Московсько-Константинопольська схизма (2018)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Емблеми обох предстоятелів (Вселенського патріархату Константинополя, Московського патріархату), коли стався розкол
Московсько-Константинопольська схизма (2018)
Дата з 2018 року до тепер
Причина Рішення Вселенського патріархату 11 жовтня 2018 р.:
1. надання автокефалії Київській митрополії у майбутньому
2. відновити ставропігію (церковний орган, відповідальний тільки перед Вселенським патріархом) в Києві
3. скасувати "Лист видачі" (дозвіл) 1686 р., який уповноважував патріарха Московського висвячувати митрополита Київського[note 1]
4. скасувати анатему, яка торкнулася духовенства та віруючих двох невизнаних українських східно-православних церков (УАПЦ та УПЦ КП)
Учасники 1. Вселенський патріархат Константинополя
2. Київська митрополія
3. Московський патріархат
Результат Розрив євхаристійного спілкування з Вселенським патріархатом Російською православною церквою.

Створення помісної автокефальної Православної церкви України.

Визнання автокефалії Православної церкви України Церквою Греції, Грецьким православним патріархатом Александрії та Церква Кіпру.

Розрив спілкування з Вселенським патріархом Константинопольським Вартоломієм I, архиєпископом Атенський Ієронімом II, Александрійським патріархом Теодором II та Кіпрським архиєпископом Хрисостомом II.

Московсько-Константинопольська схизма або Мінська схизма — конфлікт, пов‘язаний зі зміною статусу Київської митрополії Української Церкви, виходом її з підпорядкування Московській патріархії, якій вона була підпорядкована кілька століть й підпорядкуванням її Константинопольській патріархії шляхом висвячення нового митрополита Київського та відмова визнати це рішення канонічним певною частиною православних українців і представників православного християнства інших країн світу, зокрема Росії, з-поміж прихильників Московської патріархії, схизма між вірними і ієрархами Східної Церкви через різне ставлення до визнання Української Церкви.

Також, як відповідь на викриття Константинопольським патріархатом історичних фальсифікацій РПЦ та Російської влади протягом майже 3-х століть.[1][2] 15 жовтня 2018 р. Священний Синод РПЦ прийняв рішення про заборону своїм клірикам співслужити із ієрархами і кліриками Константинопольської патріархії[3]: «Відтепер і надалі до відмови Константинопольського Патріархату від прийнятих ним антиканонічних рішень для всіх священнослужителів РПЦ неможливе співслужіння з кліриками Константинопольської Церкви. […] Вступ з останніми в євхаристичне спілкування є канонічним злочином і тягне за собою відповідні заборони». Священний Синод УПЦ (МП) 13 листопада 2018 р. продублював рішення з РПЦ: «клірикам УПЦ призупинити євхаристичне спілкування зі священнослужителями Константинопольського Патріархату».[4]

Історія[ред. | ред. код]

Перші п'ять століть більша частина європейської території сучасної Росії була підпорядкована Київській митрополії і була канонічною територією Константинопольського патріархату.

У 1448 році частина митрополії з центром у м. Москві пішла у розкол з церквою-матір'ю, внаслідок обрання митрополитом на соборі в м. Москві єпископа Рязанського Іони без погодження з Константинополем.

У 15891593 роки московська митрополича кафедра купила «патріаршу гідність» і таким чином формальне визнання автокефалії Московської церкви — від Константинопольського патріарха Єремії II[a] й інших східних патріархів.

Церква з центром у Києві продовжувала залишатися в юрисдикції Константинопольського патріархату.

У 1620 році після Берестейської унії (1596) завдяки вимогам українського козацтва на чолі з гетьманом Петром Сагайдачним в Україні було створено нову православну ієрархію Київської митрополії. Київським митрополитом став Іов Борецький (1620 — 1631). У 1686 році Вселенський патріарх видав «Акт», який давав право Московському патріарху висвячувати Київського митрополита, але який в богослужінні мав згадувати Вселенського патріарха першим і цим підтверджувати владу Константинопольської церкви над Київською єпархією. Але Московський патріархат, в порушення вимог акту, став вважати, що Київська митрополія перейшла у його повне підпорядкування.

