Білоруська автокефальна православна церква

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Білоруська автокефальна
православна церква
біл. Беларуская аўтакефальная
праваслаўная царква
Biełaruskaja aŭtakiefalnaja pravasłaŭnaja carkva

Беларуская Аўтакефальная Праваслаўная Царква, лога. Biełaruskaja Aŭtakiefalnaja Pravasłaŭnaja Carkva, łoha.png
St. Cyril of Turov Cathedral Brooklyn.jpg
Катедральний Собор Святого Кирила Туровського м. Нью-Йорк, США — центральний кафедральний собор БАПЦ
Засновники Мелхиседек (Пайовський)
Дата заснування 23 липня 1922
Статус самопроголошена автокефалія
Самостійність проголошена
Самостійність визнана не визнана
Перший предстоятель Мелхиседек Єпископ Мінський і Туравський
Чинний предстоятель Святослав Єпископ Новоградський і Північно-Американський, Архиєпископ Білоруської Автокефальної Православної Церкви
Центр Нью-Йорк, Сполучені Штати Америки
Кафедральний собор Святого Кирила Туровського
Резиденція предстоятеля Бруклін, Нью-Йорк
Основна юрисдикція Білорусь Білорусь
Юрисдикція для діаспори Україна Україна
Велика Британія Велика Британія
Австралія Австралія
Бельгія Бельгія
Німеччина Німеччина
США США[1]
Літургічна мова білоруська
Музична традиція візантійська
Церковний календар юліанський
Парафій близько 20[2]
Офіційний сайт belapc.org

Білору́ська автокефа́льна правосла́вна це́рква (біл. Беларуская аўтакефальная праваслаўная царква, Biełaruskaja aŭtakiefalnaja pravasłaŭnaja carkva) — східно-православна церква білоруських громад, заснована в 1922 році в результаті відокремлення білоруських єпархій від Московського патріархату. У 1927 році вона оголосила свою автокефалію. У 1945-1950 рр. мала парафії в Австралії, Західній Європі (Англія, Бельгія, Німеччина, Франція) та Північній Америці (США, Канада). Використовує у своїй літургії візантійський обряд, а служби відбуваються білоруською мовою. Допомагає білорусам зберегти свою національну спадщину. Мої публікації «Голос Церкви» та «Церковний посланець». Діяльність у штаті Нью-Йорк регулюється статтею 18 (Церква Білоруської автокефальної православної церкви в Америці, розділи 336-352) Закону про релігійні асоціації 2006 року. З 11 травня 2008 року главою БАПЦ є єпископ Святослав (Логін).

Юридично в Республіці Білорусі її не існує. Однак у Білорусі існує суспільно-релігійне Білоруське християнське об'єднання ім. св. Софії Слуцької, мета діяльності якого — пропаганда ідеї відновлення БАПЦ у Білорусі.

Території в Білорусі входять до складу Київської митрополії, яка до 06.01.2019 року перебувала в юрисдикції Вселенського патріархату Константинополя понад 1000 років. Антиканонічно Московський патріархат анексував ці церковні землі у Вселенського патріархату. Частиною Київської митрополії була Польська православна церква, яка отримала свою автокефалію в 1924 році від Вселенського патріархату. 6 січня 2019 року православна церква України отримала свою автокефалію від Вселенського патріархату. Зараз порушується питання отримання автокефалію від Материнської церкви Вселенського патріархату Церквою Білорусі. Юрисдикція Московського патріархату, згідно із Свідоцтвом про автокефалію 1589 р., поширюється лише на межі Російської держави. Історична православна Литовсько-Руська митрополія Константинопольського патріархату в 1596 році встановила єдність зі Святим Престолом і тепер функціонує як Білоруська греко-католицька церква.

Історія[ред. | ред. код]

XX століття[ред. | ред. код]

Мінський митрополит Мельхиседек, перший предстоятель БАПЦ (до 1931 р.)

Історія формування Білоруської православної автокефалії починається з часів Великого князівства Литовського (ВКЛ), з періоду князювання Вітовта, який багато зробив для становлення Велико-Литовської православної митрополії.

Біблія Франциска Скорини стала третьою у Європі і з'явилась майже на сторіччя раніше, ніж Біблія Івана Федорова.

Так чи інакше, але історичним фактом залишається те, що Церковний собор, скликаний в Пінську у 1791 році, проголосив автокефалію православної церкви. Однак у результаті воєн білоруські землі були приєднані до Російської імперії, і автокефалія була ліквідована.

Православна церква Святого Духа (Мінськ), де 23 липня 1922 р. була проголошена Мінська митрополія

У залежності від того, як мінялась влада, структури БАПЦ то відроджувались, то зникали. 23 липня 1922 року мінський єпископ Мельхіседек (Паєвський) скликав з'їзд єпархії, який оголосив у кафедральному соборі про створення незалежної від Московського патріархату Білоруського митрополії. Митрополитом обрано єпископа Мельхіседека, було висвячено трьох нових єпископів: Бобруйського Філарета — колишнього професора Мінської духовної семінарії, Мозирського Яна та Слуцького Миколу — колишнього настоятеля Слуцького собору.

9 серпня 1927 року бобруйський єпископ Філарет скликав з'їзд Білоруського православної церкви (БПЦ) за участю представників 333 парафій Бобруйської, Борисовської, Мозирської, Мінської, Слуцької єпархії та одного благочиння Оршанськой єпархії. Собор оголосив автокефалію і вибрав самостійне керівництво. Станом на 1 січня 1928 року 399 священиків БАПЦ несли службу в 344 парафіях.

Єпископ Бобруйський Філарет, 2 -й Предстоятель БАПЦ (у 1930-х роках)

У 1935 році розпочались репресій проти духовенства БАПЦ. До 1937 року більшовики практично повністю знищили БАПЦ, сфабрикувавши «справу» про контрреволюційну змову під назвою «Білоруська автокефальна церква», посадивши до тюрем та розстрілявши більшість активістів церкви на чолі з єпископом Філаретом. Так на 24 червня 1938 року продовжували діяти тільки 2 парафії, в Орші та Мозирі [3]. До 22 червня 1941 року в БРСР, через переслідування священиків, не залишилося легально відкритих церков[4]. Священики Антон Северин, Федір Альхимович, Григорій Медведєв, Микола Севрук, Іван Савицький, а також віруючі Дмитро Маєвський, Іван Свірського та скарбник БАПЦ Роман Сокур продовжували проводити служби підпільно [5].

3 жовтня 1941 року німецький Генеральний комісаріат Білорусі дозволив відновити Білоруський православну церкву за умови її автокефального управління. У 1942 році німецька влада змусили залишився єпископат провести ВсебІлоруський церковний собор. Незважаючи на те, що сталося в 1942 року засвоєння митрополією офіційного найменування «Свята Православна Автокефальна Білоруська Церква», що входили до її складу ієрархи відмовилися здійснити неканонічність проголошення повної церковної незалежності. Більш того, статут Білоруської митрополії припускав можливість засвоєння автокефального статусу тільки після отримання згоди з боку всіх Помісних Православних Церков.[6] У березні 1942 року Собор єпископів поділив Білоруський митрополію на 6 єпархій. 30 серпня-2 вересня відбувся Всебілоруське церковний собор з участю 3 єпископів, 65 священиків і 65 представників від віруючих, який негайно оголосив автокефалію БПЦ 128-мю голосами За, утрималось троє.

Розвиток наступальної операції Червоної армії спричинило евакуацію білоруського єпископату і декількох десятків кліриків на Захід. В умовах еміграції продовжилася діяльність Собору єпископів, Священного Синоду СПАБЦ і синодальної канцелярії, що по-тягло за собою виникнення Білоруської митрополії в діаспорі на чолі з митрополитом Пантелеймоном (Рожновського). Не відходячи від найменування «Свята Православна Автокефальна Білоруська Церква», що вимагало б проведення відповідних змін у Статуті, білоруські архиєреї вже з початку 1945 року стали позиціонувати подану ними релігійну організацію з вживанням неофіційного найменування — Білоруська митрополія.[6]

Митрополит Мінський Пантелеймон, 3-й Предстоятель БАПЦ (1942-1946)

Після півтора років перебування в Західній Європі білоруський єпископат негласно ініціював питання переходу в юрисдикцію Російської Православної Церкви Закордоном. 10 січня 1946 р ієрархи СПАБЦ направили офіційне звернення з проханням про приєднання до Російської Зарубіжної Церкви «на правах, рівних з усіма православними зарубіжними єпископами до часу відкриття можливості повернення на рідну землю». На засіданні Архиєрейського Синоду РПЦЗ, що проходив 23 лютого 1946 р прохання білоруських архиєреїв було задоволено. Те, що відбулося фактично завершило історію незалежного існування СПАБЦ.

Серед білоруської еміграції знайшлися й активні прихильники автокефалії, які звернулися за допомогою до неканонічної Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) з проханням створити для них Білоруську автокефальну православну церкву. Глава УАПЦ Полікарп (Сікорський) благословив єпископа Сергія (Охотенко) прийняти їх під свій омофор.[7]

5 червня 1948 року в місті Констанці був проведений Собор, який оголосив про створення Білоруської автокефальної православної церкви і обрав її архиєпископом Сергія (Охотенко).[7]

У 1949 році єпископом БАПЦ був обраний мирянин, незадовго до обрання прийняв чернечий сан, Василь (Тамащук), який став секретарем БАПЦ. Після дозволу виїзду білоруських емігрантів з Німеччини архиєпископ Сергій виїхав до Австралії, а єпископ Василь — у США. На початку 1950-х років лідери церкви і більшість її прихильників переселилися до Канади і США.[8]

У 1968 році були висвячені ще два єпископи БАПЦ. В кінці 1960-х — початку 1970-х кілька парафій БАПЦ перейшли в Американську архиєпископію Константинопольського патріархату. З них в 1971 році була створена Білоруська рада православних церков в Північній Америці.[9]

У 1972 році після смерти архиєпископа Сергія первоієрархом БАПЦ був обраний єпископ Андрій (Крит), якому було присвоєно титул митрополита.

У 1973 році БАПЦ розділилася на дві єпархії — Американо-Австралійську та Канадсько-Європейську. У 1980 році в середовищі ієрархії БАПЦ почалися внутрішні конфлікти, які призвели після смерти митрополита Андрея в 1983 році до розколу на дві групи, кожна з яких обрала власного митрополита. Під керівництвом митрополита Ізяслава (Бруцький) виявилися 3 приходу в Англії, 2 в Австралії і 1 в США, а під керівництвом митрополита Миколая (Мацукевич), якого зрадив анафемі Собор єпископів БАПЦ (угруповання Ізяслава) — 5 парафій в США, один в Канаді і один в Австралії.[7]

Після 1991 року почали робитися спроби перенести діяльність БАПЦ на територію Білорусі, які не мали успіху. Єдиною спробою побудувати будівлю БАПЦ в Білорусі була здійснена в 2002 році в селищі Прикордонний Гродненської області Іваном Спасюка — колишнім священиком РПЦ, вивержених з сану і оголосив себе главою БАПЦ в Білорусі (проте, сама БАПЦ його не визнає). Недобудована будівля була незабаром демонтовано за рішенням Городнянського облвиконкому за порушення умов будівництва. Іван Спасюк організовує потім свою Білоруську народну церкву і входить з нею у Всесвітній Американський Патріархат — ще одну білоруську церкву, в яку приймають і висвячують в єпископів і патріархів всіх бажаючих.[10] Там же, ймовірно, отримав титул патріарха і глава створеної на початку 1990-х років Білоруської народної автокефальної православної церкви (БНАПЦ), що не визнається БАПЦ, Петро Гуща, притягувався до кримінальної відповідальності за звинуваченням у розбещенні малолітніх, але засуджений за злісне хуліганство.[11] Після суду емігрував з Білорусі.

Періодично на опозиційних мітингах в Мінську перед телекамерами з'являлися невідомі люди, одягнені в одяг православних священиків, які скандують гасла разом з іншими учасниками мітингу.[11] БАПЦ відкидає їх приналежність до своєї юрисдикції[12] і називає їх прихильниками «Всесвітнього Американського Патріархату».

XXI століття[ред. | ред. код]

Після смерти одного з митрополитів — Миколи (Мацукевич) (2002 рік), другий — Ізяслав (Бруцький) об'єднав обидві частини, які розкололися раніше БАПЦ під своїм началом. Однак ще одним новим митрополитом і головою БАПЦ оголосив себе Олександр Сологуб — якого раніше висвятив на єпископа митрополит Миколай (за три тижні Сологуб пройшов шлях від мирянина до єпископа), а через місяць він же і відлучив Сологуба від БАПЦ. Тоді Сологуб разом з сербським єпископом Дамаскін висвятив на єпископа серба Івана (Пуріч), а після смерті Миколи (Мацукевич) оголосив себе главою БАПЦ. До цього угруповання в 2003 році приєднався Іван Спасюк, який потім, разом з Йованом Пуріч скинули Сологуба, але визнання іншій частині БАПЦ все одно не отримали.

У 2000-х роках центром БАПЦ став катедральний собор святого Кирила Туровського в Брукліні. При соборі існує парафіяльна рада, що складається в основному з націоналістів-емігрантів нової хвилі. Собор часто використовується для громадських заходів, з церковної практики збереглися лише деякі зовнішні атрибути. Фактичне керування від імені старого Ізяслава здійснюють Борис Данилюк, Зенон Позняк, В'ячеслав Логін, Микола Саганович, Олександр Сільванович (помер в 2007 році).

На 2004 рік церква налічувала 12 парафій в Білорусі.

У 2005 році вікарний єпископ Барановичский і Бруклінський Василь (Костюк), який перейшов в 2004 році в БАПЦ з РПЦ, наклав анатему на Данилюка і виключив ряд членів парафіяльної ради БАПЦ за звинуваченням в неофашизмі і перетворенню церковної громади в псевдохристиянської націоналістичну тоталітарну секту, дуже далеку від церкви. Незгодні з виключенням і їх прихильники на чолі з секретарем Консисторії БАПЦ Борисом Данилюком не підкорялися такого рішення і заблокували церква в Брукліні. Втративши реальної влади, Василь вийшов з БАПЦ і заснував нову організацію «Греко-православні парафії на Білорусі». У його організацію переходять люди, які не бажають складатися в РПЦ, але і не приймає антиросійську і радикально-націоналістичну діяльність БАПЦ.[13][14] Крім того, це єдиний «первосвященик», що розуміє необхідність згоди Московського і Константинопольського патріархатів для проголошення автокефалії.

У 2005 році митрополит Ізяслав наклав анатему Бориса Данилюка. У відповідь Данилюк помістив Ізяслава в будинок для людей похилого віку та унеможливив будь-якої доступ до нього. Ізяслав помер у листопаді 2007 року.

У 2007 році помер формальний глава БАПЦ Ізяслав (Бруцький). На той час БАПЦ (Ізяслава-Данилюка) налічувала: 1 прихід в Канаді (Торонто), 2 в США (Бруклін і Гайл Парк), 1 у Великобританії (Манчестер) і 2 в Австралії (Аделаїда, Мельбурн). Однак реально діючими є тільки два приходу — в Брукліні і Гайл-Парку; Церкви в Аделаїді, Нью-Джерсі і Манчестері стояли порожні і руйнувалися.[7]

У листопаді 2020 року Білоруська автокефальна православна церква відлучила від церкви і піддала анатемі Олександра Лукашенка як «одержимого дияволом». Рішення було прийнято в канадському місті Торонто архиєпископом Святославом Лонгін під час богослужіння.[15][16][17][18][19]

В еміграції[ред. | ред. код]

Початок білоруської православної діяльності в Америці відноситься до 19491950 р.р. У 1948 році архиєпископ Сергій поселився в Австралії, а єпископ Василь — у Нью-Йорку. Перша божественна служба православних білорусів у США відбулась восени 1950 року. Спочатку це відбувалось у «Білоруському будиночку» на Ashford street у Бруклині. Будиночок був невеликим, збоку знаходились кухня та невеличка кімната, у якій мешкав відомий білоруський композитор, професор Микола Куліковіч. Він, до речі, керував церковним та світським хором.

Хронологія[ред. | ред. код]

  • 988 — Білоруські землі у складі Київської Православної Митрополії.
  • 992 — Заснування у Полоцьку єпископської православної катедри.
  • X ст. — Побудова у Вітебську Благовіщенської церкви.
  • X ст. — Побудова у Полоцьку Собору Святої Софії
  • XI ст. — Турівське рукописне Євангеліє.
  • 1106–1108 — Подорож ігумені Даніли до Єрусалиму.
  • 1114 — Заснування єпископської катедри у Торові.
  • 1130 — Князь Радислав заснував Греко-Латино-Білоруську академію у Смоленську.
  • 1137 — Заснування єпископської кафедри у Смоленську.
  • 1147 — Клімент Смаляціч обраний на Київського митрополита.
  • 1154 — Смерть Клімента Смаляціча.
  • 1159 — Перша історична відомість про православне братство у Полоцьку.
  • XX ст. — побудова у Полоцьку церкви Христа Спасителя.
  • 1240 — Татари руйнують Київ.
  • 1243–1281 — Київський митрополит Кирило III переїздить до Клязми, готуючи цим перенос Київської митрополії на Московщину.
  • 1317, 1327, 1329 — Представники Литовської Православної Церкви беруть участь у Константинопольських Синодах.
  • 1317 — Заснування у Новгород-Литовському православної Митрополії на чолі з митрополитом Тахвілєм.
  • 1354 — Константинопольський Патріархат затверджує Москву як зверхника Київської митрополії.
  • 1363 — Литовський князь Ольгерд долучає українські землі до Великого Князівства Литовського.
  • 1415 — Три православні собори у Новгороді. Православна церква у Великому Князівстві Литовському відмовляється підпорядковуватися московському митрополитові Фотію й 15 листопада 1415 року обирає Григорія Цамблака на Литовського митрополита.
  • 1447 — Королівський привілей литовським православним магнатам, що зрівняв їх у правах з католицькими магнатами.
  • 1517 — Біблія Франциска Скорини.
  • 1569 — Приїзд до ВКЛ єзуїтів.
  • 1596 — Берестейська церковна унія.
  • 1602 — заснування у Могильові братства в оборні Православ'я.
  • 1620 — Відвідини ВКЛ Константинопольським патріархом Техвілієм.
  • 1623 — народне повстання у Вітебську супроти Унії, вбивство унійного архиєпископа Йосафата Кунцевича.
  • 1633- Пінське Богоявленське братство.
  • 1641 — Заснування братських шкіл у Могильові, Мінську, Слуцьку.
  • 1668 — Король Ян Казимір обмежує права православного митрополита.
  • 1686 — Підпорядкування Православної Церкви у Речі Посполитій Московському Патріархові.
  • 1766 — Заборона говорити в сеймі в на захист православ'я.
  • 1772 — Побудова у Смоленську Успенського собору.
  • 1791 — Пінський Собор ухвалює автокефалію Православної Церкви у Речі Посполитій.
  • 1839 — Заборона служіння білоруською мовою у Царській Росії.
  • 1917 — Відокремлення на соборі у Москві церкви від держави.
  • 1922 — Спроба Мінського митрополита Мелхідесека проголосити автокефалію.
  • 1936–1938 — Заслання духівництва на Сибір.
  • 1942 — Білоруський Православний Собор у Мінську оголосив автокефалію Білоруської Православної Церкви.
  • 1946 — Православні ієрархи з Білорусі на еміграції долучаються до РПЦЗ.
  • 1946 — Збори православних білорусів у Регензбурзі (Німеччина) виголошують протест проти долучення православної ієрархії з Білорусі до РПЦЗ.
  • 1948 — Відновлення на Соборі у Констанції (Німеччина) Білоруської Автокефальної Православної Церкви.

