73-й морський центр спеціальних операцій (Україна)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
73-й морський центр спеціальних операцій
(2010—дотепер)
7-ма окрема бригада спеціальних операцій
(1992—2010)
73 МЦСО ЗСУ.png
Нарукавний знак центру
На службі 1992 — дотепер
Країна  Україна
Вид USF emblem.svg ССО України
Роль водолази-розвідники спеціального призначення
Базування  Миколаївська область,
м.Очаків, о. Майський
Прізвиська Острів (про підрозділ), Остров'яни (про особовий склад)
Оборонець кошовий отаман
Антін Головатий
Талісман Морський коник
Річниці 7 жовтня
Війни/битви

Війна на сході України

Командування
Поточний
командувач
полковник
Сидоренко І. В.
Визначні
командувачі
капітан 1 рангу
Карпенко Анатолій Леонідович

Commons-logo.svg Медіафайли на Вікісховищі

73-й морський центр спеціальних операцій імені кошового отамана Антіна Головатого (73 МЦСпО, в/ч А1594) — частина спеціальної розвідки Військово-Морських Сил Збройних Сил України.

Дислокується у м. Очаків Миколаївської області.

Частина носить ім'я Антіна Головатого — козацького кошового отамана, командувача Чорноморської козацької флотилії.

Історія[ред. | ред. код]

Незадовго до розпаду СРСР 17-та окрема бригада спеціального призначення ВМФ СРСР була переформована на 1464-й морський розвідувальний пункт.

Після проголошення незалежності України, 9 квітня 1992 року понад дві третини офіцерського складу і сто відсотків решти військовиків 1464 морського розвідувального пункту на чолі з командиром, капітаном 1 рангу Анатолієм Леонідовичем Карпенком, склали присягу на вірність народові України[1]. Невдовзі частині повернуто статус бригади — вона стала 7-ю окремою бригадою спеціальних операцій ВМС України.

Набула поширення байка про начебто спробу України захопити в червні 1995 року силами 7 ОБрСО штаб ЧФ і низку об'єктів Чорноморського флоту в Севастополі[2][3]. Джерелом цих чуток стала одна з новел «Протистояння»[4] редактора відділу спецоперацій російського ілюстрованого журналу «Солдат удачи» Сергія Козлова[5]. Реального підґрунтя ця історія не має.

Заразом, «українська» історія з'єднання має досить інших прикладів успішного застосування сил спеціальних операцій. У серпні — вересні 1992 року РГ СпП бригади разом з групою спецпідрозділу СБУ «Альфа» забезпечувала доставку з Канади в Україну «гривневого» вантажу на суховантажі «Петр Алейников» (операція «Щит України»)[6].

Очаківські водолази відзначилися під час ліквідації великої аварії водостоку в Харкові, під час численних підводних розмінуваннь — знищували торпеди під Одесою, авіабомби в районі херсонського елеватора, міни часів Першої світової війни в гирлі Дунаю під Ізмаїлом та ін.[7]

У 2004 році частину передислоковано з острова Первомайський на територію одного з військових містечок Очаківського гарнізону.

73-й морський центр спеціальних операцій[ред. | ред. код]

Оперативним призначенням 73-го МЦСО є[8]:

  • проведення розвідувальних заходів;
  • здійснення диверсій;
  • підводне мінування;
  • розмінування;
  • захоплення суден;
  • захоплення берегових споруд.

Війна на Донбасі[ред. | ред. код]

Під час російської інтервенції особовий склад 73-го МЦСО брав участь у антитерористичній операції на сході України.

Бої за Іловайськ[ред. | ред. код]

За даними «Тиждень.ua», в операції під Іловайськом брали участь 30 військовослужбовців 73-го Центру. При виході з оточення двоє з них загинули, троє потрапили в полон. Прорвалися 25 спецпризначенців, серед них і шестеро поранених[9].

Бої за Дебальцеве[ред. | ред. код]

Військовослужбовці 73-го Центру брали участь у боях за Дебальцеве в січні—лютому 2015-го року.

У кінці січня — на початку лютого підрозділи Центру проводили розвідку в районі Вуглегірська (частково невдало). Окрім того бійці Центру підривали дамбу під Світлодарськом та деякі мости в прилеглому районі.

6 лютого група спеціального призначення Центру (разом з іншими підрозділами ЗСУ) брала участь у зачищенні селища Рідкодуб, щоб деблокувати опорний пункт «Станіслав-128». Штурмова група успішно вибила противника з більшої частини селища, забезпечила прохід по маршруту, що з'єднував опорний пункт з територією, яку контролювали ЗСУ, та закріпилася на визначених рубежах. Особовий склад взводного опорного пункту «Станіслав» виведено з оточення кількістю 102 особи.

З 14 лютого підрозділи Центру (разом із підрозділами 8-го полку спецпризначення) здійснювали охорону ділянки траси Дебальцеве—Артемівськ у районі Луганського щоб гарантувати безпечний вивід військ та протидіяти диверсійно-розвідувальним групам противника[10].

Повернення на острів[ред. | ред. код]

У 2019 році місцем базування частини знову став острів Майський, розпочалося відновлення інфраструктури, яка занепала за 15 років. Так, лише протягом літа 2019 року на острові відбувалися і збори оперативного резерву, і низка військових навчань, змагання на кращу пару водолазів-розвідників, з прикладного плавання тощо.[11][12]

Структура[ред. | ред. код]

Структурно Центр складається з трьох загонів спеціального призначення й частин забезпечення[13]:

  • 1-й загін підводного мінування;
  • 2-й загін підводного розмінування і прориву протидесантних загороджень;
  • 3-й розвідувальний загін;
  • підрозділи бойового й тилового забезпечення.