Схизма[ред. | ред. код]

15 жовтня 2018 р. синод Російської православної церкви у Мінську прийняв рішення про розрив євхаристійного спілкування з Константинопольською православною церквою у відповідь на дії її синоду, який заявив про намір створити єдину автокефальну помісну церкву в Україні, відновив в церковному спілкуванні лідерів УПЦ КП і УАПЦ і скасував дію соборної грамоти 1686 року про тимчасову передачу права хіротонії Київського митрополита до юрисдикції Московського патріархату, за умови обов'язкового поминання ним Константинопольського патріарха, як свого першоієрарха. Зі свого боку, Константинопольський патріархат заявив, що він не розриває євхаристійного спілкування з Російською православною церквою[5].

13 листопада 2018 р. собор єпископів УПЦ (МП) у Києві ще раз нагадав, що вважає рішення Священного Синоду Вселенського Патріархату від 11 жовтня 2018 року стосовно українського церковного питання недійсними і слідом за РПЦ розірвала відносини з Константинополем.[6][7]

Слід зазначити, що Константинопольський Патріархат не підтримав Московську схизму, не відмовився від євхаристійного спілкування з РПЦ, виконуючи канони православної церкви поминає при богослужінні предстоятеля Російської православної церкви московського патріарха. Цю вимогу також було прописано в Томосі для ПЦУ[8].

Виданий указ про «заборону у священнослужінні без права причастя Святих Христових Таїн» прот. Петру Зуєву, багаторічному керівнику відділу інформації та зв'язків з громадськістю Київської єпархії УПЦ (МП), члену Синодальної комісії по діалогу з УАПЦ та УПЦ-КП. Заборонено саме «за грубе порушення рішень Священного Синоду УПЦ від 13 листопада 2018 року»[9], а синодальна довідка конкретизує причину заборони: «співслужіння з „екзархом“ Константинопольського Патріархату». За те ж саме був заборонений у священнослужінні і прот. Георгій Коваленко .[4]

13 лютого 2019 р. керуючий справами УПЦ (МП) митр. Бориспільський Антоній (Паканич) і заступник голови ВЗЦЗ УПЦ (МП) прот. Микола Данилевич взяли участь в урочистостях, пов'язаних з 50-річчям митр. Варненського Іоанна, що проходили у болгарському місті Варна. Окрім архієреїв Болгарської Православної Церкви, в урочистостях взяли участь і ієрархи Константинопольського Патріархату так званих «Нових територій», митрополит Едеський Іоіль та митрополит Еласонський Харитон. Митр. Таким чином 2 клірики УПЦ (МП) порушили канонічну постанову синоду своєї церкви але не понесли ніяких покарань за співслужіння із є екзархом Вселенської Патріархії у Центральній Македонії митр. Іоілем та Патріаршим Екзархом Олімпу митр. Харитоном.[4] Коли ж журналісти звернули увагу на співслужіння і порушення правила синоду, УПЦ (МП) дала офіційний коментар в якому пояснила таке співслужіння 7-ма пунктами.[10]

РПЦ створює Товариство православних російськомовних віруючих[ред. | ред. код]

Після того, як Елладська православна Церква та Александрійська православна Церква визнав нову Православну Церкву України, в Туреччині, було зареєстровано «Товариство православних російськомовних віруючих». У Московському Патріархаті заявили, що росіяни відтепер будуть активізувати відносини з Коптською Церквою Александрії, враховуючи неминучий розрив із греками. Московський Патріархат в кінці 2019 зареєстрував нову асоціацію в Туреччині на канонічній території Константинопольського Вселенського Патріархату. Від імені групи російських православних, що мають турецьке громадянство, їх лідером Оксаною Алякан, було зареєстровано «Товариство православних російськомовних віруючих» у провінції Анталії, яке об'єднує росіян міст Демре, Кемер, Анталія, Белек, Сіде, Манавгат, Авсаллар, Аланія та Махмутлар. Група підпорядковується нагляду Патріаршого управління установами за кордоном, нової структури, яку очолює митрополит РПЦ Антоній (Севрюк), що також є екзархом для Західної Європи, з центром у Парижі, і який дуже близький до Московського патріарха Кирила.

Нове товариство православних «росіян-турків» отримало дозвіл на проведення регулярних богослужінь, поки що в квартирах та спеціально орендованих приміщеннях. Це дуже популярні місця для росіян у час літніх відпусток, і завданням асоціації є підготовка для «задоволення всіх духовних потреб російських співвітчизників та всіх православних», які вирішили залишитися на їх боці, відкинувши спілкування з Константинополем.

