurath, New York: Garland Pub., 1996, pp. 10–31). Мова, каже Карнап, складається зі словника, тобто набору значущих слів, та синтаксису, тобто набору правил, що регулюють формування речень зі слів словника. Псевдотвердження, тобто послідовності слів, які на перший погляд нагадують твердження, але насправді не мають значення, утворюються двома способами: або в них зустрічаються безглузді слова, або вони утворюються недійсним синтаксичним способом. Згідно з Карнапом, псевдотвердження обох типів зустрічаються в метафізиці.
За Карнапом, хоча метафізика не має теоретичного змісту, вона має зміст: метафізичні псевдотвердження виражають ставлення людини до життя, і в цьому полягає роль метафізики. Він порівнює її з мистецтвом, подібним до ліричної поезії; метафізик працює з медіумом теоретичного; він плутає мистецтво з наукою, ставлення до життя зі знанням і таким чином створює незадовільний та неадекватний твір. «Метафізики — це музиканти без музичних здібностей».[32]
У 1991 році у Відні було засновано Інститут Віденського кола (IVC). Воно займається вивченням роботи та впливу Віденського кола. У 2011 році воно було інтегровано до Віденського університету як підрозділ факультету філософії та освіти[33]. З 2016 року колишнє товариство продовжує свою діяльність у тісній співпраці з IVC під зміненою назвою Віденсько-гуртове товариство (VCS).[34] У 2015 році інститут став співорганізатором виставки, присвяченої Віденському колу, у головному корпусі Віденського університету.[35]
- ↑ Cp. Stöltzner/Uebel 2006, LII-LXXIX.
- ↑ Cp. the phases in Stadler 2001. See 579–580 for an overview.
- ↑ Wittgenstein's Vienna, New Edition, Elephant Paperback, 1996.
- ↑ Cp. Frank 1949, Stadler 2001, Uebel 2000. The expression goes back to Rudolf Haller, "Der erste Wiener Kreis", in: Fragen zu Wittgenstein und Aufsätze zur Österreichischen Philosophie, Amsterdam 1986.
- ↑ Cp. Stadler 2001, 143–161.
- ↑ Stadler 2001, 195–218.
- ↑ Stadler 2001, 199.
- ↑ Stadler 2001, 199–218.
- ↑ McGuinness, Brian, ed. (1979). Wittgenstein and the Vienna Circle: Conversations Recorded by Friedrich Waismann. translation by Joachim Schulte and Brian McGuinness. New York:
- ↑ Stadler 2001, 219–290.
- ↑ For an overview of the lectures of the Ernst Mach Society 1929–1932 see Stadler 2001, 342–344.
- ↑ Frank 1949, 38.
- ↑ Edmunds, D. and Eidenow, J. Wittgenstein's Poker: The Story of a Ten-Minute Argument Between Two Great Philosophers, 2001, page 151.
- ↑ Josephson-Storm, Jason (2017). The Myth of Disenchantment: Magic, Modernity, and the Birth of the Human Sciences. Chicago: University of Chicago Press. pp. 246–7. ISBN 978-0-226-40336-6.
- ↑ For documents concerning the murder of Moritz Schlick and the trial against Nelböck see Stadler 2001, 869–909.
- ↑ Only after the war in 1949 arose the Kraft Circle in Vienna, a successor to the Vienna Circle, under the leadership of Viktor Kraft, a former member of the Vienna Circle. Among the members of this circle was Paul Feyerabend.
- ↑ For a chronology of the emigration of the Vienna Circle see Hans-Joachim Dahms, "The Emigration of the Vienna Circle", in: Friedrich Stadler, Peter Weibel (ed.), The Cultural Exodus from Austria, Vienna 1995.
- ↑ Stöltzner and Uebel 2006, XX.
- ↑ Cp. Stadler 2001, 573. This list follows the presentation in Stadler 2001, 571ff., including further bio-bibliographical information on all the persons listed.
- ↑ E. Nagel, "Nature and Convention" in: The Journal of Philosophy, 26, 1929, in which Nagel discussed Reichenbach's interpretation of the theory of relativity;
- ↑ S. Hook, "Personal Impression of Contemporary German Philosophy" in: The Journal of Philosophy, 27, 1930, in which Hook presented a favorable report on logical positivism;
- ↑ A. E. Blumberg and H. Feigl, "Logical Positivism: A New Movement in European Philosophy" in: The Journal of Philosophy, 28, 1931.
- ↑ Cp. Thomas Uebel, "Vienna Circle", The Stanford Encyclopedia of Philosophy (Spring 2014 Edition), Edward N. Zalta (ed.), URL = <http://plato.stanford.edu/archives/spr2014/entries/vienna-circle/>.
- ↑ On the historical background of the manifesto see Stadler 2001, 334–339.
- ↑ а б The Scientific Conception of the World. The Vienna Circle in Sarkar, Sahotra, 1996, p. 331—hereinafter VC
- ↑ VC p. 330
- ↑ VC p. 339
- ↑ а б - Основи єдності наук, т. 1, Видавництво Чиказького університету, 1969, с. vii.
- ↑ а б VC p. 339
- ↑ VC p. 339–340
- ↑ Наукове уявлення про світ. Віденське коло в Саркарі, Сахотра, 1996, стор. 328
- ↑ Carnap, 'The Elimination of Metaphysics', in Sarkar, Sahotra 1996, p. 30
- ↑ "Institute Vienna Circle". University of Vienna. Retrieved 19 March 2020.
- ↑ "Vienna Circle Society". Vienna Circle Society. Retrieved 19 March 2020.
- ↑ "The Vienna Circle – Exact Thinking in Demented Times". University of Vienna. Retrieved 19 March 2020.
- Швырёв, В. С. Неопозитивизм и проблема эмпирического познания. — М.: Наука, 1966.
- Огурцов А. П. Венский кружок и теория относительности // Вестник РГНФ, М., 2007.№ 1. С.94-101.
- Віденський гурток // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін ; Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України. — Київ : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
 | |
|---|---|
| Наука | |
| Тематичні сайти | |
| Словники та енциклопедії | |
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль | Freebase: /m/01gy2b · GND: 4079286-9 · J9U: 987007529974805171 · LCCN: sh87005634 · LNB: 000050067 · NKC: ko2015867897 · VIAF: 315700984 |
|
Це незавершена стаття з науки. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
|
Це незавершена стаття з історії Європи. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |