Українська автокефальна православна церква (оновлена)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Українська Автокефальна
Православна Церква (оновлена)
Harkov dmitry.jpg
Свято-Дмитрівський храм, Харків
Засновники арх. Ігор (Ісіченко)
Автокефалія/автономія проголошена 2003
Автокефалія/автономія визнана не визнана
Нинішній предстоятель арх. Ігор (Ісіченко)
Центр Харків, Україна
Кафедральний собор Харків, Свято-Дмитрівська церква
Основна юрисдикція Україна
Юрисдикція для діаспори Росія
Літургічна мова українська
Музична традиція невідомо
Церковний календар Юліанський?
Єпископів 1
Єпархій 1
Навчальних закладів 1 (колегія)
Монастирів немає
Парафій 28[1]
Священиків бл. 32 у штаті[2]
Ченців і черниць невідомо
Вірних невідомо
Офіційний сайт http://uapc.org.ua/

Украї́нська автокефа́льна правосла́вна це́рква (оно́влена) (УАПЦ(о), Харківсько-Полтавська єпархія) — нечисленна українська православна спільнота, що не має євхаристійного спілкування з Вселенським Православ'ям. З моменту утворення і донині її очолює архієпископ Ігор (Ісіченко). Позиціонує себе як частина Української автокефальної православної церкви, хоча не має з УАПЦ практично ніяких зносин і зареєстрована як окрема релігійна організація. Харківсько-Полтавська єпархія визначає свій власний статус як частини УАПЦ, очолюваної Митрополитом УАПЦ в діаспорі та УПЦ в США, архиєреєм Констинтинопольського патріархату Константином (Баганом). 27 вересня 2000 р. архієпископ Ігор (Ісіченко), бувши керуючим справами Патріархії УАПЦ, призначений митрополитом Костянтином його особистим представником в Україні[3].

Історія[ред.ред. код]

25 лютого 2000 року помер Димитрій (Ярема), патріарх УАПЦ. Після його смерті на Соборі УАПЦ 14-15 вересня 2000 року предстоятелем був обраний митрополит Тернопільський і Подільський Мефодій (Кудряков), що перейшов до УАПЦ з УПЦ-КП у 1995 році. Це обрання викликало певну незгоду й суперечності всередині УАПЦ.

Ігор (Ісіченко) був рукопокладений у єпископа в УАПЦ у 1993 році. У висвяті брали участь єпископи Петро (Петрусь), Михаїл (Дуткевич) та Феоктист (Пересада), які невдовзі покинули УАПЦ через конфлікт з патріархом Димитрієм. Після смерті патріарха архієпископ Ігор опинився у внутрішній ізоляції, розійшовшись у поглядах практично з усіма ієрархами УАПЦ. Він намагався шукати контакт з канонічною Українською православною церквою в США (Константинопольський патріархат), але ніяких видимих результатів це не дало.

30 січня 2002 року архієрейський собор УАПЦ позбавляє його посади керуючого Київською єпархією УАПЦ. 2 березня 2003 року архієпископ Ігор видає указ про виведення за штат предстоятеля УАПЦ митрополита Мефодія (Кудрякова) та єпископа Черкаського Якова (Макарчука). У відповідь митрополит Мефодій 15 травня 2003 року відлучає архієпископа Ігоря. Обидві групи існували якийсь час паралельно. У арх. Ігоря було зовсім небагато послідовників (11 парафій[4]), але він контролював приміщення патріархії УАПЦ у Києві. Його також підримував митрополит Галицький (Івано-Франківськ) Андрій (Абрамчук), не розриваючи остаточно стосунків з митр. Мефодієм.

4 лютого 2005 року стався серйозний конфлікт між прихильниками обох груп у приміщенні канцелярії патріархії у Києві по вул. Трьохсвятительській, 6. Група єпископів і священиків «офіційної» УАПЦ силою захопила приміщення патріархії, що контролював архієпископ Ігор. Під час сутички постраждали прихильники останнього - свящ. Валерій Копійка, редактори газети "Наша віра" Євген Сверстюк та Віталій Шевченко, які працювали в приміщенні. Судові позови не принесли результату - приміщення було залишено за УАПЦ Мефодія (Кудрякова).

Ці події засвідчили остаточний розрив арх. Ігоря з УАПЦ. У 2006 році свою Харківсько-Полтавську єпархію він зареєстрував під назвою «Українська автокефальна православна церква (оновлена)». Втім, у повсякденному житті офіційна назва практично не використовується, церква називає себе «Харківсько-Полтавська єпархія УАПЦ».

Об'єднавчий процес з УГКЦ[ред.ред. код]

В 2015 році Харківсько-Полтавська єпархія УАПЦ (о) розпочала переговори про обєднання з УГКЦ як єдиною правонаступницею Київської митрополії часів Володимирового Хрещення.

Пропозицію про об’єднання УАПЦ (о) з УГКЦ було офіційно озвучено 1 квітня 2015 року на засіданні 25-того єпархіального собору.

«…(Собор) звернувся до Блаженнішого Патріярха Святослава та єпископату Української Греко-Католицької Церкви з проханням про братні поради щодо досягнення євхаристійної та адміністративної єдности між Харківсько-Полтавською єпархією УАПЦ та УГКЦ ...»

20 квітня 2016 р. у Свято-Дмитрівському катехитично-пастирському центрі м. Харкова пройшов 26-ий єпархіальний собор Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ (о). В ньому взяли участь 40 делегатів з Харкова, Полтави, Києва, Миколаєва, Сватова, Москви, Цюрупинська (Олешок), Лозової, Боярки, сільських парафіяльних громад.  Собор привітав спеціальним посланням Глава УГКЦ Святослав. Комісія Собору єпископів УГКЦ підготувала до собору «Пропозиції щодо входження Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ у єдність з УГКЦ»:

«Шлях відновлення євхаристійного сопричастя і адміністративної єдності ми вбачаємо у створенні персональної єпархії УГКЦ для вірних УАПЦ (о) у межах території Харківської, Полтавської і Сумської областей на чолі з Архиєпископом Харківсько-Полтавським. Парафії УАПЦ (о), котрі знаходяться поза цією територією, рівно ж були б персональними і підлягали б безпосередньо Главі УГКЦ, який своєю чергою призначив би відповідального за них єпископа».

«Така модель єднання сприятиме якнайповнішому збереженню тотожності нинішньої Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ (о) і надасть їй перспективу органічного розвитку. На підставі нашої традиції бажаємо засвідчити вам, що сопричастя з Римською Апостольською Столицею не лише не суперечить чистоті й істинності православної віри Київської Церкви, а навіть робить її відкритою до живого сопричастя вселенського християнства».

Делегати обговорили і схвалили ці пропозиції. Та було вирішено провести їхнє обговорення в парафіях.

5 квітня 2017 р., в Свято-Дмитрівському храмі Харкова пройшов 27-ий собор УАПЦ(о). У соборі взяли участь 32 делегати (12 священиків і 20 мирян). На соборі був присутній Глава УГКЦ Патріарх Святослав (Шевчук). Делегати собору звернулися до Папи Франциска з листом, у якому підтвердили намір до здобуття адміністративної єдності й повного сопричастя з УГКЦ.

Устрій[ред.ред. код]

Очолює церкву архієпископ Ігор (Ісіченко), інших єпископів у юрисдикції немає.

До початку об'єднавчих процесів з УГКЦ налічувала 27 парафій у Полтавській, Харківській, Київській, Луганській, Миколаївській та Кіровоградській областях. Є також одна парафія в Москві (до юрисдикції був прийнятий російський священик Яків Кротов[5].)

Після початку діалогу Харківсько-Полтавської Єпархії УАПЦ (оновленої) із УГКЦ щодо єднання, більшість парафій, вийшли з УАПЦ (о) та повернулися до складу Української Автокефальної Православної Церкви: п’ять парафій увійшло до Харківсько-Полтавської єпархії (архієпископ Афанасій Шкурупій); 15  – до Київської єпархії Київського деканату (благочинний –  митр. прот. Дмитро Присяжний), а одна парафія до Черкасько-Кіровоградської єпархії».

З архиєпископом Ігорем (Ісіченком) залишилися та планують перехід до УГКЦ:

  1. Свято-Дмитрівська парафія м. Харкова  (о. Віталій Зубак);
  2. Парафія св. Миколая с. Мурафа (Харківська обл. – о. Павло Кущ);
  3. Парафія Різдва Богородиці с. Глушківка (Харківська обл. – о. Олег Усов);
  4. Парафія св. Юрія м. Полтави (о. Ігор Литвин);
  5. Парафія св. Миколая (с. Глибока Балка Полтавської обл. – о. Василь Крупа);
  6. Парафія Покрови Богородиці м. Сватове (Луганська обл. – о. Дмитро Романків);
  7. Парафія Св. вмч. і ціл. Пантелеймона м. Миколаїва ( о. Іван Лещик);
  8. Парафія Покрови Богородиці м. Цюрюпинська (Херсонська обл. о. Леонід Сливканич);
  9. Парафія Преображення ГНІХ м. Канева (Черкаська обл. – о. Володимир Червонніков);
  10.  Парафія Святого Духа м. Москви  (о. Яків Кротов). 

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Сайти[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. http://uapc.org.ua/parafiyi/
  2. Харківсько-Полтавська єпархія: клир
  3. УАПЦ: у пошуках моделі творення помісної Церкви. risu.org.ua. Процитовано 2016-08-02. 
  4. Свящ. Ростислав Ярема. Розкольницькі рухи в українському Православ'ї у ХХ-XXI століттях. - К.: 2008. - с. 117.
  5. Архив и библиотечка свящ. Якова Кротова. krotov.info (рос., укр., англ., нім., італ., лит.). Процитовано 2016-08-02.