Окрім провінції Анталії, росіяни регулярно здійснюють служби в самому Стамбулі та в кількох турецьких містах, а також столиці — Анкарі, в Ізмірі, Кушадасі та Ескішехірі. З 25 травня 2018 року був призначений адміністратор для всіх православних в Туреччині, священник Георгій Іванчогло, який після того матиме справу з вірними провінції Анталії.

Припинення поминання інших предстоятелів Кирилом[ред. | ред. код]

20 листопада 2019 року на патріаршій службі ані на Великому вході, ані на Великій похвалі Патріарх Московський Кирило не пом'янув жодного зі своїх колег по імені, сказавши лише: «Пом'яни, Господи, патріархів православних».[11]

Розрив спілкування з Александрійським Патріархом[ред. | ред. код]

8 лютого 2019 року відбулось поминання митрополита Епіфанія й визнання Православної церкви України давнім патріархатом Александрії та всієї Африки, РПЦ оголосила, що її очільник Кирило перестане згадувати під час Богослужінь Патріарха Александрійського Теодора ІІ.[12]

26 грудня 2019 року Синод РПЦ у Москві розірвав відносини з Александрійським Патріархом. РПЦ почала створювати на його канонічній території паралельну ієрархію, що заборонено Апостольськими правилами. Крім того, московський Синод вирішив призупинити діяльність представництва (подвір'я) Александрійського Патріархату при Московському патріаршому престолі. Представництво Патріарха Московського при Патріархові Александрійському вирішено перетворити на парафію РПЦ в Каїрі.

Що стосується парафій РПЦ в Африці, то вони будуть виведені з юрисдикції Александрійського Патріархату й отримають ставропігійний статус, тобто перейдуть в пряме підпорядкування очільникові РПЦ Кирилу.[13]

29 грудня 2021 року Російська православна церква утворила на території Александрійського патріархату Африканський екзархат[14].

Розрив спілкування з Церквою Кіпру[ред. | ред. код]

24 жовтня 2020 року архиєпископ Кіпру Хризостом ІІ пом'янув предстоятеля Православної церкви України Епіфанія під час літургії при рукоположенні нового єпископа Арсінойського Панкратія. Пізніше Хризостом ІІ пояснив, що мусив нарешті ухвалити рішення про визнання, а якщо хтось з членів синоду захоче обговорити його, то він до цього готовий. Знову ж, 20 листопада Патріарх Московський і всієї Росії Кирило припинив молитовне поминання архиєпископа Кіпрського Хризостома II. Також було обірване євхаристійне співслужіння з тими ієрархами Кіпрської церкви, які вступили в церковне спілкування з представниками Православної церкви України.

25 листопада 2020 з’явилося комюніке Синоду Кіпрської православної церкви щодо визнання ПЦУ, де Священний Синод підтримав рішення архиєпископа Хризостома ІІ визнати ПЦУ.[15] 20 грудня 2020 року Глава Церкви Кіпру архиєпископ Хризостом II, заявив в інтерв’ю, що Російська православна церква не є прикладом для наслідування через її невизнання ПЦУ.[16]

Розрив спілкування з Церквою Греції[ред. | ред. код]

У жовтні 2019-го в РПЦ заявили, що планують розірвати молитовне та євхаристійне спілкування з ієрархами Церкви Греції, що є частиною грецького православ'я.[17] Причиною цьому послужило визнання цією церквою Православної церкви України в серпні 2019-го.[18] 3 листопада РПЦ припинила євхаристійне спілкування не з усією церквою, а лише з її главою, архиєпископом Атенським і всієї Греції Ієронімом II[19].  

Див. також[ред. | ред. код]

Зауваження[ред. | ред. код]