Придано кораблі й судна — патрульний катер «Скадовськ», корабель управління «Переяслав», водолазне судно «Нетішин», десантні катери «Сватове».

Оснащення[ред. | ред. код]

На озброєнні Центру перебувають підводні засоби руху й носії водолазів «Тритон-2М» і «Сирена-УМ», спеціальна підводна стрілецька зброя — пістолети СПП-1, автомати АПС, морські та підводні міни.

У 2018 році було показано катер на повітряній подушці Tornado F50 Long, що перебуває на озброєнні центру.[14].

Командири[ред. | ред. код]

Традиція[ред. | ред. код]

Емблема (до 2019)

Назва[ред. | ред. код]

6 грудня 2019 року 73-му Морському центру спеціального призначення Сил спеціальних операцій ЗСУ присвоєне почесне найменування «імені кошового отамана Антіна Головатого». Стрічку з почесним найменуванням отримав капітан І рангу Юрій Сидоренко.[18]

Символіка[ред. | ред. код]

15 листопада 2019 року затверджено нарукавну емблему центру. Основою емблеми є зображення морського коника з мечем Святослава Хороброго на фоні кольору «морська хвиля» (синьо-зелений), тут опис, з незрозумілих причин, не збігається з малюнком емблеми, що має вертикально розділений щит двох кольорів, якій окрім синьо-зеленого містить чорний колір. Морський коник вказує на морську специфіку частини, символізує прихованість, пристосованість до морського середовища. Меч Святослава Хороброго символізує відданість військовій справі, мужність, хоробрість, здатність виконувати завдання за будь-яких умов, приналежність до військової розвідки.[19]

Втрати[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg Документальний фільм «Combat divers of Ukranian NAVY»

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Савченко М. О. Анатомія неоголошеної війни. Севастополь у квітні 1992 року
  2. Широкорад А. Б. Россия и Украина. Когда заговорят пушки… ООО «Издательство ACT», 2007 (рос.)
  3. Олег Слюсаренко. Адмирал раздора. Еженедельник «2000». 01.04.2010 Архівовано 11.10.2011, у Wayback Machine. (рос.)
  4. С. Козлов. Противостояние. Спецназ ГРУ: 50 лет истории, 20 лет войны Архівовано 20 вересень 2011 у Wayback Machine. (рос.)
  5. Андрей Солдатов. Интервью с Сергеем Козловым. agentura.ru Архівовано 1 листопад 2012 у Wayback Machine. (рос.)
  6. Валентин Ковалский. «Секретная» гривня. ОО «Международное антитеррористическое единство» (рос.)
  7. Сергей Гаврилов. Таинственный остров. Задира. Инфо (рос.)
  8. Український мілітарний портал Архівовано 5 листопад 2011 у Wayback Machine. (Дана інформація не підтверджена авторитетними джерелами. Може бути недостовірною!)
  9. Ярослав Тинченко. Іловайськ: цифри і факти Український тиждень. 07.11.2014.
  10. Аналіз Генерального штабу ЗСУ щодо бойових дій на Дебальцевському плацдармі з 27 січня до 18 лютого 2015 року. Архів оригіналу за 7 лютий 2016. Процитовано 7 лютий 2016. 
  11. Ігор Луньов: «Ми не робимо таємниці з того, що наші специ активно діють на окупованих територіях…». https://armyinform.com.ua/. АрміяInform. 2019-07-29. Процитовано 4 вересня 2019. 
  12. Острів Майський: як штучний насип у Чорному морі став базою “морських котиків” ССО ЗСУ. https://novynarnia.com/. Новинарня. 2019-09-04. Процитовано 4 вересня 2019. 
  13. Военно-морские силы Украины. Чуприн К. В. Вооруженные силы стран СНГ и Балтии. Справочник. С. 497 (Дана інформація не підтверджена авторитетними джерелами. Може бути недостовірною!)
  14. «Артель» пошла в спецназ. Архів оригіналу за 24 жовтень 2018. Процитовано 24 жовтень 2018. 
  15. Татарченко Ігор Віталійович в базі даних «Миротворця»
  16. Добра новина: керувати очаківськими «морськими котиками» буде Едуард Шевченко(рос.)
  17. АТОшний скандал: Кому заважає «морський котик» Едуард Шевченко
  18. а б Президент нагородив військовослужбовців ООС, присвоїв військові звання та почесні найменування військовим частинам. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua). Процитовано 2019-12-06. 
  19. Затверджено емблему 73 морського центру Сил спецоперацій. https://www.ukrmilitary.com/. Ukrainian Military Pages. 2019-11-15. Процитовано 15 листопада 2019. 
  20. Головний дозор. Останній бій воїнів 73-го Центру Юрія Горайського і Олександра Хмелярова 4 березня 2016 року // Цензор. НЕТ, 8 березня 2016.
  21. Під Маріуполем під час виконання бойового завдання загинув капітан 3-го рангу Олег Мединський // «Громадська думка», (рос.) 06.09.2016 Архівовано 06.09.2016, у Wayback Machine.
    На Донбасі при виконанні спецзавдання загинув капітан 3-го рангу очаківських «морських котиків» Олег Мединський// «Преступности. НЕТ», (рос.) 06.09.2016

Література[ред. | ред. код]

  • Історичний формуляр частини. Міністерство оборони СРСР. Військова частина 34391.
  • К. В. Чуприн. Вооруженные силы стран СНГ и Балтии. Справочник. — Минск: Современная школа, 2009. ISBN 978-985-513-617-1

Електронні джерела[ред. | ред. код]