Спочатку навчався в єзуїтській колегії у Замості, потім — у Несвізькій єзуїтській колегії, де перейшов з кальвінізму в католицтво латинського обряду. Пізніше під впливом митрополита Йосифа Велямина Рутського прийняв грецький обряд. Подальшу освіту здобув у Віленській духовній академії, стажувався Папській місійній колегії в м. Браунсбург та Чеській колегії єзуїтів у Празі.
До 1620 року вступив до ордену василіян, прийнявши в чернецтві ім'я Рафаїл, в 1620 висвячений на диякона. В 1621—1624 був слухачем богословських студій в Грецькій колегії св. Атанасія в Римі, після чого був висвячений в Римі на пресвітера в 1624 р. Тоді ж звернувся до Апостольської Столиці з меморандумами — в справі церковної унії на православному Сході, а також долучення ордену кармелітів до унійної діяльності. 1625 року був обраний архімандритом Свято-Троїцького монастиря в Вільно (займав цю посаду до 1637 р.), а з 1626 поєднував цю посаду з обов'язками найвищого настоятеля чину Василіян в Литві, Україні і Білорусі. Також був архімандритом Онуфріївського (Мстиславське воєводство) (1631), Кобринського Спаського (1632—1633) та Жидичинського (1637—1640) монастирів.
В 1626 обраний протоархімандритом ордену василіян та єпископом-коад'ютором митрополита Йосифа Велямина Рутського. 8 липня1626 отримав королівську номінацію на гідність єпископа, а 1631 — папську булу з підтвердженням права на успадкування керівництва Київською митрополією. В 1626–1632 єпископ Галицький, в 1632–1637 — єпископ Пінський і Турівський. В 1633 за дорученням Київського митрополита Й. В. Рутського відправився в Рим до папи Римського Урбана VIII, щоби відстоювати інтереси унії в умовах загострення боротьби з православ'ям та неприхильного ставлення до Греко-католицької Церкви з боку світської влади і римо-католицької ієрархії Речі Посполитої, а також для прискорення процесу прославлення Полоцького архієпископа Йосафата Кунцевича. Поспішно виконавши цю місію, весною 1636 прибув до Варшави з листами з Ватикану до короля і польських ієрархів з рекомендаціями переглянути «Пункти заспокоєння Русі», видані королем Владиславом IV Вазою, де легалізовувалась Православна Церква в Речі Посполитій, і сприяти діяльності Унійної Церкви. Після смерті Йосифа Велямина Рутського 1637 очолив унійну Київську митрополію. Підтримував курс короля на примирення греко-католиків і православних. В 1639—1640 втретє поїхав до Риму для клопотання про беатифікацію владики Йосафата Кунцевича, також просив папу Урбана VIII дозволу скликати спільний собор православних і греко-католиків з метою створення єдиного руського патріархату в Речі Посполитій. У той час написав біографію Й. В. Рутського, переклав твори Мелетія Смотрицького, заснував в Римі осідок василіян з України і Білорусі при церкві святих Сергія і Вакха, де й був похований.
.jpg)