  1. Московська православна церква 141 рік (з 1448 по 1589 роки) не мала офіційного визнання своєї автокефалії. Правитель держави Борис Годунов, для виправлення цього становища, запросив Константинопольського патріарха Єремію II Траноса переїхати з захопленого османами Константинополя до Московії, для відкриття тут своєї резиденції. Патріарх приїхав для переговорів, але на місці виявилося, що Годунов хоче залишити у престольному місті — Москві — власного митрополита, а Патріарху пропонує надати резиденцію у «древній столиці» — Владимирі-на-Клязьмі. Коли Єремія на це не погодився, то Годунов почав вимагати від нього надання неканонічному Московському митрополиту титулу патріарха. Цікаво, що ієрархи Московської митрополії навіть не брали участі у вирішенні цих питань. Зрештою, під тиском мирської влади та обставин (після піврічного утримання у Москві в неволі у 1588 році) патріарх Єремія був змушений погодитися на умови Бориса Годунова.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Константинополь каже, що ніколи не віддавав Українську церкву Москві. https://www.pravda.com.ua/. Українська правда. 28 вересня 2018. Архів оригіналу за 12 листопада 2018. Процитовано 12 листопада 2018. 
  2. Документи говорять. suvd.com.ua. Архів оригіналу за 18 грудня 2018. Процитовано 5 жовтня 2018. 
  3. Meyendorff, John. Eastern Orthodoxy. Encyclopædia Britannica Online (англ.). Архів оригіналу за 4 травня 2015. Процитовано 23-05-2019. 
  4. а б в РПЦ і Орвелл: Клірики Константинополя (?). cerkvarium.org. Архів оригіналу за 1 квітня 2019. Процитовано 19 лютого 2019. 
  5. "Где нам теперь молиться?" Православные за рубежом обсуждают решение РПЦ (en-GB). BBC News Русская служба. 23 жовтня 2018. Архів оригіналу за 23 жовтня 2018. Процитовано 26 жовтня 2018. 
  6. УПЦ МП розірвала зв’язок з Константинополем і відмовилася змінити свою назву. https://zaxid.net/. zaxid.net. 13 листопада 2018. Архів оригіналу за 13 листопада 2018. Процитовано 13 листопада 2018. 
  7. УПЦ МП розірвала відносини з Константинополем: подробиці екстреного Собору. https://www.obozrevatel.com/. Обозреватель. 13 листопада 2018. Архів оригіналу за 14 листопада 2018. Процитовано 13 листопада 2018. 
  8. В ПЦУ пояснили, чому Епіфаній поминав патріарха Кирила на літургії з томосом. https://www.unian.ua/. Уніан. 08 січня 2019, 13:42. Архів оригіналу за 2 лютого 2019. Процитовано 03-02-2019. 
  9. За ухилення в розкол заборонені в служінні дванадцять кліриків Київської єпархії УПЦ | Київська Митрополія Української Православної Церкви. mitropolia.kiev.ua. Архів оригіналу за 3 червня 2019. Процитовано 19 лютого 2019. 
  10. Коментар ВЗЦЗ УПЦ щодо публікації сайту “Церкваріум” під назвою “Митрополит Московського патріархату співслужив з представниками Константинополя” — Відділ зовнішніх церковних зв'язків УПЦ. vzcz.church.ua. Архів оригіналу за 20 лютого 2019. Процитовано 19 лютого 2019. 
  11. Очільник РПЦ припинив поминати всіх Предстоятелів помісних Церков. http://religionpravda.com.ua/. Релігійна правда. 20 листопада 2019. Архів оригіналу за 26 січня 2020. Процитовано 20 листопада 2019. 
  12. Очільник РПЦ перестане згадувати Патріарха Олександрійського під час Богослужінь. http://religionpravda.com.ua/. Релігійна правда. 8 листопада 2019. Архів оригіналу за 10 лютого 2020. Процитовано 8 листопада 2019. 
  13. РПЦ розірвала відносини з Олександрійським Патріархом і вдерлась на його канонічну територію – рішення Синоду. http://religionpravda.com.ua/. Релігійна правда. 26 грудня 2019. Архів оригіналу за 14 серпня 2020. Процитовано 26 грудня 2019. 
  14. Русская православная церковь. Официальный сайт Московского Патриархата. Патриарший экзархат Африки. Архів оригіналу за 3 січня 2022. Процитовано 4 січня 2022. 
  15. З’явилося комюніке Синоду Кіпрської православної церкви щодо визнання ПЦУ (radiosvoboda.org). Архів оригіналу за 24 липня 2021. Процитовано 24 липня 2021. 
  16. Глава Кіпрської церкви про визнання ПЦУ: РПЦ – не приклад для наслідування (radiosvoboda.org). Архів оригіналу за 24 липня 2021. Процитовано 24 липня 2021. 
  17. РПЦ розірве відносини з Грецькою церквою через визнання ПЦУ. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 24 липня 2021. Процитовано 17 жовтня 2019. 
  18. Елладська церква визнала канонічність автокефалії ПЦУ. Архів оригіналу за 24 липня 2021. Процитовано 24 липня 2021. 
  19. РПЦ припинила спілкування з главою Елладської церкви. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 24 липня 2021. Процитовано 3 листопада 2019. 

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]


Помилка цитування: Теги <ref> існують для групи під назвою «note», але не знайдено відповідного тегу <references group="note"/>