Предстоятелі[ред. | ред. код]

Парафії[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Архімандрит Серафим, БАПЦ: «За свободу віросповідання білоруси вимушені боротися в умовах підпілля»[недоступне посилання з червня 2019]
  2. Журнал «Ступени». 2006 год. СТУПЕНИ № 3 (23). Жизнь будущего века. Архів оригіналу за 14 лютий 2008. Процитовано 6 січень 2012. 
  3. Навіцкі Ў. Палітыка расколу Расейскай праваслаўнай царквы ў Беларусі (1920-я гг.) // Беларускі гістарычны часопіс. — 2003. — № 2-3 (46-47). — С. 40-48; 18-24. — ISSN 1993-1999
  4. Пазьняк З. Аўтакефалія // Гутаркі з Антонам Шукелойцем. — Варшава: Беларускія ведамасьці, 2003. — С. 104-107. — 144 с. — 1150 ас. — ISBN 9955-9337-8-X
  5. Да гісторыі Беларускай праваслаўнай аўтакефаліі (ч.2) Грамадазнаўчы сайт «Беларусь — наша зямля»
  6. а б Слесарев А. В. Решения Архиерейского Собора РПЦЗ 7-9 мая 1946 г. по вопросу организации церковной жизни белорусской диаспоры // Вестник ПСТГУ. Серия II: История. История Русской Православной Церкви. 2021. — Вып. 100. — С. 80-94
  7. а б в г СПРАВКА: Белорусская Автокефальная Православная Церковь
  8. ЦЕРКВИ В США Справочник Выпуск I Приложение к Научно-информационному бюллетеню «Соединенные Штаты Америки и Канада»
  9. Иерархия церквей. Белорусский совет православных церквей в Северной Америке.
  10. Иерархия церквей | Американский Всемирный Патриархат
  11. а б БДГ. Для служебного пользования., № 6 от 03/07/2002 (БИТАЯ ССЫЛКА) Архівовано 2007-10-12 у Wayback Machine.
  12. Архивированная копия. Архів оригіналу за 2007-06-15. Процитовано 2007-07-04.  (БИТАЯ ССЫЛКА)
  13. Иерархия церквей | Белорусская Автокефальная Православная Церковь
  14. Иерархия церквей | Греко-православные приходы на Беларуси
  15. Праваслаўны архіяпіскап адлучыў Лукашэнку ад Царквы і наклаў на яго анатэму
  16. YouTube full-color icon (2017).svg «Одержим дьяволом». Лукашенко предали анафеме в Белорусской автокефальной церкви на YouTube // Телеканал Дождь. 23 ноября 2020.
  17. «Бог мира сокрушит сатану под ноги ваши»: Белорусская автокефальная православная церковь предала Лукашенко анафеме // [Новая газета]. 23 ноября 2020.
  18. А Н А Ф Е М А Аляксандру Лукашэнку - Беларуская Аўтакефальная Праваслаўная Царква - БАПЦ - Афіцыйны сайт. www.belapc.org. Процитовано 2020-11-23. 
  19. Белорусские раскольники предали Лукашенко анафеме. РИА Новости (ru). 20201123T1657. Процитовано 2020-11-23. 
  20. Церква Білорусі має канонічні підстави для оголошення автокефалії – архієпископ Святослав Логін. https://www.radiosvoboda.org/. Радіо «Свобода». 2018-09-16. Процитовано 16 вересня 2018. 

Посилання[ред. | ред. код]